Tribuna/Футбол/Блоги/Його Величність Футбол/«Подобається, коли мене називають «чарівна». Олександра Лобода – про сексизм, швидку допомогу та Дмитра Поворознюка

«Подобається, коли мене називають «чарівна». Олександра Лобода – про сексизм, швидку допомогу та Дмитра Поворознюка

Головне з ефіру ведучої «Профутболу» для Tribuna.com.

21 мая 2020, 19:55
17
«Подобається, коли мене називають «чарівна». Олександра Лобода – про сексизм, швидку допомогу та Дмитра Поворознюка

Головне з ефіру ведучої «Профутболу» з Андрієм Сеньківим на сторінці Tribuna.com в інстаграм

Про те, як правильно вести себе в ефірі

Абстрагуватися від усього й зосередитися. Перші ефіри дуже хвилювалася, але є одна така фішка, порада від психологів, – зажимаєш кулачки, всю негативну енергію відправляєш туди. Через кілька хвилин відпускаєш, розслабляєшся, почуваєш себе вільніше. Але у прямому ефірі може трапитися все, що завгодно. Циганик навіть одного разу впав. У «Профутболі» є план і сценарій, але в ефірі може трапитися будь-що, цей план можна зіжмакати та викинути.

Тому потрібен досвід. Можу поділити свої ефіри на «до» та «після». Спочатку було багато хвилювання з нулем досвіду. Взагалі не розуміла, що відбувається. Потім просто відпустило, почала насолоджуватися й кайфувати від того, що я в прямому ефірі. 

Про вихід у прямий ефір кожної неділі 9 років поспіль

Нещодавно вперше за 9 років я святкувала Великдень вдома. Раніше такого не було – постійні ефіри. Бабуся ніколи не розуміла, як у таке велике свято Саша йде на роботу. Також на вихідні не заплануєш зустрічей з друзями, не поїдеш кудись з чоловіком. Друзі вже підлаштовують під мене свої дні народження та свята.

Мені три рази перед ефірами викликали швидку, бо не могла встати. Але нічого не зробиш – тебе ніхто не може замінити. Температура, щось болить, погано почуваєшся – неважливо. Мусиш вийти в ефір, виходиш, працюєш і робиш вигляд, що в тебе нічого не болить. Але так і є – приходить адреналін, все забуваєш. 

Одного разу таки могла пропустити ефір. Поїхала до Львова на матч України проти Чехії, вела там фан-зону, знімала сюжет. Розуміла, що не встигну на ефір – треба було повертатися потягом. Але збірна погодилася взяти мене з собою. Літак трохи запізнився, приїхала в студію за 10 хвилин до ефіру. Гримери зробили мене красунею за цей короткий час. 

Про Ігоря Циганика

Мені ніколи не вдавалося його переговорити. Це неможливо. Завжди йому кажу, що з іншою дівчиною він би ніколи не спрацювався. Я людина, яка вміє слухати, а він людина, яка вміє багато говорити. В цьому ми і зійшлися. Бо якщо зійдуться дві людини, які не вміють слухати, а тільки говорити, то буде базар.

Дивилася його інтерв’ю з Вацком. Наче Віктор ставить питання, але ні – ролі змінилися. Циганик дуже емоційний та імпульсивний, після ефірів так кричимо, що чутно в сусідній студії. Але він дуже швидко відходить і все ок. Треба звикнути і сприймати. Або ти сприймаєш людину, або ні – ти ж не можеш її змінити. 

Про вихід «Профутболу» та коронавірус у Романа Куплевацького

У нас був проект з Ігорем Цигаником під Євро-2020, але не можу загадувати в 2021-й, говорити, коли повернемося. Ми навіть на роботу ще не вийшли. Нема конкретної дати, коли повернеться «Профутбол». А про подальші плани говорити дуже рано. 

У крайньому ефірі вже не було футболу, але ми мали великий багаж матеріалу, який можна було давати. Проте не було найголовнішого, що хочуть бачити глядачі, – матчів. А коли їх нема, то взагалі нема сенсу виходити в ефір. Рейтинги точно будуть не такі. Було очікувано, що ми не будемо виходити. На один «Профутбол» працює 50 людей. На той момент це було небезпечно. Ми були залякані. Підтримую рішення, що ми пішли на карантин. «Великий футбол» може собі дозволити виходити в ефір, це класно. Вони тримають свою аудиторію, люди звикли, що в неділю виходить програма. 

