Роман Бебех: «Євро-2020 схоже на мультивітамінний сік: усе намішано і має прикольний вигляд, хоча по суті – фігня ще та»

Від редакції: цей текст написаний в рамках конкурсу «Евротрибуна», в якому блогери змагалися за крутий приз – PlayStation 5. Автору не вистачило зовсiм трохи до перемоги. Підтримайте його плюсами і коментарями! 

***

Зайвий раз представляти Романа Бебеха немає потреби. Відомий футбольний журналіст, блогер, коментатор і ведучий ютуб-каналу «Бомбардир», він понад три тижні транслював атмосферу Євро-2020 просто з місця подій. Роман побачив наживо гол Довбика, випадково зустрів синів Андрія Шевченка та майже нелегально потрапив до Шотландії.

Про все це (і не лише), а також про свої враження від турніру він розповів у великому інтерв’ю.

«Ми в Україні живемо і думаємо, як нам тут важко, яка в нас велика бюрократія. Але деякі процеси в нас відбуваються на порядок швидше, ніж у тій самій Великобританії»

– Євро в межах не окремої країни, а всього континенту – це добре чи погано, враховуючи (або ж не враховуючи) пандемію?

– Я добре пам’ятаю Чемпіонат Європи 2016 року. Там було дуже чітко помітно культурні особливості Франції. Вони відчувалися, як і відчувалося те, що вся країна живе футболом. А ось такий формат, як цьогоріч, він ніби розмиває це все. Як мені здалося, усі країни не готувалися дуже серйозно до Євро. Дуже часто бувало так, що в день матчу є вболівальники, є атмосфера свята, а в інші дні абсолютно нічого цього немає. Було враження, ніби і самого турніру немає.

Тому з точки зору атмосфери це взагалі щось кардинально інше, і мені це не дуже зайшло, як і більшості людей, із якими я спілкувався. Знаєш, Євро-2020 схоже на мультивітамінний сік: усе намішано і має прикольний вигляд, хоча по суті – фігня ще та. Просто ніхто особливо не оновлював інфраструктуру цих міст. Типу, нам потрібно провести три-чотири матчі, ми й так це витягнемо, навіщо напрягатися. Плюс, звісно, доба коронавірусу також серйозно вплинула на загальну атмосферу.

– У якому місті тобі сподобалося найбільше, у якому – найменше?

– З точки зору атмосфери особливо запам’ятався Бухарест перед матчем із Австрією. Реально, наші люди створили топову атмосферу. І на стадіоні було стільки українців, що ми грали ніби вдома. Коли співали гімн, мурахи бігали по шкірі. Дуже добре пам’ятаю, як люди перед грою веселилися на повну.

Також запам’ятався матч у Римі, коли на матч приїхали англійські фани, і наші вболівальники перекрикувалися з ними. Здивувало, що не було ніяких конфліктів, ніхто не намагався битися, штовхатися.

– До речі, прогнозували, що матч у Римі буде ледь не домашнім для нас, зважаючи на велику українську діаспору, ковідні обмеження для англійських фанів і популярність Шевченка в Італії. Не знаю, як на стадіоні, а в телетрансляції цього особливо не відчувалося.

– Так, я теж це прогнозував. За день до гри англійців узагалі не було в місті. Не знаю, звідки вони поприїжджали. Переважно, звісно, це були ті, хто живе в Європі, наприклад, у Німеччині. У самій Італії англійців мешкає небагато.

Це показує лише те, що футбол в Англії знаходиться на іншому рівні. Наших людей в Італії мешкає понад 500 тисяч, і ми не змогли виграти цю битву. Красномовна демонстрація нашого ставлення до футболу. Але це не означає, що українці погані, як розповідали деякі мої колеги. Мовляв, як так можна, не прийшли. Ну, виходить, що людям це не актуально. Пропорція уболівальників була приблизно 50/50. Хоча мало бути десь 75/25 на нашу користь.

Уяви собі, я йшов по Риму, і двічі була ситуація, коли запитував дорогу в офіціантів, які стояли на вулиці, а мені відповідали: «Та ми свої, давай українською». Тож я так само був засмучений, що не вдалося цю перевагу зреалізувати повністю.

– Було важко отримати акредитацію саме на матч у Глазго?

– Мені дуже пощастило, що мав англійську візу. Чому багато моїх колег не поїхало? Бо потрібно було мати візу, а відкрити її за ту невелику кількість днів, що передувала матчу, виявилося неможливою справою. Реально, поїхав тільки я. Була ще Влада Седан, але вона є резидентом Сполученого Королівства. Був Андрій Тодос, який живе в Лондоні і постійно літає на матчі збірної.

