Дитячі тренери з Києва організовували поїздку в Бостон. Вона не відбулась, тепер тягнуть з поверненням коштів
Мутна історія, в яку потрапив Андрій Сеньків.
Мутна історія, в яку потрапив Андрій Сеньків.
У кожного в житті є туристична мрія. Бажано – далека й нездійсненна. Така, щоб коли здійсниться, викликала шалений оргазм і сотні лайків в соцмережах. Щоб про неї гордо розповідати внукам, а фото й відео показувати всім друзям при зустрічі. В світі відкритих можливостей здійснити таку мрію не так вже й складно, але зірки все одно повинні зійтися – гроші, документи, логістика, час, робота.
Поїхати на кілька тижнів в Британію – неймовірно. Відправитися на такий же період в США – також.
Епізод I. Ейфорія
В травні 2019-го колишній прес-секретар «Олімпіка», а нині «Арсенала» Олег Барков запропонував відправитися в Бостон. В складі аматорської команди «Штурм», турнір 7x7, запрошує діаспора. Вилітаємо 12 січня, назад – 26-го. З нас гроші лише за візу та переліт, загалом 950 доларів. Решту покривають організатори. Що зручно – кошти потрібно відправляти трьома траншами. Що важливо – перші 230 доларів потрібно відправити у найближчі дні, а дати відповідь і надіслати першу сторінку закордонного паспорта – негайно. Часу подумати не було. Прямо тоді не мав ані 950, ані 230 доларів, але втратити можливість поїхати в США, я не міг. Позичив гроші в друга й підтягнув до поїздки його дівчину – з собою можна було брати друзів.
Щоб запевнитися, що все надійно, пішов на товариський матч «Штурму» – познайомився зі іншими, хто летить в Бостон, побігав у футбол, навіть гол забив. Сумніви наче рукою зняло – все надійно.
Гроші відправив на карту Віталію Болдирєву, той працює дитячим тренером у Києві й організовує поїздки різних аматорських команд закордон. Декотрі віддавали гроші Богдану Ширкову, капітану «Штурма». А він вже передав Болдирєву. По ходу виявилося, що діаспора не має жодного стосунку до турніру в Бостоні, а, окрім нас, там ще буде дитяча команда київської спортшколи «Зміна». З її делегацією ми й повинні були їхати.
Структуру, яка організовує турнір, також можна було легко прогуглити – United World Games North American Chapter. Там і фото з різних турнірів є:
Не принципово ж зовсім, головне – поїхати. І головне – ніхто в чаті не задавав ніяких питань. Гроші надіслали, чекаємо наступної відправки. Барков, котрий також мав їхати у Бостон, відмовився – сімейні обставини.
Епізод ІІ. Підозри
Наступний транш треба було відправити у серпні. Мова йшла про 150 доларів, щоб оплатити готель (хоча про нього спочатку мови не було). Ми повинні були жити в Holiday Inn Express & Suites.
Принаймні так говорив Ширков. Ми ставили йому питання в чаті, він передавав їх Болдирєву і надсилав відповіді. Виник сумнів, адже ми вже оплачуємо готель, а навіть не збирали документи на візу. Нас запевнили – якщо візу не дадуть, 150 доларів повернуть.
У вересні нарешті з’явилася інформація, які документи потрібно для візи. Окремо треба було заплатити 1200 гривень за анкету й дати ще частину загального внеску. Питання, які виникали, можна було напряму обговорити з Болдирєвим – він завжди був доступним, відповідав на дзвінки та пояснював деталі. Подача документів мала відбутися в перших числах жовтня. Нас запевнили, що запрошення на візу зі сторони американських організаторів прийшли на «Зміну». Віза буде типу «спорт».
Віталій Болдирєв
В понеділок 30 вересня стало відомо, що документи потрібно передати у найближчі дні. Вчергове треба було все робити швидко. І я не встиг. Ситуація здавалася критичною, однак мені дозволили привезти документи зранку. «Ви ж мої хороші, дякую», – подумав тоді.
Головою нашої делегації був Євген Лашук – тренер в «Зміні». Він попросив залишити документи на вході в школу, однак там відмовили – мовляв, передавай напряму цьому Лашуку. Він під’їхав через кілька хвилин на білому джипі, забрав документи і поїхав.
Документи на місці, залишилося оплатити ще один транш. Я спокійно чекав поїздки. До того ж нам чомусь обіцяли, що в ніякі посольства й ні на які співбесіди ходити не треба. Все по спрощеній процедурі, все дистанційно.
Загалом делегація складалася з 85 людей. Час ішов, а інформації не було. Дедлайн щодо отримання візи постійно переносився. Подруга, яку підключив до поїздки, взяла квитки в Париж, а закордонний паспорт був чи то в посольстві, чи то в організаторів поїздки. Проблем – 0. Поїхав в школу на Калнишевського, де тренує Болдирєв, забрав паспорт, подруга поїхала в Париж, повернулася і передала паспорт Болдирєву. Трошки здивувало, наскільки легко людина спілкується з американським посольством – забирає документи, відносить назад. Рівень!
Рішення щодо візи перенесли на 29 листопада. Й почалися дзвінки начебто з посольства. Дзвонили лише дівчатам (вони йшли в списку як гравці жіночої команди), питали, куди й чого їдуть, на якій позиції грають, як давно грають в футбол, хто керівники делегації. Дзвінки здійснювалися із звичайних мобільних номерів, говорили українською.
Євген Лашук
«Добрий вечір! Тільки додому приїхав. Документи в обробці, будуть ще продзвонювати людей. Потрібно довезти ще документи (там залишилися дрібниці)», – написав 29 листопада Лашук (той що зі «Зміни»). Терміни трохи посунулися. «Заковика з візами в тому, що анкетна інформація розходиться з тим, що відповідали при дзвінках», – пояснив Ширков.
