Перебування Гармаша в «Динамо» не вигідне нікому
Дмитро Поворознюк вважає, що час закінчувати епоху динамівських бунтівників.
Одна з найцінніших якостей менеджменту футбольного клубу – вміти вчасно прощатись/продавати гравців.
Епоха, в якій Тотті-Джерард-Мальдіні могли всю кар’єру провести в одному клубі і при цьому красиво її завершити – закінчилась. Футбол став на 100% комерційним продуктом, в якому позитивний фінансовий баланс грає важливішу роль за емоцію та красиву історію. У старожилів великий авторитет і самооцінка. Тому поступовий перехід у статус резервіста або зменшення зарплатні вони часто сприймають як зраду і неповагу.
Сьогодні клуби значно легше прощаються із футболістами, які вже не тягнуть в основі, або постійно падають у ціні. Такі гравці боляче реагують на зміну статусу в команді, тому момент красивого прощання з легендами – це вершина футбольної дипломатії.
Прощання з легендами відрізняються лише емоційним фоном і можуть як підсилити репутацію клуба, так ще більше її підсмажити. Красиво та з почестями пішли Іньєста та Хаві, Буффон, Пірло та Лампард. Але інколи подібні історії завершуються боляче та з образами: Маркізіо, Яя Туре, Кучер, Срна, Хачеріді, Алієв, Мілевський точно не хотіли залишати клуб так, як це вийшло у підсумку.
Між двома дорогами зараз стоїть ще один знаковий український гравець – Денис Гармаш. 10 років в «Динамо», більше 200 матчів за першу команду автоматично заносять його в історію клубу. В «Динамо» Гармаш – найбільш досвідчений гравець, він головний ветеран (в 28 років!) і має найбільшу зарплатню в команді. Але по факту Гармаш став машиною з дизельним двигуном, який живе в епоху електрокарів. Він виділяється, з ним пов’язано багато емоцій, він може фрагментами «газанути», але його утримування занадто дороге та нерентабельне прямо зараз.
Останні три роки для Гармаша – це цілковитий регрес і боротьба з собою. В 25 він був найкращим центральним півзахисником збірної та «Динамо», сьогодні – не потрапляє в основу наймолодшої версії киян в історії.
Влітку непомітно пішов найкращий друг Гармаша, Хачеріді. Пішов безкоштовно, без скандалів, без емоційних прощань – він не погодився на зменшення зарплатні на 50%. Сьогодні про нього рідко згадують, тому що прекрасно розкрився Бурда. Мабуть, частіше всього Хачеріді згадує Ігор Суркіс чи бухгалтер, коли виплачує зарплатню команді і бачить меншу суму на кілька мільйонів.
Сьогодні перебування Гармаша в «Динамо» нікому не вигідне зі спортивної сторони. Клуб платить занадто багато резервісту, якого навряд вже можна продати за гроші. Тренери не можуть постійно ігнорувати найдосвідченішого футболіста, на молодих конкурентів в центрі поля давить авторитет Гармаша, а сам футболіст щороку падає в ціні та рейтингах і, напевно, не світиться позитивом на тренуваннях.
Хочеться вірити, що Гармаш не вибрав стратегію «очікування». Очікування зміни тренера і чергової спроби вразити новий тренерський штаб. Цей цикл ми вже проходили, таке повторювалось кілька разів – вистріл на короткий термін і поступове згасання. Тому зараз ідеальний час прощатись. Піти красиво, отримати новий виклик закордоном (нехай це буде Польща, Чехія, Туреччина або Греція з Угорщиною) та закінчити епоху динамівських бунтівників. Залишатись позитивним героєм із емоційними шрамами.
І якщо колись на офіційному сайті «Динамо» потрібно буде опублікувати текст прощання Суркіса з Гармашем, то нехай він буде написаний з допомогою Кобіна:
«Ти випив у мене багато крові, але в тебе залізні яйця. Успіхів, кум».
Фото: Ю. Юрьев