«Сказав Ярмоленку «Слава Україні!», той відповів – «Героям слава!» Він народився в Лондоні і любить наш футбол

Також в останній момент вирішив прилетіти автор проєкту «Fantastic Football» Тарас Герега. Йому допомогли з документами. Тарас красунчик, бо в Україні немає людини, яка відвідала таку кількість матчів під час Євро. Не знаю, де він заряджав свої батарейки.

Щодо Глазго, то було дуже ризиковано туди їхати, тому що Великобританія закрита для іноземців. Як мені пояснювали місцеві, вони не хочуть, щоб до них зараз хтось приїздив. Я дуже довго переписувався з УЄФА щодо акредитації. Проблема полягала в тому, що матч збірної був у вівторок, а я хотів побувати ще й на передматчевих тренуваннях команди в понеділок. Це означало, що мені треба було вилітати в неділю. І в УЄФА тягнули до останнього, відповівши лише в суботу.

У Британії дуже чітка структура, на відміну від Італії. Тут існували попередньо узгоджені з УЄФА списки людей, які можуть заїхати в країну (члени делегації, журналісти тощо). Натомість в Італії приїжджі, грубо кажучи, малювали якісь документи, робили журналістські посвідчення або показували незрозумілі листи-запрошення.

Мені пощастило потрапити в цей список. Єдиний момент був на пересадці в Амстердамі, коли я летів у Глазго. Потрібно було заповнити одну анкету, але проблема в тому, що в цій анкеті вимагали вказати дані про негативний ПЦР-тест. І цей тест мав бути адаптований до британських норм. Я взагалі про це не чув раніше. Реально, так запарився. Думав, що все, приплив. Добре, що поруч проходила Влада Седан. Вона дала код свого ПЦР-тесту. Я його ввів, і все закінчилося добре. Якби не Влада, може, і не заїхав би в Шотландію. Я дізнавався про всі нюанси, зробив усі тести, зібрав необхідні документи. Але про цей момент узагалі не знав.

– Проблеми були лише з тим, щоб потрапити в країну?

– Також були деякі нюанси вже в самому Глазго. Скажімо, щоб мені полетіти звідти додому, потрібно було мати свіжий негативний ПЦР-тест. Спочатку запитав у готелі, де можна зробити тест. Мене відправили в аеропорт. Але аеропорт знаходився дуже далеко, як від Києва до Борисполя. У результаті, я відвідав три інші локації. Однією з них був великий ковідний центр. Мене запитали: «Ти хворий? Ти контактував із хворими?». Відповідаю, що ні, що мені тест необхідний для поїздки. Кажуть: «Ні, такі тести ми не робимо».

Потім відправили мене в аптеку, щоб самостійно зробив тест. Британці, виявляється, настільки відповідальні, що навіть роблять своїм дітям тести вдома перед школою. Відправляють їх і за пару днів отримують результати. Місцеві хотіли, щоб я теж самостійно зробив цей тест. Але уяви, у мене саме в цей момент заглючив телефон (пропав інтернет), і я не зміг подивитися відео, як зробити тест власноруч.

Тож усе-таки довелося їхати за тестом в аеропорт. І коли почав реєструватися там, виявилося, що для того, аби зробити це в аеропорту, потрібно приїхати на своїй машині. Ти не можеш приїздити на таксі, бо таксистам заборонено везти того, хто збирається робити тест. Запитую: «Що мені робити, якщо не маю авто?». Мені відповіли, що їм, грубо кажучи, пофіг на мої проблеми, бо їхній уряд зараз узагалі не сприяє подорожам іноземців, тому тамтешні жителі не зацікавлені, щоб до них хтось приїздив. Пощастило, що місцевий блогер допоміг знайти одну клініку, де взяли гроші за швидкий тест, але відразу заявили: «Можливо, результат буде за 6 годин, можливо – за 24 години». Було реально страшно, що тест не встигне прийти вчасно – і я не зможу полетіти додому.

Я все це веду до того, що ми в Україні живемо і думаємо, як нам тут важко, яка в нас велика бюрократія. Але деякі процеси в нас відбуваються на порядок швидше, ніж у тій самій Великобританії. Це було для мене відкриттям.

– Тобто, ти не відразу з Глазго полетів до Риму? Спочатку повертався до України?

– Так, просто не думав, що полечу в Рим. Мав їхати Сергій Пейчев зі «Спортарени». Але вирішили, що поїду все ж я, бо в мене одного була акредитація. Переживали, щоб Пейчева не завернули.

