У матчі «Динамо»-«Шахтар» програє збірна України!

 Перед тим, як викласти свою думку з приводу того, що відбулося на Пасху на Львів-Арені, я навмисне взяв паузу для того, щоб дати змогу всім кому не байдужий український футбол та наша збірна вгамувати емоції та поглянути на цю ганебну ситуацію під кутом незаангажованості.

Майже всі поважні футбольні експерти і журналісти серед яких є мої добрі знайомі та друзі, одразу після матчу «Шахтар»-«Динамо» ладні були розіп’яти Андрія Ярмоленка за його вчинок по відношенню до свого опонента з Донецька та одночасно партнера по збірній України Тараса Степаненка, применшуючи значення того, що власне спричинило таку поведінку киян відносно одного з  гравців «Шахтаря». Хочу підкреслити, що грубість не тільки Андрія Ярмоленка(бо в епізоді зі Степаненком, виховувати його намагалися і інші футболісти «Динамо») була спричинена саме ВЧИНКОМ шостого номера донеччан, а не особистою неприязню когось з «динамівців» до когось з «гірників».

То ж в котре повернемось до епізоду і уважно прослідкуємо за тим, що ж таки спричинило таку ганебну для всього українського футболу ситуацію. На 78 хвилині Едуардо забиває третій гол у сітку воріт «Динамо і починає святкувати його на половині поля гостей зі своєю командою, але в очі під час святкування «Шахтаря» кидається гравець, що  нібито  «промазав» мимо скупчення своїх радісних партнерів по команді та побіг у бік трибуни київських вболівальників-Тарас Степаненко замість того, щоб приєднатися до Едуардо та інших донеччан в радості, почав демонструвати фанам «Динамо» емблему «Шахтаря» з дуже символічним виразом обличчя. До цього моменту кияни вже пропустили двічі і жодний з попередніх пропущених голів не викликав такої несамовитої реакції «динамівців», як те, що спричинило  провокаційне відзначення голу своєї команди Тарасом.  І при всій повазі, до критиків, які кажуть, що нічого особливого у вчинку «шістки» донеччан не було, дозволю собі не погодитися з такою оцінкою ситуації-навіть боковий арбітр зробив йому зауваження після його одинокого «вояжу» до гостьової трибуни «Львів-Арени».

На мій відвертий подив вболівальники киян ковтнули цю образу(що робить їм велику честь), чого не скажеш про футболістів «Динамо». Та й на захист Тараса, відзначу, що повертаючись на свою половину поля він мабуть усвідомив, те що зробив і нахиливши голову намагався уникнути справедливого, але  явно перебільшеного гніву київських футболістів в особі Віди та Рибалки і вже майже звільнившись від «вихователів» у синьо-білому, напоровся на жорстокий удар Ярмоленка по ногах, після якого і почалася вулична бійка, в якій саму активну участь взяли саме футболісти збірної України, що в цей вечір опинилися по різні сторони барикад. Невідомо звідки прибігший досвідчений Кучер, замість того, щоб спробувати вгамувати пристрасті між партнерами по збірній, сам як 18-річний пацан кинувся на «десятку» киян з кулаками і завдав Ярмоленку не менш підступного удару в обличчя ніж той, що хвилиною раніше скосив Степаненка.

Прикладом для Кучера міг би стати Шовковський, що несамовито розбороняв хлопців, та повів себе як справжній капітан та одна з легенд українського футболу. Легенд до якої тому ж Кучеру так же далеко, як «Шахтарю» до фіналу Ліги Чемпіонів. Матч(який з рештою Шахтар виграв з рахунком 3-0) команди після цього догравали зі значно поріділими складами - Степаненко за провокацію отримав другу жовту плюс  прямі вилучення Ракицького, Кучера(з лави запасних) та Ярмоленка, на яких майже стовідсотково чекає  тривала дискваліфікація.   

Матч закінчено, і замість того, щоб всій футбольній громадськості прийти на допомогу збірній України(атмосфера в якій від таких баталій явно не покращиться) та спробувати згладити конфлікт між футболістами, все навколо починає накручувати ситуацію доводячи її до абсурдної і безвихідної. Так, звісно немає виправдання неадекватному вчинку Ярмоленка, але ж те, що Степаненко провокував, теж схоже ніхто не заперечує. То чому ж не закликати хлопців як справжніх чоловіків та козаків вирішити цю проблему між собою а не примірювати її на збірну, якій і без того у Франції солодко не буде.

Дуже важливу роль у тому як розгортається події навколо «пасхального побоїща» відіграють керманичі та тренери «Шахтаря». Це вже не перша ситуація за останні як мінімум 5 років, коли «Шахтар» применшує заслуги суперника на полі, виправдуючи свої поразки та невдачі різноманітними надуманими фактами.

