«Лише під єдиний державний прапор, в єдиному чемпіонаті. Ніяких Суперліг». Президент ФХУ — про збірні, майбутній сезон, Колеснікова і війну

Президент Федерації хокею України Георгій Зубко у інтерв’ю Пилипу Штоді розповів про результати збірних U-18 та національної на чемпіонатах світу, майбутнє чемпіонатів України, долю конфлікту з Борисом Колесніковим та свою історію війни. 

«У нас була пропозиція виступів з гарантованим збереженням місця в дивізіоні, незважаючи на спортивний результат»

- Як приймалося рішення про участь наших збірних на чемпіонатах світу в умовах війни?

– 24 лютого все наше життя поділилось на «до» і «після». Тоді ми думали, перш за все, як виживати, все інше було другорядним. Але за кілька тижнів ми почали думати, як нам взагалі не втратити таку спортивну галузь, як хокей.

Кожна людина, яка очолює якийсь процес, це не обов’язково має бути спорт, має бути відповідальною за те, що їй довірили. Коли ми почали проходити крізь це розуміння, стало очевидно, що нам потрібна велика евакуація дітей. Не лише, щоб вони були живі і знаходилися у безпеці, але й щоб вони мали змогу грати в хокей.

Така сама ситуація була і з виступами збірних, тому що вони були, є і будуть пріоритетом нашої роботи. 

Ми знаходимось у постійній тісній комунікації з міжнародними партнерами. Від них ми отримали різні пропозиції щодо допомоги, зокрема, організації виступів збірних. Наприклад, у нас була пропозиція виступів з гарантованим збереженням місця в дивізіоні, незважаючи на спортивний результат

Ми спілкувались, думали, кого ми можемо зібрати, як почати готуватись. Одночасно тісно комунікуючи з різними міжнародними федераціями. Тоді ми почали шукати можливість для довготривалого тренувального збору. Тому що день перебування повної команди на зборі коштує від 3000 до 5000 євро, залежно від місця і умов. Ці можливості ми отримали.

Порадившись з командою ФХУ, порадившись з тренерськими штабами, ми прийняли рішення, що ми за спортивним принципом готові доводити, що ми гідні. Рівень нашої мотивації цього року був більшим, ніж коли-небудь. Хоча зізнаюсь, що в нас були певні тривоги з цього приводу, особливо за U-18, тому що команди, які у нашій групі виступали (Австрія, Словенія, Угорщина) – з країн, які за рівнем хокею знаходяться набагато вище нас.

Тим не менш, я вважаю, що ми дійсно гідно виступили.

- Я впевнений, що і Вадим Шахрайчук, і Олександр Бобкін не хотіли везти на ЧС сирі команди, щоб не підставлятись під поганий результат, тому вони вимагали для себе (своїх команд) гідні умови для підготовки, для тренувань. Як вирішувалось це питання?

Збори в Угорщині: перемога національної збірної над Хорватією

 

- «Вимагали» – навряд чи це слушне слово, але дійсно вони пояснювали нам, які умови їм потрібні для підготовки. Ми отримали допомогу від приватної чеської компанії, яка профінансувала три тижні для нашої юніорської збірної в Чехії. Потім на два тижні переїхали до Швейцарії. Гадаю, багато хто з наших гравців вперше опинився у таких умовах, які нам надали у Лугано.

- Україні зараз допомагає увесь світ. Виходить, що і хокей – не став виключенням?

- Так, уся хокейна родина, від президента IIHF Люка Тардіфа до членів Ради, надають нам реальну, пряму допомогу. Як фінансову, так і допомогу з точки зору забезпечення наших команд. Але додам, що команда Федерації хокею України за цей час працювала, напевно, більше ніж будь-коли до цього. Нехай ми змінили офіси, змінили місця перебування, але всі хлопці і дівчата працювали заради результату фултайм. І працюють нині.

Збірна U-18 у Швейцарії

Юніорська збірна провела великий збір в Чехії та Швейцарії, національна збірна отримала повноцінну можливість готуватись в Угорщині. Більше того, нам вдалося вивезти сім’ї членів національної команди, в кого був такий запит. Багатьом було важливо в психологічному плані не розривати родини в такій ситуації. Зрозуміло, що всі були занепокоєні тим, що відбувається вдома, а коли твоя сім’я знаходиться в небезпеці, то важко концентруватися на хокеї. Тому сім’ї були разом зі спортсменами. Увесь цей процес тривав майже безперервно 45 днів – це великий проміжок часу.

