Головні тренери, які виграли чемпіонат Європи з футболу (від 1960 по 2016)

1960. Гаврило Качалін (СРСР)

Гаврило Дмитрович Качалін (1911-1995)

В якості гравця з 1936 по 1942 рр.виступав за московське «Динамо». У чемпіонатах СРСР провів 36 матчів. Грав на позиції півзхисника. Чемпіон СРСР 1937, 1940 рр. Володар Кубка СРСР 1937 року. Головний тренер збірної СРСР (1955—1958, 1960—1962, 1968—1970). Під керівництвом Г. Д. Качаліна збірна СРСР виграла Олімпійські ігри 1956 року та Кубок Європи 1960. Очолював збірну на чемпіонатах світу 1958, 1962 та 1970 років. Під його керівництвом радянська команда провела 74 матчі. Це другий показник після Валерія Лобановського (77 матчей). У 1960 році Гаврило Дмитрович ставши старшим тренером збірної СРСР, яка в півфіналі крупно обіграла збірну Чехословаччини (3: 0), а в фіналі знову зійшлася з югославською збірною. Команда СРСР завдяки вирішальному голу Віктора Понєдєльніка здобула перемогу і виграла другий великий турнір в своїй історії. У 1962 році Качалін повіз радянську збірну на свій другий чемпіонат світу. Радянські футболісти досить впевнено посіли перше місце в групі, але в чвертьфіналі знову, як і чотири роки тому поступилися господарям турніру (на цей раз це була збірна Чилі). Після цього Качалін знову був знятий зі своєї посади і зосередився на клубній роботі. На клубному рівні найбільших успіхів досяг з тбіліським «Динамо», яке очолював двічі. 1964 року команда вперше в своїй історії стала чемпіоном, а в сезонах 1971 і 1972 — бронзовим призером.

Скріншот фінального матчу Євро-1960

1964. Хосе Вільялонга Льоренте (Іспанія)

Хосе Вільялонга Льоренте (1919-1973)

Тренував клуби «Реал Мадрид», з яким став дворазовим чемпіоном Іспанії, дворазовим володарем Кубка чемпіонів УЄФА та дворазовим володарем Латинського кубка, «Атлетіко Мадрид», який привів до двох Кубів Іспанії та одного Кубка Кубків УЄФА, а також збірну Іспанії, яку вперше в історії зробив чемпіоном Європи. На посаді головного тренера збірної Іспанії, Вільялонга став переможцем чемпіонату Європи. Фінальна стадія турніру проходила в Іспанії та господарі повністю — тактично та фізично, — переграли як збірну Угорщини (2-1), так збірну Радянського Союзу в фінальній грі (2-1). Після свого тріумфу Вільялонга повіз збірну Іспанії на чемпіонат світу 1966 року в Англію, але там іспанці виступили невдало. Після цього Вільялонга відійшов від футболу. В 22 матчах під керівництвом Вільялонги збірна Іспанії виграла 9 зустрічей, 5 раз зіграла внічию і 8 матчів програла.

Скріншот фінального матчу Євро-1964

1968. Ферруччо Валькареджі (Італія)

Ферруччо Валькареджі (1919-2005)

Як гравець насамперед був відомий виступами за клуб «Фіорентина». Перший досвід тренерської роботи отримав у команді «Пйомбіно», яка на той час змагалася у Серії B, в якій протягом 1952—1954 років був граючим тренером. Потім очолював команди клубів «Прато», «Аталанта», «Фіорентина», 1964 року знову повернувся на тренерський місток «Аталанти», середняка Серії A. 1966 року отримав від Італійської федерації футболу запрошення очолити національну збірну країни. Вивів команду до фінальної частини чемпіонату Європи 1968 року. Цей перший для італійців фінальний турнір континентальної першості було вирішено провести у них на батьківщині. Команда перемогла на цьому турнірі, здобувши свій перший і допоки єдиний титул чемпіонів Європи. При цьому по ходу змагання, участь у якому брали лише 4 команди, майбутні чемпіони не виграли з першої спроби жодної гри — основний і додатковий час півфінальної гри проти збірної СРСР та фінального матчу проти збірної Югославії закінчилися унічию. У першому випадку переможця було визначено киданням монети, у другому було призначено повторний матч, за результатами якого перемогу святкувала очолювана Валькареджі збірна Італії. Пропрацював на ції посаді до 1974 року.

