«Хтось вважає клуб і його фанатів сєпарами. Нічого їм не доведеш». Кияни, які топлять за «Шахтар»
Ми знайшли двох унікальних людей.
Ми знайшли двох унікальних людей.
Tribuna.com провела тривалі пошуки киян, які замість «Динамо» вибрали «Шахтар». Виявилося, що цю ідею непросто реалізувати, – таких практично нема. Люди або переїхали в Київ через події на Донбасі, або стали «киянами» через навчання або роботу. Але на кількох «корінних столичних» ми таки вийшли.
Перший наш герой – Іван, єдиний киянин на фан-секторі «Шахтаря». Другий – Денис, інколи ходить на фан-сектор, інколи – на звичайні трибуни. Спільнота нашого сайту вже знає його під нікнеймом DT.
Іван, 20 років
Коли був малий, трошки вболівав за «Динамо». А десь в 2004-му дивився півфінал Кубка з «Шахтарем» і мені сподобалася ця команда. Відтоді почав слідкувати за нею. Це переросло у вболівання. Перше враження від походу на матч «Шахтаря» було неймовірним. Я потім в школі всім розказував, наскільки це круто. Спершу було таке, що мене сприймали білою вороною, але конфліктних ситуацій не було. Мені подобається «Динамо», я спілкуюся з багатьма вболівальниками цього клубу. Але дербі – то дербі. В єврокубках вболіваю за всі українські клуби. В тому числі і за «Динамо».
Вперше прийшов на сектор в 2012 році під час матчу з «Динамо». Познайомився з хлопцями і вирішив їхати на виїзд до Львова. Тепер стараюся на всі матчі ходити в Києві та їздити на виїзди. Коли починав їздити за «Шахтар», то всі були в шоці, що я з Києва. Але тепер вже звикли. Перед футболом інколи збираємося з фанатами «Динамо». Про мене, звісно, залітає кілька жартів. Без цього ніяк. Не знаю ні фанатів, ні вболівальників «Шахтаря», які народилися в Києві, окрім мене.
Якби не було перемир’я і довелося бити своїх київських хлопців? Все нормально. Це частина цієї культури. Після цього ми б зібралися в пабі і випили пива.
Варіантів, де грати «Шахтарю», нема. Якщо на «Динамо» в Києві не ходять, то як мають ходити на «Шахтар» у Львові чи Харкові? Для вболівальників «Динамо» буде принципово, якщо «Шахтар» завжди гратиме в Києві. Це зайве.
5 років тому, я не міг уявити, що «Шахтар» зіграє вирішальний матч в Лізі чемпіонів на «Олімпійському». Рішення грати з «Ліоном» в Києві було несподіваним, ми думали, що гра буде у Львові. Але зраділи – у багатьох людей буде змога прийти на матч. Людям з різних куточків країни буде зручніше добиратися. Тому приїде більше, ніж до Харкова чи Львова.
Що найбільше подобається в «Шахтарі»? Люди, які зі мною на секторі. Впевнений, що вони завжди будуть поруч. Ми збираємося разом раз-два в місяць. Це дуже круто. Коли потрапляєш на сектор, змінюється коло спілкування. Вони завжди з тобою у будь-яких випадках. Вони найбільш надійні. У нас спільна ідея та мета. Ми були в різних ситуаціях. Це зближує. Наприклад, в мене були проблеми з роботою. Це питання допомогли вирішити друзі з сектору.
Закиди щодо «Шахтаря» не є безпідставними. Хто щось десь бачив, щось чув, з кимось говорив, аналізував інформацію. Хтось вважає «Шахтар» і нас сєпарами. Ти нічого цим людям не доведеш. Мені не байдуже, що «Шахтар» не грає вдома. Мої друзі залишилися без домівок. Був сектор, куди вони приходили. Зараз вони цього не мають. Але в мене нема асоціацій «Шахтаря» з «Донбас Ареною». Я на цьому стадіоні ніколи не був.
Діалог з клубом мінімальний. На виїзні матчі, крім Харкова, їздить різний контингент людей. Наприклад, в Полтаві збираються зовсім інші люди. Але клуб і фанати не йдуть однією дорогою. Клуб противник якихось ідей на секторі. У них своя думка. Коли ми починаємо щось висловлювати, то вони відхрещуються від цього.
Не знаю, чи залишився би фанатом «Шахтаря», якби не мав купи друзів на секторі. Найважливіше – це сектор. В клуба є свої поняття, а ці пацани завжди з тобою. На все життя.
