Досить вважати, що всі кіберспортсмени – залежні від ігор товстуни. Наш блогер розвінчує міфи

Від редакції: ви знаходитеся в блог Знак оклику. Його автор пише на тему кіберспорту. Сьогодні він постарався відповісти супротивникам цього виду. Чекаємо ваші коментарі та підписки!

***

«Дітей і так від комп’ютера не відтягнеш, а тут їм ще й обіцяють за це золоті гори». Спочатку такі коментарі справді веселять. А пізніше ти розумієш, що це зовсім не жарт.

Як і в будь-якому виді спорту, у комп’ютерному є такі собі експерти, що нічогісінько не розбираються у темі, але завжди висловлюють своє невдоволення. Інколи ти це ігноруєш, а час від часу справді дратуєшся.

Особливо неприємно, коли подібні коментарі з’являються на рідній Tribuna.com. Коли тобі весь пост товкмачать, чому кіберспорт – це не просто сидіти та гратись в комп’ютерні ігри щоночі, а все, що ти прочитав перед коментуванням матеріалу – заголовок, то це реально дратує.

Мені подібне трохи набридло. Орієнтуючись на коментарі, в основі яких лежать хибні уявлення про кіберспорт, я спробував пояснити, чому вони, власне, хибні.

«Кіберспортсмени – товстуни та слабаки. У них усіх проблеми зі здоров’я»

Перша думка про комп’ютерний спорт у багатьох – це те, що всі кібератлети мають проблему із зайвою вагою та фізичним здоров’ям. Ну, якщо подивитись, наприклад, на bombl4’а, то неважко дійти до такого висновку.

Та це лише окремий випадок. Звісно, серед кіберспортсменів є як товсті, так і навпаки – занадто худі й невисокі. Але зворотних прикладів набагато більше.

Часто трапляється, що саме в професійних клубах хлопці починають слідкувати за собою, правильно харчуватись і підтримувати форму. Просто подивіться, як змінювались за свою кар’єру pashaBiceps, Pimp, та хоча б той самий flamie. І це лише кілька подібних прикладів.

Це раніше прямо під час матчу гравці могли запивати фаст-фуд колою, але ті часи вже минули. У командах зрозуміли, що з таким підходом не доб’єшся висот, і спеціально почали наймати психологів, дієтологів та тренерів з фізичної підготовки.

Доречно згадати також життя деяких кіберспортсменів до тріумфу. Той самий dev1ce, будучи ще підлітком, полюбляв грати у бадмінтон. У 14-рiчному віці ним навіть зацікавилися професійні молодіжні команди Данії, та все ж майбутній снайпер зробив вибір на користь комп’ютерного спорту. За його словами, на заваді кар’єрі бадмінтоніста стала тогочасна травма коліна.

Ще один чудовий приклад – колишній гравець NiP Еміль HeatoN Крістенсен, який у дитинстві грав у хокей і, на відміну від dev1c`а, все ж виступав за кращі юнацькі команди Швеції. Та пізніше він теж був змушений відмовитись від традиційного спорту через травму. Зате став професійним гравцем у CS на початку 00-х.

«У кіберспорті немає майбутнього, усі професійні гравці – це дурні, що більш нічого не вміють»

Багато хто і справді так вважає. Та чомусь вони і далі продовжують рахувати їх гроші.

Люди думають, що усі кіберспортсмени – дурні, що не думають про майбутнє. Та це не так. Зазвичай ті, хто справді намагається потрапити у комп’ютерний спорт, мають «план відходу». Вони розуміють, що пробитись до цієї сфери не так то й легко, тому паралельно розвиваються у інших напрямах, або ж надають перевагу навчанню.

Так, у свій час відклав на два роки кар’єру Матьє ZywOo Ербо. Йому вже тоді пропонували контракт із зарплатою 15 тис. доларів, але юнак відмовився для того, щоб успішно здати екзамени. А сьогодні він є одним із кращих гравців CS:GO світу за рейтингом HLTV.

Людвиг zai Уолберг теж колись залишив Team Secret, вибув з кіберспорту на рік. Все для того, щоб закінчити навчання і відсвяткувати випускний. За словами самого Уолберга, він не був одразу упевнений в успіху свого заняття. Вже пізніше він повернувся до Team Secret, де проводить кращі роки своєї кар’єри у Dota 2 і досі.

Що ж чекає на кіберспортсмена, коли той «вийде на пенсію»? Багато хто впевнений, що про них усі забудуть, і вони залишаться ні з чим. Але життя кіберспортсмена не закінчується після останнього матчу.

Часто після завершення кар’єри, наприклад, у футболі, стають тренерами. У кіберспорті це теж практикується. Тут гріх не згадати про Еміля HeatoN Крістенсена, який через п’ять років після свого останнього матчу повернувся до рідного клубу NiP у якості генерального тренера.

А ось дехто на накопичені кошти відкриває справжній бізнес. Джонатан Fatal1ty Уендел на отримані призові заснував компанію, яку назвав у свою ж честь – Fatal1ty Inc. Спочатку вони випускали усілякі аксесуари для геймерів, та пізніше асортимент розширився, і під брендом кіберспортсмена почали виробляти навіть відеокарти й материнські плати. Компанія існує й досі, і витримує конкуренцію на ринку. В наш час це не так й просто.

