Tribuna/Футбол/Блоги/Дух часу/Сергій Стаховський: «Найкращий час – два місяці після Майдану. Коли вся наволоч щезла з України»

Сергій Стаховський: «Найкращий час – два місяці після Майдану. Коли вся наволоч щезла з України»

Сеньків порозпитував першу ракетку України.

Блог — Дух часу
20 марта 2020, 19:33
44
Сергій Стаховський: «Найкращий час – два місяці після Майдану. Коли вся наволоч щезла з України»

Андрій Сеньків порозпитував першу ракетку України – про Майдан, судову систему, небажання дивитися бої українських боксерів (Усика, Ломаченка та Гвоздика), любов до Тимощука в Петербурзі та момент, коли піде з тенісу. 

– Коронавірус, а ми зустрілися. Не боїтеся? (розмова відбулася 15 березня, – прим.Tribuna.com)

– Паніки не маю, але вдвічі або втричі частіше мию руки під час доби. Спілкуюся з тими ж людьми, що спілкувався раніше. Є обмеження і в родині. Але я знаходжуся в групі людей, яка при отриманні коронавірусу є найменш ризикованою. Це дуже небезпечна хвороба для людей похилого віку – наприклад, для моєї бабусі. Про це треба думати й шанувати, робити якісь обмеження.

Те, що зараз закриваються країни та кордоні, – сюр. Це треба було робити раніше й краще контролювати перетин кордону, а не просто закривати. Всі розуміють, що ми робимо це через Італію. Вона байдуже поставилася до цієї ситуації, а зараз вже пізно щось робити. Всі закриваються, щоб якимось чином сповільнити ситуацію. Бо це ж не закінчить міграцію вірусу, а лише сповільнить її. Це дасть час, щоб знайти або вивести вакцину чи протидію цьому вірусу. 

– Усик каже: «Хіба в нас нема інших проблем? До якогось грипу причепилися». 

– Я спортсмен, а не лікар. Тим більше не епідемолог, який може сказати, чи це пандемія, чи ні, та які є загрози. В подібних ситуаціях важлива думка саме фахівців у цій справі. Вони все життя досліджують ті ж віруси не для того, щоб ми потім казали: «Ваш грип – це все балачки. Нічого не буде». Ці люди досконально володіють інформацією, мають всі графіки, історію всіх пандемій. Але ми будемо говорити, що це фігня, бо Усик сказав, що це просто грип? Давайте будемо розумними. Якщо ВООЗ каже, що це пандемія, яка матиме реальні наслідки та ризики, то треба вмикати голову й слухати, що кажуть розумні люди. Інакше – який сенс? Тоді судді нам також непотрібні, не треба законів. Навіщо? Можемо самі все вирішувати. 

«Казав дружині: «Люба, можемо сперечатися з тобою, коли Україна каже одне, а Росія – інше. Але коли весь світ каже, що це чорне, а Росія каже – що біле, то треба задуматися, що воно не є білим». Вона почала змінюватися»

– В 2014 році Стаховського було дуже багато в медіа-просторі. 

– Це неправда. Стаховський погано грав у 2014-му.

– Хоч ви погано грали, але дали безліч інтерв’ю. Чому? 

– З українськими медіа майже не спілкувався. А от іноземні медіа хотіли зрозуміти, що коїться в Україні. Мені було важливо це висвітлити до тієї міри, яку розумів і бачив. 

– Надмірна активність та переживання за події в Україні завадили в спортивному плані?

– В 2014-му так. Емоційно було дуже важко. В першу 50-ку повернувся лише через кілька років. В мене була негативна реакція на російську мову, на новини, які висвітлювалися в російському телебаченні. Це забрало дуже багато енергії. 

– Не пробували абстрагуватися?

– Не виходило. Просто час притупляє, ти звикаєш, що це є і не закінчиться так швидко. В мене був дуже агресивний період часу, коли сварився зі всіма росіянами, трохи їх пресував. Потім казав їм, що був тоді за якоюсь гранню. Їх вплив на ситуацію був мінімальним, а будь-яка позиція має право на існування. 

