Tribuna/Баскетбол/Блоги/Обгазон/Білі хлопці все ж уміють стрибати

Білі хлопці все ж уміють стрибати

В рамках півфіналу конкурсу «Кращий блогер України», корреспондент блогу «Обгазон» побував на одному з кращих баскетбольних майданчиків країни

Блог — Обгазон
Автор — Daggetkin
20 августа 2019, 18:04
24
Білі хлопці все ж уміють стрибати

В рамках півфіналу конкурсу «Кращий блогер України», блог «Обгазон» побував на одному з кращих баскетбольних майданчиків країни.

«Нічого не вийде».

Приблизно такі думки я мав стосовно виконання завдання, чекаючи на міжміську маршрутку до Дніпра на криворізькому автовокзалі. Хмари були настільки густими і чорними, що здавалося, що зараз буде вселенський потоп. Лише кава і екземпляр «Дюни» Френка Герберта у рюкзаку повернули хоч якийсь оптимізм.

Майже 7 років, коли у студентські роки проживав у Дніпрі, щовихідних я робив цю, як мені тоді здавалось, дуже нудну і монотонну процедуру. Зараз же я був сповнений ностальгічних почуттів. За цей час автовокзал Кривого Рогу майже не змінився – все та ж брудна коробка, закинуті магазинчики всередині, черги в каси і, навіть, бомжі ті ж самі. Єдине, що змінилося – ціна на квиток, який виріс з 30 до 93 гривень.

Кривий Ріг дуже круте місто, але бідне на спортивні події. Саме тому я вирішив зробити невелику подорож у обласний центр, щоб відвідати один із найкрутіших баскетбольних майданчиків Дніпра. Ще одним вагомим аргументом було те, що дорога на Дніпро – єдина, по якій з Кривого Рогу можна виїхати на чомусь меншому ніж танк.

Перше, що вразило по прибуттю у місто – капітально відремонтована вулиця Курчатова, що поєднує автовокзал і залізничну станцію. Раніше тут було страшно ходити навіть удень, зараз же повністю прибрали усю стихійну торгівлю і вулиця почала виглядати пристойно. Хоча, якщо придивитись ближче, то у плані чистоти Дніпро продовжує пасти задніх.

Оскільки від автовокзалу до мого місця призначення всього декількасот метрів, я вирішив йти пішки. Тим більше, часу це займе небагато, та і маршрут не складний: прямо по центральній вулиці до майбутньої станції метро «Театральна». Це зараз міст – основна проблема дніпрян і привід закластися Філатову з Зеленським, а от метро – споконвічна дилема містян. Я поквапився, так як домовився зустрітися із ще одним учасником конкурсу на Трибуні – Сергієм Синельником, який люб’язно погодився скласти мені компанію.

Погода - не привід сидіти вдома

Баскетбольний майданчик знайти не просто

Знайти одразу місце подій не просто, тим більше приїжджому. З однієї сторони, майданчик знаходиться в центральному парку міста. До того – це два баскетбольних майданчика, які займають пристойне місце. Проте в самому парку жодних вказівників я не помітив.

В цей час (близько 17:00) багато людей скупчилося між Літнім театром, чортовим колесом та алеєю із троянд. Біля останньої зібралося багато «молодих вовчиць», які робили фото біля квітів. Єдина думка, що виникла при цьому: «Сьогодні у соцмережах буде багато нових аватарок».

А майданчик якраз знаходився за квітковою алеєю, з іншого боку підпертий картодромом. Два повнорозмірних баскетбольних поля, обмежених від всього парку синьою залізною решіткою. Стан решітки одразу штовхає на думку, що побудований майданчик давненько, фарба місцями обдерта, а частина, яка призначена розділяти майданчики між собою, - зовсім відсутня. Проте ці недоліки ніяк не можуть зіпсувати перше враження.

Перший крок на майданчик і ти вже відчуваєш себе частиною чогось більшого, як би банально це не звучало. Нескінченна купа м’ячів під місцями для сидіння чи очікування своєї гри, ще більша кількість пляшок негазованої «Моршинської», декілька людей перевдягаються в спортивний одяг, а хтось просто прийшов підтримати свого хлопця.

Навіть купка маленьких дітлахів, яка намагається докинути м’яча до кошика, виглядає також природньо в цій атмосфері. В принципі, як і дівчата, що роблять нечисленні селфі на свої Айфони, проте прийшли на майданчик у кросівках лінійки Хардена та Джордана.

Охочих прийняти участь у грі - вдосталь

Я потрапив на подію, яка вже триває. Взагалі визначити початок баскетбольних змагань в парку Глоби тяжко. «Та всі приходять по можливості. Якщо нікого немає – просто кидаєш м’ячик чи відпрацьовуєш лей-апи, а згодом і братва підтягнеться», - здивував мене Дмитро своєю обізнаністю баскетбольної термінології. Дивовижно, але він попри це ще не мав своєї команди і знаходився в режимі очікування.

