RETROспектива гри? Чому футбол тепер став упаковкою, а не вмістом

Хоп-хей, ла-ла-лей. Троя досі стоїть попри буйні вітри життя, а я вриваюсь в цікаву тему, яку хотів би з вами обговорити.

Ностальгія – прекрасне відчуття. Вона дає можливість не напружувати себе поганими думками, а навпаки насолоджуватись прекрасним спогадами минулого і хорошого. Само собою, що я прекрасно усвідомлюю факт когнітивної помилки, бо мозок сприймає старе, як безпечне, хороше і рожеве завжди. Як то кажуть: «Раніше і трава була зеленіша і небо – голубіше». Про траву до речі в тему, футбол, як не як.

Ну що ж, якщо брати справді об’єктивно і зняти окуляри «суб’єктивізму» - то я бачу дуже погану для футболу тенденцію, з якою погодяться фанати-старожили. Наша гра стала бізнесом, проектом, брендом. Що я маю на увазі? Блеф, порушення фінансових правил, розводняки, схеми, нечесні агенти, клуби-фальшивки і тому подібне. Чи могли б ви уявити таке, припустим, в Бірмінгемі чи Кельні 20 сторіччя? Відповідати на це питання буде кожен з вас сам, у себе в голові.

А тепер мої аргументи, чому мені подобається ретро-футбол. Ось вони:

• мінімалістична форма
• зручні та по-домашньому оформлені стадіони
• гравці, які грали за емблему, без прізвищ на майках
• тренери, що відповідальні за свої слова та дії
• керівництво команд, яке саме працювало колись на заводах, і розуміло, що таке фанати для команди

Форма

Олдова і трушна форма Ліверпуля

Чи здається вам ця форма жахливою? Чи може бракує спонсорів, чи може вона не по фасону зшита? Або ж не модна? Моя думка, ця екіпа абсолютно зручна, комфортна і найголовніше – несе в собі суть тих кольорів, тої історії, яку представляє.

Стадіони

Болейн Граунд - прекрасний вид з висоти пташиного польоту

Моїм улюбленим прикладом як можна втратити фан-базу є Вест Гем. У тебе чудовий стадіон, який потребує реконструкції? Переїдь на новий, який схожий на типові стадіони і знищить шарм твоєї команди.

Гравці без прізвищ

Матч Лідс Юнайтед - Бернлі

А це моя улюблена тема. 20 сторіччя – гравці цілують емблему. 21 сторіччя – культ егоїзму, з пальцями на прізвище. Shit happens, isn’t it? Чому тепер власний успіх коштує для гравців дорожче, ніж командні трофеї? Я просто цього не розумію або ж відмовляюсь розуміти.

Тренери

Бела Гуттманн - людина, яка навіть з того світу досі кошмарить Бенфіку

Люди, які мали силу проклинати(Привіт, Гуттманн - прим.ред.), люди, яким матч був важливіший за стан здоров’я(Привіт, Лобановський - прим.ред.), люди, які відповідали чесно перед вболівальниками. Люди, для яких база була священним місцем(Привіт, Шенклі -прим.ред.).

Керівництво

Саньтяго Бернабеу Ете - президент і керівник Реалу, хто не знає, саме він заклав фундамент теперішьної величі Мадридців

Борги, кредити, додатковий пошук інвесторів – це були люди справи. Вони скидали борги не на команду,  а на себе. Вони хотіли тягнути ту лямку труднощів разом: з командою, з вболівальниками, з працівниками клубу.

Отож, висновки: історія подарувала нам цю гру, а ми безжалісно, ницо і без шансів - дали важелі впливу тим людям, які її закопають. Культура індивідуальності, слави, багатства буде гробити клуби один за другим. І цей процес або принесе розруху, або змінить «гру мільйонів» до настільки потворного стану, що ми будем дивитись як хлопчаки грають на дворі, і отримувати від цього більший кайф, ніж від ПСЖ – Баварія.

Усім peace, друзі. Люблю безмежно всіх, хто за чесний і щирий футбол – прорвемось.

Любіть правдиву гру. З вами був троянець.