Tribuna/Футбол/Блоги/Його Величність Футбол/Не сваріть «Динамо». Поразка від «Мальме» – це і є футбол

Не сваріть «Динамо». Поразка від «Мальме» – це і є футбол

Чи ви його не любите?

29 ноября 2019, 14:00
115
Не сваріть «Динамо». Поразка від «Мальме» – це і є футбол

Андрій Сеньків смачно плює словами після 3:4 в Швеції.

Кожен матч цього «Динамо» у цих єврокубках досить типовий. Без божевіль (в Брюгге це трапилося, бо зникли турнірні завдання), без емоцій, красивих сюжетів і цікавих ліній. Все скупо, нудотно й сухо. Чому матч з цупким і важким «Мальме» мав стати виключенням, незрозуміло. Чому «Динамо» з горою невирішених проблем і тотальною нестабільністю мало видати яскраву гру, – теж. 

В реальності вийшло щось настільки потужне, що неможливо виміряти чи чітко описати. Потужне не в плані результату, гри, індивідуальних якостей чи красивих голів. Все куди простіше – на полі творився повний хаос. За хаос ми й любимо футбол. Щоб любити футбол за щось інше, треба розбиратися в ньому як Лукомський. Щоб розчаровуватися конкретними результатами, треба робити ставки. Щоб закохуватись в майстерність, треба дивитися матчі іншого рівня. Для всього іншого є вболівальники «Динамо». Даруйте, любі.

«Динамо» двічі пропустило після банальних стандартів, одного разу ніхто не зустрів Ракіпа, востаннє поганий жарт зіграло бажання – це ризик кидатися у відбір в підкаті в шаленому моменті. Миколенко ризикнув. Якби відбір був вдалим і «Динамо» в підсумку забило б гол, цей епізод включили б у підбірку найкращих хайлайтів киян в сезоні. В житті все вирішують дрібниці – футбол його частина. Красива історія вдалася. От тільки в іншої команди. Й в іншої людини – 37-річний Розенберг проводив останню гру на стадіоні «Мальме». 

Не треба плакати, кричати, істерити, ностальгувати, жадати тренерської відставки чи продажу Суркісом клубу. Не дочекаєтесь. Це той момент, коли треба сприймати ситуацію такою, якою вона є. «Динамо» не було байдуже. «Динамо» хотіло перемогти. Епізодами «Динамо» грало страшно добре. Але в матчі рівних команд таке іноді трапляється. Тим більше, коли зриває голову. А голови зірвало абсолютно всім. Вони полетіли в безодню.

Боже, навіть Михайличенко, який зазвичай приростає до лавки, накричав на жовту. Дивно, що вилучення Сидорчука залишилося єдиним. Капітан весь матч провів так, наче після безсонної ночі напився енергетиків. Жваво і завзято, але з абсолютно порожньою головою.

Дайте розумну голову кожному й ви отримаєте ідеал. А футбол не терпить ідеалів. В цьому його справжня суть – неідеальна й драматична. В групі, яка на перший погляд не викликала навіть малесеньких коливань в сторону оргазму, ми отримали трилер, про який мріє будь-який сценарист. Тепер розумію, за що Суркіс любить футбол.

І за що любить це «Динамо». Якогось біса воно робить все, щоб ніхто не залишився осторонь. Створює проблеми на рівному місці, бризкає інфантильністю й витирає лоба червоними картками. Чесно, навіть не встиг скучити за Гармашем. 

Систематизувати те, що відбулося в Мальме, не лише складно, а й образливо. З поваги до тренерського штабу, з поваги до гравців, з поваги до безпосередньо гри. За 90 хвилин було все. Кілька разів здавалося, що «Динамо» виграє, один раз – що зіграє внічию, кілька разів – що програє. От буває, дивишся матч і розумієш тенденції, прогнозуєш, відчуваєш. Відчути цю гру не виходило. Все могло перевернутися і переверталося з ніг на голову в порядку, якому позаздрить рух нейронів. 

Складно сказати, як хотів грати Михайличенко. Складно сказати, як хотів грати Реслер. 31 удар по воротах, 33 фоли, 9 жовтих, 1 червона. Команди просто грали в футбол. За останні чотири слова хочеться потиснути руку кожному, хто вийшов на поле чи махав руками/кивав головою над дзбанком зі зміями. У них був м’яч. Більшого не треба. 

Не хочеться сварити – а любити. Не хочеться аналізувати – а заздрити тим, хто був на стадіоні. Не хочеться бити на сполох – домашня перемога над «Лугано» з різницею в два м’ячі принесе вихід у плей-офф. За отаке живе «Динамо» хочеться вболівати. А за мовчазного буркотуна, який щось бубнить собі під ніс – ні.

Вчорашнє «Динамо» хочеться міцно обійняти й по-братськи поплескати по плечу. Одна біда – на загальному фоні цей порив, наче крапля в морі безнадії. Не потонути б. Хоча всі, кого вчили плавати, просто кинувши у воду, випливали. Чесно – я з ними говорив.

От тільки професійна команда і професійний клуб мали б працювати за іншими принципами. Чи ми бачили квінтесенцію всього, що відбувається на їхній кухні? Тоді ласкаво просимо в пекло. Далі буде.

Фото: Minne Groenstege

Показать еще 115

Другие посты блога

Все посты