Tribuna/Футбол/Блоги/«Евротрибуна» /Зал слави данського футболу. Династія Лаудрупів у «Великому спорті»

Зал слави данського футболу. Династія Лаудрупів у «Великому спорті»

Футбол — це справа сімейна. Як данські футболісти, почали передавати футбол в спадок? Дізнаємось на прикладі сімейки Лаудрупів.

Автор — Андрій Сірко
19 июня 2021, 21:46
4
Зал слави данського футболу. Династія Лаудрупів у «Великому спорті»

Лірично-Історичний відступ

Данія — одна з перших країн Європи, яка серйозно стала розвивати футбол на своїй території.

Не дарма, саме даний спорт є найпопулярнішим на скандинавському півострові. При населенні в 5 792 202 осіб (за статистикою 2020 року), з-поміж яких офіційно зареєстровано понад 313 тисяч футболістів і понад 1600 клубів.

Тобто у співвідношенні цих чисел, то професійних футболістів складає приблизно 5,51% від всього населення, а це десь кожен 20 мешканець з Данії займається або є представником такого, не побоюсь написати виразу — "Великого спорту".

Тому, така відносно масова зацікавленість, допомагала країні вирощувати на своїх європейських полях, як заведено говорити — топ футболістів та зірок.

Крок до перших зірок

З початку XX століття, коли більшість країн достатньо добре освоїли правила гри, відповідну поведінку, підхід проведення та участь в футбольних матчах й турнірах, Данія почала вже футбольно-історичний шлях з непоганими відзнаками. Бувши сильною "аматорською" нацією, данці досягли великих успіхів на Олімпіадах — вони посіли друге місце в 1908, 1912 і 1960 роках, а також завоювали бронзові медалі в 1948 році. У країні було чимало сильних футболістів, серед яких виділялася перша зірочка Нільс Міддельбьо, який успішно виступав та був легендою лондонського «Челсі», а на додачу і першим легіонером в історії "Аристократів". Також Нільс був автором першого офіційно забитого м’яча за збірну Данії.

Ось так потихенько, у всіх на слуху почали з’являтися пращури та діти славнозвісного "Данського Динаміту". Футбол ставав цікавим для скандинавського населення. Тому, аби отримати нових місцевих ікон футболу, про яких не соромно розповісти іноземцю було лише питанням часу.

Таким виявився єдиний данський футболіст із "Золотим м’ячем" Аллан Сімонсен. Аллан перший, хто був прийнятий у зал слави данського спорту серед футболістів.

1977 рік став найуспішнішим роком у кар'єрі Сімонсена. У фіналі Кубка європейських чемпіонів 1976/77 проти англійського "Ліверпуля" Сімонсен забив фантастично потужним дальнім ударом, тим самим зрівнявши рахунок матчу, але цього виявилося недостатньо і команда програла 3:1. Згодом видання "France Football" назвало його найкращим футболістом Європи та вручило йому саму престижну індивідуальну нагороду. Гонитва за нагороду була жорсткою, в голосуванні Сімонсен випередив Кевіна Кігана всього на три бали, а Мішеля Платіні на чотири. Перемога була помітною, оскільки Данія в 1970-х роках не була серед кращих футбольних країн.

У наступні два сезони в Бундеслізі Сімонсен продовжив грати на високому рівні. Він виграв ще один міжнародний трофей у 1979 році, коли забив вісім м'ячів у восьми іграх Кубка УЄФА. Саме його гол, забитий з пенальті, вирішив результат двоматчевого фіналу проти "Црвени Звезди". Після цього до Сімонсена почала проявляти інтерес іспанська "Барселона", але Менхенгладбах відмовився відпустити його. Замість цього Сімонсен чекав, поки його контракт закінчиться, і в 1979 році він перейшов в «Барселону» вільним агентом, відхиливши пропозиції від «Гамбурга», «Ювентуса» і декількох арабських клубів.

Міжнародний тріумф або данська футбольна "казка"

З такими гравцями в "калібрі", вже більш впевненими та широкими кроками, данська збірна почала являти собою загрозу на великих міжнародних турнірах, де змагалися різні країни з різних континентів. Тріумфальним виявився чемпіонат Європи 1992 року де ніхто не очікував побачити Данію проти себе в матчах та ще й з такою командою, гра якої це чистокровне прагнення бачити у своїх результатах тільки перемогу. Динаміт вже відчував іскру по підривному кабелю, там з секунди на секунду мав вибухнути на весь світ!

Чому до речі "Данський Динаміт"? У 80-х роках Данія демонструвала яскравий атакувальний та динамічний футбол. Подібний був і на ЄВРО-1992. Саме тому Данську збірну охрестили «динамітом». Пізніше колектив отримав прізвисько "11 друзів Ольсена" (за аналогією з відомим фільмом "11 друзів Оушена").