«Вони просто бояться вийти у люди. Кіберспортсмени – замкнені у собі соціофоби»

Чомусь вважається, що представники комп’ютерного спорту – це просто налякані соціофоби, що бояться знайомств та живого спілкування. Мовляв, вони просто «задроти», у яких проблеми в особистому житті. Тому їм не залишається нічого, окрім кіберспорту, бо це єдине, з чим вони можуть працювати.

Знайомтесь, це – Денис electronic Шаріпов, відомий своїми виступами за NaVi. Хлопцю всього 22 роки, а він уже одружився і навіть став батьком прекрасної дочки. Його дружина (Дарія Шаріпова) ніяк не пов’язана з кіберспортом, але активно підтримує чоловіка і часто з’являється на його прямих трансляціях. Він одноосібно може спростувати міф про проблеми кіберспортсменів у особистому житті.

Прикладів інших успішних сімей кіберспортсменів більш ніж достатньо. Абай Hobbit Хасенов, головна зірка складу Gambit по CS:GO прямо зараз, одразу ж після перемоги на PGL Мajor Krakow 2017 одружився зі своєю дівчиною Алікою.

У Олексія Solo Березіна також є дружина – Анна Березіна. Вона взагалі не розбирається у кіберспорті, але розуміє специфіку направлення, тому підтримує та не заважає чоловіку.

Серед сімейних гравців також VANSCOR (дружина Вікторія Кіт), NoFear (дружина Марія Гуніна), 9pasha (дружина Лідія Хвастунова) та інші.

Окрім цього, у кіберспортсменів є велике коло знайомих та друзів: як товаришів по команді чи інших геймерів, так і «звичайних смертних». Вони не бояться фанатів, як і представники традиційних видів спорту, про що свідчать фото щасливих вболівальників поруч з кумирами.

«Кіберспортсмени – залежні від ігор. Кіберспорт – затьмарення дитячого розуму»

Скептики досить часто стверджують, що всі здібності кіберспортсменів – це лише результат залежності від комп’ютерних ігор. Також досить часто батьки звинувачують професійних гравців у тому, що їх діти постійно сидять за комп’ютером. Але давайте по порядку.

Казати, що кіберспортсмени всього лише залежні від ігор – це абсурд. Це приблизно те ж саме, що назвати автогонщика залежним від доріг. Безумовно, представники комп’ютерного спорту зазвичай отримують задоволення від своєї роботи. І вони досить багато часу проводять за улюбленою грою. Однак, це ще не причина вважати їх «ігровими наркоманами».

По-перше, більшість проведеного ними за комп’ютером часу – це тренування. І усі ми знаємо, яка це важлива складова будь-якого спорту.

По-друге, кіберспортсмени також багато часу проводять за межами власної кімнати: займаються спортом, влаштовують особисте життя, будують сім’ї, можливо, займаються власною справою, просто відпочивають в колі друзів та рідних, врешті-решт.

Це, зазвичай, не дуже притаманно типовим «задротам», які навряд-чи взагалі виходять на вулицю (окрім тих випадків, коли їм не треба поповнити запаси їжі чи винести сміття).

Тому кіберспорт аж ніяк не пов’язаний із залежністю від ігор сучасних дітей. Він відкриває перед молоддю нову перспективу, та не гарантує, що їм це вдасться. Якщо дитина постійно сидить у комп’ютері, бо мріє стати кіберспортсменом, слід пояснити їй, що це дуже хитка дорога. Не можна заборонити йому грати взагалі. Та варто заохотити його знайти й інші хобі, окрім цього, та не забувати про навчання.

А якщо ж дитина просто не вилазить зі своєї кімнати та ігнорує усі пропозиції хоча б просто прогулятись по вулиці – це вже реальна проблема. Та викликана вона аж ніяк поганим впливом кіберспортивних змагань.

Я не психолог, та з власного досвіду скажу – скоріш за все, проблема у оточенні людини. Можливо, його цькують у школі, а можливо, тиранять батьки удома. Не можна просто звинуватити в усьому кіберспорт.

Урешті-решт, ми ж не звинувачуємо боксерів у пропаганді насилля?

***

Більшість фанатів спорту зараз досить старомодні. Їм досі важко прийняти той факт, що професійні геймери теж можуть стати спортсменами, та не визнають кіберспорт взагалі. Та це приблизно те ж саме, що не вважати криптовалюту валютою.

Кіберспорт вже давно збирає навколо себе величезну кількість фанатів. Все більше спонсорів вкладаються у професійні ігрові змагання, а протягом року проводяться десятки масштабних турнірів.

Отож, коментарі, подібні згаданим у пості, схожі лише на прояв заздрості. Чи не варто перестати безглуздо критикувати кіберспорт та просто замислитись: чому це насправді такий успішний напрям?

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Знак оклику
+22
Популярные комментарии
AndroidYT
+4
Все правильно. Теж бісять ці "експерти"
Дмитрий Клименко
+3
аргументы убедительные
Валентин Юрчук
+2
Згоден, та чи це все припущення, чи ви маєте конкретні приклади?
Ответ на комментарий Mezzala
Всі ці приклади це "упередження виживання". Так багато з кіберспортсменів вже не товстуни, не залежні від ігор та з нормальним особистим життям, але це 0,1% відсоток від всіх хто намагається потрапити в топові команди. Тому якщо дивитись по гравцях двадцяти топових команд, то там таких міфів не буде і великі гроші зіграли в цьому велику роль, а якщо дивитись ширше та на гравців нижчих ешелонів де немає таких грошей то вже інша справа.
Написать комментарий 4 комментария
Реклама 18+