«Динамо» довело, що хоче любові. Загнали себе в кут і взяли матч, який не можна програвати
Сеньків більше байдуже не махає рукою на київський клуб.
Андрій Сеньків вже байдуже не махає рукою на київський клуб.
Серед останніх Класичних конкретно це набирало найбільшої ваги. «Динамо» надзвичайно швидко втратило шанси на чемпіонство, завалило Лігу чемпіонів, відклало вирішення лігоєвропейських питань на складні виїзди в Копенгаген і Мальме. При певному збігу обставин нинішня гра ставала ключовою. Ту, яку ніяк не можна програти. Ту, після якої сезон міг би закінчитися (внутрішній – точно). Ту, яка ставала першим серйозним маркером роботи нового-старого тренера. Всі ж знають про любов власника до матчів з «Шахтарем».
Рідко ходжу на «Олімпійський». Якось складно – вживу здається, що команда немає ні вмінь, ні бажання грати в футбол, що тренер не ставить організовану гру, а навіть суттєвий десант вболівальників нівелюється великою кількістю порожніх місць. Враження не з надихаючих. Тому від будь-якого перегляду матчу «Динамо» чекається чогось схожого – важкого, страшно калорійного, такого, що важко з’їсти без наслідків. Команда не грає легко й не кайфує від процесу. Від такого важко отримати задоволення.
Сьогодні щось змінилося. Без занурень в тактичні процеси, зміни позиції Циганкова, травм «Шахтаря». «Динамо» банально було сильнішим. Завжди дивує подібне – що з «Копенгагеном», що з «Карпатами» кияни мучилися, рідко заводилися й нагадували кризову структуру, яка запрацює лише тоді, коли приїде перевірка. Що заважало грати так раніше? Не було перевірки.
«Динамо» загнало себе в кут. На кону стояло настільки багато, що не раз на полі лилася кров. «Шахтар» був шокований. Це той момент, коли ти вийшов пограти в «дир-дир» в дворі, а пацани налаштовані рубатися. Господарям перемога була потрібнішою. Вони грали, як востаннє. Так не завжди б’ються навіть у фіналах топ-турнірів.
Страшно уявити, що було б, якби результат був іншим. Цей матч і мотивація на нього – величезний ризик. Доводити до такого в будь-якій сфері – зло, але веселість. Це як півроку не ходити на пари і здати за тиждень 8 перездач. Як тиждень відпочивати, а потім за ніч зробити весь ремонт на об’єкті. Як пускати на самотік стосунки, а потім врятувати все одним вчинком. Адреналін, драйв, мотивація зашкалюють, але в такі моменти можна впасти ще глибше. «Динамо» не впало і загадувати, що могло би бути, недоречно.
Однак правда й в тому, що це лише одна гра. Вона теоретично дає добрячі шанси бодай на один титул в сезоні, але не вирішує інших турнірних, кадрових та ігрових проблем. «Динамо» не створило купи гольових моментів і навряд чи вражає славнозвісним показником xG. Бажання, боротьба, загальна швидкість прямо зараз затьмарюють голову. Вербіч видав невиразний матч, Циганков на новій позиції діяв корисно лише епізодами, Караваєв показав те, що і мав – зарядженість і мотивацію. Взагалі складно когось когось виділити. Але те, як ці хлопці виглядали вкупі, принесло результат. «Динамо» взяло тим, чим і має брати така команда. Бажання, фізика, швидкість. Без світових відкриттів.
Цього було достатньо, щоб поставити у ступор «Шахтар». Їхні проблеми яскраво видні в Лізі чемпіонів, але вдома ж то можна розслабитися. Тривожним дзвінком вже стала «Олександрія», яка якісно рухалася лініями, страхувала, старалася зменшити простір. У «Динамо» це вийшло ще краще. З вищеперерахованих причин. І завдяки геніальному удару Сидорчука. І завдяки баскетбольному стрибку Попова. І завдяки Михайличенку, який закономірно не змінював те, що так добре працювало.
Було б дико несправедливо, якби красивий плювок Степаненка перевернув все з ніг на голову. Але в футболі інколи трапляються закономірності. Сьогодні – це перемога «Динамо».
Найболючіше прямо зараз – тепер команді треба з цим жити. Не смійтеся, поясню. Умовні провали зі «Львовом» і «Маріуполем» буде важче пояснити. «Ну як так!? З «Шахтарем» же можете. Показали, що вмієте грати в футбол», – скажуть президент, журналісти, вболівальники. Тобто, ця гра – показник того, що це «Динамо» – не мертва субстанція, а жива, сильна, конкурентноспроможна одиниця. А подібне треба доводити.
Хоча це питання – не з категорії проблем. Куди приємніше, коли тебе сприймають, люблять і вірять, ніж байдуже махають рукою. Сьогодні «Динамо» довело, що справді хоче, щоб його любили.
