Президент «Інгульця» Поворознюк – це добро чи зло?
Сперечаються автори Tribuna.com.
Дмитро Поворознюк: добро
В світовому кіно є багато бандитів, які викликають симпатію. Один із головних – дон Віто Корлеоне з «Хрещеного батька». Якщо накласти історію дона Корлеоне на український футбол і уявити, що Нью-Йорк знаходиться в степах Кіровоградської області, ми отримаємо українського дона, точніше «Папу», Олександра Поворознюка.
У нього є всі атрибути голови італійського мафіозі – автомат у машині, особиста охорона, бізнес в якому працюють тисячі людей, райони, які залежать від нього, свої ресторани, готелі, земля і поклоніння та страх серед оточення. Йому належить 20 тисяч гектарів землі, він створив футбольну команду «Інгулець» для душі та власних емоцій.
Але при всіх цих атрибутах дон Поворознюк залишається якимось приземленим і відвертим.
Чи знаєте ви ще хоч одного президента футбольного клубу, який на сайті команди в розділі контакти відкрито вказує свій прямий номер телефону? До речі, ви і зараз можете цей номер легко знайти.
Нова емоція Поворознюка – грати домашні матчі на класному стадіоні. Він уже наполовину збудований. 7 тисяч місць, все за сучасними вимогами УЄФА. Що зробив дон? Побудував бетонний завод, щоб створити нові робочі місця і своїми матеріалами побудувати стадіон. Цей бетонний завод окупив себе за 6 місяців – тепер він постачає цемент в сусідні регіони, а робочі місця залишилися.
Він бере молоток перед півфіналом Кубка і сам вбиває дюбеля на стадіоні, він їде косити врожай на комбайні і сам з охороною їде протистояти рейдерам. Він господар у регіоні, де чудово розуміють силу та страх, а доброту та довіру часто вважають слабкістю.
Головна сила Поворознюка – незалежність. Він витрачає не бюджетні, а власні кошти. Він може тролити в інтернеті «Шахтар» або «Динамо», критикувати ФФУ, відмовити телеканалам в трансляції півфіналу Кубка України. Він записав на відео, а потів опублікував зізнання футболіста своєї команди, відверто розказував про цей «вірус» в медіа, він навіть по-своєму боровся з цією хворобою. Просто три футболіста «випадково» впали в люки. Відкриті переломи, інвалідність і завершення кар’єри – це дико і страшно в 21-му столітті. Але «Боженька все бачить» – коротке пояснення дона «Інгульця». Після цього епізоду ніхто і ніколи в «Інгульці» не подумає про злив матчу. Поворознюк поборов проблему своїми методами. Вони дикі? Так. Ефективні? Дуже. Набагато ефективніші за вічні розслідування ФФУ і всіх комітетів разом взятих.
Із Києва, Дніпра, Львова чи Одеси ось ця картинка жорстокого дона здаються дикою і незрозумілою. Це 90-ті. Це кримінал. Але достатньо побути в районі Петрового, щоб зрозуміти – це необхідність сьогодні. Коли до людей можуть приїхати рейдери і викосити на комбайні весь врожай і знищити роботу за рік, коли десятка спортивних молодих людей забирають товар у незахищених продавців – їм не допомагає поліція чи держава. Коли без повного контролю люди спиваються, і їх немає ким замінити. Там свої закони і свій порядок. На жаль. І в такому хаосі такі «дони» і «папи» – необхідність. Як елементи перехідного періоду. Вони захищають, вони створюють, вони допомагають. І, звичайно, вони завжди можуть зробити «пропозицію від якої неможливо відмовитися». Дон Корлеоне і Олександр Поворознюк стали можливими в конкретний період часу, в конкретному місці і обставинах.
Олександр Сажко: зло
Нещодавно Дмитро Поворознюк зняв яскравий репортаж про Олександра Поворознюка. Безліч дрібних деталей, кричущі заяви, все без купюр. Після цього неможливо не зрозуміти, хто такий президент «Інгульця» та виробити до нього відповідне ставлення.
Яке ж було здивування, коли по реакції в коментах стало помітно, що більшість усвідомлює, якою людиною є Поворознюк, але їм це подобається. Вони не тільки симпатизують верховному володарю села Петрове, але й з радістю би побачили його серед керівників нашої держави. Така тенденція в мисленні лякає.
Виявляється, людям не потрібні зміни та руйнування під нуль старої системи. Вони мріють жити по-старому, з добрим царем. Сильним та справедливим дядьком, який будь-якими методами вирішить проблеми та засуне кусок хліба в рота. Кого хвилює, що ця справедливість примарна, бо базується не на законах і чіткій системі, а на настрої та забаганках однієї людини? Вибачте, але це комплекс раба.
Можливо, Олександр Поворознюк і справді абсолютно нормальний мужик, якого обставини змусили взяти до рук автомат і стати тим, ким він є. Впевнений, що він зробив багато добрих справ для Петрового та «Інгульця». Але не можу симпатизувати людині, яка з широкою посмішкою і навіть реготом розповідає про зламані ноги та завершені кар’єри трьох гравців свого клубу, коли він їх спіймав на договірних матчах.
Справа навіть не в тому, що покарання не відповідає злочину. Жарт з коментів в ютубі раптом починаєш сприймати дуже серйозно: «Не подобається Поворознюк? Дивись під ноги, чи не відкритий люк». Наступного разу це може бути хто завгодно, хто піде наперекір. Бо якщо засмучуєш Папу – будеш покараний. Як? Хто ж знає? Це залежить тільки від його настрою.
Не в такій країні хочеться жити. Не таким має бути український футбол.
Важко заперечити, що Олександр Поворознюк – яскрава та неординарна особистість. Він притягує хайп як магнітом.Він дуже цікавий і як людина, і як президент клубу.
Тому дуже не хочеться, щоб успіхи «Інгульця» заклали в голови вболівальникам хибну думку, що такі поворознюки врятують український футбол.
Так, Поворознюк – це теперішнє українського футболу. Але якщо він та його методи стануть майбутнім, то в нас великі проблеми. Бо це нічим не краще за олігархічний футбол, руїни якого ми розгрібаємо зараз.
Фото: «Інгулець»