Це була справжня сенсація для футбольного "ком’юніті" та світу!

Всі данці час від часу, полюбляють згадувати таке досягнення національної команди. Колишня Югославія, просто простягнула в долоні квиток на фінальну стадію збірній Данії. Мабуть, забули їм сказати, що на зворотній стороні цього квитка написано "Фартовий". Але щоб там не було написано, хлопці відпрацювали на свій результат абсолютно заслужено. Завдяки згуртованому духу та емоційно-незламному стану, вони обіграли чинних чемпіонів Європи та привезли кубок чемпіонів континентальної першості до себе в домівку.

На тому турнірі, фігурувала одна з відомих осіб футболу — Лаудруп. Але не той що Мікаель, який відомий більшій частині аудиторії, а його молодший брат Бріан. Перший до речі, пропустив той переможний чемпіонат, через конфлікт з головним тренером збірної Ріхардом Меллером-Нільсеном. І гадаю, сильно пошкодував. А так би, брати могли підняти кубок над своїми головами разом... а можливо, як би Мікаель був би там, все було б по інакшому, і тріумф не пригадувався в футбольних світлинах та статтях вітчезняної редакції. Ось такий він наш улюблений футбол — непередбачуваний!

За весь його час існування, подібного роду появи династії не рідкий випадок. Люди були зацікавленні сім’ями та родинами, аби потрапити та бути частиною "Великого спорту". І так по всьому світу.

В історії футболу Данії, є також свої футбольні кістяки, які були та є на устах чи думках відданих фанатів та поціновувачів футбольного світу. Самими відомими серед них є "воротарське" сімейство Шмейхелів та "польове" Лаудрупів.

Про останніх як раз й буде йти мова.

Династія Лаудрупів

Футбол об'єднує всіх по віку, стираючи грань між поколіннями. Іноді в одній футбольній родині уроджується відразу кілька професійних футболістів.

Все починалося не з вище згаданих братів, ні. А від їхнього батька. Саме він був першим футболістом в родині, який популяризував цей вид діяльності, як мінімум на два покоління вперед.

Фінн Лаудруп

Фінн Лаудруп (народився 31 липня 1945 року) це один з данських футболістів, який представляв ряд клубів чемпіонату Данії, а також грав за австрійський "Вінер Шпорт-Клуб". Доволі непогано грав за національну збірну Данії.

Він є батьком футболістів Мікаеля та Бріана Лаудрупів, які зробили відмінну футбольну кар'єру як вдома, так і за кордоном. А також дідусем Мадса, Андреаса (Сини Мікаеля) та Ніколая Лаудрупів (Син Бріана).

На клубному рівні Фінн Лаудруп почав кар'єру в "Ванлосі" в 1962 році, потім в 1968 році переїхав за кордон, щоб грати за австрійський "Вінер Шпорт-Клуб". У 1971 році він повернувся до Данії, підписавши контракт з клубом Першого дивізіону, «Бренсхей». У 1973 році він ненадовго став граючим тренером "Брондбю", який тоді виступав у нижчих лігах. Це до речі, дуже сильно вплинуло на кар’єру його синів, яких він підтягнув до своєї команди.

Він повернувся в Перший дивізіон в 1976 році, перейшовши в "Копенгаген", але в 1981 році повернувся в "Брондбю", що піднявся в Другий дивізіон. Провів за цю команду останній сезон своєї кар'єри, допоміг їй підвищитися в класі до найвищої футбольної ліги Данії. Перед початком сезону 1982 року Лаудруп-старший пішов з футболу.

Частину перформансів першого футбольного Лаудрупа, навіть вдалося знайти на просторах Ютубу з ретро-архівів.

Основним амплуа Фінна, була гра відтягнутого нападника, яка й дозволяла йому вести гру на високій лінії, та відзначатись в матчах результативними діями в вигляді голів та гольових передач. Ще додатковими опціями у нього була змога зіграти на позиціях лівого та правого вінгера, що вже робило його багатостороннім футболістом.

Лаудруп-старший дебютував за Данську збірну 24 травня 1967 року в матчі проти Угорщини, Данія виграла з рахунком 2:0. Він зіграв ще сім матчів того року, забивши чотири голи. Ставши професіоналом, він був виключений з суто аматорської національної збірної. Коли він повернувся до Данії, він зіграв ще десять матчів з травня 1971 по листопад 1972 року. Його остання гра відбулася кілька років по тому, коли в червні 1979 року Данія програла СРСР з рахунком 2:1.

В цілому, Фінн Лаудруп зіграв 19 матчів і забив шість голів за Данію.