Треба розуміти, що моя дружина – росіянка. Вона емігрувала з Росії до Угорщини 1992 року, кілька років прожила в Лондоні. Я також багато поїздив, ми космополіти. Але була напруга і в середині сім’ї. 

– Як не збожеволіти в моменти, коли в сім’ї нема згоди щодо таких критичних моментів? 

– Нам пощастило, що любов готова перебороти все. Щасливий, що натрапив на людину, яка теж це розуміє. Важко було, бо важелі пропаганди, якою користується Росія, дуже впливові. Навіть якщо людина не живе в Росії, а дивиться російське телебачення, то їй важко самій робити висновки. Скажу за себе: якби сам не був на Майдані, то міг би повірити в те, що Правий сектор переодягався в «Беркут» і стріляв по людях. Важко цьому протидіяти. 

Для дружини крапкою, яка повернула її до більш-менш реального світу, було моє повернення з Вімблдону-2014. Привіз їй «Guardian», «Times», «Newsweek», де було чорним по білому написано про Путіна та його павутину пропаганди. Всі світові медіа висвітлювали цю ситуацію під якимось одним ракурсом. Казав дружині: «Люба, можемо сперечатися з тобою, коли Україна каже одне, а Росія – інше. Але коли весь світ каже, що це чорне, а Росія каже – що біле, то треба задуматися, що воно не є білим». Вона почала змінюватися.

– Чому живете в Будапешті, а не в Україні? 

– Дружина завагітніла в 2013 році. Ми думали, куди переїжджати – їй потрібна була допомога, бо я спортсмен, весь час у роз’їздах. Ми розглядали два варіанти – Київ або Будапешт. Саме в той час почалися заворушення, розпочиналася Революція. Ми їхали до Будапешта на тимчасово. Тоді думав: якщо Росія зайде в Україну, то на нашому кордоні не зупиниться. В Європі не існувало сили, яка могла б зупинити російську армію. Тому ми тимчасово переїхали й вже 6 років тимчасово там живемо. Дружині там комфортно – вона закінчила в Будапешті школу та університет, знає мову, має приятелів. У мене їх немає, окрім Реброва. Мені комфортно там, де комфортно моїй сім’ї. В мене нема відчуття якогось дому. Він там, де моя родина. 

– Ви майже весь час перебуваєте за кордоном. Чому так сильно вникали й переживали за події в Україні? 

– Батьки так виховали. Я громадянин України. Для мене дуже важливо, щоб в цій країні було все нормально, вона розвивалась, щоб міг розказувати своїм дітям, що тут все круто. Насправді не маю відповіді, чому так. Це мій внутрішній стан. Він і сьогодні такий, нічого не змінилося. Тут поховані мої дідусі, бабусі, я народився в Києві. Знаю, яка в нас багата, велика й чудова країна і в якій вона зараз ситуації. 

– Найбільш емоційно критична точка, до якої ви дійшли в 2014-му. 

– Ілловайськ – найважчий період. Вже йшла визвольна хвиля, до кордону залишалося не так багато, а закінчилося так.

Дуже багато питань до в.о. президента й політиків, які не ввели воєнний стан ще під час подій анексії Криму. Після Ілловайську – також. Зрозуміло, що Росія має потужний військовий резерв і була незрозумілою підтримка від Європи та Америки. Але просто сидіти та розказувати, що в нас АТО, а не війна – не зовсім правильно.

Весь цей час мені соромно. Пощастило, що я в олімпійському резерві. Мене могли взяти до армії хіба в одну з останніх черг. Але молоді хлопці, які не бачили життя, гинули і гинуть там. Мені не краще від того. Добре, що зараз в Україні є армія, яка здатна захистити українську землю і народ.

– Радикальні думки були?

– Вони є і зараз. Але озвучувати їх не буду.

Для мене найкращий час – два місяці після Майдану. Коли вся ця наволоч щезла з території України, включаючи більшість «Партії регіонів». Не було нікого. Їх кидали у смітники, били. Це погано, так. Але чи заслужили цього ці люди? Безперечно. Вони мали весь нарід за баранів і дебілів, у них було право на все. Але політичний процес дав збій, ввімкнув бюрократичну систему. Стало зрозуміло, що їм нічого не загрожує. Вони змогли повернутися. Після Революції Гідності ми гідно не змінили судову систему. Вони не отримали ніяких покарань і в’язниць, а зараз оголошують промови з трибуни парламенту. Це реально смішно. 