– Ти їздив на Євро за власний рахунок? Чи були спонсори?

– 90% витрат на поїздку покрив «Favbet» як мій спонсор. Інші 10% – це ще один спонсор – компанія «Трайдент-Тревел», яка займається організацією туристичних подорожей.

«Не можу всіх росіян вважати ворогами, окупантами. А от Росія – для мене країна-агресор»

– Розкажи про проблеми, з якими стикався. Ти вже розповів про проблеми, пов’язані з коронавірусними обмеженнями. Були якісь інші? Професійні, побутові тощо.

– Переживав, як працювати, коли УЄФА радило знаходитися лише в локаціях, які необхідні по роботі – стадіон, готель, прес-центр тощо. Але це дуже умовна річ. Скажімо, мені по роботі потрібно в центр міста, щоб подивитися на тутешню атмосферу чи зробити тест на коронавірус. І ти змушений це робити, бо інакше ніяк. Хоча це все відбувається на твій страх і ризик. Бо хто знає, можливо, за це штраф прилетить потім.

– Але ж у тебе з собою є журналістське посвідчення, акредитація. Це хіба не рятує від потенційних проблем із законом?

– Коли летів у Глазго, біля мене сиділа футболістка з Коста-Рики. Вона розповідала, що по приїзду в Шотландію необхідно відсидіти за власний рахунок 10-денний карантин у конкретному готелі. Це все тягнуло десь на 1000 фунтів.

І тут ми такі приїхали. Заселяємося у готель, які самостійно обрали, ходимо, де хочемо. Тобто, ходимо у справах нібито, але ж навряд центр міста підпадає під рекомендації УЄФА. І мене в коментарях травили за те, що спочатку розповідав про всі ці обмеження, а потім заходив у якийсь паб і спілкувався з місцевими. Але ж справа в тому, що мені потрібні не лише інтерв’ю з уболівальниками, але й із місцевими жителями також.

Тому тут все дуже умовно. Проте скажу, що в будь-якому шотландському закладі, куди заходиш, сканують твій qr-код, і плюс залишаєш свої дані. Це зроблено для того, щоб, якщо хтось захворіє, можна було максимально точно вирахувати всіх, із ким контактував хворий. Уяви собі, як у них система працює.

– Так, нам поки до цього далеко.

– Та не тільки нам. Бухаресту й Італії також. Реально, Італія в глобальному плані нічим особливо від нас не відрізняється. Можливо, хіба що трохи більше на кордоні перевіряли.

– Які переваги на Євро мав ось такий блогер, як ти, який працює сам або з маленькою командою, порівняно з телекомпаніями, які приїздили з великим штатом?

– Із наших великих компаній там були тільки «Футболи». Вони мали доступ до поля. Звісно, це дуже велика перевага. У тебе ж, як блогера, є твоя мобільність. І це дозволяє сподіватися на зустрічі з цікавими людьми, коли ходиш по місту. Також маєш можливість швидко реагувати на будь-які події, викладаючи все це в мережу. Ще одна перевага: можеш робити те, чого точно не варто очікувати від офіційного транслятора: якийсь фан, інтерактиви з фанатами, нестандартні сюжети. Як я побачив, людям було цікаво дізнатися саме про те, що відбувається навколо матчу, а не лише про саму гру.

Але були і свої недоліки. Скажімо, Діма Поворознюк сидів на трибунах як глядач. І він усе це знімав саме як уболівальник. А я, як акредитований журналіст, тільки діставав телефон, як до мене підходив представник УЄФА і казав, що мені заборонено робити фото чи знімати відео.

Була дуже смішна ситуація в Глазго, коли я був єдиним українським журналістом на передматчевому тренуванні нашої збірної. Знімав маленькою камерою, і до мене підійшов хтось із УЄФА. Запитує: «Що ти знімаєш?». Відповідаю йому, а він каже, що мені не можна цього робити. Розповідаю, що знімав усі матчі і в Амстердамі, і в Бухаресті. Цей УЄФАшник каже: «Ти не мав права це знімати», – і відправляє мене кудись на верхній ярус. У результаті, мені заборонили не лише знімати відео, а й фотографувати поле та навіть робити селфі.

 
 
 
View this post on Instagram

A post shared by Роман Бебех (@roman_bebekh)

Розумію, що є права на контент. Я поважаю всі ці речі. Але коли доходить до маразму, це вже смішно. Я сказав місцевим організаторам з цього приводу, що з таким підходом нехай не дивуються, якщо переможе кіберспорт. Але ж це питання не до місцевих, а глобально до УЄФА, наскільки вони хочуть популяризувати футбол.