Скріншот першого фінального матчу Євро-1964
Скріншот матчу-перегравання

1972. Гельмут Шен (ФРН)

Гельмут Шен (1915-1996)

В якості гравця з 1937 по 1941 рік Шен провів 16 ігор за збірну Німеччини і забив 17 голів. З командою «Дрезднер СК» ставав чемпіоном Німеччини в 1943 і 1944 роках. З командою «СГ Дрезден-Фрідріхштадт» зайняв в 1950 році друге місце в чемпіонаті НДР. Збірна Німеччини з футболу під керівництвом Шона зайняла друге місце на чемпіонаті світу 1966, третє місце на чемпіонаті світу 1970, стала чемпіоном Європи 1972, перегравши у фіналі збірну СРСР (0-3), чемпіоном світу 1974 року і зайняла друге місце на чемпіонаті Європи 1976.

Скріншот фінального матчу Євро-1972

1976. Вацлав Єжик (Чехословаччина)

Вацлав Єжик (1923-1995)

В якості гравця виступав за різні аматорські клуби, після перейшов на тренерську роботу. Спочатку працював з молодіжними командами, потім в 1964 році був запрошений в празьку «Спарту». За 5 років роботи в клубі, він виграв два чемпіонати Чехословаччини в 1965 і 1967 роках. Після цього успіху, він покинув Чехословаччину і переїхав до Нідерландів. Там очолив гаазький АДО Ден Хаг. Вищим його досягненням стала бронза в сезоні 1970-71 і вихід до фіналу Кубка в сезоні 1971/72. Після роботи в Голандії, його запросили до збірної Чехословаччини. На чемпіонат світу 1974 чехи не потрапили, поступившись одним очком у відбірковому циклі Шотландії. У відбірковому турнірі на ЧЄ-1976 групі збірна посіла перше місце, випередивши команди Англії, Португалії та Кіпру. У чвертьфіналі за жеребом суперником став СРСР. У двоматчевому протистоянні перемогла ЧССР, в першому матчі перемігши 2: 0, і зігравши внічию 2: 2 у другому. Фінальний турнір проходив в Югославії. У півфіналі в додатковий час чехословаки перемогли Нідерланди. А в фіналі по пенальті виграли у ФРН, завдяки Антоніна Паненки, який виконав свій фірмовий удар (привіт Артему Мілевському).

Скріншот фінального матчу Євро-1976

1980. Юпп Дерваль (ФРН)

Юпп Дерваль (1927-2007)

У дорослому футболі дебютував 1948 року виступами за команду клубу «Ренанія» (Вюрзелен) з рідного міста, в якій провів один сезон, взявши участь у 23 матчах чемпіонату.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Алеманія» (Аахен), до складу якого приєднався 1949 року. Відіграв за аахенський клуб наступні чотири сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Алеманії», був основним гравцем атакувальної ланки команди. У складі «Алеманії» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,38 голу за гру першості.

У 1953 році уклав контракт з клубом «Фортуна» (Дюссельдорф), у складі якого провів наступні шість років своєї кар'єри гравця. Граючи у складі дюссельдорфської «Фортуни» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. В новому клубі був серед найкращих голеодорів, відзначаючись забитим голом в середньому майже у кожній другій грі чемпіонату.

Протягом 1959—1961 років захищав кольори команди клубу «Б'єн».

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Шаффгаузен», за команду якого виступав протягом 1961—1962 років.

Розпочав тренерську кар'єру, ще продовжуючи грати на полі, 1959 року, очоливши тренерський штаб швейцарського «Б'єна». Згодом також як граючий тренер працював зі своїм наступним клубом «Шаффгаузеном».

1962 року повернувся на батьківщину, де став головним тренером «Фортуни» (Дюссельдорф), а за рік очолив тренерський штаб молодіжної збірної ФРН U-23. Пропрацював з цією командою вісім років, підготувавши цілу низку виконавців для першої збірної.

1970 року прийняв запрошення від багаторічного очільника національної збірної ФРН Гельмута Шена приєднатися до тренерського штабу головної збірної ФРН. Пропрацював під керівництвом Шена вісім років, а коли останній після невдалого виступу німців на чемпіонаті світу 1978 вирішив завершити тренерську кар'єру, саме Дервалю було запропоновано зайняти його місце.

