Українці програли, але билися як леви. Надія на чемпіонат світу ще є
Третім складом ледь не здолали фаворита Іспанію у неї вдома. Поразка, за яку не соромно – 68:72.
Третім складом ледь не здолали фаворита Іспанію у неї вдома. Поразка, за яку не соромно – 68:72.
Ще до гри зі словенцями в голові сиділи думки, що це точно найслабша версія збірної за багато років. Що вже говорити про склад, який втратив Санона та Кобця і приїхав грати до Іспанії? Якщо ви не дуже ретельно слідкуєте за темою і вам не подобається формулювання «третій склад», то ось одразу дві значно більш статусні за іменами команди, які могли б зіграти у цей недільний вечір у Євгена Мурзіна.
Перша п’ятірка: Лукашов-Кобець-Гладир-Пустовий-Фесенко
Друга п’ятірка: Джетер-Санон-Михайлюк-Конєв-Лень
Якщо чесно, до гри більше думалося про те, чи зможуть наші баскетболісти просто відіграти гідно, чи це таки буде поганий вечір і доведеться вигрібати 20 очок різниці. Вірогідність другого сценарію видавалася вищою. Натомість Україна не просто не розчарувала, але й реально претендувала на виїзну перемогу за 2 секунди до закінчення зустрічі. Просто Герун не влучив – так буває. Латвія вчора горіла Словенії 17 очок, і виграла у підсумку. На жаль для нас – так теж буває у баскетболі…
Взагалі не хочеться критикувати нашу збірну за кидок на перемогу. Аргумент, ніби краще було кинути два, звичайно, має право на існування, але не більше того. По-перше, двоочковий теж треба влучити. По-друге, є великі сумніви, що в додатковий час більш досвідчені іспанці та їх зал не дотиснули б нас. Ну і по-третє, грати на перемогу – це в принципі сміливе рішення, яке заслуговує поваги. Інша справа, чому кидав Герун і чому на паркеті в останній атаці не було снайперів Мироненка та Пустозвонова?
Безперечно, Іспанія заслужила перемогу. Команда Серджіо Скаріоло перевершила українців у більшості важливих компонентів. Цифри кажуть, що перемога українців стала б чимось не дуже логічним:
- передачі: 16 проти 14;
- перехоплення: 10 проти 6;
- втрати: 14 проти 19;
- очки у швидкому відриві: 14 проти 14;
- найбільше лідерство: 9 проти 0;
- очки запасних: 34 проти 15;
- двоочкові кидки: 50 % проти 42 %;
- триочкові кидки: 9 з 25 (36 %) проти 3 з 12 (25 %);
- штрафні кидки: 84,6 % проти 85,1 %;
- підбирання: 26 проти 35;
- блок-шоти: 0 проти 2;
- очки з трисекундної: 18 проти 32;
- очки другого шансу: 6 проти 11.
Господарі поступились лише в протистоянні бігменів – під кошиками та у трисекундній. Але про цю перевагу нашої команди говорив перед грою навіть сам Скаріоло, тож і сюрпризом це не стало. Парадоксально як раз те, що лише наявність одного Олександра Кобця могла зробити цю перемогу реальною.
І тут мова навіть не про той кидок Геруна. У нас в принципі левову частину матчу половину гравців навіть на кошик не дивилися, отримавши м’яч. Важко повірити, але за першу половину українці не забили жодного дальнього. Більше того – кинули їх лише 5! Повертаємося до питання про Мироненка та Пустозвонова, які на двох зробили одну триочкову спробу за 22 хвилини. Чому – не ясно. Увага – перший дальній наші баскетболісти забили за 3:50 до кінця 3 чверті і влучив його 180-сантиметровий Ігор Бояркін.
Липовий знову добре відзахищався проти маленьких і в цілому впорався з функціями розігруючого, абсолютно шикарний матч видав Бобров, Фран Васкес вже у 2 чверті заробив 3 фоли: все це на фоні граничної самовіддачі дозволяло нам триматися у грі. Це не спрощення – команді реально не вистачило хоча б одного-двох дальніх кидків. Перефразуючи Айнарса Багатскіса – з трьома точними дальніми за гру можна виграти лише у пінгвінів…
Втім, в цілому оцінювати цикл листопада/грудня у виконанні збірної варто позитивно.
І тут не може бути інших думок. Склад, у який не вірив майже ніхто, розірвав у шмаття Словенію та створив величезні проблеми іспанцям. Євген Мурзін та його штаб чудово підготували команду ментально – вона билася так, як має битися національна команда, яка хоче грати на чемпіонаті світу.
Дуже важливий момент – у збірній дебютували одразу 5 новачків: Санон, Мироненко, Павлов, Близнюк та Бояркін. Плюс вперше великі хвилини отримав Кобець. Ми ж пам’ятаємо, що після чемпіонату світу життя триватиме, Лень і Михайлюк навряд чи перестануть грати в НБА, а Гладир, Кравцов та Лукашов не молодіють. Обкатувати молодь було необхідно, і це було зроблено.
Радує і те, що Липовий та Бобров, які перебувають на піку кар’єри, показали себе справжніми лідерами колективу, а в першій грі кидки на себе сміливо брали Санон і Кобець. Проблема з готовністю взяти на себе відповідальність – ключова для всіх українських команд у всіх видах спорту. Зараз її не було.
Додому збірна повертається з гордо піднятою головою і до наступних зустрічей підійде майже у такій же ситуації, яка й була тиждень тому – з надією на поразки Латвії. Щоб такий варіант не став даремним, жовто-синім треба самим вигравати обидва матчі та окремо потурбуватися про перемогу над чорногорцями вдома у 7 або більше очок. Все це маловірогдіно, але цілком реально.
Поки констатуємо, що в цьому вікні команда Євгена Мурзіна виступила значно краще, ніж ми всі очікували. Хто знає, можливо в лютому наша збірна нас здивує ще більше, а там може нам і пощастить у матчах суперників. У 2016-му ж пощастило!
Фото: FIBA