– Крім цього, були ще якісь моменти, які не потрапили на канал «Бомбардир» через певні обставини?

– Пригадалася одна історія. Пам’ятаєш того чувака, що прийшов на матч збірної України з російським прапором?

– Так.

– Стою перед матчем в Глазго. І тут виходять ці три чудаки з українським, російським і польським прапорами. Я аж прифігів трохи, тому що ну як, як можна на такий матч прийти з прапором Росії. І найцікавіше, що біля мене стояли такі затяті українські фани родом із Західної України, які шукали зайві квиточки. І тут я починаю з цим чуваком в ушанці писати інтерв’ю, а вони йому кажуть: «Ти взагалі береги поплутав? Куди ти прийшов з таким прапором?» Він їм: «Та все добре, я за Україну». І наші йому: «А, ну окей». Занавіс.

Хочу відповісти усім, хто хейтив мене в соцмережах за те, що коли спілкувався з цим росіянином, то, мовляв, не поліз у бійку з ним, хоча в 2016 році побився з Гремом Філліпсом – пропагандистом Russia Today. Пояснюю. Я конкретно знав, хто такий Філліпс, скільки всього поганого він зробив нашій країні. Коли на Донбасі він брав і ледь не мертвих людей перевертав руками, щоб зняти якийсь свій блог. Для мене це була ну дуже важка тема, усе це всередині сиділо. Тож коли побачив його, то реально просто хотілося знищити цього недожурналіста.

А тут – просто росіянин із прапором. Я не знаю, хто він такий, щоб на нього наїжджати. Він же не йшов, скажімо, з прапором Путіна або ДНР/ЛНР. Якби це було саме так, була б інша розмова. Я навіть не встиг зреагувати таким чином, щоб розкрити саме цю тему. Говорив із ним обережно, просто хотів почути, що він розповість. Напевно, якби ця розмова була зараз, я б уже питав зовсім про інше: про анексію Криму, війну на Донбасі та чому робить цю провокацію. Легко про це говорити, сидячи спокійно вдома перед екраном. Зараз, аналізуючи ту ситуацію, розумію, що був занадто м’яким у спілкуванні з тим чуваком. Треба було ставити інші запитання.

На той же момент узагалі не міг подумати, що зустріну перед грою таку людину. Уже згодом мені стало зрозуміло, що це була свідома провокація. Якщо глянути на цих трьох «уболівальників», вони ніби навмисне підібрані – схожий ріст, вік. Також мене вразило, що третій, із прапором Польщі, нічого не розумів під час мого спілкування з тими іншими двома. Я вперше бачив поляка, який узагалі ні слова не розумів, коли лунала українська чи російська мова. Зазвичай вони хоча б деякі слова чи фрази вловлюють.

Тому для мене ця вся історія дуже підозріла. Адже відразу було ясно, що його поб’ють. І він свідомо на це йшов. Чому ще мені стало зрозуміло, що це все наперед сплановано? Коли я зайшов на стадіон ще до початку матчу, Андрій Тодос показав цю фотографію, яка вже гуляла по всіх соцмережах, де українець і росіянин разом. Тобто, буквально за 15 хвилин усе вже було зроблено й розігнано по інтернету. Тому впевнений на 90%, що це була реально спланована провокація.

– Так, передбачити таку подію було важко.

– І мене почали звинувачувати, мовляв, я малорос, мовляв, треба було відразу накинутися на нього з кулаками. Але ж я не знаю цю людину. Не можу всіх росіян вважати ворогами, окупантами, агресорами, тому що серед них є і нормальні люди, які не підтримують усі ці речі. Це моя особиста позиція. А от Росія – для мене країна-агресор. І їхати туди на якісь події не збираюсь.

«Пообіцяв, що буду купатися в центрі міста голим, якщо Україна виграє Євро»

– Що найбільше запам’яталося на цьогорічному Євро, не враховуючи перемогу над шведами?

– Навіть не знаю. Мені все одно дуже сильно запам’ятався гол Довбика. В емоційному плані нічого подібного не відчував із часів потрапляння «Дніпра» до фіналу Ліги Європи. Уже давно спокійно до цього всього ставлюся, намагаюся холоднокровно оцінювати гру. Звісно, у єврокубках підтримую наші команди, уболіваю за збірну. Але щоб переживати дуже сильно, то такого немає.

