Мірча Луческу теж має динамівське серце. Щоправда – бухарестське
Протистояв сім’ї Чаушеску.
Мірча присвятив бухарестському «Динамо» 15 років як гравець і ще 5 в якості головного тренера. Правда, рахувати його гравецькі роки можна по-різному. Але 251 зіграний матч і місце в топ-15 за кількістю зустрічей за клуб говорять самі за себе.
«Динамо» Бухарест було міліцейським клубом. Останній матч за них зіграв в 45 років
У віці 10 років Мірча уболівав за столичну «Стяуа», а у 16 став гравцем Спортивної школи Бухаресту №2.
«У соціалістичній Румунії (мова про 1960-ті – прим. Tribuna.com) в чемпіонаті брали участь чотири студентські команди. Одна належала армії, інша – міністерству металургії, третя – міністерству легкої промисловості. Хлопці, які хотіли грати в футбол, зрозуміло, йшли в ці команди, де їм були гарантовані дипломи про вищу освіту. І на додачу офіцерське звання», – розповідав Луческу.
Мірча, як він сам казав, не мав великого футбольного таланту. Але був знаним трудягою, тому місце в одній з головних команд країни йому було майже гарантовано. Сім’я не мала своєї домівки, постійно переїжджала, але здебільшого жила в Бухаресті, де й розташовані головні клуби країни.
«У 18 років мене завербувало «Динамо» Бухарест – клуб міністерства внутрішніх справ. Мене одразу віддали в оренду в бухарестську «Політехніку» – команда для столичних студентів.
Тоді кращих спортсменів Румунії ділили два спортивні клуби – «Стяуа», армійський клуб, та «Динамо». У кого було менше таланту або поступався сильнішим – виступали за університетські клуби. Приміром, за «Університатю» з Крайова або за «Політехніку» з Тімішоари. Політичний режим Румунії дуже ретельно займався вихованням великих спортсменів. Або вони отримували кращі дипломи країни, або грали за «Стяуа» чи «Динамо». Якщо ти в одному з цих клубів – гарна пенсія тобі гарантована», – розказував Луческу.
Традиційна історія для комуністичних держав минулого сторіччя: спортивні об’єднання представників внутрішніх органів та нацбезпеки називали «Динамо». У Румунії бухарестський клуб з такою назвою створили 1948-го – наступного року після переходу держави до соціалістичного режиму. Якщо ти не був силовиком раніше, то з потраплянням до «Динамо» ставав ним хоча б за документами. Так Луческу дослужився до звання полковника. Але кар’єру у структурах не бачив.
«Динамо» було командою міліції, тому її ніхто не любив. Саме міліції, а не держбезпеки, як багато хто каже. Я не мав ніякого стосунку до цього, але деяких гравців наймали прямо з міліцейських відділків. Та світ любить команди, які гарно грають, перемагають. Тому у 90-х «Динамо» стало популярнішим, ніж «Стяуа», бо ми показували хороший футбол, багато забивали», – каже Луческу.
У тому «Динамо» Луческу провів своєрідну революцію .
«У «Корвінулі» (там почав тренерську кар’єру в 1979-му – прим. Tribuna.com) ми контролювали, щоб гравці закінчили школу, отримали освіту. Коли я очолив «Динамо», гравців команди довелося забирати з ресторанів. Ось чому мої підопічні з «Корвінула» зіграли близько 90 матчів за збірну Румунії, а в «Динамо» розігнав команду через рік.
На стоянці динамівців стояло 20 автівок з номерами з провінцій Румунії. Не було жодного гравця з Бухаресту, якого виховав клуб. Я запитав: «Яка це команда?» Ну не може бути клуб без вихованців. І я взявся за роботу», – згадував Луческу.
У віці 45 років Мірча навіть провів символічні прощальні 15 хвилин за динамівську команду в чемпіонаті. Це рекорд вищого дивізіону Румунії.
Протистояв сім’ї Чаушеску, виграв чемпіонат в рік повалення режиму
Румунія була соціалістичною країною, а такі держави не можуть існувати без одноосібного лідера, чи то пак диктатора. Румунією 24 роки (1965 – 1989) керував Ніколае Чаушеску. Його прийомний син Валентин курував «Стяуа» – одвічного ворога бухарестського «Динамо». І якщо як гравець Луческу справно захищав кольори «Динамо» і збірної Румунії без проблем з політичною верхівкою, то під час 5-річної тренерської каденції в динамівській команді мав неприємності через перемоги над Чаушеску.