На момент написання цього посту, Фінн ще живий. Він насолоджується пенсією та живе сімейним життям в колі дружини, дітей та онуків.

А от тоді, у 1973 році Пер Бєррегорд завершив свою ігрову кар'єру, незважаючи на вік 27 років, і став президентом "Брондбю" — до слова сказати, він займав цю посаду 36 років поспіль.

Перше, що він зробив — звільнив Сіндінга і призначив головним тренером чинного гравця збірної Данії Фінна Лаудрупа, який привів в команду свого зведеного брата Еббе Сковдаля, а також посприяв приходу в команду своїх синів Мікаеля та Бріана.

Бувши в ролі тренера що грає в складі "Брондбю", Лаудруп-старший почав давати шанс свому сину в клубі. Такі маніпуляції були для нього можливі, через положення в клубі. І як буде зрозуміло далі, такий розклад долі абсолютно не зашкоди обом його синам та всьому Данському футболу.

Але незабаром, в 1976 році, Фінн покинув команду, а згодом за ним пішов Мікаель.

Мікаель Лаудруп

Мікаель Лаудруп (народився 15 червня 1964 року) так само, як і молодший брат, один з найпомітніших Данських футболістів за всю історію.

Першими клубами в послужному списку Мікаеля стали "Ванлосе" і "Брондбю". У цьому він повторив долю свого батька і дядька.

Свій перший матч в елітному дивізіоні "Брондбю" виграв з рахунком 7:1, обігравши клуб "Б-1909". Дубль на свій рахунок записав як раз Мікаель Лаудруп, який через якийсь час був викликаний до національної збірної, а 15 червня 1982 року зіграв свій перший матч у футболці національної команди і став першим гравцем "Брондбю", який був заграний у матчах збірної Данії.

У сезоні 1982/83 клуб фінішував на 4 місці, а Мікаель Лаудруп який вже був лідером команди, став третім у списку бомбардирів, забивши 15 м'ячів, і в складі збірної вже записав на разунок собі дев'ять м'ячів, що в сумі й принесло йому перше звання футболіста року, а сам він в 1983 році був проданий в "Ювентус". Цей трансфер досі залишається рекордним для всього Данського футболу.

Приєднавшись до "Ювентуса", Лаудруп був відразу ж відданий в оренду, оскільки на той час в Серії A існував ліміт, який дозволяв команді мати лише двох іноземних гравців, а в основі "Ювентуса" на ключових ролях саме перебували поляк Збігнев Бонек та француз Мішель Платіні. Тож свою кар'єру в Італії Лаудруп розпочав в сезоні 1983/84 на правах орендованого гравця у складі римського "Лаціо", який саме повернувся до Серії A, зайнявши друге місце у першості Серії B попереднього сезону. Спочатку передбачалося, що термін оренди обмежиться одним роком, однак врешті-решт Лаудруп провів у "Лаціо" два сезони, по завершенні яких команда знову полишила елітний дивізіон італійського футболу.

Однак перед початком сезону 1985/86 Лаудруп повернувся до "Ювентуса", де зайняв позицію "другого іноземця" замість Збігнева Бонека, який саме перейшов до "Роми". Вже протягом першого сезону в "Ювентусі" став чемпіоном Італії та володарем Міжконтинентального кубка. У той же період був вдруге визнаний "Данським футболістом року" у 1985. Однак значну частину наступного сезону був змушений пропустити через травми, а згодом не зміг відновити рівня гри, продемонстрованого в своєму дебютному сезоні в Турині. Після завершення кар'єри Мішеля Платіні у 1987 році очікувалося, що ключову роль у півзахисті "Ювентуса" відіграватиме саме Лаудруп, однак все ще молодий півзахисник значною мірою не зміг виправдати ці сподівання тренерського штабу команди.

Влітку 1989 року перейшов до складу іспанської «Барселони», очолюваної нідерландським спеціалістом Йоганом Кройфом.

Тут він також став одним з іноземців, дозволених до включення до складу команди відповідно до ліміту. Тодішні регламенти дозволяли команді мати трьох іноземних гравців, і в тогочасній «Барселоні» саме трійка «легіонерів», до якої, крім Лаудрупа, входили нідерландський захисник Рональд Куман та болгарський нападник Христо Стоїчков, стала основою створеної Кройфом Dream Team ("Команди-мрії"). Разом з "Барселоною" Лаудруп чотири рази поспіль, з 1990 по 1994, ставав чемпіоном Іспанії, а в 1992 виграв розіграші Кубка чемпіонів УЄФА та Суперкубка УЄФА. Внесок Лаудрупа у ці успіхи був більш ніж суттєвим, про що свідчить двічі отримане ним у цей період звання «Найкращий футболіст року чемпіонату Іспанії».