А тут якраз був саме такий момент екстазу й максимального бажання, щоб наші обіграли шведів. Вважав і вважаю: ця перемога дуже важлива для українського футболу. А ще мене зачепили слова в соцмережах: мовляв, якщо я їду на матч, то збірна обов’язково програє. Це ніби неважливо, але все одно сиділо десь усередині. Було приємно розвінчати цей міф.

 
 
 
View this post on Instagram

A post shared by Роман Бебех (@roman_bebekh)

Радий за Довбика. Робив із ним матеріал за кілька тижнів до Євро. Він розповідав, як рік тому сидів удома і дуже хотів поїхати на Чемпіонат Європи. Розповідав, що це було його заповітною мрією. Я так і не зрозумів, чому ми так мало шансів дали Артему. Можливо, тренерський штаб думав, що він не готовий психологічно до змагань такого рівня. Але реальність показала, що він не загубився зовсім.

Матч зі шведами кардинально змінив усе сприйняття нашого виступу на Євро. Усього одна гра, усього один гол Довбика.

– Які загалом враження від виступу збірної? Показали свій рівень; стрибнули вище голови завдяки сітці; чи могли пройти ще далі, якби не травми гравців?

– Об’єктивно, ми не були готові грати проти Англії через такий невеликий проміжок часу, який минув після матчу 1/8 фіналу. Це стосується як фізичного, так і морального аспектів. Якби це була якась відбіркова гра, коли збірна не грала до цього кілька місяців, можливо, був би інший результат. А в такому режимі ми були не готові грати, особливо коли стало зрозуміло, що ще втратили і Малиновського. Тому шансів було, чесно кажучи, самий мінімум.

Вважаю, що 1/4 фіналу – це дуже хороше досягнення. Що могли, те зробили. Мені зараз цікаво вже інше: що буде далі і чи залишиться Андрій Шевченко.

– Напевно, залишиться як мінімум до завершення відбору на Чемпіонат світу. Як думаєш? Все ж таки зараз немає тих пропозицій, які б улаштували Шевченка.

– З одного боку, так. З іншого ж, він зараз має реноме тренера, який вивів до вісімки кращих команд континенту збірну, що 5 років тому провалилася на Євро, а також не володіє значним кадровим ресурсом. Тому, можливо, зараз саме час піти. Ніхто ж не знає, що буде далі, чи виведе Андрій Миколайович Україну на Чемпіонат світу. Якщо ні, це вже буде зовсім інше резюме.

Але вважаю, що Шевченко залишиться. Йому комфортно працювати в умовах, створених тут, хоч неозброєним оком і видно його амбіції. Та ж англійська преса постійно згадує про нього в контексті «Челсі». Навіть напередодні матчу з Англією вийшла велика стаття про те, що Абрамович буде уважно стежити за своїм другом Шевченком. Усі розуміють, що в майбутньому є велика вірогідність побачити Шеву тренером цього клубу. Але на зараз. Для Шевченка прийняти рішення, що ж робити далі, – великий виклик. І для УАФ так само. Гадаю, не просто так Андрій Павелко наголошував на тому, наскільки дорогий нинішній тренерський штаб збірної.

– Наскільки близько вдалося підібратися до збірної протягом турніру?

– Не сказав би, що хтось мав глобальний доступ «до тіла» збірної. Можливо, найближче перебувала зі зрозумілих причин Влада Седан. Я ж намагався тримати дистанцію. Навіть на прогулянку збірної не їздив, тому що не бачив особливого сенсу в цьому. Режим ізоляції, у якому перебувала наша й усі інші збірні, повністю перекреслював будь-які намагання поспілкуватися з гравцями чи штабом.

– Скільки в середньому на добу спав?

– Коли приїздиш за добу до матчу і тобі треба видати на-гора тонну нового матеріалу в день гри й на наступний день, то вдавалося поспати по 3 годину на добу. Спочатку ж треба то все назнімати. Потім слідкуєш за монтажем, постійно перебуваєш на зв’язку з відповідальною за це людиною. Вранці дивитеся, що він зробив, виправляєте якісь моменти і заливаєте на канал. Тож на сон залишалося 3, іноді 4 години. І після такого графіку дуже цінуєш час, коли можеш поспати вже 6-7 годин. Найбільша запара була, коли о першій ночі зрозумів, що інет в готелі не дозволяє встигнути до ранку перекинути файли. Взяв таксі і поїхав в готель до Андрія Тодоса. Там скидав відео до 5:30.

– Емоції, пов’язані з Євро, компенсували недоспані години?

