«Рома» хотіла продати Салаха, щоб бачити українця». Наш скаут – в Італії
Андрій Сеньків поговорив з українським скаутом «Ліворно» Алексом Великих. він живе в Італії вже більше 15 років – і за цей час працював з «Ювентусом», «Фіорентиною» та «Сієною».
Андрій Сеньків поговорив з українським скаутом «Ліворно» Алексом Великих. він живе в Італії вже більше 15 років – і за цей час працював з «Ювентусом», «Фіорентиною» та «Сієною».
– В Італії я спершу працював дитячим тренером і бачив, що приїжджають скаути з багатьох клубів і переглядають гравців. Дехто з цих хлопців мав перспективу розвитку. Я підійшов до одного скаута «Емполі» і порекомендував одного футболіста. Той взяв його у свою команду.
Наступного місяця цей скаут приїхав з директором клубу і порадився зі мною щодо інших гравців. Вже через рік приїхав директор скаутингового центру «Емполі» й запросив мене до себе — працювати скаутом. Це був Андре Віченті, відомий італійський скаут. Спершу він працював в «Емполі», а потім у «Сієні». Куди мене й перетягнув. Потім клуб розвалився, Андреа поїхав в Китай працювати з Марчелло Ліппі в «Гуанчжоу». Там він відповідав за селекцію китайських гравців.
- Чому ви працюєте в Італії, а не в Україні?
– Моя мама працювала в Італії, і я переїхав до неї у 2002-му. Не їхав в Італію, щоб займатися футболом. Після двох-трьох місяців перебування тут, я пішов в один з барів, щоб подивитися матч. Там одна людина спілкувалася англійською мовою — це був італієць, який грав в МЛС і якраз повернувся в Італію. Він отримав посаду дитячо-юнацького тренера й запросив мене допомагати. Після того, як це відбулося, я поїхав на навчання.
- В українському футболі ви взагалі не працювали?
– Ні, хіба тренував футбольну секцію в коледжі. До професійних футбольних клубів не мав жодного стосунку.
«Якщо на українського гравця не кричати, то він отримує таку свободу, якої ніколи не мав. Це як голодна людина, яка не їла 20 днів, а потім поїла і померла»
- Як працює система скаутингу в Італії? Ви працюєте на один клуб?
– В Італії введена європейська система скаутингу. Спортивний директор клубу разом з керівництвом підбирає гравців і погоджує їх з тренером. Кожна скаутингова служба має керівника, який підпорядковується спортивному директору. Він є проміжною ланкою між генеральним директором чи президентом і головним тренером. Ключова фігура в цій системі – спортивний директор.
Скаути складають лонг-лист з 10 гравців на потрібну позицію, яку запросив тренер. Він дає позиції, а не гравців. А директор дає список гравців, які будуть продані. Також ми даємо список найбільш перспективних гравців. Навіть не тих, що затребував тренер. Відповідно, гравці, які там є і мають доступний ціновий діапазон, складаються в один список. Цей шорт-лист дається тренеру, який і обирає гравців. Тоді клуб розпочинає перемовини.
Ті гравці, які не ввійшли в цей список, все одно моніторяться клубом. Робота скаутів йде всі 12 місяців на рік і поділена як за географічним принципом, так і за чемпіонатом, за яким він слідкує. Наприклад, я курую напрямок від Риму до Ліворно. І відповідаю за країни Балтії, Білорусь і Чехію.
- Якими якостями необхідно володіти, щоб працювати скаутом в Італії?
– Перше — комунікабельність. Друге — мати позитивне відношення до того, чим ти займаєшся. Третє — розуміти, як футболіст, на якого ти дивишся, може розвинутися в майбутньому. Побачити гравця, який грає найкраще в команді, не так вже й важко, а побачити перспективу в гравцях – набагато важливіше. Саме за цю якість я зробив невеличку кар’єру в італійському скаутингу.
- Як ви бачите цю перспективу?
– Спершу дивлюся на те, як гравець працює з м’ячем. Потім – на фазу розвитку, в якій він знаходиться. Не всі футболісти знаходяться в одній фазі. Це пов’язано з фізичним індивідуальним зростом, навантаженнями, інтелектуальним розвитком. Треба звертати увагу на те, як він приймає м’яч, яка в нього координація.
Друге — фізичний розвиток на даний момент. Чи він матиме якесь покращення чи погіршення в майбутньому.