1994 року «Барселона» придбала бразильського нападника Ромаріо, який став четвертим зірковим іноземцем у її складі. За таких умов хтось з іноземців команди мав лишатися за межами заявки команди на гру. Досить часто таким «четвертим зайвим» ставав саме Лаудруп і його перехід з команди влітку того ж 1994 року не став ні для кого особливим сюрпризом.

Водночас неприємним сюрпризом для вболівальників "Барселони" стало те, що їх колишній гравець поповнив лави команди принципового конкурента по внутрішній першості — мадридського "Реала". Такий собі шаленим поворот долі для Мікаеля. А в свому першому сезоні він одразу в взяв чемпіонство Іспанії.

Таким чином він посприяв припиненню чемпіонської серії "Барселони", водночас для нього особисто титул, завойований з "Реалом" став п'ятим поспіль. Наступний сезон 1995-96 став для мадридського клубу провальним — команда фінішувала шостою у чемпіонаті, залишившись за межами єврокубків. Після його завершення Лаудруп залишив "Реал", провівши в Мадриді всього два роки.

У 1996 поїхав до Японії, де захищав протягом одного сезону кольори "Віссел" з Кобе. Але відразу з наступного сезону вирішує повернутися до Європи, де виступав у складі "Аяксу" в чемпіонаті Нідерландів. Зробивши з там "золотий дубль", вже 34-річний прийняв рішення про завершення активної ігрової кар'єри як гравця.

Але на цьому футбол не скінчився для Мікаеля. Він вирішив зайнятися тренерською діяльністтю.

Невдовзі після завершення ігрової кар'єри розпочав тренерську роботу. 2000 року увійшов до тренерського складу національної збірної Данії як асистент головного тренера команди Мортена Олсена. Збірна успішно подолала кваліфікацію до чемпіонату світу 2002 року, а на самому турнірі дійшла до стадії 1/8 фіналу.

ісля чемпіонату світу Лаудруп залишив тренерський штаб національної команди і очолив команду одного з провідних данських футбольних клубів — «Брондбю». Під керівництвом Лаудрупа було проведено омолодження команди, яка у першому ж сезоні з новим головним тренером виграла національний Кубок. В національному чемпіонаті молодий тренер розпочав з двох срібних нагород першості (в сезонах 2002-03 та 2003-04), а вже у своєму третьому сезоні як головний тренер виграв чемпіонат Данії 2004-05. Того ж сезону команда також здобула Кубок та Суперкубок країни. По завершенні сезону 2005-06, в якому «Брондбю» знову фінішував на другій позиції в чемпіонаті, Лаудруп не зміг погодити умови своєї подальшої співпраці з керівництвом клубу і залишив команду.

Наступним клубом, очолюваним Мікаелем Лаудрупом, став «Хетафе», середняк іспанської Ла Ліги. Наставник пропрацював з командою лише один сезон 2007-08, по результатах якого «Хетафе» став фіналістом розіграшу національного Кубка та дійшов до стадії чвертьфіналів розіграшу Кубка УЄФА.

За декілька місяців після відставки з тренерського містка «Хетафе» у травні 2008, у вересні того ж року уклав 18-місячний контракт з представником російської Прем'єр-ліги московським «Спартаком». Втім, провівши у Москві лише 7 місяців, 15 квітня 2009 року був відправлений у відставку після поразки команди у кубковій грі проти московського «Динамо» (0:3).

У липні 2010 данський фахівець повернувся до Іспанії, де очолив команду футбольного клубу «Мальорка» на умовах дворічного контракту. Втім, невдовзі після початку свого другого сезону на чолі команди, 27 вересня 2011 року подав у відставку через конфлікт з керівництвом клубу.

15 червня 2012 став головним тренером валлійського «Суонсі Сіті», який виступає в англійській Прем'єр-лізі. За контрактом Лаудруп повинен був пропрацювати на посаді 2 роки. У сезоні 2012/2013 "Суонсі Сіті" переміг у Кубку Англійської Ліги (у фіналі "Суонсі Сіті" розгромив "Бредфорд Сіті" з рахунком 5:0), завоював право на виступ у Лізі Європи, зайняли 9-е місце в АПЛ (кращий результат за 31 рік і другий результат за 102-річну історію клубу). 4 лютого 2014 року Лаудруп був звільнений з "Суонсі".

1 липня 2014 року Лаудруп очолив катарський клуб "Лехвія", який за підсумками сезону-2014/15 став чемпіоном Катару. Влітку 2015 року Лаудруп не зміг домовитися з «Лехвією» про продовження контракту і покинув команду.

Восени 2015 року Лаудруп відмовився очолити збірну Данії, пояснивши свою відмову особистими обставинами.

