Спорткомплекс столичного заводу «Арсенал» у процесі реконструкції. Десять років назад його ледь не розібрали по частинах

Без перебільшення легендарний завод «Арсенал» у Києві переживає далеко не найкращі часи. Підприємство, що розташоване в центрі міста на ділянці розміром майже у 25 гектарів, розділене на два десятки шматків. Більшість із них знаходиться в руках приватних забудовників, а невелика рештка є власністю Державного космічного агентства України, Генеральної прокуратури України та декількох судових інстанцій.

На одній з ділянок ще донедавна функціонував цілий спортивний комплекс зі стадіоном, біговими доріжками й тенісними кортами. За часів незалежної України він отримав сертифікацію ФІФА, довгий час слугував тренувальною базою як для столичного клубу «Арсенал», так і для гостьових команд, що приїжджали на міжнародні змагання. Зокрема, у 2001 році тут тренувались гравці «Боруссії Дортмунд» у рамках матчу групового етапу Ліги Чемпіонів з «Динамо» Київ.

Однак, вже у 2018-му році стадіон перетворився на руїну: поріс очеретом і кущами, трибуни розвалились, баскетбольні кільця заіржавіли, а бігові доріжки розібрали на покриття у гаражах.

Як спортивний об'єкт у центрі столиці довели до занепаду? Що відбувалось із територією увесь цей час? Хто в усьому винен і чого чекати після реконструкції? Відповіді на ці запитання шукаємо у розслідуванні хронології створення і руйнації одного з найбільш багатостраждальних стадіонів Києва.

Як «совєти» на заводі стадіон руйнували... а потім будували

Федерація футболу міста Києва надала історичний опис подій будівництва та функціонування стадіону заводу. У ході розбору інформації вияснилось, що хроніка поневірянь спортивного комплексу має значно довшу історію, ніж можна було уявити спочатку.

Основи майбутньої інфраструктури заклали робітники заводу в далекому 1925 році. Тодішні працівники підприємства власноруч облаштували площадки для занять спортом, сконструювали невелику трибуну та підготували футбольне поле. Разом з тим заснували однойменну футбольну команду «Арсенал». Стадіон містив трибуну на 3-5 тисяч осіб, роздягальні та повнорозмірне поле. Перший час команда заводу приймала на цій арені гостей у рамках міських та міжзаводських команд на аматорському рівні. Загалом арену використовували для проведення регіональних дорослих і юніорських змагань.

Після Другої світової війни зруйновану арену відновили і вона прослужила аж до 1956 року, поки керівництво заводу не вирішило збудувати на його місці... житловий комплекс для працівників. Спортивний клуб «Арсенал», який вже на той час грав у першості СРСР з футболу, залишився без свого стадіону.

Варто зазначити, що перша інфраструктура знаходилась не на тому ж місці, що й нинішня, а по вулиці Микільській (тепер вул. Івана Мазепи). Новий спорткомплекс розпочали проєктувати лише у 1964-му. Вже там, де він знаходиться і сьогодні. Будівництво тривало всього лише... 8 (!) років і воно варте взагалі окремого опусу про класику соціалістичного будування.

У січні 1964-го керівництво заводу «Арсенал» опублікувало рішення про бажання створити новий стадіон в найкоротші терміни. У найкращих традиціях радянщини було організовано спеціальну комісію, метою якої стало проєктування і контроль будівництва. Територію обрали доволі вдало – на той момент за нинішньою адресою по вулиці Грушевського, 36 був яр, що тягнувся від вулиці Кіровської до Кловської. Пів року плідної праці й в липні комісія прийшла до висновку, що необхідно територію майбутнього стадіону обгородити парканом.

Через деякий час поставили довкола будови стенди, на яких було написано, що будується вже цілий спортивний комплекс, а не просто стадіон. Мова про побудову за один рік вже не йшла, оскільки виявилось, що до кінця року ніхто так і не спромігся прокласти колектори та водостічні труби.