Коли дізналися, що у нашого журналіста Романа Куплевацького коронавірус, то були вже на карантині. Всі одразу почали питати, коли і як це відбулося. До того моменту від ефіру останнього «Профутболу» пройшло достатньо часу, більше двох тижнів. Всі були здорові, більше хвилювалися за Рому. Щодо заголовків, то це на совісті людей, які це пишуть. Мабуть, хотіли привернути увагу до цієї статті. Але вийшло не зовсім красиво. Не знаю, чи вийшло в них назбирати багато переглядів. Але треба чинити по совісті.  

Про інстаграм

Чоловік каже, що я багато часу там проводжу. Декілька днів тому поставив ліміт на інстаграм, він автоматично вимикається. Думала, що це якась помилка. Як для блогера я сиджу мало, а як для дружини – дуже багато. 

Про те, що українські спортивні журналісти мають більшу аудиторію, ніж футболісти

Все-таки вважаю, що футболісти для футбольної аудиторії набагато цікавіші, ніж журналісти. Не думаю, що мій ефір подивляться більше людей. Гравці можуть розповісти щось зсередини. Те, що люди не бачать.

Питання їх аудиторії в інстаграмі у тому, що гравці не ведуть свої сторінки, не виставляють фото. Я за те, щоб вони були більш публічними. Їх акаунт може бути сторінкою спілкування з вболівальниками. Люди підтягнуться. Візьміть того ж Зінченка: він багато чого публікує, багато жартує – в нього велика аудиторія. У футболістів, які грають в Україні, менша аудиторія, бо вони цим просто не займаються. 

Ще важливо, що за нами стежать, бо ми даємо більше інформації. Ми як місточок між вболівальниками та футболістами. Ми можемо написати пост після футбольного матчу, а гравці цього не роблять. 

Про недооціненних футболістів в плані соцмереж

Я би підписалася на Рому Зозулю в інстаграм, але його там нема. Це велика втрата. Бо Рома може дати вислів, який пролетить по всіх медіа. Коли він дає інтервю, це скрізь. Він дуже цікавий персонаж в своїх поглядах і тому, що робить.

В Ярмоленка є акаунт в інстаграмі, але він його не веде. Хоча є людиною, яка грає в іноземному чемпіонаті, тут був суперзіркою. Його не вистачає у житті фанатів. Також назву Андрія Шевченка. Було б цікаво почути інсайди зі збірної, атмосферу. 

Про благодійні проекти

Я курую проект «Здійсни мрію» для хворих діток, займаюся саме футбольними мріями. Якщо дитина хоче зустрітися з Роналду чи українськими футболістами, то пробую це зробити. Емоції завжди непередавані, сльози на кожній зустрічі. 

Важливо обрати напрямок, кому і як ти допомагаєш: грошима, можливостями, перемовинами, зустрічами. Мені дуже багато пишуть про допомогу грошима, але зазвичай на реагую на такі прохання. Бо багато махінацій, легко попастися на гачок. На «1+1» є фонд, який фільтрує це. Там лише ті, хто справді потребує допомоги. Ми працюємо лише з тими, хто є в нашому фонді, в кого повністю перевірені документи. 

Зазвичай ми даємо діткам емоцію, здійснимо їх мрії. Це справді лікує. Були випадки, коли у дітей покращувалися результати аналізів або вони виліковувалися. Для хлопчика, який зустрічався з Роналду, ми також проводили аукціон у «Профутболі», зібрали велику суму. Після зустрічі з Кріштіану прийшли результати аналізів, вони були досить хорошими: пересадки кісткового мозку не треба було. Ми оплатили курс лікування на 2-3 роки, але все-таки була потрібна пересадка. Її, на жаль, не зробили. 

Про вегетаріанство Дмитра Поворознюка та ютуб-канал «Трендець»

Діма – вегетаріанець. Колись була ситуація: компанія хлопців грала в футбол, у них був турнір, зіграли 2-3 матчу. Пiд час перерви хлопці запропонували піти пообідати. Діма сказав: «Я знаю таке класне місце. Там так смачно». Я разом з ними пішла. Там симпатична кафешка. Один з хлопців питає: «Яке у вас м’ясо є?» Йому кажуть: «У нас немає м’яса. У нас вегетаріанське кафе». Питає: «Що, навіть сосиски без м’яса?» А йому: «Так, без м’яса». Було смішно, бо ніхто не чекав такого. 