Враховуючи, що майже місяць перед цим хлопці взагалі не тренувались, вони приїхали не в найкращому стані, тому чітко була помітна різниця в їхній формі вже перед чемпіонатами світу. 

За кордоном у нас була можливість подивитись дуже багато спортсменів U-18. Тренерський штаб Олександра Бобкіна передивився приблизно 45 спортсменів, з яких відібрано було 22.

- Як вам спортивний результат збірних?

- Ми більше хвилювались за команду U-18, але їхній моральний стан, тренувальний процес, через який вони пройшли, дав результат. Я щиро вважаю, що ми були найкращими на цьому турнірі. Можу сказати, що це неймовірно гідний результат. Думаю, вони зробили більше, ніж могли.

Дивлячись на молодь, головне – зрозуміти, що в нас є спортсмени, які можуть гідно представляти Україну в професійному хокеї та національній збірній. Вважаю, що команда U-20 має не менший потенціал. Так, молодь у грудні отримала гірший результат, але там були помилки, які ми знаємо і визнаємо. До власних помилок і вдач ми ставимось досить раціонально і спокійно. 

Зараз наші юнаки та молодь виступають фактично на шість пунктів вище за національну збірну. Це говорить про те, що нам дуже важливо не загубити перехід з молодіжного хокею в професійний. Саме над цим ми зараз і працюємо. Ми точно маємо всі підстави, щоб розраховувати на подальші добрі результати. Юніорами я дуже задоволений. 

Національна команда готувалась в дуже важких психологічних умовах, але медаль ми так само отримали. Зовсім не стояло питання про виліт команди з дивізіону. Один матч був провалений – з Японією. Ми це зрозуміли, зробили правильні висновки, а далі не залишили каменю на камені від Естонії, хоча нам розповідали, що вони можуть дати нам бій. Дуже класним був матч з поляками, повні трибуни, єдність вболівальників двох країн, дуже хотілося перемогти. 

Вважаю, що національна збірна гідно повоювала на своєму фронті, даючи можливість чути гімн і підіймати український прапор на міжнародних змаганнях.

- Декілька питань по персоналіям у національній збірній. Якою була ситуація з легіонерами з Росії та Білорусі у збірній України? Бачили, що грав Ілля Коренчук, викликався Олександр Костіков, відносно нещодавно за збірну загравався Сильницький були інші натуралізовані прізвища.

– Моє особисте переконання, спорт – не є поза політикою. А особливо спорт – не є поза війною, тому що війна це і не політика. Політика – це переговори, це діалоги. Коли гинуть люди, не може бути нічого посередині. Тому всі, хто мають український паспорт, мають чітку позицію і, звичайно, мають гідні професійні якості, усі отримали можливість грати за збірну.  

Хто не мав чогось з цих трьох пунктів, той навіть не розглядався. В національній команді ми не бачили гравців, в яких був український паспорт але не було чіткої позиції. Мова йде про всіх, хто був на зборах. Ми не чули жодного разу навіть натяку на нерозуміння реальності. Всі хлопці розуміють, що в Україні війна, що Росія – агресор і окупант. Тому відбір до збірної проходив за спортивним принципом.

- Не було такого, що легіонери навпаки займали ще більш активну громадянську позицію, можливо, відчуваючи якусь провину?

- Ми достатньо часу жили єдиним колективом, щоб все зрозуміти. Ні для кого не створювались ніякі додаткові умови. Коли позиція єдина у всієї команди, це відчувається. Ми всі були однаково патріотичні і всередині, і зовні.

- Можемо ми поставити крапку в питанні контракту Ігоря Мережка з російським клубом?

- Наскільки мені відомо, Ігор не розглядає варіантів продовження подальшої своєї кар’єри в Росії. Він добре виступив на ЧС, впевнений, що він отримає контракт у сильному клубі європейського чемпіонату, або в українській команді в європейському чемпіонаті. Ми ще поговоримо про такий варіант для наших клубів.

Ігор Мережко став найкращим захисником турніру в Тихах

 

Мережко і близько не пов’язує свою кар’єру з російським хокеєм. Він, як українець, продовжить свою кар’єру у Європі, або в Україні, якщо буде така можливість.

