Маленький Відьмак – історія Хуана Себастьяна Верона

Серія А. Кінець 90-х, початок нульових. Це період, коли італійський футбол був на висоті, коли майже в кожній команді було кілька зірок світового футболу. Не було людини, яка в той час не захоплювалась кальчо. І Хуан Себастьян Верон був тим гравцем, який притягував до себе всі погляди – на полі він вмів робити все. о, мабуть, якраз і був людиною із тої когорти, яка захоплювалась Вероном (а хто не був?). Він у анонсі зробив замовлення – власне цю статтю про великого аргентинця, яку я із великим задоволенням написав і публікую.

Intro

9 березня 1975 року над Ла-Платою заходило сонце і Карлос Білардо (який ще навіть не мріяв, що під його керівництвом через 11 років «Альбіселесте» стане чемпіоном світу) підійшов до Хуана Рамона й протягнув руку:

– Відьмак, я вітаю тебе, – сказав він з усмішкою на лиці.

– Містер, немає з чим вітати. Мій гол нічого не вартує поруч із нічиєю в дербі.

– Ти мене не зрозумів. Вітаю тебе із народженням сина і нехай Маленький Відьмак стане гідним наступником свого батька. – Карлос Білардо по-дружньому обійняв оторопілого від щастя Верона-старшого й поплескав його по плечу.

Маленький Хуан Себастьян народився в той день, коли всі зірки на небесній сфері пророкували йому велике футбольне майбутнє. Разом із першим подихом маленький Верон ковтнув ще й аромат великого футболу, який того дня наповнив все місто. Дербі між двома найбільшими командами Ла-Плати завжди вражали своєю принциповістю й безкомпромісністю. «Естудіантес» та «Хімнасія» влаштували в честь народження малюка грандіозну зарубу і фінальний свиток рефері зафіксував бойову нічию 3:3. Один із голів «студентів» забив Відьмак – батько новонародженого Маленького Відьмака.

Прізвисько, яке супроводжувало нашого героя протягом його зіркового футбольного життя, дісталося йому від батька – Хуана Рамона, який в свій час зумів стати легендою «Естудіантеса». Ця кличка приклеїлась до Верона-старшого ще у далекому 1959 році, коли він ще навіть не виступав у першій команді «студентів». Під час матчу проти «Індепендьєнте» з Авеланеди Хуану Рамону вдавалось абсолютно все і один із гравців, жартуючи, назвав його «відьмаком». Прізвисько сподобалось всім, а за декілька десятків років, неначе титул, передалося спадкоємцю, який зумів стати гідним наслідником свого батька.

                                             Відьмак – Хуан Рамон Верон

Дитинство Маленького Відьмака та фактор Марадони

Дитинство Хуана Себастьяна було наповнене футболом та суцільним рок-н-ролом. Як згадує сам Верон, він «був ще тим хуліганом: крав у мами гроші, щоб купити стікери із футболістами, брехав у школі, щоб піти пограти футбол». Одного разу він навіть вкрав у батька фургон і все дійшло до того, що машина врізалась у дерево. В той період він і полюбив рок-музику – у фаворі були The Rolling Stones та AC/DC. Але найбільше вплинув на Верона-молодшого Дієго Марадона, який своєю грою зачарував не лише одного Хуана Себастьяна, а й цілий світ.

                              Хуан Себастьян Верон – з дитинства за «Естудіантес»

Історія футбольної лихоманки нашого героя безперервно пов’язана із історією легендарного десятого номера збірної Аргентини – останній надихав юного таланта, був його товаришем та наставником. Протягом одного сезону в «Бока Хуніорс» (до речі, тоді тренером був сам Карлос Білардо – людина, яка знала про народження Маленького Відьмака швидше, ніж сам батько) вони навіть грали пліч-о-пліч, що було величезним досвідом для молодого футболіста. Про це Маленький Відьмак згодом говорив так:

– Грати з ним було здійсненням моєї дитячої мрії. Історія моєї любові до футболу нерозривно пов'язана з кращими роками кар'єри Марадони – кінцем 80-х. Уявіть, що для мене означало стати його одноклубником! Я прекрасно пам'ятаю перший матч, коли ми зіграли разом – проти «Уракана». У якийсь момент я зіграв з Дієго в стінку. Я віддав пас Марадоні! Якось в Китаї зібралося 50 тисяч людей, щоб на нього подивитися. Неймовірно! А я грав з ним в футбол.