– Не було безнадії через те, що інша держава в 21 столітті може почати збройний конфлікт на території іншої, незважаючи на будь-які кордони? 

– В нас був Будапештський меморандум. Ми побачили, як він насправді працює. Пан Кравчук може дуже багато розказувати, що він віддав всю ядерну зброю, бо не було керування – все керування в Москві. Мені цікаво, для яких ідіотів це розказують? Невже ми не могли переробити керування на наш лад? Це ж на нашій території. Ми могли зробити з цими боєголовками все, що б захотіли. Повна нісенітниця, що ми не могли ними користуватися. 

– В 2014-му ви дуже різко та агресивно сприймали все, що пов’язане з Майданом. Ваше сприйняття змінилося? 

– Воно не змінилося. Як підтримував цю дію, так і підтримую. Різниця тільки в тому, що того результату, за який стояли люди, немає. Оце є сумною новиною. Багато людей загинуло за те, щоб щось змінилося, але наш політикум вирішив цього не робити. 

– Розумію для себе, що підсумково Майдан провалився, бо більшість стояла не за щось, а проти чогось. Згодні? 

– Можливо. Більшість стояла проти Януковича, на негативі. Але так було спочатку. Потім були побиття та розстріли, Янукович втік. Але момент, проти чого стояв Майдан, залишився. Хіба ми бачили якісь вироки? Тобто, навіть у цьому плані справу не було доведено до кінця. 

Те, що Янукович втік, – мінус. Йому не повинні були дати це зробити. Якщо навіть Майдан робили спецслужби, то це помилка президента. Бо він є гарантом конституційного права та свобод. Якщо іноземна країна впроваджує на території вашої країни якісь свої речі, то ви повинні бути покарані або хоча б піти у відставку. Ви ж маєте таке контролювати. Хоча маю сумніви, що якась спецслужба світу має можливість одночасно зібрати більше мільйона людей в одному місці. Це нереально. Друге – ми не маємо реальних вироків жодної справи Майдану та антиконституціних законів 16 січня. 

«В поліцейського нема ніякої мотивації працювати добре. Він краще візьме гроші в п’яного за кермом, аніж той занесе їх судді»

– В чому прямо зараз найбільша проблема України? 

– Судова система. Зміна поліції – дуже гарний перформанс, який подобався мені. Але система загалом не працює. Ось, наприклад, я працюю копом, затримую чудака, який їде п’яним за кермом. Затримав, написав протокол, відвіз його в частину, здав документи, медики все підтвердили. Через три місяці знову його ловлю, в нього є документи і він знову п’яний. Далі проходимо той самий алгоритм дій, а через півроку – така ж ситуація. Тобто, його три рази ловлять п’яним за кермом, а в нього все одно є документи. Це як? Він йде до судді, суддя відтерміновує на три місяці, час проходить і знову по колу. В поліцейського нема ніякої мотивації працювати добре. Він краще візьме гроші в п’яного зараз, аніж той занесе їх судді. 

– Наведіть приклад з власного досвіду, коли судова система не працювала. 

– Найприкріше, що пригадаю – це випадок дворічної давини, коли їхав автівкою в паспортний стіл на Лесі Українки. Піднялися туди, треба було проїхати 100 метрів, розвернутися і поїхати направо. Ось ми стоїмо в черзі, щоб повернути на розворот, а люди, не чекаючи, одразу повертають направо. Будують критичні ситуації. А на іншій стороні стоїть автівка поліції і нічого. Розвертаюсь по правилах, паркуюсь перед ними, ставлю аварійний трикутник і питаю: «В цій ситуації вас нічого не дратує? Люди перед вашими очима роблять аварійні ситуації». Відповідають: «У нас інша задача». Окей, нема проблем, розвертаюся і йду. Підскакує інший поліцейський: «А чого ви зупинилися?» Кажу: «З вами поспілкуватися». «А тут не можна. Де ваші права?» – відповідає. Й виписує мені штраф. 