- Павло Падакін і його ймовірне повернення стало гучною новиною, але зіграти на чемпіонаті світу йому завадила травма?

- Дійсно Падакін був на зборах. Він – талановитий хлопець, але він не зміг зіграти. Це було обопільне рішення тренерського штабу і його, але це не останній чемпіонат світу. Він українець, в нього чітка громадянська позиція. Ми всі щиро бажаємо йому професійних успіхів, він гратиме в Європі. Наскільки мені відомо, він також не пов’язує свою подальшу кар’єру з Росією. Можливо, він буде корисним нашій збірній на наступному чемпіонаті. З юридичної точки зору жодних обмежень в нього немає.

«Ми розглядаємо участь декількох команд в європейських чемпіонатах»

- Поговоримо про чемпіонати України. Яке майбутнє на нас очікує в плані дорослого та молодіжного чемпіонатів?

- Це дуже важливе питання, особливо що стосується молодіжного чемпіонату, який з минулого сезону почав функціонувати в повноцінному форматі. Це один з найголовніших елементів переходу юного спортсмена до професіонального хокею. 

Про майбутнє. Дійсно, війна впливає на всі наші плани. Нам важко щось стверджувати однозначно, але ми сьогодні говоримо так: якщо військова ситуація в країні дозволить створити чемпіонат, ми обов’язково будемо робити власний чемпіонат.

Ми вже можемо сказати, що завершено контракт з Українською хокейною лігою, він не буде продовжений ні з УХЛ, ні з будь-якими іншими суб’єктами. Федерація хокею України найближчі роки проводитиме чемпіонат України самостійно. Буде створений спеціальний комітет, до якого увійдуть представники клубів. Якщо нам дозволить ситуація, ми будемо проводити чемпіонат. 

Як альтернативний варіант ми розглядаємо участь декількох команд в європейських чемпіонатах. І зараз, і під час мого відрядження в Європу ми проговорювали з IIHF, з деякими представниками ліг можливість участі українських клубів в різних чемпіонатах Європи. 

Сьогодні ми говоримо про те, щоб українським спортсменам була забезпечена відсутність статусу легіонерів в європейських чемпіонатах. Це дасть їм реальну можливість бути ще більш конкурентними. Про це я говорив із президентом італійської Федерації, з представниками Фінляндії. 

Якщо не буде загострення, обов’язково повинен бути й молодіжний чемпіонат. Якщо ми розглядаємо участь декількох професійних команд в Європі за умови відсутності повноцінного внутрішнього чемпіонату, то про молодіжний чемпіонат говоримо з максимальною долею вірогідності, що він повинен бути. Зараз ми також проробляємо варіанти для наших молодих хокеїстів, щоб вони мали можливість займатися в провідних молодіжних лігах Європи. 

У найближчий місяць ми сформуємо наші дорожні мапи з кожного питання. Потрібно чітко розуміти, що буде, якщо так, а що буде, якщо так. 3 травня в Києві, наприклад, почала функціонувати льодова арена, вона залита, почали грати. Якщо ситуація не буде погіршуватися, можливо, буде ще одна залита, потім ще одна. Також ми говоримо про захід України, де нам так само потрібно заливати лід. Подивимось, як почуватимуться Кременчук та Полтава.

Перше завдання – не дати хокею вмерти, тому що це складний вид спорту, який потребує багато умов. Одночасно із цим, війна змінила наше життя, але не плани. Ми переможемо, ми плануємо відбудову. Хтось може сказати, що це дивно, коли руйнують міста, але вже пройдено великий шлях з програми будівництва. Фактично ми зупинились на етапі вже будівництва цих арен. Так, певні регіони окуповані, але ЗСУ їх відвоюють, там буде хокей.

У Харкові внаслідок обстрілу російської армії частково зруйновано льодовий комплекс «Салтівський лід»

 

Це складне питання, де потрібно бути обережним. Ми відчуваємо повну підтримку світу з точки зору донатів, з точки зору допомоги дітям. І вже почали говорити про допомогу професійному та молодіжному хокею.

- Ви сказали, один чи декілька українських клубів можуть грати в іноземних чемпіонатах. Вони це зможуть зробити за власний рахунок чи за кошти ФХУ?

