Tribuna/Баскетбол/Блоги/BackDoorCut/Ця збірна могла більше. Чому ми не їдемо на чемпіонат світу

Ця збірна могла більше. Чому ми не їдемо на чемпіонат світу

Знайшли не тільки мінуси.

Блог — BackDoorCut
Автор — Maxim Gayovyy
27 февраля 2019, 08:03
13
Ця збірна могла більше. Чому ми не їдемо на чемпіонат світу

Знайшли не тільки мінуси.

У понеділок збірна України в овертаймі поступилася на виїзді Словенії і завершила свій відбір на Кубок Світу-2019. Наша команда мала вигравати дві гри з двох у останньому вікні, натомість поступилася в обидвох.

Хоча насправді, боротьба за поїздку у Китай закінчилася для України ще минулої п’ятниці, коли вдома команда Євгена Мурзіна програла чорногорцям.

Цей відбір видався дуже інтригуючим і навіть драматичним. Тож не зайвим буде згадати його ключові сюжетні лінії та головних героїв.

Сюжет

Зачин

Наші вболівальники чекали на початок відбору з тривожними передчуттями. Попри вихід з групи на Євробаскеті-2017, критиків у Євгена Мурзіна не поменшало, а завжди сильні турки та традиційно незручні латиші в першій групі не віщували нічого доброго. Втім, широке представництво обох команд в НБА та Євролізі дозволяло нам дивитися у майбутнє з оптимізмом і сподіватися на перемоги в тих зустрічах, у яких наші суперники не могли розраховувати на своїх ключових виконавців.

Подібні сподівання були розбиті вже у другій зустрічі. Після перемоги у Швеції українці зазнали фіаско вдома від турків з Меліхом Махмутоглу у статусі головної зірки. З першої групи Україна вийшла, проте з трьома перемогами після 6 ігор розраховувати на путівку до Китаю вже було дуже важко. Головним же провалом на цьому етапі стала гра проти Латвії у Палаці Спорту, де «малинові» розгромили українців навіть без Порзінгіса, Тімми та старшого Бертаньша. 

Основна частина

Але осінню 2018-го Україна нарешті дочекалася підсилання з НБА і одразу ж показала світу свій потенціал. Вдома були биті досі непереможені iспанці, і надія на Кубок Світу знову засяяла перед українцями. Та й взагалі це була, мабуть, найбільш визначна перемога збірної за останнє десятиріччя.

За два дні після того команда Євгена Мурзіна була бита в Чорногорії, що для багатьох в Україні стало шоком. Балканці з самого початку почали грати грубо проти наших хлопців, а рефері зовсім не були проти, натомість арбітри чомусь свистіли всі аналогічні дотики українцям. Поразка в Нікшичі знову повернула нас на місце команди, якій було мало вигравати самій – вона мала чекати поразок конкурентів.

А от наступне вікно стало найбільш позитивним для жовто-синіх. Максимально послабленим складом українці вдома розгромили немотивовану Словенію, а потім, втративши Санона та Кобця, ледь не перемогли на виїзді іспанців, граючи взагалі, по суті, третім складом!

Кінцівка

У тому, що Україна програла Чорногорії у Києві, немає не те що ніякої ганьби, а навіть нічого дивного. Балканці вважалися міцними фаворитами у букмекерів, і цей факт ніяк не змінила навіть новина про приїзд Артема Пустового.

Інша справа – як ця поразка відбулася. Українці шматували суперника на старті матчу і мали +19 вже у першій чверті, але немов би зупинилися після здобуття комфортної переваги.

Гра у Словенії вже перетворилася на формальність і була лише справою престижу для обох команд. Трошки більше пощастило господарям паркету.

Все закономiрно?

Це була б не наша збірна, якби вона не являла собою певний статистичний парадокс. Для прикладу, у цьому відборі команда Євгена Мурзіна  – перша серед 32 команд за блок-шотами (3.8), п’ята – за підбираннями (38.7), ділить друге та третє місце (разом з Литвою) за результативними передачами (20.1 за гру) та посідає 9-ту сходинку за сумарним рейтингом ефективності (87.3 за гру).

Для порівняння – Чорногорія, якій ми програли двічі, ділить 17-ту сходинку за блок-шотами (2.1), посідає 14-те місце за підбираннями (36.3), має 30-ту позицію за передачами (12.8),  та посідає 19-ту сходинку за сумарним рейтингом ефективності (76.4).

Втім, очевидно, що наша збірна не їде у Китай по ділу. Важко уявити людину, яка б назвала випадковістю сумарний результат такої великої кількості матчів. До того ж, якщо взяти наші успіхи проти тих команд, які опинилися вище нас, то тут все мегапрозаїчно – дві поразки Туреччині, дві вищезгадані поразки Чорногорії та 1:1 з Іспанією. Тобто це лише 1 з 6 перемог. Окей, ми ще можемо взяти Латвію, яка претендувала на вихід до останньої хвилини, але там теж 1:1 в особистих, i ми гірші за набраними/пропущеними. Так, маленька деталь – латиші теж мають банально кращий результат ніж ми.

