Tribuna/Гандбол/Блоги/Дух часу/«Раніше кожні канікули бував у Донецьку». Етнічний українець, який розриває Євро (а виступає за Австрію)

«Раніше кожні канікули бував у Донецьку». Етнічний українець, який розриває Євро (а виступає за Австрію)

Нікола Білик – зірка європейського гандболу.

Блог — Дух часу
16 января 2020, 22:52
13
«Раніше кожні канікули бував у Донецьку». Етнічний українець, який розриває Євро (а виступає за Австрію)

Нікола Білик – зірка європейського гандболу.

Збірна Австрії – одна з тих команд на гандбольному Євро, що не знає слова «поразка». Австрійці виграли всі три матчі на першому груповому етапі – в Чехії, України та Північної Македонії. Найкращим гравцем цієї команди є напівсередній 23-річний Нікола Білик. На чемпіонаті він забив 28 голів, 10 з них – у ворота України. Також він є капітаном австрійської збірної.

Грав в одній команді з батьком, воротарем збірної України. Але став зіркою Австрії та німецької бундесліги

Його прізвище прямо говорить про зв’язок з Україною. Батько Білика – Сергій Білик, гандбольний воротар, який протягом багатьох років виступав за збірну. Сергій грав в Україні та Тунісі, але найбільшу частину своєї кар’єри (17 років) провів в австрійському «Файверс Маргаретен». 

Нікола народився в Тунісі, а через три роки разом із сім’єю переїхав до Австрії. Де й почав займатися гандболом.

Білик став справжньою зіркою не лише австрійського, а і європейського гандболу ще на юніорському рівні. Наприклад, на відповідному Євро-2014 в Білорусі його визнали найкращим гравцем турніру (він став найкращий снайпером). З «Файверс» Нікола виграв абсолютно всі австрійські титули й отримав прізвиського «гандбольний Алаба». Не дивно, що в 2015-му він підписав контракт з тоді чинним чемпіоном Німеччини «Кілем». Офіційно перехід відбувся через рік. Для цього Білику довелося відмовити «Барселоні». «Вибрав «Кіль» через бундеслігу. Цей чемпіонат набагато сильніший за іспанський. Хотів мати більше ігор. Думав, що для мого розвитку так буде краще», – говорив він в інтерв’ю «Пресболу».

Білик не прогадав і добре обжився в бундеслізі. За попередні три сезони на його рахунку 464 м’ячі, а також два кубки Німеччини та перемога в кубку ЄГФ (другий за рангом європейський гандбольний турнір після Ліги чемпіонів). В чемпіонаті справи трохи гірше – два третіх місця, одне друге. В поточному сезоні «Кіль» виступає в Лізі чемпіонів, де впевнено лідирує в групі з «Мотором» (Білик третій бомбардир команди з 35 балами). В чемпіонаті Німеччини «Кіль» після 20 турів також перший.

Окрім паркету, Білик круто проявляє себе... на сцені. Отак Нікола святкував титул «Кіля» на європейській арені 

Цікаво, що чотири роки Білики провели на одному майданчику – з 2012-го по 2016-й обидва виступали за «Файверс». Сергій Білик завершив кар’єру аж у 46 років. «Ніколи не забуду той чудовий час. Багато чому тоді навчився. Тато постійно допомагав. Спочатку було не дуже просто. Обоє не знали, як все складеться. Але після першого сезону зрозуміли, як один з одним розмовляти, коли краще промовчати», – розповідав Нікола. 

Востаннє був в Донецьку 6 років тому, вільно говорить російською

І Сергія, і НІколи Біликів часто запитували про те, чому син не виступає за Україну. Відповідь завжди була однаковою. «За ментальністю я все-таки українець. Завжди говорив: я звідти, звідки мої батьки. А австрійське громадянство прийняв, тому що хотів подякувати країні, яка допомагала і підтримувала. Було б неправильно в моральному плані брати український паспорт. І в гандболі мені допомогли. Це було вірне рішення. Але й українська кров у мені теж тече. Не забув, звідки я», – казав три роки тому Нікола. 

«Він перепробував багато видів спорту, а в гандбол прийшов тільки в 11 років і швидко почав давати результат. Уже в 14 він отримав можливість виступати за юніорські збірні Австрії. Він дуже рано почав, тому питання Україна або Австрія перед ним не стояло. Те, що він грає в австрійській збірній – це його подяка тій країні, в якій він став гандболістом.

Але при цьому він знає, звідки його коріння і вважає себе українцем. Він сам сказав ці слова, коли у нього брали інтерв’ю кілька років тому. Ментально він українець. У мене також австрійський паспорт і я захоплений цією країною. Живу тут, затребуваний тут, але я завжди пам’ятаю звідки я родом і де мої родичі», – сказав Сергій в інтерв’ю XSPORT.

Його ім’я – Микола, однак австрійські журналісти трішки його змінили й спекатися від вже звичного «Нікола» не вдалося. Він вільно спілкується російською, слідкує за тенденціями в українському суспільстві та спорті. Раніше часто приїжджав в Україну, в Донецьк, де навіть жив кілька років. В Донецьку в нього й досі залишилися родичі.

«Востаннє був у Донецьку, коли мені було 16 чи 17. Зараз через гандбол важко вибратися в Україну – хіба якщо є матчі в Запоріжжі. А раніше їздив туди на кожні канікули на кілька тижнів. Бував 1-2 рази на рік. Їздив і на Чорне море, і в Крим. У Донецьку залишилися хресний тато, бабуся, друзі, двоюрідні брати та сестри. Зі всіма спілкуюся по вайберу. Хоча хотілося б побачитися. Але часу мало. Та й все знають, яка зараз ситуація в Донецьку. Потрапити туди не так легко. Слідкую за подіями. Новини, зрозуміло, засмучують, як і кожного. Шкода. Таке гарне місто ламають, руйнують. Це страшно і неправильно. Але з політикою ми мало що можемо зробити», – говорив Нікола. 

Він страшно любить борщ – йому його готує навіть дівчина-хорватка. І не втрачає зв’язок принаймні з російськомовним середовищем. «Є кілька співаків, які слухаю. Серед реперів – Ярмак, Тіматі. Григорій Лепс дуже подобається. Раніше і книги читав. Наприклад, казки. Пам’ятаю про Муху-цокотуху. Батьки хотіли, щоб я таким чином вчив мову. До сих пір вмію читати російською. До речі, у Відні у мене є друзі з Росії, України, Білорусі. Ми разом ходили до церкви».

Фото: Zimbio

Другие посты блога

Все посты