Справи в збірній у Мікаеля в якості гравця, йшли на відмінному рівні, як і підозрювалося.

Дебютував у складі збірної Данії у день свого 18-річчя 15 червня 1982 року, ставши одним з наймолодших гравців в історії данської національної команди.

Брав участь у фінальній частині чемпіонату Європи 1984 року, відіграв в усіх чотирьох матчах команди на турнірі, на якому данці дійшли до стадії півфіналів, де поступилися збірній Іспанії лише у серії післяматчевих пенальті.

Згодом входив до складу збірної на чемпіонатах світу 1986 та Європи 1988. До фінальної частини чемпіонату світу 1990 року данці не пробилися, а восени 1990 року, провівши лише перші матчі кваліфікаційного раунду до чемпіонату Європи 1992 року, Мікаель Лаудруп оголосив про рішення припинити виступи за національну збірну через розходження точок зору з головним тренером команди Ріхардом Мьоллер-Нільсеном. Таким чином, за іронією, гравець, якого у майбутньому буде визнано найкращим футболістом Данії усіх часів, не долучився до найбільшого тріумфу національної збірної цієї країни — перемоги у континентальній першості 1992 року.

У серпні 1993 року поновив виступи на рівні збірних, став учасником фінальної частини чемпіонату Європи 1996. До того, у 1995 виступав у розіграші Кубка Конфедерацій, по результатах якого данці виграли цей трофей, здолавши в фіналі збірну Аргентини (2:0).

По завершенні чемпіонату світу 1998 року, на якому збірна Данії та її капітан Мікаель Лаудруп дійшли стадії чвертьфіналів, гравець офіційно оголосив про завершення кар'єри у збірній, яка тривала 16 років.

Протягом кар'єри у національній команді взяв участь у фінальних частинах трьох чемпіонатів Європи та двох чемпіонатів світу. Усього провів 104 офіційні матчі за збірну Данії, що є одним з найвищих показників серед її гравців, відзначився 37 забитими голами.

Переглянути історію "Данського чарівника" в відео форматі, можна за посиланням на ютуб канал GOALNET.

Окремо подивитися підбірку відеофрагментів, де є чудо-дії від Мікаеля на полі можна на тому ж самому відеохостингу.

Хоч Мікаель і не виграва "Золотий Мяч", але у 2006 році Федерація футболу Данії визнала його найкращим футболістом в своїй історії.

Це той гравець, якого також можна зустріти, та перевірити на що він здатний у сучасних віртуальних симуляторах на кшталт лінійки FIFA.

З індивідуальних досягнень, то у Мікаеля за спиною:

  • Футболіст року в Данії (2): 1982, 1985;
  • Футболіст року в Іспанії: 1990;
  • Тренер року в Данії (2): 2003, 2005;
  • Був включенний до списку найбільших футболістів XX століття за версією World Soccer;
  • Введений в Зал слави данського футболу;
  • Потрапив до списку "ФІФА 100" за версією Пеле.

Доля його молодшого брата, склалася не менш цікаво.

Бріан Лаудруп

Зазвичай, якщо брати грають в футбол на вищому рівні, один все одно знаходиться в тіні іншого, як наприклад Ервін і Рональд Кумани. У випадку з Лаудрупами, обидва брати були гравцями світового класу.

Серце нового футбольного Лаудрупа, почалося битися у Відні (22 лютого 1969 року), коли батько грав за австрійський "Вінер Шпорт-Клуб".

Уже зрозумілим було, що в такій родині Бріан був приречений на те, що б стати футболістом. Він і став їм, виступаючи за молодіжну команду «Брондбю», яку в ту пору очолював його батько.

Бріан, як і його старший брат Мікаель Лаудруп, продовжив справу батька, ставши професійним футболістом. Коли в 1973 році глава сімейства став тренером "Брондбю", обидва брати почали виступати за молодіжний склад клубу. На професійному клубному рівні брати разом не грали. Будучи в тіні брата і батька, Бріан у віці 15 років одного разу всерйоз задумався про те, щоб кинути футбол. Його відвідала думку про те, щоб забути про свої футбольні мрії, розпрощатися з ілюзіями і знайти собі інше заняття: такий сильний був тиск і настільки високі очікування від наймолодшого Лаудрупа. Батьки не стали на шляху у юного таланту, тому що прекрасно розуміли причини, за якими їх син прийняв таке рішення. Життя поза футболом тривало близько тижня, оскільки розлучитися з м'ячем Бріану так і не вдалося. Які б сильні не були наміри молодого Лаудрупа покінчити з футболом, бажання знову і знову бути залученим у футбол його не відпускало.

Можливо, наданий тиск підкосив його на деякий час, змусивши всерйоз поміркувати над доцільністю заняття футболом, але "придушити" безперечний талант цього гравця просто не представлялося можливим. Проте, провівши тиждень без тренувань, наймолодший Лаудруп змінив своє рішення і продовжив грати.