Хто винен?

Найменше, що хочеться після поразок – звалювати все на тренера і робити вигляд, що гравці тут ні до чого, і все це – просто комп’ютерна гра. З іншого боку – як не крути, а за результат відповідає сам головний тренер, тож і не згадати Євгена Мурзіна окремо було б не правильно.

Перше і головне. Євгену Вікторовичу та його штабу взагалі ніяк не вдавалося привити команді психологічну стабільність і обійтися без локальних провалів у кінцівках та окремих чвертях. Зокрема, жовто-сині програли четверту десятихвилинку у 8 з 12 випадків, примудрившись двічі віддати четверті відрізки навіть шведам.

У контексті провалів по ходу гри ви зараз згадаєте жах обидвох зустрічей проти Чорногорії, проте подібне було і з іншими суперниками:

Другий матч проти Туреччини – провалили другу чверть, 36:12.

Другий матч проти Латвії – провалили третю чверть, 32:18.

Без явних спадів ми обійшлися лише в третині ігор. На виїзді проти Латвії та Іспанії, у Києві проти іспанців та в Запоріжжі проти Словенії. Тобто в 4 з 12 матчів.

Друге. Євген Вікторович не знайшов спільну мову з кількома гравцями, яких можна вважати провідними українськими виконавцями.  

Третє. Тренер багато помилявся безпосередньо під час ігор. Цей момент особливо важливий на контрасті з тим, що Євген Вікторович та його штаб справді проводили хорошу підготовку до суперників, і на старті матчів Україна в тотальній більшості випадків виглядала нічим не гірше за суперників. А от вже далі, коли під тиском доводилося оперативно вносити корективи – Мурзіна перегравали і Саріджа, і Шталбергс з Мітровічем. Як здалося, Мурзін досить часто перетримував на паркеті «провисаючих» гравців, не змінюючи нічого навіть тоді, коли це вже було просто необхідно робити. Сюди ж і справедливі нарікання багатьох вболівальників щодо тайм-аутів, які наш тренер нерідко брав або зарано, або запізно.

Але, знову ж таки – заднім числом всі розумні. Цей відбір програла саме команда, а не Євген Мурзін. Якби не провалився Джетер, якби трошки адекватнішою у питанні Пустового була «Барселона», якби судді в Чорногорії не закривали очі на фоли господарів, якби не було травм Конєва, Кобця та Геруна, і зрештою – якби наші гравці банально забивали штрафні з нормальним відсотком!

Якби-якби-якби. Ці всі якби цілком могли б нам дати ті самі одну-дві перемоги. В ключових матчах нам довелося сподіватися на Андрія Мироненка, В’ячеслава Петрова та Сергія Павлова – при всій повазі до цих молодих хлопців, наразі це навіть не другий склад збірної України.

Чи було щось хороше у цьому вiдборi?

Безперечно. Перш за все, мова про омолодження команди, хоч і вимушене. Євген Мурзін задіяв у кваліфікації 25 гравців – це колосально багато. Очевидно, що тренер робив таку ротацію не від хорошого життя. Проте для таких вищезгаданих гравців як Павлов – такі матчі просто безцінні. В певному сенсі, Євген Вікторович підготував команду до поступової зміни поколінь.

Друге – значний інтерес до матчів збірної серед вболівальників. Повні зали на матчах у Києві та Запоріжжі показали, що на баскетбол хорошого рівня у нас ходять охоче. І якщо на більшості домашніх ігор сама якісь підтримки залишала бажати кращого, то в історичному матчі проти Іспанії публіка вболівала просто на найвищому рівні.

Третє – декілька гравців показали, що готові брати на себе роль лідерів, коли до команди не приїздить низка інших ключових виконавців. В меншій мірі це стосується Володимира Геруна та Олександра Липового, але передусім мова про В’ячеслава Боброва. Слава в двох попередніх вікнах був головною фігурою у складі українців, в 3 останніх матчах маючи найвищий рейтинг ефективності у команді. Без сумніву, зараз Бобров входить до числа п’яти найсильніших українських баскетболістів.   

***************

У цілому кваліфікація залишила враження недосказаності. Україна явно могла розраховувати на кращий результат, проте ціла низка ключових помилок та неприємних співпадінь позбавила команду можливості показати себе на Кубку Світу.

Після поразки від Чорногорії Євген Мурзін сказав, що рішення про його роботу в збірній буде прийнято зовсім скоро, попросивши дати йому завершити відбір. Після поразки від Словенії тренер, на жаль, не дав ніякої нової інформації.  Тож усім залишається лише чекати подальших новин.

Наступні матчі збірна України зіграє аж осінню, і до того часу може статися все, що завгодно. Не виключено навіть, що хтось із ветеранів національної команди вирішить попрощатися зі збірною.

Другие посты блога

Все посты