Diego Simeone. Tactical thinking I

Дієго Сімеоне очолив «Атлетико» 23 грудня 2011 року. Нині в це важко повірити, але на той час в "Матрацників" було лише 19 очок після 16 зіграних турів та цілком заслужене 10 місце в турнірній таблиці. Від зони вильоту другу команду Мадрида відділяло лише чотири бали. В 22-х наступних турах Сімеоне набрав 37 очок, що дозволило колективу фінішувати на п’ятому місці. До того ж "Атлетико" переміг у Лізі Європи, перетворивши сезон, який починався як провальний, на надзвичайно успішний. Наступного сезону «Атлетико» посів третє місце в іспанській лізі: тоді мало хто міг подумати, що це лише початок сходження до вершини команди, яка змусила говорити про себе усю Європу.

Формація

Дієго Сімеоне - яскравий прихильник тактичної системи «4-4-2», яку в останні роки важчали застарілою і досить часто критикували наставників, що продовжували сповідувати цю систему в класичному її вигляді. Досить проста, не достатньо гнучка, можливо, не настільки приваблива з огляду на атакуючі дії, але в той же час, це - основна система роботи команд у захисті.

Сімеоне надав нового дихання цій системі, знайшовши, як урізноманітнити атакуючі дії та компенсувати недолік відсутності «десятого» номера під час володіння м’ячем. Для сучасного футболу позиція «10» є надзвичайно важлива, саме від руху десятки залежить створення чисельної переваги на флангах і гра між лініями захисту суперника, а також з’єднання ланок команди для поступового просування вперед.

Сімеоне вніс маленький аспект в класичну «4-4-2»: форварди команди не працюють виключно на створення тиску попереду по останньому захиснику, а в півпросторах, розташовуючись або між лініями захисту, або в коридорах між захисниками, узгоджено по відношенню один до одного. Флангові півзахисники – Коке і Арда Туран, також розташовуються в залежності від позиції нападників, вони не ведуть рух в зону між лініями захисту, а також займають позицію в півпросторі, між крайнім і опорним півзахисником.

Таким чином, рух четвірки атакуючих виконавців компенсує відсутність «10» номера, при цьому система залишається «4-4-2». За бажання її можна описати як «4-2-2-2», але за умови, що вся група з чотирьох атакуючих гравців веде зміщення одночасно, що, звичайно, на практиці зустрічається не так часто. Здебільшого цей рух веде двійка або трійка атакуючих гравців для проведення швидкої комбінації - через центральну частину поля чи на фланзі.

Та все ж основні завдання, які ставить система «4-4-2», залишаються незмінними. Сімеоне фактично додав більше динаміки та швидкості атакамх команди, залишаючи флангову гру, як сильну сторону системи «4-4-2». Урізноманітнення гри флангових півзахисників, звичайно, було б неможливим без наявності високоінтелектуальних виконавців, якими без сумніву є Арда Туран і Коке. Вони можуть рухатись в півпросторі, між півзахисниками, можуть шукати зону в коридорі між крайнім захисником і центральним захисником, як класичні вінгери, вдало вміють застосовувати дриблінг або відкривати простір під крайніх захисників.

Велика варіативність дій від Арди та Коке значно ускладнює роботу в захисті суперникам.Проблема в пошуку точки відліку чи орієнтира, по якому можна працювати. Наприклад, якщо суперник працює в системі «4-4-2» в обороні, глибоко беручи під персональну опіку опонентів, тоді рух Коке чи Арди Турана в напівпросторі звільняє місце під підключення до атак Хуанфрана або Феліпе Луіса. Крім цього, вдала гра один в один вже сама по собі робить їх небезпечними.

В випадку роботи в захисті «4-1-4-1» ситуативні зміщення від крайніх півзахисників «Атлетико» плюс зміщення напів кроку одного з форвардів утворюють чисельну перевагу між лініями захисту. Крім цього Дієго Сімеоне часто застосовує асиметричні формації в нападі, зосереджуючи увагу на одному з флангів, де, на його думку, є проблемні місці в захисті суперника. Це може бути тиск як по флангу, так і по центру, з виходом крайнього півзахисника в позицію форварда в певних епізодах гри.

