Програли битву, але не програли війну

Осінь – підступна пора року. Початок осені на коротку мить зігріває душу все ще теплими днями і дарує надію на те, що все так і буде аж до початку зимових снігопадів. А потім раптово приходять дощі, болото під ногами, злість, втома і хандра. Весь цей цикл можна спроектувати на гру збірної України проти Німеччини. «Бабине літо» тривало десь до хвилини 20-ої – гравцям вдавалося добре контролювати м’яч, виходити з-під пресингу через короткий пас і вибігати в гострі контратаки, в одній з яких Яремчук розрядив свою гармату у Бранденбурзькі ворота. А потім весь цей стартовий запал потрохи розчинився в морозному повітрі, а з густого осіннього туману повільно починали вимальовуватися загрозливі обриси німецького танку Panzerkampfwagen «Tiger». А танки, як відомо, ні болота, ні гармат не бояться…

Разючий бліцкриг імені Сане-Вернера не так деморалізував армію Шевченка, як додав впевненості німецьким штурмовикам. В цей момент серед тилових диванних військ, які попивали пиво перед екранами тепловізорів, зародилася злість. Шепотілися про те, що Зінченку завчасно присвоїли звання старшого лейтенанта, що Малиновський таємно продав усі свої фауст-патрони, що капрал  Марлос воює лише за гроші, а броня Пятова давно не відповідає сучасним воєнним стандартам. Особливу злість викликав переповнений лазарет з чумою 21-го століття, яка підкосила самого капітана Ярмоленка. Поширились, навіть, панічні настрої, оскільки генерал Шевченко кинув у бій всі свої ресурси одразу, а обергруппенфюрер Льов не лише витримав натиск, а ще й мав цілу танкову дивізію в запасі. А тут ще й надійшла звістка з другого фронту про те, що іспанська армія поспішно відступає під натиском малочисельної, але добре організованої швейцарської штурмової групи.

Остання спроба контратаки лягла на плечі артилеристів. Та коректувальники вогню зовсім трішки помилилися в розрахунках і капрал Марлос поклав снаряд мимо цілі, лише трішки зачепивши німецький бастіон. І потім прийшла втома. Втома від постійних передислокацій, від втрат особового складу, від постійного психологічного тиску. Ворожі десантники та шпіони розгулювали нашими редутами без тіні страху та сумління. Німецька кампанія завершилась для нас двома болючими поразками, але дорікати за це армії Шевченка не випадає – вони гідно боролися на своїй лінії Маннергейма. Найголовніше, щоб втома не переросла у хандру! Вже за кілька днів ми виступаємо в іншому напрямку – відвойовувати втрачені через іспанців позиції. У запеклому бої з Швейцарією і вирішиться місце збірної України на європейській елітній карті. Нам буде достатньо протягом 2 годин стримувати лінію фронту на тому ж місці, що й зараз. Але той, хто не йде за перемогою, не заслуговує на неї! Тож вперед, синьо-жовта армада! Іду на Ви!