Перший же великий турнір під керівництвом Дерваля — чемпіонат Європи 1980 в Італії — німці виграли бельгійців (1-2), а за два роки, на чемпіонаті світу 1982 в Іспанії зупинилися у кроці від тріумфу, поступившись у фінальній грі італійцям. Після такої серії результатів на великих турнірах виступ збірної ФРН на чемпіонаті Європи 1984 у Франції, де вони не подолали груповий етап, було розцінено провальним, і Дерваль був змушений залишити збірну.

Скріншот фінального матчу Євро-1980

1984. Мішель Ідальго (Франція).

Мішель Ідальго (1933-2020)

Французький футболіст, що грав на позиції півзахисника. Виступав, зокрема, за «Реймс» та «Монако», з якими став триразовим чемпіоном Франції, а також по два рази вигравав національний Кубок та Суперкубок. Забив один з голів у фіналі першого в історії розіграшу Кубка європейських чемпіонів.

В березні 1976 року був призначений головним тренером збірної Франції. На той момент найвищими досягненнями французького футболу були третє місце на чемпіонаті світі 1958 року і четверте місце на Євро-1960. Відтоді французька команда брала участь лише в одному чемпіонаті світу — в 1966 році, — але посіла останнє місце у групі і жодного разу не пробивалася на чемпіонат Європи. Першим досягненням Ідальго стала перемога у відбірковому турнірі чемпіонату світу 1978 року; однак, приїхавши в Аргентину, французи знову не зуміли вийти з групи.

Далі Мішеля Ідальго чекала невдача: команда знову не пройшла відбірковий турнір чемпіонату Європи 1980 року, проте таки вийшла на чемпіонат світу 1982 року, що проходив в Іспанії. Чемпіонат французи почали з поразки від збірної Англії — 1:3, пропустивши перший м'яч вже на 1й хвилині гри, але все-таки вийшли з групи в наступний етап. Далі збірна Франції грала набагато впевненіше і дійшла до знаменитого півфінального матчу зі збірною ФРН, в якому була дуже близька до перемоги. Рахунок відкрили німецькі футболісти, але Мішель Платіні забив гол з пенальті. До кінця другого тайму зберігся рахунок 1:1. Зате в додатковий час, на 92-й хвилині, захисник Франції Моріс Трезор забив другий гол. Після пропущеного м'яча постійні атаки вела збірна ФРН, але на 98-й хвилині збірної Франції вдалася контратака, в якій Ален Жиресс забив третій м'яч. Проте в час, що залишився, німцям вдалося зрівняти рахунок і фінальний свисток зафіксував знову нічию 3:3. Цей півфінал увійшов в історію футболу ще й тому, що в ньому вперше на чемпіонатах світу доля переможця вирішувалася в серії пенальті, і перемогу з рахунком 5:4 здобули німецькі футболісти. А команді Франції довелося грати матч за третє місце зі збірною Польщі. Але навіть склад французів на цей матч показав, що третє місце їх вже не цікавить — не грав ані Мішель Платіні, ані деякі інші провідні французькі футболісти і збірна Польщі перемогла 3:2, ставши третім призером.

Зате вже два роки французи приймали в себе Євро-1984. Груповий турнір збірна Франції пройшла легко, здобувши три перемоги. Потім французи зіграли півфінальний матч зі збірною Португалії. Тут, як і в півфіналі попереднього чемпіонату світу, після другого тайму рахунок був 1:1. На початку додаткового часу португальці вийшли вперед. Зрівняти рахунок французам вдалося лише на 115-й хвилині, це зробив захисник Філіп Домерг. А за хвилину до кінця додаткового часу іні забив переможний гол. Здобувши перемогу з рахунком 3:2, збірна Франції вперше вийшла у фінал чемпіонату Європи. Там, 27 червня 1984 на паризькому стадіоні «Парк де Пренс» збірна Франції перемогла збірну Іспанії з рахунком 2:0. Перший м'яч на 57-ій хвилині забив Мішель Платіні, а на останній хвилині гри Брюно Беллон поставив переможну крапку.

Після перемоги в чемпіонаті Європи Мішель Ідальго вирішив покинути пост головного тренера збірної Франції. Наступні два роки він працював технічним директором збірної, а у 1986 році продовжив працювати з марсельським «Олімпіком», де провів 5 років.

