Головний український мультфільм – про футбол. Він міг і не вийти, але врятували діти
Цього року йому виповнюється 50.
Від редакції Tribuna.com: ви знаходитесь у блозі «Обгазон». Його автор – Daggetkeln – один з найактивніших користувачів сайту та дуже крутий блогер, який часто радує нас цікавими постами. Підписуйтесь на блог, коментуйте, ставте плюси, щоб вогняних матеріалів стало ще більше.
***
Напевно, кожному із нас, при згадці про українську мультиплікацію одразу приходять на думку три козаки, чиї пригоди по праву вважаються справжньою класикою. Серія «Як козаки…» та її автор Володимир Дахно навіки увійшли в історію як найкраща мультиплікація в історії нашої країни.
Найвідомішою для глядачів серією пригод Козаків є другий епізод, випущений у 1970 році під назвою «Як козаки в футбол грали». Саме цей мультфільм прищепив багатьом поколінням українців любов до футболу та своїх спортсменів. Цього року мультфільму виповнюється 50 років, тому на честь такої дати хочеться ще раз згадати цей шедевр. Та розказати про нього трохи більше.
Козаки взагалі могли не вийти. Їх долю врятували діти
Володимир Авксентійович Дахно народився у колисці українського козацтва – Запоріжжі. Тому не дивно, що його головними персонажами були козаки. Після закінчення школи Володимир вступив до Київського інженерно-будівельного інституту, навчався на архітектора. Ще у часи навчання Дахно бавився із одногрупниками, малюючи веселі скетчі з козаками, які потрапляли у різні ситуації, та підкладаючи їх у проектор під час лекцій.
Після закінчення навчання Володимир працював архітектором, але через його оригінальні архітектурні проекти, його помічає мультиплікатор Давид Черкаський (автор не менш легендарного «Острову Скарбів»). Тож з 1960 року Дахно почав працювати художником-аніматором у «Київнаучфільмі» (нині «Укранімафільм»). А дебютна серія про козаків виходить у 1967 році під назвою «Як козаки куліш варили».
«Я не дуже думав над образами героїв – згадував Дахно. – Просто узяв та намалював трьох запорожців, накшталт трьох мушкетерів – один вийшов довгий, інший низенький, а третій рум’яний та кремезний. Це вже потім мені сказали, що я дуже точно передав український характер у кожному персонажі». У мультфільмах жодного разу не згадуються імена персонажів, але вони завжди були. Мало хто знає, але Високого звали Грай, маленького – Око, а кремезного – Тур.
Перша серія могла так ніколи і не вийти. При здачі фільму художня рада студії його зовсім не оцінила, вважала, що глядачі не зрозуміють його. Але голова студії вирішив провести тест-перегляд із школярами, мовляв, якщо їм сподобається, то сподобається усім. Так і сталося, школярі були просто в захваті від мультфільму та його героїв. А одна учениця так круто і лаконічно описала фільм, що її слова стали офіційною анотацією до фільму.
А вже через три роки виходить найвідоміша серія, яка була цілковита присвячена футболу.
Перед Євро-2012 з’явилася легенда, що «Козаки» передбачили склад групи збірної України на турнірі. Але це не так
За сюжетом «Як козаки в футбол грали» Грай, Око і Тур повертаються на Січ після подорожі на Острів, де вони стали свідками футбольного матчу. Вони збирають команду серед козаків та вирушають на Захід, щоб виграти у Острова кубок. На шляху до нього козаки зустрічають Лицарів та Мушкетерів, з якими вони також проводять товариські матчі.
Дуже крутим моментом мультфільму є те, що перед походом козаки складають та залишають усю свою зброю. А під час зустрічі із противниками на них одразу зброю наставляють, але коли козаки показують м’яч, то всі спори вирішуються лише на полі. Це хоч і дрібниця, але це важливий меседж, що спорт завжди краще за зброю.
Перед початком Євро-2012 журналіст (а нині прес-аташе збірної) Микола Васильков помітив схожість між суперниками збірної України по групі та суперниками Козаків у мультфільмі. Острів – це Англія, Мушкетери – Франція, а Лицарі – це Швеція. І якщо з першими двома важко не погодитися, то до лицарів є питання.
Васильков натякав, що Лицарі – це Тевтонці, які мали свою державу ближче до Скандинавії. Але, будемо чесні, у шведів є більш автентичні стереотипи у вигляді вікінгів. Лицарі ж, скоріше за все, є німцями, що підтверджується простою географією мультиплікаційної подорожі козаків із сходу на захід.
Хоча мультфільм лише частково вгадав суперників України на Євро-2012, але користь він все ж приніс. За спогадами Володимира Дахно, гравці «Динамо» одного разу говорили йому, що майже перед кожним матчем вони усією командою переглядають «Як козаки в футбол грали». А вже через п’ять років після виходу мультфільму кияни вперше виграли європейський трофей.
Автори мультфільму круто розбирались у футболі, досить точно показали стиль гри кожної із команд
Якщо співставити сюжет мультфільму та реальні події, то мультфільм дуже багато узяв із життя. Матч, на якому були козаки у самому початку, – це явне посилання на фінал чемпіонату світу 1966, який виграли саме англійці. Навіть вбрання королеви у мультфільмі дуже нагадує вбрання Єлизавети ІІ на фінальному матчі.
Передивляючись мультфільм зараз, також можна побачити дуже точну характеристику команд та їх стиль, які вони залишили і нинi.
Наприклад, Лицарі – німці. Збірну Німеччини недарма називають «машиною» через злагодженість та автоматизм у діях. А тепер згадайте мультфільм. Лицарі одразу шикуються у «свиню» та працюють єдиним механізмом. І ще один цікавий момент. Нападник Лицарів явно надихався Гердом Мюллером, який більшість своїх голів забив саме на відстані менше п’яти метрів від воріт.
Мушкетери-французи грають дуже витончено, на техніку. А реальна збірна Франції завжди спиралася саме на такий стиль гри, починаючи від Платіні, Зідана та закінчуючи Погба та Грізманом.
Острів’яни ж частіше за все використовують другий поверх. Крім того, голи, які вони забивають козакам, – це просто квінтесенція англійського футболу: передача на фланг – простріл – замикання у середині штрафного майданчику. До речі, ці голи майже точно копіюють легендарний гол імені Тофіка Бахрамова, який приніс Англії звання чемпіона світу 1966 року. Єдина відмінність – простріл був з іншого флангу.
***
Козаки Володимира Дахно – це саме той символ, який обожнюють вже 50 років багато поколінь українців, незважаючи на місце їх проживання. Саме вони об’єднують нашу країну. І хоча Володимир Авксентійович так і не дожив до відродження української мультиплікації, але він залишив за собою те, чим будуть пишатися ще сотні років.