– Як можна змінити ситуацію? 

– Поки не змінимо правову систему, нічого не буде. Все буде ламатися на будь-якому етапі. Окей, звільняємо всіх суддів, беремо нових, які тільки що закінчили університети, де вони платили хабарі. Альтернатива одна – на якийсь період брати суддів з-за кордону. Правова система в нашій країни не функціонує зовсім. Будь-кого можуть затримати просто так. 

Ми ж очікували, що судді почнуть працювати інакше – стільки ж людей загинуло. Але ні, пофіг – гроші роблять все. Треба робити щось таке, щоб вони задумалися. Якщо евакуатор забере автівку і ти шукатимеш її по місту 4 години, то наступного разу задумаєшся: чи не простіше заплатити 20 гривень за нормальну парковку? Це те ж саме. Краще не взяти хабар чи правильно сплатити штраф, аніж сидіти у в’язниці. 

– Що в Європі є такого, чого нема в Україні? Що робить різницю? 

– Це дуже легко – освіта. У нас освіта купується до цих пір. Там цього нема. Так, теж є певне кумівство. Але критерій, що ти когось знаєш, працює на такому ж рівні лише з конкурентами з такою ж освітою. Тоді може зіграти роль контакту. Але в нас же ж пофіг – за освітою можеш бути лікарем, а тебе призначать генпрокурором. В Європі критична маса людей міркує, слідкує й не дає таким прецедентам траплятися. 

– В Україні також є розслідування, критична маса людей і галас у фейсбуці. 

– І все. Це ні на що не впливає. Хоча ця критична маса у нас дуже велика. Та без правової системи вона нічого не зробить. Бо армія та поліція виконують накази. Якщо вони розуміють, що суддя виніс неправовий вирок, то нічого не можуть з цим зробити – повинні вести паралель закону й виконувати накази, які їм дають. Якщо кажуть когось відпустити, то вони мусять це зробити. 

– Ви ділите людей на 73 й 24 відсотки?

– Ні. Можливо, я б тоді також голосував за Зеленського – просто не був на території України.

В Порошенка великий плюс – безвіз. Це те, що відсуває нас від Росії величезними стрибками. Дає розуміння, що нам туди не можна. В нього була чітка позиція щодо Росії. Але в Порошенка було дуже багато помилок й не було розуміння, що нема багато часу щось змінити. Він думав, що у нього буде кілька термінів і купа часу.

В Зеленського навіть не було програми. Він виграв лише за рахунок великих помилок Порошенка. Це дуже правильна стратегія. Великий плюс Порошенка в тому, що він не ввімкнув весь свій державний ресурс, щоб якось вирівняти ці вибори. Якби він це зробив, то все одно б програв вибори. Але це була б невелика різниця – в кілька відсотків. Це показує, що він дав людям зробити вибір. Вірний він чи ні , покаже час.

– Чому Зеленський – це не лише про популізм? 

– Це є лише популізмом. Коли людина каже, що не має впливу на суддів і вони незалежні, а потім відпускає беркутівців під обмін з Росією, то можна розказувати, що в нас абсолютно аполітичні судді, але докази отут. Це просто факт. Йому були потрібні люди для обміну, він віддав наказ.

Сам Зеленський не зробив жодної поганої дії, але команда навколо робить такий хаос і такі кроки, що розумієш: або він не контролює команду й не має на неї впливу, або йому байдуже і він з ними, але назовні показує інше. По ньому видно, що він переживає за це все, він завжди схвильований, на ньому нема лиця. Але як сталося так, що команда, яку він набрав, повністю неконтрольована? 

– Ви багато й впевнено говорили й говорите про політику. Чому досі не там? 

– В мене дорога совість, яку я не продам. 

– Запрошували? 

– Були певні пропозиції, але на даній стадії не розумію, що можу там робити. Можу плюнути на совість й заробляти гроші, але для мене гроші не є й ніколи не були пріоритетом. В мене чудова родина і не хочу дивитись дітям в очі й розказувати байки про те, що я нічого не беру. Існувати в політиці без хабарів неможливо, бо якщо не візьмеш ти, то візьме хтось інший.