Скріншот фінального матчу Євро-1984

1988. Рінус Міхелс (Нідерланди)

Рінус Міхелс (1928-2005)

Винахідник т.зв. тотального футболу. Вважається одним із найкращих тренерів в історії футболу. Кращий тренер післявоєнного періоду за версією The Times, також був визнаний кращим тренером XX століття за версією ФІФА. Зайняв 2-й рядок у списку кращих тренерів в історії футболу за версією журналу World Soccer. Входить в десятку тренерів, які найбільше вплинули на розвиток європейського футболу з моменту заснування УЄФА в 1954 році.

У дорослому футболі дебютував у 1946 році виступами за команду клубу «Аякс», кольори якої і захищав протягом усієї своєї кар'єри гравця, що тривала тринадцять років. Більшість часу, проведеного у складі «Аякса», був основним гравцем атакувальної ланки команди. У складі «Аякса» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,46 голу за гру першості.

1965 прийняв пропозицію очолити тренерський штаб амстердамського «Аякса», в якому пропрацював до 1971 року, здобувши протягом цього періоду чотири перемоги в національному чемпіонаті Нідерландів.

1971 року нідерландського спеціаліста запросило керівництво іспанської «Барселони», з якою він виборов титул чемпіона Іспанії в сезоні 1973-74. Того ж 1974 року вперше очолив тренерський штаб збірної Нідерландів, яку готував до уасті у чемпіонаті світу 1974 року у ФРН. Того року очолювані Міхелсом нідерландці здобули «срібло» світової першості.

Згодом у тренерській кар'єрі Міхелса знову були «Аякс» (1975—1976) та «Барселона» (1976—1978). Протягом 1978—1984 років спеціаліст працював у США та Німеччині, де очолював команди відповідно «Лос-Анджелес Ацтекс» та «Кельна».

З 1984 по 1988 рік з невеликою перервою знову працював на чолі тренерського штабу збірної Нідерландів, результатом цієї роботи стала перемога «помаранчевих» на чемпіонаті Європи 1988 року над збірною СРСР.

Після тріумфу на континентальній першості Міхелс ненадовго повернувся до клубного футболу, пропрацювавши сезон 1988-89 у німецькому «Баєр 04».

Останнім місцем тренерської роботи спеціаліста стала збірна Нідерландів, до якої Рінус Міхелс повернувся 1990 року. Під його керівництвом нідерландці взяли участь у чемпіонаті Європи 1992 року у Швеції, де дійшли до півфіналу.

Скріншот фінального матчу Євро-1988

1992. Ріхард Меллер-Нільсен (Данія)

Ріхард Меллер-Нільсен (1937-2014)

У дорослому футболі дебютував 1955 року виступами за команду клубу «Оденсе», кольори якої і захищав протягом усієї своєї кар'єри гравця, що тривала вісім років. Передчасно завершив кар'єру через травму.

У 1990 році посада головного тренера збірної Данії звільнився після відставки Зеппа Піонтека і її запропонували зайняти Ріхарду Меллеру-Нільсену, який працював асистентом Піонтека, а також очолював молодіжну збірну.

Перші результати команди в ході відбіркового етапу до Євро-92 були не дуже успішними, а також назрів конфлікт між тренером і провідними гравцями (Мікаель Лаудруп, Браян Лаудруп, Ян Хайнце). Це позначилося на перших трьох іграх у відбірковому турнірі. Збірна Данії здобула лише одну перемогу — над слабкою командою Фарерських островів — 4:1, зіграла внічию — 1:1 зі збірною Північної Ірландії і поступилася на своєму полі головному конкурентові — збірній Югославії, пропустивши в кінці матчу два «сухих» м'ячі. У зв'язку з цим громадська думка стала вимагати відставки нового тренера. Незважаючи на жорстку критику, команда виграла кваліфікаційні матчі, що залишалися (включаючи перемогу над найближчим суперником — Югославією на виїзді з рахунком 2:1). Однак, цього не вистачило для виходу у фінальну стадію турніру, який повинен був пройти в Швеції — Данія фінішувала другою слідом за Югославією.

Проте в Югославії йшла громадянська війна, ООН ввела санкції проти цієї країни, в тому числі спортивні. Збірна Югославії була виключена з числа учасників чемпіонату Європи, і замість неї до Швеції мала їхати команда, що зайняла у відбірковій групі друге місце, — збірна Данії. Коли Меллеру-Нільсену подзвонили з цією звісткою з Федерації футболу Данії, він займався ремонтом свого будинку. Довелося все відкласти і відкликати футболістів з відпусток.