- Найбільш реальним зараз я бачу процес спільного фінансування. Тобто Федерація сформує бюджет разом з нашими міжнародними партнерами, разом з власниками клубів. Ми попередньо зараз формуємо цю пропозицію на базі Федерації, щоб далі запропонувати її власникам команд. Ми розуміємо, що у багатьох власників клубів втрачено або частково пошкоджено бізнес. Є різні ситуації за своєю складністю. На цей сезон ми планували великий чемпіонат, але, мабуть, вже напланувалися. Це вже історія з минулого.

Домовились про пряму фінансову підтримку українському хокею від Асоціації хокею Фінляндії

 

Зараз ми формуємо наші фінансові можливості, а відштовхуючись від цього, вже запропонуємо меценатам і власниками команд пропозиції на участь. Я точно відчуваю підтримку Заходу. Наприклад, з Фінляндії я повернувся в Україну з конкретними цифрами. Усі ці цифри ми формуємо в фонд і найближчим часом їх анонсуємо. Останній місяць ФХУ працює над створенням нової фінансової одиниці. Яка буде забезпечувати багато процесів.

- Про які розміри приблизно йде мова?

- Насправді, щоб реалізовувати наші плани – дитячий хокей, молодіжний, професійний та відновлення інфраструктури – потрібні мільйони євро. Саме про такі кошти ми говоримо. За перший місяць, якщо ми сукупно візьмемо підготовку збірних команд, евакуацію дітей, прямі та непрямі фінансові показники, то Україна близько на мільйон євро вже отримала допомогу

З небезпечних місць поїхало близько 800 дітей і мам. В них є житло, можливість тренуватись, комусь допомагають з роботою. Я дуже добре пам’ятаю ті дні, коли ми евакуйовували юних спортсменів, і ми домовлялись щоб хокеїсти сідали на потяг за одну станцію до центрального залізничного вокзалу. Тоді було дуже багато людей на одне купе, приблизно по 15 людей. Зрозуміло, що з центрального вокзалу з ключками вони поїхати б не змогли. Всі ці умови дуже чітко розуміють наші друзі з Європи.

НХЛ надала нам пряму фінансову допомогу. Сьогодні ми напряму комунікуємо з Національною хокейною лігою, певні перемовини ще заплановані на майбутнє, якщо буде змога. Канада допомагає, дуже актуальними стали наші контакти, які були напрацьовані під час нашого візиту у грудні.

Тому ми говоримо про потребу в мільйонах євро для того, щоб у цей складний час ми не втратили все те, що ми маємо.

Для нас не існувало ніяких альтернативних «суперліг», вони нам шкодили з точки зору розвитку

- Не можу не запитати про минулий сезон і конфлікт, який розділив чемпіонат України на дві ліги. Було якесь примирення або навпаки шляху назад немає? Яка ситуація зараз?

- Перш за все, ми точно зараз не шукаємо ворогів. Однозначно. Ми зараз думаємо лише про максимально добре майбутнє, але ми точно пам’ятаємо про те, як все це відбулося, і що саме відбувалося. Війна нічого не перекреслила, ми не забули ту ситуацію. Скільки шкоди було нанесено, скільки образливих слів на адресу організації, моїх колег, я навіть не кажу про себе.

Але шлях примирення завжди існує. Цей шлях в публічному діалозі. Ми завжди до нього готові

Для нас не існувало ніяких альтернативних «суперліг», вони нам шкодили з точки зору розвитку. Але ми не думали, а що ми будемо з ними робити. Вони були поза правилами. Я не допускаю можливості будь-якого подальшого розколу в нашій грі. Лише всі під єдиний державний прапор, в єдиному чемпіонаті, який ми зможемо створити. Будемо далі працювати єдиним фронтом. Звичайно під керівництвом ФХУ і законної організації, яка буде працювати на користь командам і спортсменам.

Санкції зі спортсменів попередньо зняті, вони можуть грати. З клубів – не зі всіх. Я вже не дуже пам’ятаю поточний стан з точки зору апеляцій, але впевнений, що ми можемо виконати усі вимоги спортивного правосуддя і повернутись до нормальної гри. Але усі правові вимоги треба виконати, безумовно.

Не може бути історії, що ми перегорнули сторінку і все забули. Ні. Всі процеси потрібно доводити до кінця, як і в хокеї, всі моменти потрібно догравати. 