«Різниця між Гвоздиком та Тимощуком велика. Анатолій не каже, що Росія – не агресор. Він працює там, заробляє гроші для себе і своїх дітей»

– Щоб займатися тенісом, треба багато грошей. Звідки у вас вони були?

– Їх не було. Я починав займатися тенісом в 6 років в секції, де було 50 дітей. Перші два роки тренувався об стінку. Ця група з часом зменшувалася. Фінансово було вигідно. Як з часом і в меншій групі з кількох дітей. Коли мені було 11, вперше поїхав до Чехїі.

До батька прийшла людина, прокунсультуватися на якусь тему. Виявилося, що в неї є партнер, який має тенісний клуб в Чехії. Поїхав туди на перегляд, сподобався їм. Вони покривали мої заняття тенісом, але потрібно було орендувати квартиру, ходити до школи. Тоді долар коштував 50 крон. Ми з мамою жили в мотелі, на місяць витрачали 80 доларів. Того часу у Києві в зимовий час міг тренуватися за ці гроші хіба 2 дні.

Але сім’я розривалась, бо ми з мамою жили там, згодом приїхав молодший брат. Було досить важко. Мама інколи їздила додому, а до мене приїжджали або бабуся, або її сестра. Мені пощастило вилізти з того всього. 

– Задоволені тим, якою була ваша освіта? 

– Вчився в найкращій школі світу – 92-й в Києві. Також ходив у школу в Чехії. Коли приїхав туди, в мене не було проблем з англійською. Була інша проблема – там ніхто не розмовляв англійською, а розмовляти російською відмовлялися. Тому що в них було свіже змушування говорити цією мовою в школах та університетах. Вони хотіли, знали, але бойкотували. Тому довелося вчити чеську – інакше неможливо спілкуватися.

– Чому більшість українських спортсменів не робить жодного акценту на освіту?

– Спорт потребує виснажливих тренувань й багато часу. Мій день складається з 9 робочих тренувальних годин. По часу він нічим не відрізняється від інших професій. Просто ми не сидимо в офісі. Декотрі мають такі інтенсивні дні дуже рано, навіть не закінчивши школу. Це великий ризик. Так, вони досягають високих результатів, але більшість не може цього зробити. Вони можуть хіба тренувати все життя. Бо в них нема освіти. 

– Чи варто змінювати підходи до освіти спортсменів? Наприклад, в Америці та деяких країнах Європи важливіша освіта, аніж спорт. 

– В Америці та Європі розуміють, що освіта дає людині плюс у соціальному ліфті, вона може отримати якусь працю. В Україні це не працює. Навіть якщо ти маєш освіту, то не факт, що отримаєш роботу. Бо ти нікого не знаєш. Але можеш навіть не закінчити школу, та когось знати – матимеш роботу. Це факт. Тому в нас родини спортсменів часто пресують дітей – спорт може бути єдиним шансом і квитком у життя. 

– Світоліна розповідала, що ходить на курси, які допомагають правильно спілкуватися з медіа. Усик і Ломаченко – очевидно не займаються подібним. Чи можливо, щоб останні не писали віршів про русскоє православіє? 

– Це нереально. Чому не всі люди закінчують університети? Бо не можуть скласти підсумкових іспитів. Чогось бракує, так? Не вистачає мислення. Не можуть усі бути юристами чи економістами, у всіх немає таких задатків. Якщо немає задатків закінчити юрфак, то не треба туди йти. Бути електриком – нормально. Не треба цього цуратися. В Європі ти нормальна людина в нормальному соціумі з будь-якою професією. А в нас це нижчий левел. 

– Ваша реакція на інтерв’ю Гвоздика Tribuna.com: «З такими громадянами Україна припинить існування». Чому вона була саме такою? 

– А як інакше? Чудак, якщо в тебе такі погляди, то Росія з радістю тебе забере. Або ДНР. Бери паспорт і давай. Ти ж вважаєш Україну настільки некоректною країною. 

– Чому саме боксери мають таку позицію? В цьому є якась закономірнсть?

– Дурні гроші. Коли боксер потрапляє на якусь арену, він заробляє мільйони за один бій. Але от у Володимира Кличка нема проблем з поглядами. Чому? Бо він прожив півжиття в Німеччині. 