                             Верон (внизу вцентрі) та Марадона (зверху справа)

І не просто «грав з ним футбол» – за пів сезону він зумів стати лідером команди (звісно, що поруч із Дієго). Із його недовгої кар'єри за «генуезців» найбільше запам'ятався його шедевральний гол у ворота рідного «Естудіантеса» – Марадона поступився правом виконати штрафний удар юному одноклубнику і той не підвів. В той день гарячі фанати «Естудіантеса» лише аплодували своєму вихованцю й сину легенди, адже Верон не підвів їх і не святкував цей гол – в серці він істинний «студент».

Від Марадони Верон-молодший отримав і свій найцінніший подарунок, який за його словами він досі береже, наче зіницю ока:

– Я був наймолодшим гравцем в команді. Але він ставився до всіх однаково, незалежно від того, чи був це Клаудіо Каніджа, або ж Кілі Гонсалес, чи я. Одного разу, коли ми жили в готелі "Боки", він покликав нас  у свою кімнату. «У мене для вас подарунок», – сказав Дієго, вручаючи кожному по згортку. Я відкрив свій і прочитав: «Rolex». Це був годинник. Я розгубився. Не звик носити годинник. До цього мав тільки такий пластиковий електронний, просто щоб орієнтуватися в часі. І тут такий подарунок від Дієго ... Я відразу прошепотів Кілі: «Боже мій, скільки ж він коштує?». «Не маю жодного уявлення, – відповів він. – Але явно дорожче півцарства». Не знаю, чи зберегли хлопці ці подарунки, але можу сказати, що свій я плекаю й досі.

Після того, як Хуан Себастьян залишив «Боку» й перебрався до Італії, Дієго Марадона зберігав із Маленьким Відьмаком зв'язки й вони часто спілкувались. Одне таке їхнє спілкування зуміло довести до сліз (в хорошому значенні слова) самого Фабіо Каннаваро, який тоді лише починав розкривати весь свій грандіозний потенціал. Верон згадує:

– Фабіо – ультрас «Наполі», в дитинстві він завжди носив із собою фото Марадони, як оберіг. Під час матчу «Парми» (ми тоді грали з Каннаваро разом) на полі «Ювентуса», в якого ми виграли з рахунком 4:2, Марадона перебував на трибуні. Дієго – завзятий колекціонер. Після фінального свистка він подзвонив мені, і попросив футболки Каннаваро, Креспо й Тюрама. Я відповів: «Зараз дам тобі Фабіо, привітай його і поговори з ним сам». Я не сказав Каннаваро, хто телефонує. Він взяв мобільний, почав слухати і почервонів у мене на очах. Застиг, мов статуя, а потім розридався. Правду кажуть – в Неаполі всі обожнюють Святого Дженнаро і Марадону.

А в 2010 році Марадона, будучи наставником «Альбіселесте»,  доволі несподівано для багатьох взяв ветерана-Верона на ЧС-2010 в Південну Африку. На жаль ( насамперед для фанатів Аргентини, Дієго та Хуана Себастьяна) ця історія завершилась на мінорній ноті.

                                              Верон та Марадона – ЧС-2010

Від «генуезців» в Геную й галопом по Італії

Вдало відігравши сезон 1996 року за «Бока Хуніорс», молодий аргентинський талант не лише потрапив в коло зору тренера національної команди Аргентини, а й багатьох європейських клубів. Так сталося (а наша історія повністю проткана нитками із випадковостей, які зв'язують історію Верона-молодшого у якийсь неймовірний сценарій голівудського фільму, який от-от візьме свій «Оскар»), що із стану одних «генуезців» (а це і є прізвисько «Боки») Маленький Відьмак перейшов до інших «генуезців», тепер вже істинних – у «Сампдорію».

                                                        Верон у «Сампдорії»

Два вдалих сезони (1996-1998 рр.) для Верона (не для «Сампи» – максимальним результатом стало 6 місце, яке не давало можливості виступати у єврокубкових баталіях) розкрили його потенціал на весь світ. Мабуть, одним із факторів вдалої гри молодого аргентинця був тренер – легендарний Свен-Горан Еріксон, який зумів зробити Хуана Себастьяна незамінною деталлю у своїй команді. Наш герой про свого першого європейського наставника завжди згадує дуже тепло, і не дивно – великий швед відкрив для нього великий європейський футбол:

– Мені дуже пощастило, що мене тренував Ерікссон! Це справжній феномен. Я дійсно вважаю його одним з кращих фахівців, яких зустрічав. Ніколи не чув, щоб хтось погано про нього відкликався. Деякі гравці Сампдорії навіть називали його татом!

Тим-не-менше, шляхи наставника та футболіста розійшлися на деякий час. І поки Еріксон будував чемпіонський фундамент «Лаціо», Верон по-справжньому засвітився у «Пармі».

