Між громадянськими війнами. Історія футбольного злету одного конголезького багатія

Можете быть несогласны – про те, як між громадянськими війнами взяти в управління клуб, стати впливовою фігурою в Африці та влаштувати бенкет під час чуми.

1997 рік. Сім років тому озброєні формування Мобуту Сесе Секо у місті Лубумбаші розстріляли студентів в університетському кампусі. Наразі місто вже звільнене від збройних сил диктатора Альянсом демократичних сил за звільнення Конго. Громадянська війна у Заїрі, що став Демократичною Республікою Конго, завершилася.

Саме тоді Моїзе Катумбі, володар кількох шахт на сході тодішнього Заїру, а також компаній з переробки їжі та транспортних послуг, бере під контроль місцевий футбольний клуб ТП Мазембе. Клуб із крокодилом на емблемі та кличкою Круки майбутня найбагатша людина Демократичної Республіки Конго, за твердженням офіційного сайту клубу, очолює не по своїй волі: «Під час виборів, що проводилися у 1997 році для формування Спортивного Комітету Мазембе, Селестін Камба власноруч підготував таємний переворот. Колишній півзахисник клубу часів, коли Круки грали чотири рази підряд в Кубку Африканських Чемпіонів у 1960-х, висунув Моїзе у якості кандидата без його відома».

Ось як довелося видобувати інформацію з офіційного сайту клубу. На нього Моїзе навряд чи витрачався

Насправді ж важко зрозуміти, чи справді Катумбі висунули на цю посаду без його відома, адже жодної іншої згадки про те, як він очолив клуб, окрім написаного чорним текстом на чорному тлі офіційного сайту немає. Проте, враховуючи подальшу долю як клубу, так і самого Моїзе, можна припустити, що сам він не сильно пручався своєму призначенню.

Наступного року в ДРК розпочалася друга громадянська війна між офіційною владою республіки та колишніми союзниками у боротьбі з диктатурою – руандійськими та угандійськими меншинами. Вона одразу розрослася до загальноафриканських масштабів, залучивши з обох сторін конфлікту військову, логістичну або політичну підтримку від Лівії, Чаду, Судану, ЦАР, Танзанії, Замбії, Анґоли, Намібії, Зімбабве, ПАР, Руанди, Уґанди, Бурунді та навіть Ізраїлю. Не варто навіть казати, що населення країни, як у зоні конфлікту, так і в інших частинах республіки жило у бідності.

У тому числі в бідності жило населення Лубумбаші. Хоч тодішня влада ДРК і розташувала перехідний парламент саме у цьому місті, зробивши його законодавчою столицею держави, ресурсів на його повноцінне відновлення не вистачало. За даними Світового банку, після завершення цієї війни понад 69% населення держави жило за межею бідності.

У відкритих джерелах згадок про бодай якісь успіхи ТП Мазембе, окрім рядка «повернувся до африканських кубків», з 1997 до 1999 року немає. Та й далі особливо інформації немає – відомо лише, що у сезоні 2001-02 команда підписала за невідому суму невідомо звідки двох воротарів – Папу Луката та Роберта Кідіаба. І це в розпал громадянської війни.

Взагалі, сам факт повернення клубу до континентальних турнірів ще нічого не означає. Можливо, Моїзе Катумбі просто ефективний менеджер. Проте перші успішні кроки, які зробив клуб, а саме чемпіонство у 2000 та 2001 роках збіглися з періодом, коли Катумбі сховався від громадянської війни у Замбії, де перебував до 2003 року. Тоді він повернувся «відновлювати шахти», а, по суті, підтримувати Джозефа Кабіла, очільника ДРК, у подальшому – тимчасового, а потім й постійного президента ДРК.

У 2012 році Світовий банк знову виміряв рівень бідності в країні – майже 64%. Це вже після 9 років, коли «бізнесмен, політик, майбутній Африканець Року», права рука президента і просто найбагатший у державі очолював провінцію Катанга і мав безпосередній вплив на те, щоб ситуацію із бідністю поліпшити.

Поліпшилася ситуація із бідністю в Лубумбаші лише в ТП Мазембе. Зрозуміло, що точних даних щодо сум переходів гравців немає, проте клуб активно переманює молодих гравців з місцевих клубів, серед них відомий читачам Дьюмерсі Мбокані, а також щосезону підписує непоганих гравців із чемпіонату багатшої, ніж ДРК, Південної Африки. Навряд чи конголезці, що виїжджали до багатших з ДРК саме через бідність, поверталися б туди назад у бідність, чи не так?

Зате у 2009 та 2010 роках ТП Мазембе двічі підряд виграє Лігу Чемпіонів КАФ, а у 2010 – ще й виходить до фіналу Клубного чемпіонату світу. Середня зарплата за день, за даними ВВС, у державі на той час становить менше одного долара. У той же час бюджет клубу становить 10 мільйонів доларів на рік. Катумбі навіть заплатив за квитки до Абу Дабі для ста найвідданіших фанів на фінал проти Інтера, який конголезці очікувано програли.

У той же період Катумбі інвестував 35 мільйонів доларів у новий стадіон клубу, який був добудований у 2011 році. За даними Світового банку, частка ВВП, що припадала на одного конголезця, складала лише трохи більше, ніж 350 доларів.

Після цього на клуб очікує ще одне африканське чемпіонство, кілька домашніх, на Моїзе Катумбі – розворот у політиці на 180 градусів, балотування у президенти звинувачення у рейдерстві, втеча до Лондона «на лікування». Тепер він – не поплічник, а жертва режиму, хоч і досі залишається одним із найбагатших в Африці. У тому ж 2018 році, за даними Світового Банку, вже 72% населення було за межею бідності.

Здається, бенкет Катумбі потроху закінчується. Чума бідності – ні.