Команда встигла провести лише короткий збір і данці не сподівалися навіть вийти з групового турніру, де були серйозні суперники — збірні Англії, Франції та господарі турніру — шведи. Перші матчі в групі і справді складалися для збірної Данії невдало. У матчі з англійцями була зафіксована нульова нічия, а наступний матч з господарями турніру данці програли, пропустивши єдиний гол. Збувалися всі прогнози збірної — у двох матчах данці набрали одне очко і не забили жодного гола.

І тим не менше ситуація в цій групі склалася так, що, здобувши в третьому турі несподівану перемогу над збірною Франції, Данія всього з трьома очками (в ті часи за перемогу нараховували два очки) вийшли у півфінал з другого місця. Півфінальний матч довелося грати зі збірною Нідерландів, чемпіонами Європи 1988 року. Збірна Данії з самого початку повела масовані атаки, і вже на 6-й хвилині Генрік Ларсен відкрив рахунок. На 24-й хвилині Денніс Бергкамп рахунок зрівняв, але через дев'ять хвилин той же Ларсен знову вивів данців вперед. У другому таймі данці явно стали здавати — позначалася відсутність повноцінної підготовки до чемпіонату. В середині тайму важку травму отримав данський захисник Генрік Андерсен. Нарешті, всього за чотири хвилини до кінця другого тайму Петер Шмейхель пропустив дальній удар від Франка Райкарда — рахунок зрівнявся. Не змінився він і в додатковий час, хоча голландці виглядали краще втомлених скандинавів. Доля матчу вирішувалася в серії одинадцятиметрових ударів. Перші п'ять забили всі футболісти. Потім пенальті продовжували бити вже до першої помилки. І на дев'ятому ударі м'яч повз ворота відправив легендарний нападник «помаранчевих» Марко ван Бастен. А Бент Крістенсен пробив вирішальний одинадцятиметровий точно.

Так, несподівано для всіх, у фінал чемпіонату Європи 1992 року вийшли данці. Суперником їх була збірна Німеччини. В успіх команди Меллера-Нільсена знову мало хто вірив, але тренеру вдалося налаштувати свою команду на перемогу і знайти дієву схему гри. На 19-й хвилині Йон Єнсен відправив м'яч у верхній кут, відкривши рахунок. Надалі німці намагалися відігратися, але збірна Данії як і раніше володіла ініціативою, продовжуючи свої геометрично вивірені атаки. І на 78-й хвилині в матчі була поставлена ​​переможна крапка. Кім Вільфорт, зробивши різкий розворот, завдав несподіваного удару, і м'яч, ударившись об штангу, прокотився вздовж лінії воріт і, нарешті, перетнув її вже біля іншої штанги. Перемігши з рахунком 2:0, збірна Данії вперше стала чемпіоном Європи.

В результаті Ріхард Меллер-Нільсен був визнаний тренером 1992 року за версією World Soccer, а також Футбольним тренером року в Європі.

Скріншот фінального матчу Євро-1992

1996. Берті Фогтс (Німеччина)

Берті Фогтс (1946)

Як гравець насамперед відомий виступами за «Боруссію» (Менхенгладбах), в якій провів всю кар'єру, а також національну збірну ФРН, у складі якої ставав чемпіоном світу та чемпіоном Європи.

Після закінчення ігрової кар'єри Фогтс почав працювати тренером молодіжної збірної ФРН.

З 1986 року він паралельно виконував функції асистента головного тренера в першій збірній, а 1990 року очолив збірну Німеччини. 1996 року він привів Німеччину до перемоги на чемпіонаті Європи в Англії. 1996 року міжнародною федерацією футбольної історії та статистики був заснований новий футбольний приз — титул найкращого тренера планети серед наставників національних збірних. Його першим володарем став німець Берті Фогтс.

Пост головного тренера він залишив після чемпіонату світу 1998, коли збірна Німеччини сенсаційно була розгромлена збірною Хорватії в 1/4 фіналу.