«Коли я тренував бухарестських динамівців, ніякого протистояння між «Стяуа» і «Динамо» не було. І це зовсім не був конфлікт між керівництвом двох команд. Це була боротьба між сім’єю Чаушеску і мною, бо вони прекрасно розуміли – якби я не тренував «Динамо», «Стяуа» перемагала б у всіх матчах», – вважає Луческу.
Луческу трохи менше року поєднував роботу головним тренером «Динамо» і національної збірної Румунії. Був несподівано відправлений у відставку після домашньої розгромної перемоги над Австрією (4:0) у відборі на ЧС-1988.
«Мірча був дуже щасливим після того матчу. Рахунок 4:0 дуже надихнув його. Але до мене прийшов його друг і сказав: «Неллі, хочуть замінити Мірчу на посту головного тренера збірної, назначити Емеріка Єнея». Тоді Єней тренував «Стяуа», яка в той період почала грати дуже добре, вона пробивалася до керівництва футболом в країні. Я сказала про те Мірчі ввечері після матчу, він мені відповів: «Це неможливо. Після перемоги 4:0 над Австрією ніхто не може мене звільнити». А зранку йому і справді потелефонували і сказали, що хочуть замінити у збірній Румунії.
Він був дуже похмурим, вважав, що з ним вчинили вкрай несправедливо. Але ми справилися і з цим. «Динамо» простягнуло йому руку допомоги, він продовжив працювати там», – сказала дружина Неллі Луческу.
Мірча згадує, що передувало матчу з Австрією:
«Стяуа» тоді виграла Кубок європейських чемпіонів. А я з «Динамо» обіграв її двічі за місяць в чемпіонаті та кубку. Після другої перемоги побачив, як Валентин разом з Єнеєм та Болоні (тоді – лідер збірної Румунії і гравець «Стяуа») щось обговорювали. Я хотів підійти до них, але вони відвернулися. З того часу ми справді стали конкурентами. А коли ми перемогли Австрію, Валентин і його прибічники вже готували мою відставку. Вони хотіли контролювати збірну через Єнея».
«У якийсь період це суперництво досягло апогею. Все йшло до скандалу. «Стяуа» була сильнішою і досвідченішою, двічі поспіль ставала чемпіоном, вигравала кубки. А потім склад «Динамо» став кращим і молодшим. І ми почали перемагати», – згадує колишній воротар бухарестського «Динамо» Іліе Датку.
«Старе керівництво Румунії не було прихильним до Луческу. Коли «Динамо» перемагало «Стяуа» – Мірча отримував штрафи та інші прикрі речі. Він не підходив комуністичному режиму, тому що смів вигравати у команди сім’ї Чаушеску. Він був єдиним з тренерів часів правління Чаушеску, хто протистояв Валентину, якому ніхто в Румунії не намагався йти наперекір», – зазначив експрезидент «Рапіда» Григоре Скітіу.
Cам Луческу розповідає, що до тієї ситуації мав дружні стосунки з Валентином Чаушеску:
«Ми були з ним друзями. Його вплив на футбол Румунії був позитивним. Ми товаришували з часів, коли я був гравцем. Діти політиків завжди хочуть мати друзів серед відомих спортсменів. Я і з Ніку (наймолодший син Ніколае Чаушеску – прим. Tribuna.com) був другом. Він допоміг мені зберегти команду в Хундеорі («Корвінул» – прим. Tribuna.com). Моя дружба з Валентином тривала до моменту, коли ми з «Динамо» відібрали титул у «Стяуа».
Валентин Чаушеску
Мірчу-тренера навіть одного разу запрошували на тренування «Стяуа» перед єврокубковим матчем, щоб він допоміг лінії атаки.
Луческу завжди двозначно оцінює роль сім’ї Чаушеску у розвитку румунського футболу. Але коли його на одній з пресконференцій у Греції перед єврокубковим матчем «Шахтаря» помилково назвали Чаушеску – Мірча був злим.
Луческу очолював «Динамо» Бухарест з 1985 по 1990 рік. За той період він двічі тріумфував у Кубку Румунії. А завершив свою кар’єру в «Динамо» чемпіонством 1989/90, коли його країна нарешті позбавилася комунізму і режиму Чаушеску. Хоча сам Мірча каже, що у нього вкрали ще два чемпіонства і кубок, а винні в тому... судді.
Фото: GSP, Statistics Football, Stirile ProTV, Paul Buciuta, Eurosport