Наступного року керівництво заявило, що зробило висновки з попередньої невдачі. Як виявилось, будівництво не завершили, бо не було для нього відповідного гасла. Цю помилку виправили й процес побудови отримав лозунг у найкращих традиціях союзу: «Будівництву стадіону – зелену вулицю!». Щоб вже точно завершити стадіон якнайшвидше, залучили ще й комсомол та розгорнули по-справжньому «народну» діяльність. Кожен комсомолець в Києві мав особисте зобов'язання долучитися до будівництва спортивного містечка.

Нарешті аж у 1966 році було представлено проєкт плану стадіону. Бурхлива діяльність і надалі відбувалась довкола котловану, а вже у вересні привезли залізні опори для трибун. Шкода, що для них забули привезти ще й пісок і щебінь. Згідно з планом, їх мали доставити з Київської ГЕС, тільки ніхто не знав як це зробити восени по розритих дорогах. На цьому етапі все знову зупинилося. Будівельники бідкалися, керівники розводили руками. Проте, наприкінці року активістів будівництва урочисто привітали з достроковим перевиконанням плану. Комунізм ніколи не спізнювався.

Ще через два роки, у 1968-му, стадіон врешті-решт почав набирати певних обрисів. Дренаж стали заливати торфовою сумішшю. Але торфу вистачило тільки на половину поля, а отже, будова знову застопорилась. Восени котлован розмило дощами – і весь бруд потік на бігові доріжки та саме поле. У тому звинуватили дітей, які безсоромно рили ямки своїми лопатками на території будівництва та в такий спосіб завалили неукріплені схили довкола стадіону. Комунізм ніколи не помилявся.

З горем навпіл, у 1972 році комісія з будівництва прийняла першу чергу і в липні провела урочисте відкриття стадіону. Як розповіли у Федерації футболу міста Києва, стадіон приводили до ладу ще аж до 1980-го. Йому пощастило потрапити у список резервних футбольних тренувальних баз радянської олімпіади. Відтоді спортивний комплекс надалі функціонував аж до 2008 року.

Історія ходить по колу: новий мікрорайон замість стадіону

З 2007 року завод «Арсенал» зіткнувся зі складнощами та поступово скочувався у банкрутство. Кабінет Міністрів врятував підприємство за допомогою злиття декількох компаній в одну, проте більшість територій та нерухомості вже почали прибирати до рук приватні забудовники. Об'єкти спортивної інфраструктури заводу розділили на декілька частин. Стадіон і прилегла територія визначалася окремою цільною ділянкою розміром у 2 гектари.

Менше ніж за рік Київська міська адміністрація знайшла охочих викупити стадіон. Договір пайової участі, із загальним розміром внеску 102 мільйони гривень, підписала компанія з назвою «BIK ЛТД». На момент підписання угоди засновником значився дехто Поліщук Руслан Степанович. Виходячи з реєстру юридичних осіб, можна зрозуміти, що це класична девелоперська контора. Документ передбачав виплату внесків у зв'язку із будівництвом офісно-готельного, житлового та розважального-спортивного комплексу з підземною автостоянкою по вулиці Грушевського, 36 у Печерському районі. За даною адресою знаходиться територія спортивного комплексу заводу «Арсенал». Ох, ця жорстока зацикленість історії.

Дані з реєстру державного геокадастру і по сьогодні вказують на будівництво багатоквартирного житлового будинку, як основне цільове призначення території зі стадіоном.

З обіцяних 102 мільйонів гривень КМДА отримала тільки куцик – 8,6 мільйона у 2008 році. Однак, такий розвиток подій не завадив повноцінно передати у власність компанії «BIK ЛТД» вказану вище ділянку землі. Невідомо, чим займалась Київрада, вирішуючи питання невиплати суми за угодою, але тим часом на стадіоні так нічого і не відбувалось. Наступну згадку кадастрового номера ділянки можна знайти в судовому рішенні, опублікованому в жовтні 2010 року. З цього моменту справа набирає несподіваних і дивних обертів.

Судовий процес, згаданий вище, відбувався за позовом «Укргазбанку» до приватного підприємства «Веселка 2007» щодо стягнення заборгованості за кредитом у розмірі більше ніж 300 мільйонів гривень, взятим у тому ж 2008 році. Опустимо роздуми щодо геніального неймінгу компанії-позичальника. Зазначимо лише, що юридично підприємство займалось продажем паливних ресурсів.