- Коли сайт ФХУ оприлюднив склад збірної України, там у дужках були назви клубів, але за гравцями «Донбасу» нічого позначено не було. Про що це говорило? 

- Я думаю, що це було пов’язано з тим, що на момент заявки гравців у збірну Федерація не мала ніяких відносин з цими клубами. Тобто клуби, які не знаходяться в юридичних відносинах з Федерацією, не є суб’єктом хокею для нас, а відповідно і для наших процесів. Хоча я точно вважаю, що всі, в кого є бажання грати, мають виконати рішення і повертатись. 

- Немає сенсу не називати прізвища, які всі знають, які були двигунами цього розколу, тому питання: така заможна і впливова людина, як Борис Колесніков, якщо захоче, зможе далі брати участь зі своїм клубом у змаганнях під егідою ФХУ?

- Всі команди можуть. І команда Бориса Колеснікова, і «Краматорськ», і всі інші команди. Якщо виконають вимоги спортивного правосуддя, вони можуть повернутись. Для того, щоб мати єдність, потрібно… моральну сторону питання ми залишимо, будемо говорити про юридичну. Ми не виключаємо цю історію, є рівні можливості для всіх команд. Жодних переваг в бік будь-якого клубу бути не може. 

Потрібно розуміти, що Федерація хокею України рівновіддалена від усіх хокейних команд. Немає команди ні в Зубка, ні в когось іншого в ФХУ або в виконавчих органах. Ми за рівність гри. У нас немає жодних суб’єктивних або особистих ставлень.

- Уявимо, що ми вже перемогли і можемо планувати новий чемпіонат України вдома. Скільки клубів зараз реально готові пройти повноцінний сезон?

- Я думаю, що, на жаль, реально лише чотири. Але ми спробуємо, щоб було більше. 

- Відштовхуючись від історії останніх сезонів чемпіонатів України, у нас ледь не 50% гравців були легіонерами з Росії та Білорусі. Як ситуація зміниться зараз?

- Питання про пониження ліміту легіонерів обговорюється вже давно. Воно було одним з принципових питань Федерації. Сьогодні ми не розглядаємо легіонерів з Росії і Білорусі – це зрозуміло.

- Маю на увазі, що за рахунок кількості тих легіонерів в нас і кількість клубів у чемпіонаті зростала до восьми…

- Ні, це міф. Ми точно прораховуємо, ми маємо списки всіх гравців в Україні, які мають статус професійних хокеїстів. Сьогодні гравців вистачає на десять команд. 250 гравців ми маємо. Це без легіонерів. Тому це все маніпуляції. Легіонери повинні бути, вони повинні своїм рівнем підвищувати клас чемпіонату. Ми завжди раді сильним легіонерам, які розвивають цей вид спорту. Але нашими легіонерами не можуть бути люди з червоним паспортом. 

Звичайно, ми розуміємо, що хтось з українців поїде грати за кордон. В цьому теж немає нічого поганого, вони заробляють там гроші, а потім повертаються до національної збірної. 

«Цим покидькам ми нічого не пробачимо» 

- Загальна ситуація з нашим хокейним майбутнім зрозуміла, тому давайте перейдемо на тему сьогодення, на тему війни. Яким було ваше 24 лютого?

- Це був важкий ранок. Багато людей були налякані, але за декілька тижнів до цього я розмовляв зі своїм близьким колом оточення, зі своєю сім’єю. Я запропонував подумати, що ми будемо робити, якщо станеться найгірше. 

Ми всі дали відповідь, що будемо робити, якщо станеться погано. Я точно знав, що в разі чого, я піду до військкомату або до територіальної оборони. Батько – так само. Сестра і мама – поїхали б. 

На жаль, сталося те, про що ми говорили. На щастя, ми в принципі, певною мірою, були до цього готові. Ми виконали те, про що домовились кількома тижнями заздалегідь.

- Зрештою ви пішли до місцевої тероборони?

- Так. Є момент, що з другого дня війни я знаходжусь у лавах територіальної оборони, служу в своєму підрозділі. Єдине що ми домовились з керівництвом, щоб я не дуже багато про це розповідав. Тобто щось я зможу розказати, щось не зможу. Зараз після відрядження я повертаюсь до свого підрозділу, де продовжу свою службу.