Третє — мені треба поговорити з гравцем. Тренування закінчується, і я даю йому компліменти, щоб побачити реакцію. Як хлопець відповідає? Він впевнений чи не впевнений? Чи у нього складний характер? Чи має він характер взагалі?
Технічні властивості футболіста – 50 відсотків його потенціалу, ще 50 відсотків – персональність гравця. Наскільки він є характерним. Щоб досягти успіху у великому футболі, треба мати сильний характер.
- Порекомендуєте комусь футболіста, який неймовірно талановитий, але має проблеми з характером?
– Від одного зі скаутингових директорів чув такий вислів: «Мені потрібно на полі 10 хуліганів і одного інтелектуала, або 10 інтелектуалів і одного хулігана. Але якщо в мене нема жодного інтелектуала й жодного хулігана, то ця команда грати не буде». Дуже важко працювати з юними футболістами, які вже мають характер, який може стати однією із перешкод у майбутньому. Таких футболістів я не раджу клубам. Бо маю репутацію і не хочу її втрачати. Але пробую розібратися, якою є причина поведінки цього хлопця. Якщо її можна підкоригувати, то можна говорити. Якщо ні — не вважаю за потрібне з ним працювати.
- Яка основна різниця між українською та італійською футбольними школами?
– Працював з українськими клубами, коли в 2016-му році проводив кемп «Ліворно» в Івано-Франківську. Українські хлопці є гарним матеріалом. Але він є негативно відмінним від італійського.
В Україні мало самостійних хлопців. У нас звикли, що тренер кричить, ганяє і командує. Дитина повинна виконувати те, що їй кажуть. Як тільки вона бачить, що тренер м’який, дає багато самостійності і на неї ніхто не кричить, то вона не має самоконтролю. Вона знижує здатність виконувати якісь вправи у високому ритмі. Втрачаючи цю здатність, діти втрачають інтенсивність, а втрачаючи інтенсивність стають простими дерев’яними футболістами, які не мають перспективи.
Тому саме відмінність у культурі тренувань є основною. Це дуже позначається на характері футболіста. Коли він стає дорослим і приїжджає в Європу, то втрачає себе. Вони бачать, що до них нема такого контролю, як в Україні.
Це професіоналізм. Ніхто тебе не контролює, не дивиться, що ти повинен робити. У тебе є тренування, завдання і тренер, який може допомогти. Але нема собаки, яка на тебе кричить. Наприклад, в Італії тренери взагалі мало кричать — це вважається непотрібним.
Навіть один мій знайомий тренер, який працював у Голландії, наводив приклад різниці між голландськими футболістами та українськими або російськими. На установці перед грою італійський тренер не кричить, не вказує, а навпаки створює атмосферу доброти до дітей. Щоб вони вийшли на поле і не боялися грати. З нашими хлопцями так працювати не можна — вони вже зіпсуті.
І от. Він спокійним тоном запропонував хлопцям після розминки зібрати матеріал: «Будь ласка, хлопці, зберіть матеріал». Лише один хлопець почав це робити. Коли він це побачив, то заговорив іншим тоном: «Ану швидко взяли й почали збирати!» Всі одразу взялися до роботи.
Це накладає негативний відбиток на їх характері. Це перешкода для них у майбутньому.
- Реально, щоб наші хлопці працювали самостійно, без батога?
– Треба орієнтуватися на молодих тренерів, які тільки формуються в академіях та спортивних інститутах і факультетах. Зараз багато дітей сидять за комп’ютерами, а не займаються спортом. На жаль, ми йдемо до того, що будемо доплачувати дітям за те, що вони ходять на футбол, а не як раніше — що збирали гроші у батьків.
Треба відноситися до дитини не, як до матеріалу, а як до цінності і суб’єкта діяльності. Це дасть можливість змінити футбольну культуру в України. З точки зору генетики, психології, технічного оснащення українські діти нічим не гірші за тих же балканців, які постачають гравців до Європи. Єдина різниця — культура відношення до роботи, яка прививається саме на дитячому рівні.
В нас звикли вчити за допомогою настанов і вказівок. Це функціонує лише до певного періоду. Якщо тренер чи середовище, до якого гравець звик, змінюється, то футболіст втрачається. Він отримує таку свободу, якої ніколи не мав. Це як голодна людина, яка не їла 20 днів, а потім поїла і померла.
- Лукареллі не вдалося заграти в Україні саме через різницю в менталітеті?