Родзинкою позову стало те, що компанія «BIK ЛТД» виступала поручителем кредитного договору. А як заставу за кредит було внесено... ділянку на Грушевського, 36. Так-так, саме землю зі стадіоном заводу «Арсенал» та прилеглі приміщення спортивного комплексу. «Укргазбанк» виграв справу і в судовому порядку запустив процедуру стягнення заборгованості по кредиту. Передача права власності офіційно зареєстрована у березні 2013 року.

Усі ці п'ять з лишком (з 2008 по 2013 – прим. авт.) років спорткомплекс стояв абсолютно без нагляду і поростав травою. Що ми отримуємо в сухому залишку – компанія, яка не виконує умови угоди з КМДА і не виплачує у повному розмірі пайовий внесок, віддає під заставу земельну ділянку з того ж договору як поручитель для пов'язаної компанії, що бере кредит на 300 мільйонів гривень в «Укргазбанку». А потім втрачає право власності на неї. Чому «BIK ЛТД» отримала право розпоряджатись земельною ділянкою як своєю власністю до повної виплати вказаної суми в 102 мільйони гривень – питання залишається відкритим. Запит на отримання публічної інформації щодо цих подій, надісланий до Київської міської державної адміністрації, на момент публікації залишився без відповіді.

Націоналізація «Укргазбанку» і повернення ділянки на баланс міста

Історія з перекиданням території стадіону між власниками на цьому не закінчується. У 2015 році, під час процедури націоналізації «Укргазбанку», було відкрито низку кримінальних проваджень щодо голів правління установи та їхніх заступників. Рік потому опубліковано ухвалу Солом'янського районного суду, в якій з'явились додаткові деталі про долю спорткомплексу.

Ексзаступник голови правління банку станом на 2009 рік підписав низку господарських угод, які йшли в розріз інтересів «Укргазбанку». Серед них знайшлось місце угоді, що забороняла стягнення заборгованості у судовому порядку з боржника «Веселка 2007». Це означало, що до моменту націоналізації банку компанія «ВІК ЛТД» і надалі могла зберігати у власності територію арени заводу. Проте, навіть у період з 2013-2015 роки стадіон жодним чином не змінювався. Хіба ставало більше кущів та розвалених трибун. Факт підписання незаконної угоди яскраво вказує на те, що тогочасне правління «Укргазбанку», власники компанії «ВІК ЛТД», а також «Веселка 2007», насправді були пов'язані один з одним. Можливо, діяли у спільних інтересах по відчуженню території заводу. Яким саме чином – питання для цілого окремого розслідування.

Завершення процесу націоналізації банку повернуло у власність держави ділянку зі стадіоном та іншими об'єктами спортивної інфраструктури. Далі було два варіанти розвитку: продаж території через державний аукціон, або ж повернення ділянки на баланс столиці. За словами депутата Київради Ярослава Діденка в одному з ефірів телеканалу «Київ» (ефір відбувся на початку 2020 року – прим. авт.), КМДА вартувало серйозних зусиль відстояти питання повернення території комплексу. Зрештою вона не допустила розпродажу ділянок з аукціонів і змогла зібрати воєдино усі розділені частини назад. На той момент стадіон виглядав приблизно так, як на фото нижче (більше фото можете знайти за посиланням – тут).

Інвестиції в інфраструктуру та розвиток дитячо-юнацької академії

У 2018 році комунальне підприємство «Київське інвестиційне агентство» провело конкурс для залучення інвестора до реконструкції стадіону та прилеглих територій. Переможцем було обрано ТОВ «Мелетія». Згідно з представленим планом проєкту стадіон буде реконструйовано повністю: створять трибуни на дві з половиною тисячі місць, відновлять легкоатлетичний манеж, тенісні корти, хокейну «коробку» та проведуть озеленення території (детальний план проєкту – за посиланням). Київрада запевняє, що цього разу інвестиційний договір був підписаний виключно на оренду території без права капітального будівництва.