За дорослу команду клубу Бріан дебютував в 1986 році, проте провів в чемпіонаті лише два матчі. Але вже в наступному сезоні 18-річний Бріан стає основним гравцем клубу (26 матчів 11 голів), а "Бронбдю" виграє два чемпіонати Данії поспіль. В 1989 році, він здобуває свою першу нагороду як кращому футболісту Данії.

Відповідно, з новими амбіціями, гравцю стає тісновато в данській першості, тому Лаудруп-молодший перебирається в бундеслігу.

Багато хто припускав, що скромний "Юргоден" тільки черговий трамплін для обдарованого гравця і мали рацію. Лаудруп відіграв сезон на хорошому рівні і забив 6 м'ячів. До речі, відразу зазначу, що Бріан був відносно малорезультативним форвардом, але на це були дві причини. По-перше, Лаудруп ніколи не був чистим завершувачем атак, а діяв з глибини поля, а по-друге, він ніколи не тягнув ковдру на себе, вважаючи за краще віддати передачу партнеру, що знаходиться в більш вигідній позиції ніж самому здійснити удар по воротам.

"Бріан хороший багатьма якостями. Він дуже б підійшов збірної Німеччини, якби не один недолік. Він не німець" — такими словами характеризував гру Лаудрупа Франц Беккенбауер, саме за підсумками того чемпіонату.

Після таких слів своєї легенди, та щей яка щойно виграла зі збірною ФРН світовий титул, "Баварія" просто не могла не взяти Лаудрупа собі. Трансфер Бріана на той момент склав близько 6 мільйонів марок і став рекордним для бундесліги.

У перший же свій сезон Лаудруп завойовує собі місце в основі мюнхенського клубу, а сама "Баварія" стає другою в чемпіонаті і доходить до півфіналу Кубка чемпіонів, де тільки за рахунок м'яча, пропущеного на своєму полі, поступається майбутньому переможцю — "Мілану". Бріан же визнається кращим нападником бундесліги.

Здавалося, що "Баварія", яка в той період не була гегемоном в німецькому футболі, знайшла гравця, через якого можна вибудовувати атакуючу гру. Але, на жаль... На початку наступного сезону Лаудруп отримує важку травму, потім конфліктує з керівництвом клубу і в підсумку залишає Мюнхен.

Настає час перемін, і Лаудруп-молодший приймає пропозицію від італійського клубу, та міняє свою футбольну прописку.

У "Фіорентині" його партнерами стали такі гравці як аргентинець Габріель Батістута і німець Штефан Еффенберг. «Фіалки» здорово стартували в чемпіонаті Італії 1992-1993, і перше коло завершили на другому рядку в таблиці. Але після раптової зміни тренера (власник клубу Чеччі Горі був дуже екстравагантною особистістю) команда покотилася вниз і фінішувала на 16-місці, опустившись в серію "В".

До речі, як раз на такому транзиті між німецьким та італійським футболом, Бріан отримує другу нагороду "Футболіст року в Данії".

Лаудруп не наслідував за клубом в під елітний дивізіон, а був відданий в оренду ні будь-кому, а самому "Мілану" під керівництвом Фабіо Капелло, який в ту пору був найсильнішим клубом континенту. Однак за весь сезон Бріан всього 18 разів з'явився на полі. Це відбулося через ліміт на легіонерів (їх на поле не могло бути більше 3, тоді як у "Мілана" було аж 6 іноземців).

Бріан в 1994 рокі, покидає розташування "Мілану" і переходить в шотландський "Рейнджерс"

У складі "Глазго" Лаудруп провів чотири чудових сезону. У ті роки чемпіонат Шотландії був цілком собі пристойної лігою, не те, що зараз. Партнерами Лаудрупа по команді були такі гравець, як Енді Горам, Аллі Маккоіст, Пол Гаскойн. Але навіть на цьому тлі Лаудруп виглядав гравцем з іншої планети, настільки швидкість прийняття ним рішень була не характерна для шотландського чемпіонату.

За чотири сезони перебування в клубі, Лаудруп допоміг "Джерсі" виграти три чемпіонські титули, забив 44 голи і віддав величезну кількість гольових передач. І до теперішнього часу вболівальники "Рейнджерс" вважають Бріана найкращим легіонером в славній історії клубу. І це не дивно, тому що своею грою, Бріан отримав знову нагороду "Футболіст року в Данії" в 1995 та 1997 роках.

Звичайно, з такою грою, на підвищення в класі, занадто довго очікувати не потрібно було. Футбольних шлях "молодшого" ставав все насиченішим та яскравим.