Скріншот фінального матчу Євро-1996

2000. Роже Лемер (Франція)

Роже Лемер (1941)

За свою професіональну кар'єру Лемер провів п'ятнадцять сезонів, з 1961 по 1975 роки. За цей час він зіграв у чотирьох клубах: «Седані» (1961—1969), «Нанті» (1969—1971), «Нансі» (1971—1973) та «Лансі» (1973—1975). З 1968 по 1971 роки провів шість ігор за національну збірну Франції.

Протягом 1986—1996 років Лемер працював з військовою збірною Франції. 1997 року закінчував сезон з «Лансом», врятувавши команду від вильоту в Лігу 2.

1998 року перед переможним для Франції чемпіонатом світу став помічником наставника збірної Еме Жаке. Після чемпіонату світу став головним тренером команди, з якою він виграв чемпіонат Європи 2000 року. Однак, після поразки від Сенегалу в першому турі групового раунду фінальної частини чемпіонату світу 2002 року, Французька федерація футболу його звільнила.

Скріншот фінального матчу Євро-2000

2004. Отто Рехагель (Греція)

Отто Рехагель (1938)

О́тто Реха́гель  — німецький футболіст та тренер. З 2001 по 2010 — головний тренер збірної Греції з футболу, під наставництвом якого греки здобули сенсаційну перемогу на Чемпіонаті Європи 2004.

Вінцем тренерської кар'єри Рехагеля стала його робота зі збірною Греції, яку він очолив у 2001 році. На той момент «елліни» лише двічі брали участь у міжнародних турнірах, але перед німецьким фахівцем було поставлено завдання вивести команду на Євро 2004. Почавши відбірковий турнір з двох поразок від команд Іспанії та України, греки потім виграли ті шість матчів і кваліфікувалися до фінальної частини турніру, ставши переможцем відбіркової групи. Будучи явними аутсайдерами греки в першому ж матчі здобули сенсаційну перемогу над головними фаворитами і господарі чемпіонату збірної Португалії. Нічия з іспанцями в наступному турі дозволила грекам вийти в плей-офф турніру. У вирішальних матчах підопічні Рехагеля продовжили здійснювати сенсації: в чвертьфіналі вони з мінімальним рахунком здолали чинних чемпіонів Європи збірну Франції, а в півфіналі - збірну Чехії. У фінальному матчі греки знову зустрічалися з португальцями і завдяки єдиному голу Ангелоса Харістеаса стали чемпіонами Європи.

Скріншот фінального матчу Євро-2004

2008. Луїс Арагонес (Іспанія)

Луїс Арагонес (1938-2014)

Як гравець найповніше проявив себе в команді Атлетіко (Мадрид) (1960-74 рр), де і почав свою тренерську діяльність в 1974 році. Разом із «біло-червоною» командою чотири рази ставав чемпіоном Прімери, здобув Інтерконтинентальний Кубок і вийшов до фіналу Кубка Європи.

Луїс Арагонес — колишній наставник збірної Іспанії. На цій посаді 1 липня 2004 року змінив Ін'які Саеса. Вперше за його керівництва збірна вийшла на поле стадіону острову Гран-Канарія 18 серпня 2004 року в домашньому матчі проти збірної Венесуели. Дебют Арагонеса, як очільника збірної, виявився успішним — Іспанія виборола перемогу у латиноамериканської команди з рахунком 3:2.

Під керівництвом Арагонеса іспанська збірна 2006 року брала участь у світовому футбольному чемпіонаті. Тренер та його команда, на шляху до фіналу класифікації Мундіаля-2006, посіли лише друге місце в групі 7 (на першому розмістилась Сербія і Чорногорія), і іспанці змушені були відіграти серію стикувальних матчів. Щоправда, у відбірному циклі матчів команда жодного разу не зазнала поразки. У першій же зустрічі Іспанія розгромила збірну Словаччини — 5:1, причому протягом 20 стартових хвилин гравці відзначилися одразу двома голами.

У Німеччині іспанці провели серію безпрограшних матчів, лише в 1/8 фіналу поступившись збірній Франції — 1:3. Перша поразка «селесьойн» під керівництвом Арагонеса в 25 «сухих» зустрічах.

Декілька діб по тому Арагонес вирішив піти у відставку, але Королівська Федерація Футболу вирішила інакше і залишила тренера на посаді, подовживши контракт із тренером до 2008 року.