Про засновника компанії-переможця відомо небагато. Саму компанію створено у 2017-му В'ячеславом Фігурним з Обухова. Проте, у 2019 році, згідно із даними реєстру юридичних осіб, новим власником стала дехто Ольга Бальберт. Пані Ольга за сумісністю є також засновником дитячого спортивного клубу СК «Київ». Обнадійливо, чи не так?

Окрім зазначених вище осіб, кінцевим бенефіціаром компанії «Мелетія» зазначено ТОВ «Меридіан Інвест». Якщо прослідкувати за ланцюжком бенефіціарів останньої, то вона приведе до Кіпру, а саме до компанії «UA Asset Management Holdings Limited», що розташована у Лімасолі. На превеликий жаль, отримати будь-яку інформацію від зазначених вище осіб не вийшло.

У доброчесності нового інвестора запевняє вже знайомий нам Ярослав Діденко, депутат Київради. У одному з ефірів на місцевих телеканалах, пан Ярослав заявив, що переможцем конкурсу став інвестор, що володіє одним із приватизованих цехів самого заводу «Арсенал». Інвестиція в спортивний проєкт має на меті, ймовірніше, підтвердження статусності та не несе у собі ніяких прихованих мотивів. У планах також є створення дитячої футбольної академії на базі спортивного клубу інвестора.

Переглядаючи склад керівництва СК «Київ», можна помітити, що там зазначено Володимира Василенка – голову ГО «Українська асоціація розвитку дитячого та юнацького футболу». За останньою наявною інформацією з фейсбук-сторінки Володимира, реконструкція стадіону йде повним ходом і немає жодних підстав сумніватись у тому, що план з благоустрою завершать до кінця 2020-го року. За планом проєкту стадіон можна буде подавати на сертифікацію ФІФА, як мінімум для проведення змагань міжнародного рівня серед юніорів. Доказом того, що справа зрушилась із мертвої точки, є фото реконструкції станом на квітень 2020 року.

Автор спробував зв'язатися з паном Володимиром, щоб отримати коментар щодо майбутнього стадіону, проте запит у фейсбуці було, знову ж таки, залишено без відповіді.

Наша пісня гарна й нова...

Не була б Україна такою прекрасною, якби все завершувалось на мажорній ноті. 22 жовтня 2020 року Господарський суд міста Києва опублікував рішення, в якому зобов'язав КМДА виплатити майже 9 мільйонів гривень пайового внеску за стадіон заводу «Арсенал» на користь компанії «ВІК ЛТД» у зв'язку з розірванням договору від 22 лютого 2008 року. Окрім зазначеної суми, суд також зобов'язав компенсувати майже 133 тисячі гривень судового збору коштом бюджету міста Києва.

Суд визнав зміну власника (йдеться про перехід земельної ділянки у власність «Укргазбанку») суттєвою причиною для розірвання вказаного договору, в результаті чого зобов'язав КМДА повернути внесені кошти за пайову участь, а також компенсувати судові витрати. Якщо повернення суми пайового внеску ще можна зрозуміти, оскільки ділянка залишилась у власності держави, то із виплатою судового збору змиритись важко. Чи буде переглянуто сам договір на предмет перевищення повноважень когось із посадовців? Хто винен у тому, що у 2020 році доводиться розбиратись з проблемами дванадцятирічної давнини? Чому якийсь підпис чиновника на документі тепер коштуватиме місту майже 5 тисяч доларів?

Автор надіслав офіційний запит до Київради з проханням прояснити ситуацію щодо рішення суду, але на момент написання статті, як ви вже здогадуєтесь, відповідь так і не надійшла.

UPD: Сьогодні (20-го листопада) отримав від департаменту інвестицій Київської міської ради відповідь на офіційний запит. КМДА не погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва та надіслала скаргу у Північний апеляційний суд ще 10.11.2020. Справа на даний момент у процесі розгляду. Але не зважаючи на це...

Здається, скоро на «Арсеналі» знову буде футбол. А потім знову не буде.

***

Фото: kiev.informator.ua, vgolos.com.ua, investinkyiv.gov.ua, ffk.kiev.ua, mignews.com.ua