Перше, що потрібно знати, для починаючих баскетболістів вулиць Дніпра, наявність власної команди – це перевага, проте далеко не та річ, яка поставить хрест на ваших шансах зіграти сьогодні (чи будь коли). То тут, то там сидять поодинокі баскетболісти, готуючись до виходу на майданчик і уважно вслухуються в крики: «Нас четверо, шукаємо п’ятого» чи «Ніхто не бажає зіграти за нас?». Якщо ви прийшли на майданчик один – вам достатньо підійти, висловити своє бажання і гра для вас почнеться.

Проте маючи з собою свою п’ятірку (на весь майданчик) або трійку (на один кошик), ви можете чи почати шукати суперника, чи, якщо вже йде боротьба двох команд, стати в чергу.

Процес підбору команди – це свого роду драфт, але без спостерігання за виступами кандидатів в університеті та будь якої допоміжної інформації. Проте деякі закономірності прослідкувати можливо: наявність баскетбольної атрибутики (джерсі «Бостона» сьогодні були самими популярними) робить з тебе фаворита, а вихід на майданчик в джинсах та туфлях – відкидають у кінець лотереї.

Проте, не переймайтесь, якщо вас довго не вибирають. Дмитро не переймається: «Вони просто не знають, що втрачають», - оптимізму цьому 28-річному хлопцю можна позаздрити.

Правила гри встановлюються перед першим вкиданням м'яча

Перше правило клубу – відсутність жодних правил.

Жарт. Звісно, основні баскетбольні правила збережені, проте організаційні питання вирішуються на місці. Наприклад, на другому майданчику грають 3 на 3 на одне кільце через чек. «Що таке чек? Ну це коли ми забили, суперник виходить за трьохочкову лінію і ми даємо йому м’яч, а не просто він починає атаку у будь-який момент. Все я побіг», - швидкий коментар одного із спортсменів, який став можливим із-за того, що м’яч закинули дуже далеко і потрібен був час на його повернення.

На першому майданчику точиться гра 5 на 5 на все поле. Капітан команди, яка очікує виходу на поле, розповів, що грають до 11 набраних очок без врахування часу. Проте можуть бути і інші правила, чи то кількість очок переможного бар’єру піднімуть, чи то часові рамки встановлять, якщо бажаючих команд дуже багато. Головне, щоб це було обговорено до умовного стартового вкидання.

А ось наступне правило, яке не підлягаю зміні, мене дуже здивувало. Я частіше граю в футбол, і сперечання на предмет фолу, був гол чи ні, офсайд і т.д., для мене невід’ємна частина гри. У вуличному баскетболі система VAR ніколи не знадобиться, одне слово – «фол» – і м’яч переходить постраждалій стороні незважаючи на бажання суперника. При чому одразу і без сперечань.

Тактичним гікам, до речі, також буде чим зайнятися, спостерігаючи за грою. Команди обговорюють стиль гри в захисті (персонально чи зонально), і хоч в атакуючих схемах переважає імпровізація, часом чути крики накшталт «Переводь на слабку сторону» (горизонтальна половина майданчика, на якій відсутній м’яч), «Енд ван» (набрані очки з фолом), «Постав мені пік-н-ролл» (заслон – твій напарник блокує суперника, даючи тобі можливість на вільний кидок), а також, навіть, «Гоалтендінг» (перешкоджання польоту м’яча, траєкторія якого почала опускатися).

Серед учасників трапляються цікаві особистості

Як я вже зазначав, погода сплутала карти, і не так багато людей прийшли сьогодні. Проте, навіть серед них можливо виділити пару особистостей.

Першою на очі кидається дівчина на ім’я Вікторія. Звісно, селебріті вона особисто для мене, хто не звик бачити дівчат в спільних змаганнях с чоловіками. Втомлена і с посмішкою на обличчі (не кожного дня у тебе беруть міні-інтерв’ю) Вікторія відповіла на мої питання:

- Часто ти відвідуєш майданчик?

- Відносно. Один раз на неділю – обов’язково. Хочеться більше, проте проблеми з логістикою не завжди дають таку змогу.

- Чому?

- Я навчаюся в центрі, а проживаю на Фрунзенському (від автора – один із найбільш віддалених житлових масивів міста). Всі переїзди – це час, а в ситуації з ремонтом центрального мосту потрібно все множити на два.

- Відчуваєш якийсь тиск з боку хлопців чи навпаки – послаблення з їх боку?