– Однозначно, так! Згадується атмосфера перед матчем із Австрією. У центрі Бухареста було два бари, де крутили українську музику. Туди звідусіль з’їжджалися наші. Були не лише мешканці України. Дуже багато бачив людей, які зараз мешкають за кордоном. І це Євро, зустрічі з земляками, підтримка збірної для них були моментом єднання з батьківщиною, коли ти себе ідентифікуєш як українець. Це було неймовірно круто.

За день до гри з австрійцями в тих барах була така атмосфера, ніби ми вже виграли Євро. А ще це нагадувало мені типове українське весілля, коли потрапив на гулянку до родичів, де всі свої. Усі цілуються, обнімаються, веселяться. Дуже давно не бачив чогось подібного.

Жаль, що результат того матчу був саме таким. Якби Україна не програла Австрії, думаю, наші люди б узагалі розірвали той нещасний Бухарест.

– Як гадаєш, із чим узагалі пов’язана така гра нашої збірної в тому матчі? Чесно кажучи, давно не бачив настільки безпорадних збірників у поєдинку проти приблизно рівного за класом суперника.

– Не знаю, що там начудив тренерський штаб разом із тренером, відповідальним за фізпідготовку, але в тому матчі Україна виглядала максимально загнаною. Я не фахівець, проте здається мені, що той збір нашої команди, який передував Євро, нічого хорошого не дав. Пацани близько 40 днів були разом. Звісно, це дуже довго. Тут, напевно, на фізичний стан наклався ще й стан психологічний, пов’язаний із перебуванням збірників разом протягом такого тривалого часу в закритому режимі.

А по Австрії треба питати з Андреа Адзаліна, тренера з фізпідготовки. Думаю, значна провина в тому, чому команда так слабко виглядала, лежить на ньому. Він гарно зарекомендував себе на клубному рівні, попрацювавши у тому ж «Лестері», в Італії,. Але досвіду підготовки до великих турнірів на рівні збірних у нього не було. Можливо, проблема в цьому.

За фізичну готовність в збірній відповідає доктор спортивних наук. Він працював в чемпіонському «Лестері»

Добре, що потім була довга пауза перед матчем зі шведами. Це допомогло збірній відновитися.

– Якби не та пауза, не факт, що вдалося б обіграти шведів?

– Так. Юрій Сапронов, бізнесмен, який займається українським тенісом, в інтерв’ю мені сказав, що Андрій Шевченко просто поцілований Богом. І це дуже важливі слова, тому що Шева – це людина, якій протягом усієї кар’єри якось сприяє доля, фарт. І те, що ми ось так пролізли в плей-оф (не вийшли, а саме пролізли), а потім обіграли шведів, зокрема і завдяки такій довгій паузі, десь, на мою думку, є свідченням отого фарту.

– Ти віднедавна блондин. І це теж пов’язано з Євро.

– Був такий момент: у себе в ефірі я пообіцяв, що, якщо збірна пройде в плей-оф, пофарбую волосся в білий колір. І коли наші все ж вийшли з групи, я вважав, що Україна не вийшла в плей-оф – нас туди вивели. Плюс, іще знімався в одному проєкті й не міг фарбуватися між зйомками. Треба було трохи почекати. На щастя, наші пройшли Швецію, я завершив зйомки і на матч із Англією їхав уже як Емінем або Філ Фоден.

 
 
 
View this post on Instagram

A post shared by Роман Бебех (@roman_bebekh)

Ще пообіцяв, що буду купатися в центрі міста голим, якщо Україна виграє Євро. Реально був на це готовий. Напевно, якби наша збірна перемогла, усі б купалися скрізь, де тільки можна було.

«У таких поїздках мною насамперед керує бажання передати навколишню атмосферу»

– У Глазго ти натрапив на синів Шевченка. Це була випадкова чи запланована зустріч?

– Просто йшов, записував розмову з Максимом Кучерявим, який нещодавно підписав контракт із «Сент-Джонстоном». Ідемо з ним і я кажу: «Дивись, он пацани наші сидять», – тому що вони були в футболках збірної України. Але розумію: виглядають вони не зовсім, як наші, тому що занадто біляві, мов шведи. Кажу: «Давай попросимо, щоб вони нас сфотографували». Підходимо, і я бачу, що футболки в них нові, а таких зараз практично ніде немає. В обох – сьомий номер на футболках. Розумію, що якісь хлопці непрості. Придивився уважніше – реально, сини Шевченка.