Пам’ятаю, як Діма починав створювати «Трендець». Він шукав те, що сподобається людям. Пробувалися різні формати, він нарешті знайшов той, який подобається створювати йому і подобається аудиторії. Це круто. Зараз він один з найуспішніших блогерів на ютубі та в інстаграмі.

Також дивлюся практично всі інтерв’ю Вацка. Там можна багато чого взяти для себе, хоча не зі всім погоджуюся. Навіть Циганика не завжди слухаю.  

Про мандраж під час спілування з зірками

Не хвилююся так під час інтерв’ю, як тоді, коли беру автограф. Коли у Харкові підходила до Пепа Гвардіоли, то трусилися руки. Дуже хвилювалася. А також після матчу «Вальядолід» – «Реал», коли хотіла взяти автограф у Модріча. Не знала, що йому крикнути, хіба: «Я від Даріо Срни». Але так і не крикнула, він пройшов у каптурі, не зупинився. Хотіла би поспілкуватися з Мессі, але це дуже складно. Намагаюся зробити це більше року – взагалі ніяк, не можу зрушити з місця. 

Про гроші в спортивній журналістиці

Завжди кажу, що я дівчина і в мене є чоловік. Мені набагато простіше. Робота більше в задоволення, а не для того, щоб отримувати дохід. Слава Богу. Але в мене були різні ситуації. Коли прийшла в «Профутбол», то працювала в міністерстві соціальної політики з зарплатою до двох тисяч. При тому, що я не киянка. На «Профутболі» запропонували зарплату в 6 тисяч. Це різниця. По-іншому себе почувала. Приріст зарплати з роками невеликий, але він все одно є. Як у кожної компанії.

Тут більше отримання задоволення від роботи. Ведучі на телебаченні не отримують мільйони, як футболісти. Але є додаткові мотиваційні штуки, які допомагають в житті – ті ж рекламні контракти, знайомства. У кожній професії є свої плюси та мінуси. Не думаю, що журналісти настільки мало отримують, що неможливо жити. Ти можеш працювати в кількох виданнях, десь знімати, десь писати. 

Потрапити до нас на практику? Як варіант – написати про це мені. Багато людей пишуть. Але деякі просто зникають після однієї поїздки на матч. Всі думають, що це легко. Але журналісти працюють на матчах в будь-яку погоду. Ти маєш стояти за воротами, потім брати інтерв’ю, незалежно від настрою футболістів. Але є і багато плюсів. Тому пишіть.  

Про дівчат у спортивній журналістиці

Мене дратує, коли мене називають Саша, а не Олександра Анатоліїївна. Жартую. Мені подобається, коли кажуть «чарівна». Один близький товариш лише так мене і називає. Воно вже прив’язалося. Мене в кожному інтерв’ю запитують про сексизм, але не називаю це сексизмом. Це питання турбує і журналістів, і вболівальників.

В Німеччині та Швейцарії жінки коментують футбол, але отримують дуже багато критики. Бо вони коментують чоловічу гру, це чоловіча територія. Ми апріорі не авторитет тут. Тому й отримуємо критику. Як боротися з цим? Ніяк, таке сприйняття. Треба просто робити свою роботу, робити її добре. Окей, ми красиві, але ми також можемо щось змінити й говорити. Я ніколи не лізу в аналітику, не коментую футбол, бо не є авторитетом для вболівальників. Навіть деякі чоловіки-коментатори не мають цього авторитету. Моя тема – соціальна та благодійна сторони футболу. Я реалізована в ній, роблю її добре. 

В Україні одна з найкращих жінок-журналістів – Іра Козюпа з Tribuna.com. Читаю її інтерв’ю – вони дуже сильні. Вона сильна як журналіст, круто розбирається в футболі. Але вона не працює в кадрі. Її читають і сприймають. Більше критикують тих дівчат, які з’являються в ефірі, яких бачать. 

Диктатури від Болотнікова не було. Навіть не скидувала йому текст – просто писала в блозі, все було ок. Мені було цікаво спілкуватся з дружинами футболістів, але всьому свій час. Вичерпала себе, переключилася на інше. В мене багато роботи і на FootballHub, тому на Tribuna.com наврядчи повернуся. 

Фото: інстаграм Олександри

Лучшее в блогах
Больше интересных постов

Другие посты блога

Все посты