Денис, 26 лет
Мой дедушка родился в Луганской области, студентом переехал в Киев и с детства болел за «Шахтер». На футбол впервые в жизни меня повел именно он – в 2001-м году в финале Кубка играли «Шахтер» и киевский ЦСКА. «Шахтер» выиграл и после матча я начал болеть за эту команду. Это любовь с первого взгляда и на всю жизнь – слишком много эмоций пережил.
После этого ходил на матчи «Динамо» в Лиге чемпионов. Но меня не цепляло. Даже сейчас иногда хожу – мне нравится футбол во всех его проявлениях.
Абсолютно все друзья болеют за «Динамо». Во времена, когда в Киеве нельзя было увидеть людей в футболках «Шахтера», то некоторые косо посматривали на меня. Но до серьезных ссор или драк не доходило – разве что на словах. В школе я выслушал много всего – ведь бегал в футболке «Шахтера».
Не вижу в этом ничего особенного – спорт есть спорт. Вот «Шахтер» выиграл Кубок УЕФА, а ты приходишь в школу. Там ты единственный болельщик «Шахтера» – доволен как слон, а все расстроены. Чувствовал, что я особенный в тот конкретный момент. Но после поражений от «тимишоар» все менялось на 180 градусов.
На «Донбасс-Арене» я был всего раз на матче с «Динамо». Теперь из-за всем известных событий непонятно, когда смогу попасть в украинский Донецк. А так я с 15-ти лет катался – в Харьков, Одессу, Полтаву. Была небольшая группа людей, которые жили в Киеве и болели за «Шахтер» – 15-20 человек. Организовывали микроавтобус из Киева. В основном там были те, кто переехал в Киев задолго до войны – из Луганска, Донецка, Харькова. Я там был единственный киевлянином. Все сначала думали, что я засланный козачок. Потом уже поняли, что свой.
Что меня зацепило в 9 лет, я не помню. А в последние 10 лет мне более близка философия команды. «Динамо» ассоциируется с силой и борьбой – «бей, беги, результат придет». «Шахтер» пытался строится на технике и контроле мяча. Не застал «Динамо» Лобановского – и в мое время «Шахтер» нравился больше. За все эти годы ничего не изменилось.
Я всегда критикую то, что мне нравится больше всего. Если не критиковать, то не будет развития ни в чем и никогда. Критиковать нужно. То, как «Шахтер» себя ведет, – это политика. Уверен, что каждое слово, которое футболисты «Шахтера» произносят на публике, фильтруется точно также, как у премьера или президента. «Шахтер» не хочет обидеть ни тех, ни тех. Сложно судить. Я люблю говорить как есть – если война, то война, если Путин – х****о, то Путин – х***о.
Не знаю, почему «Шахтер» не дает четкой позиции. Но я понимаю, что очень много связано с Россией. Речь не только об Ахметове, но и о всех остальных. Не хочется никого обидеть по ту сторону Мордора. Поэтому и выбирают позицию молчать. Но это происходит во всей стране – для меня загадка, почему договор о сотрудничестве с Россией был разорван только сейчас. Поэтому можно упрекнуть не только руководство «Шахтера».
На Tribuna.com в статусах об этом неоднократно писал – мне не понравилось расставание с Дарио Срной. Я совершенно не понял, почему так. Легенду клуба просто выгнали без объяснений. Я этим не доволен. Не было ни прощания, ни последнего матча, ни возможности поехать поздороваться, попрощаться, сфотографироваться. Очевидно, что это внутренние ссоры после ситуации с допингом. Но чтобы там не было и кто был виноват, все равно персон такого калибра немного в истории любого клуба. Это больная тема для меня. Очень злюсь на руководство клуба.
Я собирался ехать, что в Харьков, что во Львов. Учитывая погоду, намного легче пойти на «Олимпийский». Я бы не сказал, что это плохо. Безумно доволен, как «Шахтер» принимали в этих городах, но есть нюансы. Много раз был и там, и там – поддерживали хорошо, но все равно не та атмосфера, которая была в Донецке. Во Львове больше акцент на «червону руту», гимн Украины, «слава Украине», чем на поддержку «Шахтера». В Харькове много кричалок в поддержку «Металлисту».
Не думаю, что в Киеве соберется стадион и будет скандировать «Динамо», «Динамо»! Зима, холодно, 10 часов вечера. Нужно сильно не любить «Шахтер», чтобы потратить 300 гривен, прийти в будний день в 10 вечера и болеть за «Лион» или «Динамо». Ситуация на стадионе будет примерно такой же, как в других городах.