- Виїзд за кордон чоловікам призивного віку, наскільки це був проблемний момент для ФХУ, хокеїстів, тренерів, менеджерів, суддів?

- Це не було простим питанням, я дуже сподіваюсь, що зараз воно буде легшим. Фактично я мав персональну розмову-пояснення з керівництвом прикордонної служби для того, щоб пояснити потребу і важливість виїзду, наприклад, тих самих суддів. Наші судді завдяки цьому змогли не втратити кваліфікацію, заробили певні гроші, вони мають покращувати свої міжнародні рейтинги. Важливо, що вони не були призвані до лав ЗСУ. І в мене не було жодних сумнівів щодо повернення цих хлопців назад додому. 

У нас в Федерації є хлопці, які пішли служити, і ми навіть думали, хто піде, хто залишиться щоб виконувати тут свою роботу. Ми дуже тверезо і по-дорослому до цього ставимось і розуміємо виклики військового стану та відповідальність за ту галузь, в якій працюємо.

- Більше 70 днів триває війна. Пригадайте найбільш пам’ятні моменти за цей час у позитивному плані, та в негативному.

- Коли я півтора тижні тому пройшов український кордон, озирнувся і подумав, що я дуже хочу додому. То я тільки пройшов кордон. 

Вдома відчуваю себе дуже добре і, як дивно б це не звучало, відчуваю себе в безпеці. Мій дім тримає мене в повному тонусі. Я не дозволяю собі за весь цей час якихось поганих емоцій, я з ними особисто борюсь і думаю про поточні справи. 

Найбільш позитивний момент за ці 70 днів – це добре запитання, над ним потрібно трохи більше подумати і пізніше, можливо, я дам кращу відповідь у своїх соціальних мережах.

А з іншого боку, була в нас одна коротенька історія, я розкажу вам її. Поруч зі мною є бомбосховище у школі, звідти мені зателефонувала завуч і сказала, що прийшов до них якийсь хлопець, а там майже усі – жінки та діти. Вона попросила прийти і перевірити цього хлопця.

З командиром вчотирьох зі зброєю ми заходимо. Командир в нас такий, досить жорсткий. Він одразу до нього різко звернувся з вимогою показати документи. За характером достатньо жорстка була ситуація. Було питання, чому він призивного віку і тут ховається, чому не пішов служити? 

Він відповів, що в нього є певна дитяча травма. На нього ще раз натиснули з питанням, що за травма така? Де працює? І так далі-далі-далі. Хвилин 15 все це тривало. Потім інший серед нас спитав вже конкретно про травму, і тут хлопець відповів: «Я вперше почув постріли і вибухи у 13 років у Донецьку».

І ви знаєте, щось усім так стало погано, тому що ось він стоїть – нормальний здоровий хлопець, в нього все руки-ноги – все ціле, але в нього панічні атаки. В нього є надлом у душі. Ці покидьки вже зламали стільки людей зсередини.

Він зрозумів, що ми – свої, що нічого поганого йому не зробимо. Ми вийшли на вулицю, і я сказав йому: «Друг, ты не обессудь, что мы тебя так прессанули, но враг прячется в облике врача, полицейского. Мы не знаем, кто он». Ця завуч його обійняла, а його так трясе. Він здоровий нормальний хлопець, який працює інженером на заводі, але така ситуація. Так стало не по собі, що ми до нього так жорстко поставилися. 

Я дуже чітко пам’ятаю і досі відчуваю той біль, який був всередині мене і в середині скаліченої людини, яка на перший погляд виглядає абсолютно здоровою. На жаль.

Тому цим покидькам ми нічого не пробачимо. Ми будемо битися за кожного живого і пам’ятатимемо кожного вбитого. Ми всі разом йдемо вперед, ми – велика нація і точно переможемо. 

Збірна гравців НХЛ українського походження. Набралася повна заявка з Юкі

Усі фото: сторінка Георгія Зубка у фейсбуці, ФХУ, «Донбас»

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
DreamBigger
+32
Популярные комментарии
Сергій Барановський
+7
Гарне інтерв’ю, інформативне!
Дарина Калінчук
+4
Прочитала із великим задоволення
Антон Балан
0
під єдиним прапором навіть футбол у нас сумний, а для хокея це просто смерть.
польсько-українська ліга - оце варіант.
Написать комментарий