У складі лондонського клубу, куди Лаудруп перейшов як вільний агент. Гравець провів всього 11 матчів. Але при цьому Лаудруп з "Челсі" зумів виграти європейський трофей — Суперкубок УЄФА, зігравши в тому матчі проти «Реала» всього 7 хвилин, коли вийшов на заміну замість Джанфранко Дзола.

Далі, було повернення додому.

Всього на матч більше він зіграв у складі "Копенгагена", після чого покинув і цей клуб. Багато в чому цьому сприяли стосунки з уболівальниками, які не поспішали визнавати своїм вихованця головного суперника. А вболівальники "Бронбдю", в свою чергу, розцінили перехід Лаудрупа в "Копенгаген" як зраду. Подібний антагонізм, є більшості відомий у випадку між уболівальниками "Реала" і "Барселони", хоч він і не був такий маштабний, але певний тиск на гравця все ж виявлявся.

Амстердамський клуб став останнім у кар'єрі Лаудрупа. І, треба сказати, закінчив Бріан на мажорній ноті. Він здорово відіграв за "Аякс", куди його запросив колишній партнер по "Баварії" Ян Ваутерс. Відразу ж Бріан став лідером команди, зумівши забити 15 м'ячів в 38 матчах. На жаль це не допомогло клубу, який переживав не найкращі часи у своїй історії — в тому сезоні "Аякс" зайняв лише п'яте місце в чемпіонаті Голландії. А Лаудруп завершив кар'єру футболіста в 31 рік, чому значною мірою посприяли отримані травми.

Не дивлячість на класну клубну'єру Бріана, та його індивідуальних якостях, він як на мене всеж не міг вийти на один рівень зі своїм старшим братом Мікаельом. Здається не вистачало трохи. Все-таки Мікаель Лаудруп особистість у футболі набагато маштабніша. Він і виступав в більш серйозних клубах, та й в цілому футболіст був набагато майстерний та розумніший.

Але у Лаудрупа-молодшого є одна незаперечна перевага перед старшим братом, адже Бріан зі збірною Данії виграв європейську першість 1992 року як вже було згадано раніше. Незадовго до цього обидва брати покинули збірну, посварившись з головним тренером. Але після того як з політичних мотивів на Євро-1992 Данією замінили Югославію, Лаудруп-молодший поборов свою гордість і відгукнувся на заклик Ріхарда Меллера-Нільсена, а ось Мікаель цього не зробив. Зате на чемпіонаті світу 1998 року обидва брата здорово виступили за збірну, яка дійшла тоді до чвертьфіналу, де поступилася чинним чемпіонам світу бразильцям 3:2.

Цей матч став одним з кращих на турнірі, а Бріан забив Бразилії на початку другого тайму, зробивши рахунок 2:2. Всього ж на рахунку Лаудрупа-молодшого 82 матчі за збірну Данії і 21 забитий м'яч.

За грою Бріана, дійсно цікаво спостерігати. Тому любители "наклепали" декілька відео роликів з індивідуальними перформансами данського футболіста.

Стиль гри у нього помітно відрізнявся від старшого брата.

Лаудруп грав на позиції атакуючого півзахисника або другого нападника, однак в "Фіорентині" йому часом доводилося ставати на захист, щоб допомогти команді оборонятися. Такі опції підкреслювали важливість Бріана як гравця, та допомагали тренеру закривати будь-які питання стосовно складу та схеми. У "Рейнджерс" тренер Уолтер Сміт не закріплював за ним конкретної позиції, даючи свободу дій. У Шотландії він в основному грав роль плеймейкера як і його брат, а в напад переміщувався тільки в період, коли основні форварди були травмовані та відлежувалися в лазареті.

За словами футболіста "Рейнджерс" Джона Грейга, Лаудруп був також дуже безкорисливим гравцем, йому більше подобалося допомагати забивати партнерам по команді, ніж вирішувати долю епізоду самому.

Гра Лаудрупа відрізнялася високою швидкістю і хорошим володінням м'ячем. Він використовував свої сильні сторони, обходячи на швидкості суперників і з відносною легкістю створюючи моменти для товаришів по команді. Навіть в тренувальних матчах по пятеро гравців в команді, товариші Лаудрупа по клубу не могли забрати у нього м'яч

"Бріан Лаудруп був дивовижним гравцем. На тренуванні, навіть якщо ти точно знав, що Бріан збирається зробити, ти все одно не міг зупинити його. Я пам'ятаю, Стюарт Макколл намагався забрати у нього м'яч вісім або дев'ять разів і так і не зміг це зробити, причому Бріан кожен раз робив один і той же фінт." — цитую слова Пола Гаскойна.

А той самий Пелє, в 2004 році включив його до свого свписку "ФИФА 100".