В той час «пармезанці» були великою силою не тільки в італійському футболі, а й у європейському. Дивлячись на склад «Парми» у цьому єдиному проведеному сезоні (1998-1999) аргентинцем за клуб, розумієш, чому «хрестоносці» зуміли вистрілити дублем й здобули Кубок Італії та Кубок УЄФА: на воротах стояв сам Джиджи Буффон, захист цементували Тюрам з Каннаваро, шикарні півзахисники повністю контролювали середину поля: Діно Баджо, Стефано Фіорі, Хуан Себастьян Верон, а на вістрі атаки виблискувала аргентинська зірка Ернан Креспо! Фантастичний склад, який зумів виграти практично все (крім скудетто) і великою заслугою цьому був Відьмак, який вже виріс і вийшов з-під тіні свого батька.

                                                 Тріумф Верона в «Пармі»

Після цих звитяг «Парму» починало лихорадити – на поверхню випливали фінансові махінації керівництва команди. Верон вирішив не чекати чим це все завершиться й відгукнувся на пропозицію свого старого знайомого Свена-Горана Еріксона й перейшов у «Лаціо».

І знову, в другому сезоні поспіль, Хуан Себастьян вистрілює двічі, але тепер вже йому підкоряється Серія А й знову Кубок Італії. Шведський наставник того сезону зумів зібрати справді потужну команду, чого тільки вартують імена Недведа, Симеоне, Консейсао, Станковіча! Проте, варто зауважити, що на рахунок скудетто «орлам» дуже пощастило через злопам'ятний матч «Ювентуса» у Перуджі (на мою суб'єктивну думку, Коліна повинен був зупиняти той матч, але то вже зовсім інша історія). Сам Верон про той матч згадував:

– Ми чекали десять хвилин? Якби! Очікування було набагато довшим. Ми грали вдома, «Ювентус» в Перуджі. Наприкінці першого тайму там почалася злива, і арбітр нашого матчу вирішив почекати, щоб обидві зустрічі продовжилися одночасно. Але незабаром ми попросили його дати дозвіл грати – таким чином, закінчили раніше, ніж Ювентус. Довелося нам дивитися весь другий тайм – всі були на нервах, мовчали, молилися подумки. Це було гірше, ніж фінал Ліги чемпіонів, який вирішує серія пенальті! Люди на стадіоні теж чекали результату гри «Юве», гучномовці транслювали той матч. Який гуркіт стояв, коли пролунав фінальний свисток! Це було щось неймовірне, сюрреалистичное. В 99% разі «Ювентус» обіграв би «Перуджу» без проблем, але це був дуже дивний день – уявіть, в Римі не пролилося ні краплі дощу, хоча Перуджа зовсім недалеко!

Впродовж того пам'ятного сезону Хуан Себастьян Верон став улюбленцем місцевої тифозерії. Ще би – під його контролем був весь центр поля, він зумів забити суперникам вісім голів за сезон, що стало його особистим рекордом. Фанати обожнювали його і не дивно, що склали про нього кричалку: «Borombombom, tira la bomba, Vero Verón!», яка перекладається: «Боромбомбом, запусти-но бомбу, дорогий Верон!».

                            Верон – володар Кубка Італії та чемпіон Італії 1999/2000

Наступний сезон за «лаціоле» Верону не вдався насамперед через бюрократичні проблеми – в Серії А було правило, що на контракті в клубі може знаходитися не більше п'яти футболістів-громадян не ЄС. І все, здавалось, було добре, Хуан Себастьян мав італійський паспорт, проте прокуратура запідозрила махінації. Це все забирало багато нервів у футболіста, заважало концентруватись на футболі і Відьмак вирішив, що пора готувати свою мітлу до нового польоту. Тим більше, що великий «Манчестер Юнайтед» давав неймовірні 43 мільйони доларів за нього...

Англійська невдача Відьмака

А починалось все так фантастично. Вперше потрапивши на «Олд Трафорд», Відьмак відчув, що потрапив у місце, яке магічно пов'язане з ним. І не дивно, у далекому 1968 році його батько тут, в «театрі мрій» виграв із «Естудіантусом» Міжконтинентальний кубок в «МЮ» (тоді цей трофей розігрувався двоматчевим фіналом). І вже в музеї стадіону (а Верону провели шикарний екскурс в історію великого клубу – щоб знав за кого грає) Відьмак побачив світлину, яку колись давно бачив у себе вдома – свого батька із переможним складом «студентів». Продовжилось все не менш яскраво – Хуан Себастьян здобув звання кращого гравця місяця АПЛ... проте дуже швидко суперники призвичаїлись до стилю гри Верона, який не встигав за британськими швидкостями. Він був Відьмаком, він був готовий чаклувати, а проста, жорстка й деколи прямолінійна англійська манера гри просто знищувала його:

– Я не люблю виправдовуватись, але англійський футбол став для мене абсолютною новинкою – адаптуватися було складно. Мені вистачило сил грати на дуже хорошому рівні десь до середини сезону, а потім... 