Несамовита «накрутка» футболістів іде з середини клубу, і особливо роль у ній відіграють Луческу, Сергій Палкін та ведучий недільного огляду на ТРК»Футбол» Олександр Денисов, в програмі якого всі суперечливі моменти у поєдинках за участю донечан або їхніх найближчих конкурентів трактуються на користь гірників, і майстерно вуалюються  всі нечесні ігрища «донецьких» з такою професійною маніпуляцією, якій позаздрив би і Кісельов…

Згадайте УПЛ до Революції Гідності-чемпіонат в якому капітан «Шахтаря» відверто душить одного з гравців «Дніпра»(якщо мені не зраджує пам’ять то був Віталій Мандзюк) арбітр вилучає саме постраждалого дніпрянина,

чемпіонат, в якому гірники на полі роблять все, що їм заманеться від численних «відмашок» в обличчя суперників, до образ тренерів опонентів(як то перекривляння Срною Хуанде Рамоса),

чемпіонат в якому «Шахтарю ще до початку було забезпечено від 30 очок в іграх зі своїми фарм-клубами з Маріуполя, Луганська, Донецька тощо).

Після майдану «Шахтар» змінив тактику ведіння «боротьби під ковдрою», але стратегія залишилась незмінною –  правила існують для невдах. Вже два роки ми чуємо від усіх продонецьких експертів та футболістів, що «Шахтар» всі матчі грає на виїзді і знаходиться у нерівному положенні відносно свого головного конкурента київського «Динамо»- і саме це є основною причиною того, що кияни вже другий рік поспіль стають чемпіонами. Тобто не гра самого «Шахтаря» повинна бути покращена, бо вони «в тричі сильніші за «Динамо» (за словами Сергія Палкіна), тому що переграли їх тричі впродовж сезону(до власних поразок від «Дніпра» звісно ж ніхто не апелює) а ставлення суддів та команд – суперниць до бідолашного донецького клубу, який залишився без власного стадіону. Клубу, гравці якого навіть відео-звернення до своїх вболівальників з проханням припинити бойові дії на Донбасі, за 2 роки не спромоглися записати, яке б на мою думку зробило відчутний внесок у припинення війни на Сході України та відповідно прискорило б повернення донеччан додому на рідний стадіон. Клубу, що виявив зневагу до тих хто наразі, не шкодуючи власного життя, намагається повернути їм «Донбас-Арену».  

Вже 2 роки, як в Україні почалися невідворотні зміни на шляху до її євроінтеграції, і футбол не став виключенням. Арбітри вже не хочуть засуджувати суперників наших грандів, команди воліють до чесної і відкритої спортивної боротьби, але «Шахтар» ще до кінця не пристосувався до цих змін. Вони по інерції грають у свій брудний футбол попередніх років, але він вже не приносить їм омріяного результату. Їх грубощі на полі знаходять адекватну оцінку арбітрів(не випадково донеччани стали найгрубішою командою минулого чемпіонату), які вже не бояться судити відносно справедливо. І коли «Шахтар» нарешті усвідомить невідворотність позитивних змін, що проникли насамперед у голови українських вболівальників, тоді і зможе повернути собі чемпіонство, яке наразі вони будуть  вимушені вибороти чесно!

Всім хто накручує донецьких футболістів байдуже і на збірну України, і на український футбол взагалі, то ж звертаючись до усіх хто розпочав цей конфлікт, і тих хто продовжує на ньому спекулювати, прошу зупинитися  і подумати про майбутнє нашого футболу. Тараса і Андрія прошу знайти порозуміння і вирішити в решті решт все, що накипіло між ними за  роки футбольного протистояння Донецька та Києва  як справжні чоловіки, дивлячись один одному в обличчя, а не в об’єктиви відеокамер лояльних до себе ЗМІ.

Подайте приклад молодим футболістам, потиснувши руки один одному та вибачившись за свою поведінку. Нам потрібна сильна збірна під час Євро у Франції і ви є НЕЗАМІННИМИ у її і без ваших чвар вразливому організмі! Вірю, що ми будемо пишатися усіма вами влітку, незалежно від того, який клуб ви захищаєте поза табором нашої головної команди.  Від Львову до Донецьку, від Криму до Чернігова, від Закарпаття до Харкова ми всі завжди будемо підтримувати футболістів, які з гордістю захищатимуть жовто-сині кольори нашої країни на футбольних полях Європи та усього Світу!!

Христос Воскрес і Слава Україні!!!

З повагою та впевненістю у майбутньому, Ігор Кабанюк.

фото-football.uaвідео-youtube.com