Відносно нещодавно, минулого 2020 року, в інтернет мережі появилася інформація, що Бріан вилікувався від раку крові.

Лікування зайняло приблизно 10 років. Колишній футболіст збірної Данії, у себе в Instagram повідомив, що вилікувався від такої серйозної хвороби.

"Сьогодні, після 10 років процедур та обстежень, я нарешті вилікувався від фолікулярної лімфоми. Величезне спасибі цим неймовірним і чудовим лікарям" — підписав фотографію Бріан Лаудруп

Останній час Бріан працює футбольним експертом та коментатором на регіональному телеканалі discovery+ sport Danmark. Іноді, навіть грає за ветеранів зі своїм братом разом. Що дійсно забавно, то це те що Бріан так і не вийшов на поле в складі одного й того ж клубу зі своїм братом Мікаелем. Разом вони грали тільки за збірну. Проти один одного брати теж не грали, хоча у них була унікальна можливість зіграти десь на євро-кубках.

Бріан на додачу, є офіційним амбасадором теперішнього чемпіонату Європи. Про це Він заявив також, на світлині свого акаунта в Instagram.

Гадаю, данський хавбек на повну отримує задоволення від виділеної ролі та абсолютно без сорому пригадує свою кар'єру.

Мадс, Андреас та Ніколай Лаудруп

Оники Фінна та діти Мікаеля та Бріана, вже по звичайній схемі, почали теж професійно займатися футболом.

Старший син Мікаеля, Мадс Тун Лаудруп (народився 9 лютого 1989 року) дійсний футбольний гравець, який продовжує грати в центрі поля.

Мадс починав свою кар'єру в команді фарм-клубу "Копенгагена". У травні 2006 року він дебютував за основну команду в товариському турнірі Viasat Cup. 30 березня 2007 року Мадс дебютував у чемпіонаті Данії в матчі з "Хорсенс". Влітку гравець продовжив контракт з клубом до 2009 року. За цей час він провів за клуб всього одну гру і перейшов в "Херфельге" на правах вільного агента. Після злиття "Херфельге" і ФК Кеге Мадс став гравцем новоствореного клубу "ХБ Кеге". Після вильоту "ХБ Кеге" з Вищої ліги, гравець перейшов в Ісландський "Стьярнан" на правах оренди.

Значно краще свою кар'єру провів його молодший брат.

Другий син відомого данського футболіста, Андреас Рец Лаудруп (народився 10 листопада 1990) також грав на позиції півзахистника.

Хлопчина мав меншу антропометрію, ніж у його батька але набагато більшу від його старшого брата.

Андреас починав займатися футболом в системах "Люнгбю" і навіть "Реалу". В молодшу команду "Галактікос" Андреас потрапив, коли його тато очолював "Хетафе".

У 2009 році він приєднався до клубу данської Суперліги "Норшелланн". Андреас дебютував за команду в кінці сезону 2008/09, провівши три матчі. У наступному сезоні гравець провів вже 15 ігор і забив один м'яч. У наступних двох сезонах Андреас став важливою частиною складу "Норшелланна" і регулярно з'являвся на полі. У сезоні 2011/12 він отримав перше досягнення та став чемпіоном Данії.

Але в 2015, був змушений завершити кар'єру.

За інформацією видання VI, головною проблемою 24-річного гравця стали проблеми зі здоров'ям. Повідомляється, що у нього артрит. Лаудруп-молодший протягом трьох років боровся з хворобою, проте в підсумку прийняв рішення "повісити бутси на цвях".

Все таки це футбол, і такі неприємні події, також бувають.

А от з його кузеном, та двоюрідним братом справи йшли не дуже вдало.

Єдиний син Бріана Ніколай (народився 4 жовтня 1988 року) також був футболістом. У Миколи ще є сестра Раміна. У ранні роки Коля вибирав між футболом і гольфом. Друге переважувало, поки син Бріана не перебрався до США, де навчався в коледжі Північної Кароліни.

Після повернення в Данію, Микола вибрав футбол. Все-таки вирішивши піти по стопах діда, батька і дядька. Футбольний шлях Миколи почався в клубі "Олстікке", який, по суті, є напівпрофесійним. А далі пішли низки клубів, де він виступав на позиції крайнього півзахисника.

Навряд чи його чекає велике футбольне майбутнє. Хлопець вештався по клубам другого та нижчих за рангом по дивізіону команд Данії. Зараз, наскільки відомо Коля без клубу.

Ось такий він, сімейний шлях династії Лаудруп на "просторах футбольного поля"!

Також, подібна сімейна історія є ще в однієї данської сім'ї (яка була згадана попереду) — але, це вже зовсім інша історія.

Другие посты блога

Все посты