– Ломаченко, Усик, Гвоздик часто бувають або живуть в тій же Америці. 

– Добре. Одна річ – жити в Америці, мати достаток й привезти туди всіх своїх друзів. Ти можеш зробити собі будь-який соціум там, ввімкнути «Перший канал» і говорити, що живеш в Америці. В Кличків не було такої змоги, вони мусили вчити мову. Ви говорили з Гвоздиком англійською? Як вона вам – нормальна? Так отож. 

– Що з ними робити? 

– Це круті боксери. Вони, як можуть, прославляють, інколи хають Україну. Це спортсмени, які мають право на свою думку. Моє право, як українця і людини, яка народилася в Києві, не підтримувати таких боксерів. 

– Ви не дивитеся бої Усика, Ломаченка та Гвоздика?

– Ні. Востаннє Ломаченка дивився 3 чи 4 роки тому. В соцмережах був підписаний на кожного з них, але вже ні. 

– Ви були б раді не знати про те, що вони думають? 

– Ні. Навпаки – радий, що знаю це. Я можу дати свою точку зору на це. Й знати – буду спілкувати з ними чи ні, якщо буде така нагода. 

– Правильно, коли їхня позиція на якісь речі перекреслює спортивні досягнення? 

– Це моя позиція. Багато людей буде дивитися їхні бої. Не можна казати, що моя позиція – найправильніша. Це моє право зробити так. Можна не поділяти їх позицію, але підтримувати, як боксерів. Це нормально. Ми живемо у відвертій, відкритій, демократичній державі, де кожен має право робити те, що потрібне для нього. В рамках правового поля. 

– Ви згодні, що ці боксери ретранслюють думки більшості населення України? 

– Впевнений, що так воно може бути. Подивіться, скільки крісел в раді набрали так звані опозиціонери. Наша країна – це про освіту й про телевізор, який диктує людям мислення. Люди не прагнуть читати й порівнювати інформацію з кількох ресурсів, щоб мати свою точку зору.

От люди чомусь думають, що говорити російською ок, бо нею завжди говорили. Всі розмовляють нею, бо українську мову принижували та знищували. Люди розмовляють російською, бо іншою нам не давали. А Совєтський Союз не існує вже 20 років.

До 14-го в родині спілкувався виключно російською, так чомусь було легше. Зараз спілкуємося українською. Розмовляю на шести мовах, відповідаю на тій мові, якою говорять до мене – англійською, російською, українською чи чеською. Але якщо є якийсь захід і є вибір, то говоритиму українською. 

– Ви розділяєте спортсменів на тих, хто поїхав заробляти в Росію і не поїхав? 

– Ні, але розумію, чому так є. Спортсмени – публічні люди. Їх позиція і приклад цікаві. Якщо вони їдуть до Росії, то заслуговують на критику, але не на хейт. Це ж їх вибір, рішення та совість. Моє право, як глядача – не дивитися й не підтримувати. Ваше право, як журналіста – не висвітлювати ці події. Але писати статті й розказувати, що він ідіот – неправильно. Так, мене скоробило інтерв’ю Гвоздика, але я написав про це в своїй соцмережі, для своїх друзів. 

– Ваш друг Тимощук – це розчарування та зрада? 

– Ні, не для мене. Добре його знаю, приятелюємо з 2008 року. Знаю його ситуацію, але не маю права розказувати – це його приватне життя.

Я був у Петербурзі після його повернення з «Баварії». Мені б дуже хотілося, щоб в Україні так ставилися до спортсменів. Їхали на хокей, запізнювалися, і пан Тимощук порушив ПДД. Міліціонер зупиняє, бачить, хто за кермом, і каже: «Їдьте. Все нормально». На хокеї один з вболівальників побачив Анатолія і починає скандувати його прізвище, за мить підключилися ще людей 600. В мене мурашки були. Його там безмежно поважали за працездатність і правильність. Тому коли його запросили до тренерського штабу «Зеніта», а він погодився, то я це зрозумів, 

- Яка різниця між Гвоздиком і Тимощуком? 