Разом із Луїсом Арагонесом іспанці зіграли 37 матчів, з яких 22 матчі виграли, 9 зустрічей звели внічию, і лише 4 поєдинки закінчилися поразкою. Іспанці у рамках мундіалю програли збірній Франції (1:3); у класифікаційному циклі матчів на Євро-2008 проти Північної Ірландії у Белфасті (6 вересня, 2006 року) та проти збірної Швеції (7 жовтня, 2006 року) у Стокгольмі, не змогла вибороти перемогу — (3:2) та (2:0) відповідно; та у товариському матчі (15 листопада 2006 року) в Кадісі зазнала поразки у матчі проти Румунії.

Загалом, під проводом Арагонеса, іспанці забили у ворота суперника 69 м'ячів, пропустивши лише 24.

2006 року в циклі відбірних матчів на чемпіонат Європи 2008 іспанська збірна під керівництвом Арагонеса, посіла перше місце в групі F. На шляху до фіналу європейської першості команда впевнено обійшла збірну Італії (1/4 чемпіонату, рахунок 0-0, перемога у серії пенальті), та збірну Росії (півфінал, 3-0). 26 червня 2008 року на стадіоні Ернст-Гаппель (Відень) у фінальному протистоянні підопічні Арагонеса зустрілися зі збірною Німеччини. Нападник «селесьйон» Фернандо Торрес забив єдиний гол у матчі, допомігши збірній вдруге перемогти на континентальній першості.

Скріншот фінального матчу Євро-2008

2012. Вісенте дель Боске (Іспанія)

Вісенте дель Боске (1950)

Вісенте дель Боске 2002 року визнаний тренером року за версією ФІФА. Єдиний тренер світу, який перемагав у Лізі чемпіонів (з «Реалом», 1999—2000 і 2001—2002), на чемпіонаті світу (зі збірною Іспанії, 2010) та чемпіонаті Європи (зі збірною Іспанії, 2012).

Ще будучи гравцем Дель Боске отримав тренерську ліцензію і після завершення ігрової кар'єри в 1984 році почав працювати з молодіжною командою «Реала», періодично входячи в тренерський штаб основної команди. У 1994 році Дель Боске вперше тимчасово став біля керма головної, керуючи їй протягом трьох місяців. Ще раз йому довелося бути тимчасовим головним тренером в 1996 році, на цей раз очолюючи команду лише в одному матчі.

Після звільнення Джона Тошака в листопаді 1999 року команду було вирішено довірити Дель Боске, на цей раз на постійній основі. На той момент «Реал» займав в Прімері восьме місце і Вісенте не вдалося значно поліпшити його турнірне становище (підсумкове п'яте місце). Однак виступ в Лізі чемпіонів закінчилося для вершкових "тріумфом»: в плей-офф турніру підопічні Дель Боске по черзі обіграли «Манчестер Юнайтед» і «Баварію» (фіналістів попереднього розіграшу турніру), а в фіналі з рахунком 3: 0 була розгромлена «Валенсія» . У наступному сезоні «Реал» після чотирирічної перерви зумів стати чемпіоном Іспанії, але в Лізі чемпіонів зупинився на стадії півфіналу.

У 2000 році президентом «Реала» стає Флорентіно Перес, який незабаром підсилює команду зірками першої величини: Луїшем Фігу, Зінедіном Зіданом і Роналдо. Дель Боске вдалося згуртувати зоряний колектив в одну команду і знайти підхід до кожної із зірок. У 2002 році Дель Боске вдруге привів мадридців до перемоги в Лізі чемпіонів, вибивши в півфіналі свого головного суперника - "Барселону", а в фіналі, на цей раз з рахунком 2: 1, був обіграний німецький «Байєр 04». У наступному сезоні «Реал» повернув собі чемпіонський титул (попередній сезон він завершив на третьому місці), а також виграв Суперкубок УЄФА і Міжконтинентальний кубок. Достойно «вершкові» виступили і в Лізі чемпіонів, знову дійшовши до півфіналу турніру і у впертій боротьбі поступившись «Ювентусу». Ймовірно саме цей факт викликав невдоволення Переса і після закінчення сезону Дель Боске був відправлений у відставку зі своєї посади, покинувши клуб, якому віддав 36 років життя.