- Не думаю про це. В матчі я концентруюсь на відпрацювання в захисті та пошуку свого кидка. А що роблять мої опікуни – то їх справа. Будуть вести себе легковажно – будуть програвати.

Довелося перервати бесіду з Вікторією, так як прийшов її час виходити на поле.

А от біля майданчику поля вдалося зустріти свого колишнього керівника Тараса Стрипу. Тарас – майстер спорту, срібний призер чемпіонату України серед команд вищої ліги, срібний призер всеукраїнської універсіади та чемпіон України по баскетболу 3х3. На жаль, у червні він отримав травму, сьогодні ж у парк він прийшов підтримати свого партнера по команді – Ігора Гузенко. Також вийшло задати Тарасу декілька питань:

- Як тобі вдається суміщати гру в баскетбол та основну роботу?

- Ну зараз я не займаюся баскетболом професійно, тому це взагалі не проблема. Навпаки одне іншому допомагає: бути продуктивнішим на роботі та більш амбіційним у спорті.

- Чим можна пояснити високу популярність баскетболу в Дніпрі? Наприклад, у Кривому Розі я не знаходив таких майданчиків та ще й з вільним доступом.

- Локальний розвиток тоги чи іншого виду спорту залежить від 2 основних факторів – залученості місцевих управлінців (місцевої влади, федерації і їх взаємодії) і підприємців та рівень розвитку спортивної інфраструктури. У Дніпрі обидва фактори знаходяться на вищому рівні, ніж у середньому по Україні. Але немає межі бездоганності.

- Чи є у українського баскетболу майбутнє?

- Звичайно. Щорічно кількість молодих гравців лише збільшується. Вони грають не лише в Україні, а й їдуть у інші чемпіонати. Тож, з підготовкою молодих гравців у нас все круто. Навіть, той, хто грає зараз тут, можливо, у майбутньому стане крутим гравцем. Це важко порівнювати із старшим поколінням.

Після спілкування з Тарасом, прийшов мій час покидати майданчик та рухатися в зворотному напрямку до вокзалу. Проте баталії на майданчику не стихали і навіть не давали натяку на скоре завершення. Скоріше за все, тільки непроглядна темрява поставить крапку у змаганнях цього дня. І не тільки цього.

Збірна України, гравець НБА та чемпіон світу

Так, не багатими була гра на знаменитості, проте це така моя вдача. Зазвичай, побачити можна дійсно спортивних зірок українського масштабу.

Було б дивно, якби баскетболісти «Дніпра» не відвідували місцеві заходи. Наприклад, капітан команди Станіслав Тимофєєнко та Максим Закурдаєв відвідують всі офіційні змагання під егідою ФІБА чи просто спонсорські івенти. Це і не дивно, маючи конфлікт з Мурзіним, котрий не викликав до лав національної збірної одного з кращих гравців Суперліги, Станіслав став лідером Національної збірної України з баскетболу 3х3. Капітан з радістю приходить підтримати молодих вуличних баскетболістів, ніколи не відмовить у спільному фото, а часом і сам виходить на майданчик позмагатися.

А от Микола Вільховецький кожного року в період міжсезоння на своїй сторінці в Фейсбуці публікував пост з приблизно наступним змістом: «Друзі. Завтра. Парк Глоби. О 17. Очікую на всіх». Микола не тільки приходим сам пограти, а й приводив своїх товаришів по клубу. Не дивно, що дніпряни дуже люблять Вільховецьго як гравця, і його вихід на пенсію прийняли за трагедію.

Ще однією зіркою, яка бігала на цьому майданчику, був Іссуф Санон. Так, він теж в минулому гравець баскетбольного «Дніпра», проте в парку він грав ще до популярності і вже тоді нагадував лайт-версію Рассела Вестбрука. Згодом відбувся шалений професійний стрибок: «Дніпро» - словенська «Олімпія» - 44-й пік драфту від «Візардс».

Не тільки баскетболом єдині. А ви знаєте, що за 4 роки проведення чемпіонату світу серед данкерів, тричі золото відправлялося до України? Так, це не жарт. Двічі золото брав Дмитро «Смув» Кривенко, а зараз діючим чемпіоном є Вадим «Міллер» Піддубченко. Вадима якраз можна застати на майданчику в парку найчастіше, так як саме там він відпрацьовує свої фірмові данки та вигадує нові. А нескінченними відео з парку заповнена вся його стрічка Інстаграму.

Повертався додому я у піднесеному настрої і, навіть, погода змилувалася, хмари змінилися ясним небом. Те, що на початку виглядало як дика авантюра, обернулося у крутий досвід. Навіть тригодинна подорож до вуличного баскетбольного майданчику може дати більше емоцій ніж відвідування матчів УПЛ.

Другие посты блога

Все посты