– Лукареллі — це ідеальний гравець, який виконує багато роботи на полі і тренуванні. Та ще й забиває голи. Були моменти, які не можна бачити в професійному клубі. В тренуваннях, харчуванні. Він мав сильний характер і коментував те, що не подобалося іншим гравцям. Його, наприклад, дивувало, що бразильські гравці п’ють «кока-колу».
Потім вже не було такого – «Шахтар» перебудувався. А він потрапив якраз у перехідний період клубу, коли було його становлення як гранду. Йому не вдалося порозумітися з бразильськими гравцями, хоча з тренерським штабом все було добре.
«Якщо гравець умовного «Шахтаря» має ціну в мільйон євро, то італійський гравець з такими ж якостями коштує дешевше»
- Українські агенти стараються вам впихнути своїх клієнтів?
– Лише один український агент виходив зі мною на контакт в Італії. Він просив мене консультувати, але не працевлаштувати когось. Українських футболістів важко підписати в Італії — вони не мають європейського паспорта. Не завжди рівень гравця і кошти, які треба за нього заплатити, співвідносяться і відповідають якостям футболіста. Якщо гравець умовного «Шахтаря» має ціну в мільйон євро, то італійський гравець з такими ж якостями коштує дешевше. Є футболісти, які взагалі нічого не коштують, але вони не мають відповідної технічної бази.
- Є гравці, які знаходяться в топових українських академіях і їздять по різних турнірах, але їх важко підписати. Гравці маловідомих команд мало куди їздять.
– Україна не дала багато хороших гравців.
- Чурко, Прийма, Яковенко недавно грали в Італії, але не мали там успіху. Як це можна пояснити?
– Кожен з цих трьох випадків треба розглядати окремо.
Яковенко не оцінив рівня чемпіонату Італії. «Фіорентина» знаходилася в пошуку малюнку гри, вони почали грати агресивно в атаці. Яковенко вважав, що має досвід європейського футболу, граючи в Бельгії. Роль півзахисника в Італії є ключовою з точки зору тактики. Півзахисникам найважче тут адаптуватися. Саме нездатність адаптуватися до нових схем була основною причиною.
Хочу наголосити, що Прийма дуже сильний гравець. Він непогано розпочав в «Торіно». Клуб хотів продати Максімовіча і постійно награвав його. Василь страждав через це. Після того, як був відданий в «Фрозіноне», то почав грати непогано. За результатом сезону в серії Б клуб не вийшов в серію А й вирішив зменшити вартість гравців у складі. Другий рік поспіль в серії Б — це накладно для бюджету. Тому Василь був змушений піти.
Чурко приїхав молодим футболістом. Я думав, що він швидко адаптується до італійського футболу, бо є молодим і швидко вхопить тактичних знань. Але він не зміг адаптуватися. В серії Б він грав за угорським паспортом. Це треба пам’ятати. В серії Б є правило, що лише ті гравці без європейського паспорту, які вилетіли з командою, можуть там грати. Як той же Прийма.
- В Україні є молоді гравці, яких ви вважаєте неймовірними талантами і яким треба себе спробувати в Італії?
– «Інтер», «Рома», «Ювентус» попросили в мене інформацію про одного українського гравця. «Рома» проявила найбільшу активність й навіть запропонувала суму, яка була достатньою. Але не вдалося.
Перша причина — вартість гравця була дуже високою. Друга — в «Ромі» два роки тому навіть були готові продати Салаха, щоб бачити українця в своєму складі. Зараз це смішно звучить. На жаль, потім в «Ромі» змінилося керівництво. Вони відмовилися продавати Салаха і підписувати українського гравця.
- Що це за гравець?
– Це секрет. Таке не можна розголошувати. Я особисто дзвонив в український клуб і питав про ціну гравця. Потім передав цю цифру «Ромі». Там її вважали завеликою. Для цього треба було поповнити свій бюджет, але ніхто не продав Салаха.
Цього зимового трансферного вікна два італійські клуби запросили в мене інформацію щодо українського гравця 2000 року, який зараз грає в Україні, і запитали, чи є можливість перейти йому в Італію. Цей процес йде активно.
Вважаю, що трансфер не відбудеться через високу трансферну вартість. Зважаючи на перспективність футболіста та клуб, в якому він грає, останній хоче тримати його в себе. Це їхнє право.
- Який найталановитіший гравець у вашій кар’єрі?
