Власникам футбольних клубів можна все? Скандал з «Агробізнесом» – не випадок, а наслідок дій УАФ
Сеньків вважає, що федерація вже давно легітимізувала подібне.
Андрій Сеньків вважає, що федерація вже давно легітимізувала подібне.
Не хочу сказати, що судді – святі люди. Які ніколи не беруть хабарів, ніколи не помиляються і йдуть у професію лише тому, що там хороша зарплата та великі перспективи. І взагалі – бо страшно люблять футбол.
Насправді суддя першої ліги офіційно має ще доплатити, щоб відсудити гру (зарплати ледь вистачає на дорогу). А футбольні правила – ще той предмет для дискурсу. Точно визначити, чи помилився арбітр, складно. Не говорячи про те, як зрозуміти, чи робив суддя ці помилки спеціально.
Але навіть якщо всі пазли зійшлися, якщо всі докази отримано і є щось більше, аніж комфортна впевненість, існує межа, за яку не можна переходити. Мова про закон, а не самосуд. Про офіційні регулятори, а не хаос. Тому бити будь-кого – жахливо. Суддю – також. Більше того – це протиправно. А заява арбітра в поліцію (!) саме на керівника клубу (!!) – це вже перехід у задзеркалля так далеко, як тільки можливо.
В українському футболі створилася своя система. І можливий (ще не доведено) вчинок президента «Агробізнеса» (та ще й одного з керівників УАФ) Олега Собуцького – не виключення з правил чи прикрий випадок, а наслідок того, що відбувалося раніше і відбувається паралельно. Подібне трапляється регулярно, і нема жодних передумов, щоб не траплялося далі. Не дивуйтеся, але така поведінка вигідна всім.
В приватній бесіді один з президентів клубу першої ліги сказав мені: «Ну що мені може зробити федерація? Хіба легенько по дупці вдарити – в інакшому випадку вони втратять черговий професійний клуб». Ця фраза найбільш точно характеризує причини ситуації з «Агробізнесом». Так само, як і слова самого Собуцького: «Я фінансую дуже багато команд. Цей випадок вбив у мені інтерес до всього. Займатися футболом після цього не дуже приємно і не дуже хочеться. Я ж не беру з футболу, я даю футболу».
Виходить, що людям, які вкладають гроші у футбол, можна все. Логіка проста: я даю гроші на футбол, суддя погано судить, тому заслужено отримує, а я ще й винен?
Така ж ситуація (неодноразово) виникала з Козловським: коли він (можливо) заходив у суддівську з автоматчиками, а через деякий час кілька разів вибігав на поле прямо посеред матчу – не сподобалося, як суперник дотримувався фейр-плей. Ось, як він це пояснював:
– Я зірвав матч люблячи.
– Люблячи кого?
– Футбол, людей. Я ж нікого не образив – в той момент боровся за справедливість, а не за зло. Коли ви йдете по вулиці, а на дівчину напав хуліган і ви вступилися – дали йому по морді. Це ж добрий вчинок?
І саме в цьому місці починаються маніпуляції. Як починаються вони й тоді, коли Собуцький розповідає про те, наскільки любить гру і наскільки багато грошей вкладає в український футбол. Як починалися тоді, коли патріотизм Зозулі вийшов на перше місце навіть після побиття арбітра.
Любі меценати, відкрию вам Америку. Спонсорство навіть найкращої у світі ветеранської збірної не дає права бити арбітра. Побудова навіть найвеличнішої у світі футбольної академії не може закрити очі на те, що ви нехтували елементарними правилами проведення матчу. А тим більше не дає права на це все беззаконня те, що ви є власниками футбольних клубів. Які, окрім вас, потрібні лише купці наближених до вас людей.
Люба УАФ, відкрию очі – саме ти породила безлад і дикунство в українському футболі. Бо інакше пояснити те, чому твій же віце-президент не вірить у незаангажованість і чесність твого ж комітету арбітрів, складно.
Саме ти зробила все, щоб люди, які є власниками клубів або бодай якось вливають гроші в наш футбол, відчували вседозволеність. Дрібні (як для їхнього гаманця) штрафи або покарання, якого насправді нема, – не метод.
Прекрасно розумію, що якби ти по-справжньому покарала Козловського, а не імітувала цей процес, то Ліппі та Сколарі ніколи б не аплодували цій великій людині. А на місці колись озера не виникла б академія, яка справді (без сарказму) вражає.
От тільки є одне «але» – жодна добра справа не має ставати на шальки терезів поряд з поганою. Якщо говорити про рамки закону, а не про вирішення питання з Богом. Який думає, в рай чи пекло вас відправити.
Методи реагування на такі речі мають бути жорсткими та безкомпромісними. І плювати на «Агробізнес» чи перспективи ветеранської збірної. Винен – отримай покарання, а не його ілюзію. «Зникнення футбольних клубів в Україні? Одні команди з’являються, інші зникають. Це життя, що тут поробиш?» – сказав Павелко кілька років тому.
Так от. Якщо командам доведеться зникнути через наплювацьке ставлення до футбольного закону їх власників, то це також життя. Де є однакові для всіх правила гри, справедливість, чесність і світлість. Шкода лише, що такого життя ми поки лише прагнемо.
