«Інтер» опустив «Шахтар» на землю і став індикатором його рівня
Сеньківу шкода, що команду Каштру запам’ятають саме такою.
Андрію Сеньківу шкода, що команду Каштру запам’ятають саме такою. Командою, яку знищив «Інтер» (0:5).
Те, як «Шахтар» пройшов два попередні раунди, викликало захват і змушувало метеликів літати по всьому тілу. Каруселі, фейєрверки, тонни позитиву. Командою Каштру захоплювалися всі – і в Україні, і в Європі. Декотрі називали «Шахтар» найбільш ефектною командою півфіналів, а їхній футбол – окрасою турніру. Донеччани й справді заслужили цей статус. Дивно говорити інакше. І вчорашній матч не спростував це твердження. Просто нагадав про основний метод оцінки будь-якого явища. Він у порівнянні.
На фоні «Базеля» чи «Вольфсбурга» «Шахтар» виглядав іншопланетним, потужним, могутнім, впевненим. Не тим, хто вперше відкрив двері тренажерного залу, а тим, хто знає і вміє користуватися усім знаряддям. З «Інтером» вийшло інакше. Не тому, що «Шахтар» забув призначення тренажерів, а тому, що «Інтер» – чемпіон за кількома видами вправ. І цей навик показав гірників абсолютними дилетантами.
Вилізло все. І невміння якісно пресингувати, і невміння стабільно добре виходити з оборони через дальній пас, і невміння розбивати пресинг суперника. Він в «Інтера» був всеохопним і тотальним. Таким, який не дозволяє підняти голову, якісно відкритись і забігти у вільну зону для отримання передачі. Цих зон просто не було.
Конте знищив увесь вільний простір, віддав м’яч і вбив інтригу повністю. Її не було зовсім. Можна наївно думати, що гол Мораєса міг перевернути матч і трохи відкрити гру. Біда в тому, що подібний момент так і залишився для «Шахтаря» єдиним. Це повне фіаско.
Парадоксально, але винних у цьому нема. Бо винні всі. В зустрічі двох різних стилів сильнішим виявився той, який відскакував від зубів. Виглядав бетонно, а не пластиліново. Чіткі структури розбиваються об ідеальні структури. «Інтер» виглядав якраз чимось таким. Явищем, на фоні якого видно справжній рівень.
«Інтер» став для «Шахтаря» індикатором якості. Вона не виявилася одноразовою. Просто з чіткою стелею. Десь у третьому ешелоні європейського футболу. Команда, яка залежить від стилю та класу суперника і жеребкування.
Попередні стадії замилили очі та дали крила. «Інтер» підрізав і виховано попросив спуститися на землю. Місце «Шахтаря» поки що тут.
Прикро, що таке трапилося за крок до фіналу. Жахливо, що це було жорстким побиттям без натяку на інтригу. Шкода, що українська команда виглядала безсилою, млявою та кволою. І запам’ятається якраз такою. Не командою, яка вийшла у півфінал Ліги Європи, а рекордсменом – з найбільшою поразкою на цій стадії в історії.
Це дико несправедливо, враховуючи шлях. Але той майже ніколи не приводить до висот, бо спорт визнає лише одного чемпіона. І «Шахтарю» далеко до такого статусу. Очі відкрилися, надії зникли, а по голові зі всієї сили лупнула реальність.
2020, звичайно, божевільний, але за красиві очі нічого не дає.
Фото: globallookpress.com/Federico Gambarini/dpa.