Почав їм казати, що, типу, давайте запишемо інтерв’ю. Вони спочатку не хотіли, мовляв, не знають, про що розповідати. Я їм: «Скажете, як за батька переживаєте, як у вас справи взагалі». Вони погодилися, але поруч був чоловік, який стежив за ними й постійно їх підганяв. Було видно, що не хотів, щоб сини Шевченка багато говорили. Тому я встиг буквально 3-4 питання поставити. Але помітив, що їм це було справді цікаво.

Бачив цих хлопців уже на самому матчі в Глазго. Вони сиділи в окремому секторі, де були й інші сім’ї гравців, і дуже активно підтримували тата й збірну. Постійно кричали «Ukraine», «Слава Україні», навіть співали наш гімн й узагалі дуже активно себе поводили. Коли сектори в останні хвилин 15 матчу почали кричати «Шева, Шева», сини Андрія Миколайовича теж підтримали це скандування. Шевченко подякував трибунам, поаплодувавши, а своїм дітям показав рукою, щоб присіли і заспокоїлися. Тобто йшов матч, а він контролював не тільки футболістів, а й синів. А вони реально дуже фаново дивилися футбол: як кажуть, «стрибали, сміялися, плакали». Й одразу після гри батько забрав їх із собою до роздягальні.

– Із ким не вдалося поспілкуватися, хоч була або попередня домовленість, або неймовірне бажання взяти коментар?

– Звісно, хотілося б із гравцями поспілкуватися, але до них, зрозуміло, було неможливо знайти підхід на час Євро. У таких умовах узагалі дуже важко про щось із кимось домовитися. Наприклад, я закидав вудочки, щоб записати інтерв’ю в Шотландії з Гордоном Страчаном, в Італії – із Франческо Тотті. В умовах коронавірусу все дуже сильно обмежено, ніхто ні з ким особливо не хоче контактувати. Але взагалі в таких поїздках мною насамперед керує бажання передати навколишню атмосферу. Після гри у Глазго півтори години чекав на Павелка. Але він вийшов через інший вхід або, певніше, йому просто підігнали авто до підтрибунного приміщення.

– Після матчу з Англією в ефірі каналу «Бомбардир» ти розповів про арешт нашого уболівальника Дмитра Левченка, який із барабаном підтримував збірну на всіх матчах. І робив він це не сам, а з дружиною й нещодавно народженою дитиною. Що трапилося? І чи вдалося якось владнати цю ситуацію?

– Він передавав комусь свій барабан і для цього переліз із сектора на сектор через огороджувальну частину, чого робити не можна було. За це його затримали. Закінчилося все відносно добре: його відпустили, але дали якийсь штраф і заборонили на 5 років відвідувати футбольні змагання в Італії.

Діма – унікальний чувак, який возить на футбол одномісячну дитину. Це насправді дуже крута історія. Тут, розумієш, деякі наші люди бояться кудись їхати, щось зайве робити, а людина просто, уяви собі, подорожує з маленькою дитиною. І вони з дружиною так спокійно до цього ставляться, мовби це поїздка з одного берега Києва на інший.

Мене дуже вразила ця історія. Класно бачити, що люди аж настільки фанатіють від футболу. Саме такі історії тримають у професії. Хочеться знімати щось нове та цікаве, а не просто пресуху до гри та після. Костя Андріюк говорив, що це нічим не відрізняється від звичайного рубання дров.

– Загалом враження від українських уболівальників лише позитивні?

– Так. Єдине, чого не вистачило, це більш активної підтримки в Римі. Але загалом здається, що наші вболівальники виступили точно не гірше, ніж збірна, а, можливо, навіть і краще.

– Які враження в іноземців від наших уболівальників?

– Наших людей сприймають позитивно. У тій самій Італії, наприклад, українців дуже добре знають. Правда, мені все одно здається, що ось такий формат Євро в різних країнах не дав по-справжньому відчути, що таке українські фани. Це меншою мірою стосується Бухареста, тому що ми зіграли там двічі. Але повторюся: до наших людей було класне ставлення. Ніде на було такого, щоб від українців, грубо кажучи, плювалися, щось негативне про них говорили. Бачив, як, скажімо, англійці напивалися й валялися просто в клумбах. Наші вболівальники нічого такого собі не дозволяли.

– А враження від збірної?

– До збірної велика повага всюди. Так, зрозуміло, що все крутиться навколо бренду Андрія Шевченка. Його всі знають. У Нідерландах, у магазині Йохана Кройфа, чувак мені навіть сказав: «Я був готовий, щоб ваші виграли, тільки заради Шеви». Ми насправді не розуміємо, наскільки сильно його поважають і люблять у Європі.