Попереду в Сімеоне грають Дієго Коста та Давід Вілья, які дуже добре доповнюють один одного. Ці форварди можуть розгортати швидкі контратаки, маневруючи як до воріт суперника, так і від воріт, відкриваючи простір за своєю спиною під вінгерів. Поєднання Кости і Гарсії попереду забезпечує продовження атаки через довгі передачі - обидва добре ведуть верхову боротьбу та в разі потреби вміють притримати м’яч, тим самим надаючи час вінгерам підключитись в атакуючі дії.

Хуанфран - це дуже технічний виконавець, він добре працює з м’ячем, це збагачує не лише його, але загальний потенціал команди. Він може звужувати гру попереду, займаючи напівпозиції в нападі чи вести рух в коридорах між лініями суперника. Також Хуанфран може розташовуватись на лінії поля, надаючи ширину атаки «Атлетико». В поєднанні з Феліпе Луісом, якого на рівні з Алабою можна вважати на даний час кращими лівими латералями світу, це -величезний виклик, для будь-якого суперника. Луіс також вміє звужувати гру попереду, входячи в зону «інсайда», він може закрити позицію крайнього півзахисника або навіть форварда, крім цього - це надзвичайно витривалий гравець, до того ж - достатньо міцний для ведення єдиноборств.

Такий підбір виконавців, яких, в першу чергу, слід кваліфікувати як універсальних гравців, здатних зіграти на різних позиціях - як в захисті, так і в нападі (при необхідності) ставить перед суперником надзвичайно складні завдання. Додайте сюди ще тактичну грамотність, вишколеність та вміння використовувати різні тактичні засоби, в залежності від ситуації, яка утворилась на футбольному полі, - і ми отримаємо команду, проти якої складно захищатись, використовуючи звичні системи та засоби захисту.

Окрім якісної флангової гри необхідно відзначити і високу динаміку та інтенсивність у середині, що надають Тіяго та особливо Габі. Розглядаючи позицію «Атлетико» під цим кутом, маємо сказати, що якість, яку вони дають в атаках, виглядає дуже добре, але ще більш надійно ця робота виглядає на захист, у плані протидії контратакам суперникам. Миттєвий пресинг при втраті м’яча, в центральній частині поля, надає час на перебудову, якщо не дозволяє відібрати м’яч для продовження атакуючих дій на зміні фаз гри. Дуже хороша реакція Габі на зміну володіння - він практично ніколи не виключається гри, постійно контролюючи рух суперників і свій власний.

Швидкість руху м’яча безпосередньо в третій зоні поля дуже висока, разом з тим, в атакуючих побудовах «Атлетико» важко шукати недоліки, рухи групи атакуючих гравців надзвичайно узгоджені. Якщо Арда Туран займає позицію в півпросторі, то ширину атаки завжди підтримує Хуанфран, якщо Дієго Коста працює від воріт суперника, то глибина атаки витримується Гарсією. Ефективність використання глибини та ширини атаки не була б настільки ефективною без інтенсивності руху і швидкості, саме завдяки останнім факторам захист суперника не завжди встигає перебудуватись, що призводить до утворення вільних зон.

На поверхні гра "Матрацників" в нападі не виглядає надто гармонійно і красиво, вони не сповідують стиль з довгим контролем м’яча, з розхитуванням оборони суперника через переведення м’яча з флангу на фланг. Їх стиль в атаках - це максимальна швидкість і внесення дезорганізації в оборонні побудови суперників. В якійсь мірі - це і спосіб протидії самим мадридцям. Вертикальний швидкий футбол, який вони сповідують, добре працює і проти команд, які вибудовують оборону глибоко в захисті, але не знаходять протидію швидкості атак «Атлетико».

Статистичні підсумки сезону «Атлетико» в Ла Лізі та діаграма виступів з 1996 року, коли "Матрацники" в останнє брали чемпіонство (з Дієго Сімеоне в складі) - фото клікабельне