– Велика. Анатолій не каже, що Росія – не агресор. Він працює там, заробляє гроші для себе і своїх дітей. Це його рішення. Знаю його дуже довго, тому мені важко критикувати – знаю, що він хороша людина. 

- Зараз спілкуєтеся з ним? 

– Так. 

- Чому він не дає інтерв’ю? 

– Він не хоче нічого говорити, бо є певні юридичні моменти з дружиною. 

«Якщо далі не буде результату, то нема сенсу займатися тенісом. Це викид грошей на вулицю. В мене три дитини, яких треба виховати й дати освіту»

– В рейтингу ATP прямо зараз посідаєте 166-те місце. Добре заробляєте тенісом? 

– Не заробляю зовсім. Я в мінусі. 

– Коли востаннє були в плюсі?

– Минулого року ні. Позаминулого ще був у маленькому плюсі. 

– Чому досі займаєтеся тенісом? 

– Бо я його люблю. Він дав мені змогу побачити світ, родину, сім’ю, дав змогу мати фінансову свободу, розвиток. 

– Ще повернетеся в топ-50? 

– Хотілося б. Фізично відчуваю себе набагато краще, ніж коли був біля сотні. На жаль, немає перемог. Це скоріше є емоційним, а не фізичним станом. 

- Останнім часом новини з результатами Стахоського мають однакові слова – програв, поступився, вилетів. Чому так? 

– В тенісі в кінці тижня все одно лише один переможець. Решту часу ти програєш. Але так – я в психологічній кризі, не ігровій. Мені важко мотивувати себе. От ти граєш проти тих, хто на 12 років молодший, їдеш на челледжер. Перше коло граєш за 400 євро. Виходить хлопчина, який бігає, рве, кричить і хоче, ти розумієш – це все я вже не раз проходив. Важко з ним емоційно сперечатися.

Важко вигравати, коли нема стержня. От Надаль – в кожному матчі він домінує емоційно. Він бореться за кожен м’яч. Всю свою кар’єру він грав 16-17 турнір на рік, я граю 25. Свій енергоресурс витрачаю дуже багато. Бачив це в Запоріжжі на Кубку Девіса, коли програв перший матч. Не міг підняти себе емоційно, все змінилося лише на другий день. 

– Де шукати ці емоції прямо зараз? 

– На великих турнірах вони є, бо ти граєш з гравцями іншого рівня. Ти граєш за щось – фінанси, статус. На маленьких змаганнях це дуже важко. Хочу, щоб ці емоції повернулися. Мене дратує, що немає результату. Дратує, що не є з родиною. Тренуюся цілий день, їду на змагання і не даю результату. З однієї сторони обкрадаю свою родину часом, приходжу мертвий ввечері та ще й програю. Можливо, дуже багато від себе хочу і тисну. Нема результату ні там, ні тут. 

– За рахунок чого ви живете? 

– На те, що заробив у попередні роки. 

– Скільки ще так зможете? 

– Жити можу довго, професійно займатися тенісом ще цей сезон точно. Якщо далі не буде результату, то немає сенсу. Це викид грошей на вулицю. В мене три дитини, яких треба виховати й дати освіту. Це не дуже дешево. 

– Що після тенісу? 

– Вино дозріло ще до завершення кар’єри. Це новий український проект, власний бренд вина. Але це не основа. Якщо б це був проект, який вже зараз має приносити доходи, то пляшка коштувала б у рази більше. Культура вина й виноробства дуже мене затягнула. Хоча алкоголь мені не дуже смакує. П’ю вино для того, щоб знайти якісь характеристики, щось відчути. Суто з професійної точки зору. Дуже кортіло зробити доступний та якісний продукт. Сподіваюся, вийшло.

– Що, окрім вина? 

– Тренувати точно не буду – тренерство захоплює в себе подорожі. А подорожувати не те, що не можу, – набридло. В середньому літаю по 400 годин в рік. Є пропозиція щодо працевлашування в певній тенісній структурі з крутими проектами. Вона дуже далеко звідси. Це загартовує зібрати всю родину й поїхати. Ми будемо відірвані, але можемо піти й на такий крок. 

Другие посты блога

Все посты