– Бернардескі та Ругані, які зараз грають в «Ювентусі». Фавіллі — гравець «Ліворно» та збірної Італії U-20. Це не означає, що вони — найталановитіші з тих, кого я пропонував клубам.
Ми проводили кемп і побачили хлопця, який займався в одній з футбольних шкіл Тоскани. Ми запропонували його «Емполі». Він захисник, але грав дуже розумно. Йому не вистачало вміння боротися і поставити корпус, але технічна оснащеність та інтелектуальні здібності дали своє. Це Ругані.
Бернардескі з Канари. Він був лідером своєї команди. Спершу грав нападником, а потім десяткою. Він здивував нас своїм характером і непересічною технікою. Але ми довгий час вважали, що цей футболіст може загубитися, коли втратить вміння працювати. Його кумир — Андрій Шевченко. Стіни його кімнати були обвішані плакатами Шевченка. Він мав велику працезданість на тренуванні і працював над своїми недоліками — швидко бігав на велику відстань, але мав проблеми з короткою відстанню.
«В Італії тренування триває менше, але воно є інтенсивним. В Україні хто вижив — вижив, хто не вижив — загинув»
- Де ви навчалися в Італії?
– Перші два курси — в Олімпійському комітеті Італії в Римі. Потім закінчив тренерські курси в Гроссето. А вже після цього — в Коверчано.
- Що для вас було найважчим за період навчання в Коверчано?
– Я не одразу потрапив туди. Якщо це б трапилося одразу, то не зміг би закінчити курси — велике значення має знання мови і професійних термінів. Коверчано формує тренера. Одне з перших слів, яке чуєш там — тренер приходить найшвидше, а йде найпізніше. Одна з основ — тактична та фізична підготовка футболістів. Більше тактична. Це дозволяє тренерам, які закінчили Коверчано, успішно працювати потім.
- Що треба мені, щоб вступити в Коверчано і закінчити його?
– Якщо ви маєте тренерський диплом B, то можете вступити в Коверчано на навчання на диплом А. Ви можете скористатися можливістю, що федерація футболу Італії має різні договори з іншими федераціями. Якщо на курс набирають 40 людей, то окремо 2 місця дають фахівцям з інших федерацій. Тому є можливість вступити поза конкурсом.
- Які іспити ви там складали?
– Тестування на основі тактичних знань: фізичних навантажень і психологічно-педагогічних компонентів. На перше заняття прийшло багато колишніх відомих футболістів в піджаках та краватках. Але викладач сказав: «Гаразд, добре. Через 5 хвилин ми починаємо імітацію тренування». Всі здивувалися — потрібен час, щоб переодягнутися. А він каже: «Ні-ні. Зараз виходимо на поле. Не забувайте, куди ви прийшли. Ви будете вчитися тренерства, а не модельного бізнесу».
- У вашій групі були відомі люди?
– Леонардо Семплічі, який працює в СПАЛ. Було багато інших, які працювали в серії А.
- Спілкування з яким італійським тренером справило на вас найбільше враження?
– Я мав честь бачити тренування Мауріціо Саррі, коли він тренував «Емполі». Я з ним спілкувався давно – ще коли він тренував «Гроссето». Коли він опинився в «Емполі», то я був здивований дроном, який він запускав, щоб фотографувати тренування, схемами, які він використовував, методичністю роботи щодо положення корпусу кожного гравця на початку і закінченні якоїсь дії.
- Яка головна різниця між українськими та італійськими тренерами?
– Іноземних тренерів вражає поведінка українського тренера під час тренування. Особливо місце, яке він займає на футбольному полі. Він стоїть біля лінії, склавши руки і кричить, дає настанови. В Італії це вважається непрофесійним. Тренер має знаходитися в середині поля, керувати процесом і мати відношення до того, що відбувається.
Друге — має бути група тренерів. Тренер з фізпідготовки, тренер воротарів. Нема такого, що тренер має займатися всім. Це полегшує процес підготовки футболістів і концентрує кожного на окремих аспектах. На жаль, в Україні не всі мають таку можливість.
Третє — дуже велике навантаження йде на тривалість тренування, але нема інтенсивності. В Італії тренування триває менше, але воно є інтенсивним і зосередженим на кількох показниках. Має бути відновлення організму, в Україні ж тренування на витривалість. Це некорисно.
Хто вижив — вижив, хто не вижив — загинув.