                                                          Верон у футболці «МЮ»

Провівши невдалі два сезони за «Юнайтед» (а ще варто згадати провал збірної Аргентини на ЧС-2002, де Верон був капінатом), стало зрозуміло, що Хуану Себастьяну пора змінювати клуб. На нього лилось дуже багато бруду, критики і це виводило з рівноваги не тільки його, а й самого САФа. Одного разу на прес-конференції він доволі різко відповів журналісту:

– Він, б…, великий гравець! А ви всі, б…, ідіоти!

Здобувши в сезоні 2002/2003 разом із «МЮ» титул чемпіона Англії, Хуан Себастьян перебрався до лондонського «Челсі». Проте і за «синіх» йому не вдалося яскраво заграти. Однією з причин були травми. Сезон 2004/2006 аргентинець провів у оренді в «Інтері». Повернувшись в Італію, Верон заграв набагато краще, але й вже не так, як колись за «Сампу», «Парму» чи «Лаціо». Незважаючи на це, він зумів ще виграти два Кубки Італії. Здавалося, що його час доходить до кінця... Англія стала для нього жахливим сном, який потрібно було забувати. А де ж краще це зробити, як не вдома?

                                                      Верон в «Челсі» та «Інтері»

Повернення додому

Після вдалого сезону в «Інтері», «Челсі», «Естудіантес» та Верон домовилися про оренду останнього додому. Скептики говорили, що він їде догравати, проте не тут то було. Повернувшись в Апертуру, Хуан Себастьян зразу ж допоміг рідній команді виграти чемпіонат! До нього, начебто, повернулась друга молодість – його навіть у 2007 році Альфіо Басіле повернув у збірну. 

А у 2009 році сталося справжнє чудо – вперше за 39 років (а саме тоді Відьмак – той, що старший – грав за «студентів») «Естудіантес» виграв Кубок Лібертадорес! І Хуан Себастьян був капітаном цієї команди й на кінець був визнаний кращим гравцем турніру! Цей день, за словами самого Відьмака, був кращим за все його життя. 

                                  Хуан Себастьян Верон – володар Кубка Лібертадорес

За рік після тріумфу Верон з командою виграв ще одного разу чемпіонат Аргентини. Після цього він почав помало здавати – дрібні травми не завжди давали йому можливість грати, та й з віком він ставав все повільнішим, хоч часто й приносив користь для команди. У 2012 році Хуан Себастьян попрощався із вболівальниками – він був для них ідолом, вони не хотіли його відпускати...

Повісивши бутси на гвіздок, Верон став працювати в менеджменті «Естудіантеса», паралельно граючи в футбол в аматорській лізі Ла-Плати. Проте Хуан Себастьян дуже скучав за великим футболом й одного дня дав зрозуміти, що має намір відновити кар'єру, якщо дозволятиме здоров'я. Все знову булов його руках – він давно в клубі був авторитетом й міг повернутися коли завгодно. Потренувавшись й оцінивши стан здоров'я, в липні 2013 року Відьмак остаточно вирішив повернутися. Він вже не був лідером на полі з точки зору гри, зате команда (яка після того, як Сабелья покинув її, почала помало розвалюватись) разом із Вероном заграла набагато краще. Його характер вів «Естудіантес» вперед. І погравши ще сезон, Хуан Себастьян остаточно заверший кар'єру футболіста... Кар'єру великого футболіста!

Епілог

Неймовірно, але історія сім'ї Веронів та історія «Естудіантеса» переплетена міцними узами – і батько, і син є легендами Ла-Плати. Вони двоє розпочинали тут кар'єру і двоє її тут завершували. Хуан Рамон зумів тричі виграти Кубок Лібертадорес, його син Хуан Себастьян лише раз, зате із капітанською пов'язкою на руці. Вони обоє вигравали чемпіонат Аргентини, а Маленький Відьмак ще й Примеру Б Насьйональ (другий за рангом чемпіонат) – на зорі його кар'єри «студенти» несподівано опустились в нищу лігу. А ще.. Вони обоє по три рази грали за свою рідну команду: Верон-старший у 1962-1972, 1975 та 1980-1981 роках, а Верон-молодший у 1994-1996, 2006-2012 та 2013-2014 роках. Знову фантастичне співпадіння? Здається, що ні. Це вже закономірність. Як і те, що вони обоє легенди «Естудіантеса».

Два Відьмаки, дві легенди... Одна історія.

                                                      Батько і син

© Василь Федевич