Час ішов, а ніяких конкретних деталей щодо поїздки ми не мали.
Епізод III. Фіаско
24 грудня нам повідомили, що все добре і ми вилітаємо о 6.50 13 січня й додав: «Паспорти можна забрати буде з п’ятниці, але повернути до 8 січня. Віза «групова», на делегацію. Після 8-го тільки проставлять позначки в паспорти. Так що кому він не потрібен в цей період – краще і не забирати. Оплатити залишок по поїздці потрібно до 10 січня».
Потім дали номер літака, логістику, деталі, сказали про можливість відвідати матч НБА між «Бостоном» і «Детройтом». Але ані віз, ані квитків на літак ми не бачили. Зате мали надіслати ще одну, останню частину грошей. Поки люди відправляли гроші, обговорювали деталі поїздки, розміри багажу і плани зганяти ще й в Нью-Йорк, я спокійно лежав на дивані – було зрозуміло, що поїздки не буде. І не збирався відправляти ще 330 доларів. В підсумку «рейс» ще кілька разів «переносився».
Не буду більше вдаватися в деталі – ніхто нікуди не поїхав. Це було зрозуміло з самого початку тексту. Дивно, як очевидні й прості речі видно зі сторони, а в процесі ці моменти чомусь губляться.
Богдан Ширков
11 січня Ширков написав: «Візи не дали. Турнір перенесений на квітень і без дорослої команди (без нас). Документи з консульства будуть забрані у вівторок. Віталій пропонує зустрітися о 19:30 в школі №29 на Майорова (якщо є можливість в іншому місці – можемо запропонувати) в середу або четвер. Там він пояснить ситуацію, поверне документи і розповість про механізм повернення наших грошей».
Організованої зустрічі з Болдирєвим не було, йому не вийшло. Я просто заїхав в школу і забрав паспорти. Віталій сказав, що не знає, чому не дали візу. Й обіцяв – гроші повернуть. Кошти потрібно було забрати у Лашука, але їх віддавали частинами. Першу частину треба було забрати 25 січня в «Зміні» на Богатирській.
Але Лашук не приїхав – сказав, що хлопчик на тренуванні зламав ногу, він на МРТ. Й переніс зустріч на наступний день. І додав: «Ви знаєте, що не я займався візами, запрошеннями. Я по дружбі запросив Ширкова і його команду поїхати з нами. Так вийшло, що мені як головному тренеру відмовили у візі, ще деяким моїм батькам, вам багатьом (за словами Болдирєва). Тому повернення грошей документів «Зміна» поклала на мене. Я написав розписку Ширкову. Вам не варто нервуватися. Частину грошей я привезу сьогодні (вони приходять частинами). Мої батьки отримали вчора, сьогодні – ви. Тому не хвилюйтеся».
Епізод IV. Висновкове
Школа «Зміна» працює по договору з першоліговою «Оболонню». Грубо – «Оболонь» платить певну суму на утримання школи й потенційно може брати звідти талановитих футболістів. Я подзвонив директору клубу Олександру Різниченку, пояснив ситуацію, і той одразу ж запропонував зустрітися. Але паралельно зробив кілька дзвінків директору «Зміни», а той – Лашуку. Першу частину грошей (по 160 доларів кожному) капітану «Штурма» Ширкову привезли того ж дня.
Олександр Різниченко
Однак зустріч з Різниченком мала відбутися. Сказав про це усім. Я запропонував народу описати ці всі події на Tribuna.com. Мене відмовляли:
«Варто трохи потерпіти. Процес не стоїть на місці».
«Пропоную дочекатися всіх грошей, які, сподіваюся, віддадуть на наступних вихідних, а потім вже запускати (чи ні) твоє розслідування».
«Я виходжу з того, що основну суму в 950 повертатимуть. Якщо починати «воювати» зараз, то інша сторона буде чинити опір і робити на зло. У нашому випадку – просто відтягувати, мурижити далі, починати використовувати свої «зв’язки», як у нас і прийнято. «Війна» – варіант з найбільшими втратами для всіх. По-моєму, це очевидно кожній адекватній людині».
«Не потрібно накручувати себе та інших. Сказали повернуть, повідомили дати. Не потрібно підбурювати всіх до незрозумілих дій».
***
Я зустрівся з директором «Оболоні» наступного дня. Він сказав, що давно незадоволений співпрацею зі «Зміною», але повпливати на процеси в середині школи не може – там своя структура, її з клубом пов’язує лише договір. А він влітку продовжений не буде. В клубі вирішили, що співпрацювати з такою мутною структурою, як «Зміна», більше не будуть. Й створять свою дитячу школу.
Один з учасників поїздки написав і в організацію, яка мала провести турнір в Бостоні, і в готель, де ми мали жити. Перші сказали, що ніякий турнір в США не організовують. Лише в Австрії:
Другі – що вперше про нас чують:
Я пригрозив – якщо 1 лютого не буде грошей, напишу матеріал, лист в КМДА й заяву в прокуратуру (хе-хе). Вперше за час цієї історії мені подзвонив Лашук. Просив не робити цього й почекати, гроші будуть.
Все так і сталося – забрав у Ширкова всю суму. Мені та подрузі віддали всі гроші. Без відтермінувань та виплат частинами. Але я все одно написав матеріал. Бо дуже шкода, що під вивіскою футбольної школи відбуваються такі речі. І що відбуваються взагалі.
А от решта людей і досі чекає – їм повернули лише половину. Терміни відтягують. Вони готують колективний позов до поліції.
Для себе роблю очевидний висновок, що ніколи не можна відключати мозок. Ну і все одно поїду в Бостон. Це вже справа принципу.