Після річної перерви Дель Боске повернувся до тренерської роботи, очоливши турецький «Бешикташ», де пропрацював лише півроку, після чого був відправлений у відставку за незадовільні результати. У 2006 році йому запропонували стати тренером збірної Мексики з зарплатою 2 млн доларів, але Вісенте відмовився. У той період йшли вибори президента «Реала» і Дель Боске очікував перемоги Хуана Паласіо і готовий був продовжити тренувати клуб, однак перемогу здобув Рамон Кальдерон, що змусило Вісенте відмовитися від повернення в «Реал».

Після Євро 2008 Дель Боске замінив пішов з поста головного тренера Луїса Арагонеса в збірній Іспанії. Дебют у збірній відбувся 6 вересня 2008 року в матчі проти Боснії та Герцеговини, де командаа Дель Боске здобула перемогу з мінімальною перевагою 1: 0. 11 липня 2010 року збірна Іспанії під керівництвом дель Боске стала чемпіоном світу 2010 року в ПАР, обігравши у фіналі збірну Нідерландів з рахунком 1: 0 в додатковий час. Дель Боске керував збірною і на Євро-2012, де «червона фурія» знову домоглася золотих медалей, розгромивши у фіналі збірну Італії з рахунком 4: 0. З 2010 року керована ним команда не знала поразок в офіційних матчах, а тривалість унікального досягнення становила 29 ігор. Крім того, в плей-офф двох переможних турнірах іспанці не пропустили жодного гола, здобувши шість перемог з семи (лише один матч був виграний в серії пенальті).

Після цього результати збірної різко погіршилися: Фінал Кубка Конфедерацій 2013 був програний збірній Бразилії (0: 3); на чемпіонаті світу 2014 в Бразилії збірної Іспанії не вдалося вийти з групи - вона програла збірній Нідерландів (1: 5) і збірної Чилі (0: 2); на Євро-2016 Іспанія поступилася Італії в 1/8 фіналу (0: 2). 1 липня 2016 року Вісенте Дель Боске заявив, що має намір піти у відставку і завершити тренерську кар'єру.

Вісенте Дель Боске став єдиним тренером, якому вдалося виграти Лігу чемпіонів (2 рази), чемпіонат світу і чемпіонат Європи в якості головного тренера. Крім цього він вигравав чемпіонат Іспанії, Суперкубок Європи і Міжконтинентальний Кубок.

Скріншот фінального матчу Євро-2012

2016. Фернанду Сантуш (Португалія)

Фернанду Сантуш (1954)

Фернандо Сантуш розпочав свою футбольну кар'єру 1966 року у юнацькому складі португальського клубу «Бенфіка», до 1971 року виступав в основній команді клубу, допоки не перейшов у «Марітіму». За останній грав 2 сезони і до 1975 року залишався гравцем «Ешторіл Прая».

Свою кар'єру гравця Сантуш завершив у віці 30 років. Здобув ступінь бакалавра технічного інженера з телекомунікацій та електроніки в Лісабонському інституті. 1987 року розпочав тренерську діяльність в «Ешторіл Прая». Згодом тренував вітчизняні «Порту», «Бенфіку» та «Спортінг», а також справжніх грандів грецького футболу «АЕК, Афіни», «Панатінаїкос» та «ПАОК»[. В лютому 2010 року Фернандо Сантуш був названий тренером десятиліття в Греції.

У червні 2010 року, коли після поразки від збірної Аргентини Греція припинила участь в Чемпіонаті світу з футболу в ПАР, Отто Рехагель пішов у відставку з поста головного тренера збірної Греції, вірогідним наступником оглядачі відразу назвали Фернанду Сантуша. Однак на перше речення Грецької футбольної федерації Сантуш відповів відмовою. Після чого рада федерації підвищив плату тренера до 600 тисяч євро на рік. 28 червня 2010 року після зустрічі з Софокліс Пілавосом в Афінах була досягнута домовленість. 1 липня 2010 Фернанду Сантуш був офіційно призначений тренером національної збірної мінімум на наступні два роки. Керував греками на Євро-2012 і ЧС-2014, на обох турнірах виходячи в плей-офф.

23 вересня 2014 року Сантуш очолив збірну Португалії. 10 липня 2016 року збірна Португалії, під його керівництвом, вперше в своїй історії стала чемпіоном Європи, обігравши в фіналі господарів турніру збірну Франції.

Скріншот фінального матчу Євро-2016

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
«Евротрибуна» | Uklon
+7
Написать комментарий
Loading...