І в цілому до збірної було гарне ставлення. Лише англійці відразу сказали: «З вами все ясно, ми вас винесемо». А всі інші нас поважали й боялися навіть. Ті ж нідерландці, яких я опитував, говорили, що Україна цілком спроможна переграти їхню збірну.

 
 
 
View this post on Instagram

A post shared by Роман Бебех (@roman_bebekh)

– На півфінали й фінал не захотів лишатися чи не зміг отримати акредитацію?

– Чесно кажучи, я вже піднаївся трохи. Та й нашим глядачам було цікаво насамперед те, що стосується збірної України, українських уболівальників. Людям подобалося дивитися Євро саме в контексті нашої збірної. Це показують цифри й аналітика каналу «Бомбардир» і наших соцмереж. Тож навколофутбольні речі, якщо Україна ніякого стосунку до них не має, уже не так цікаві аудиторії. Хай навіть це вирішальні матчі Євро. Ми взагалі між собою з колегами говорили, що після вильоту збірної Євро для нашої країни завершено. Маю на увазі масову цікавість, а не фанатів, які і Копа Америка дивляться вночі.

– Плануєш їхати в Катар на Чемпіонат світу?

– Так далеко ще не заглядав. Якщо збірна буде там, робитиму все від себе залежне, аби туди поїхати. Дуже хочеться, щоб наші пробилися на цей турнір.

– Думаєш, є шанси? Чи провалений старт кваліфікації – це вже кінець?

– Шанси є, однозначно!

– І насамкінець невеликий бліц. Скажи, хто отримав більше задоволення від чемпіонату – Бебех-журналіст чи Бебех-уболівальник?

– Напевно, Бебех-уболівальник за матч у Глазго.

– Що найчастіше наспівували українські вболівальники на вулицях міст, де грала збірна?

– Якщо сформувати топ-3, то на першому місці – «Червона рута». Далі – «Путін – х##о» й гімн України.

– З ким із гравців або представників тренерського штабу збірної найбільше хотів би поспілкуватися за мотивами Євро і чому?

– З Андрієм Шевченком. Запитав би в нього про збій у матчі з Австрією й загалом про підготовку збірної; про те, чому він проводив таку маленьку ротацію; про те, як він сам оцінює Євро для України; запитав би, чого очікувати далі. Питань насправді купа. Цікаво також, чи готовий він іти в клубний футбол?

– Чого тобі найбільше не вистачало за кордоном?

– Найбільше не вистачало сну й дружини.

– Скільки і чого саме було випито під час Євро? Чи на час турніру ти дотримувався сухого закону?

– Не можу сказати, що прямо-таки заливався. Міг одне пивко випити під час обіду чи вечері. Дивись, ось, наприклад, графік одного мого дня. Прилітаю в Бухарест о 9:00. Об 11:00 – тренування збірної. Потім іду знімати вболівальників. І потрапляю в готель десь о 22:00. Цілий день на ногах, навіть не встигаю перевдягнутися з літака. Тож іноді теж треба розслаблятися, коли перебуваєш у такому режимі.

– Ти пофарбував волосся, бо Україна вийшла з групи. Але ми не побачили твоє купання голим у Лондоні або в Києві, бо збірна не виграла Євро. Буде якась обіцянка на випадок вдалої кваліфікації нашої команди на Чемпіонат світу в Катарі?

– Тут треба трохи подумати. А ще краще, якщо читачі Tribuna.com напишуть свої варіанти в коментарях!

 Фото: Романа Бебеха

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
«Евротрибуна»
+47
Популярные комментарии
Эшли_Коул
+11
Бебех: "Уже давно спокійно до цього всього ставлюся, намагаюся холоднокровно оцінювати гру".
Также Бебех: вчера орет "ГОООЛЛЛЛЛЛ" похуже Гиленко и Кравчука в 5 утра (!) после победного гола Колумбии в ворота Перу в матче за 3 место (!!) на Копа Америка.

А вью, безусловно, крутое.
Виталий Хемий
+10
Тарас красунчик, бо в Україні немає людини, яка відвідала таку кількість матчів під час Євро. Не знаю, де він заряджав свої батарейки.

Ага. Никакой связи с Эпицентром, которому всегда можно всё
Ігор87
+7
Цікаво, багато класних дрібничок: розмова з Шевченко-джуніорами, резидентство Седан, скандал з росіянином. Крутий герой, воляча працездатність -- він же окрім поїздок ще й студії вів, слухати Сажка мусив. П.С. Гордон Страчан це що за македонець)?
Написать комментарий 22 комментария
Loading...