Олександр Скоцень. Історія про справжнього українця та патріота своєї держави

Сьогодні розкажемо вам історію не просто футболіста, а справжнього патріота і українця – Олександра Скоценя. Попри запрошення від Польщі і СРСР він залишився вірним Україні.

Усе почалось в юні роки, коли «Леньо», як його прозвали рідні, почав грати за українські клуби «Богун» і «Тризуб». Незважаючи на важку травму в 16 років (перелом ноги), це не завадило Олександру пробитись на вершину українського футболу. В 1935 році його запрошує до своїх лав найсильніша на той момент українська команда у Львові – «Україна», яка бореться за вихід у вищий польський дивізіон. Там він грав до осені 1939, а тоді почалась Друга світова війна.

Західна Україна стала частиною СРСР і відповідно всі українські спортові товариства стали забороненими. Але талант Олександра не міг бути непоміченим і весною 1940 року він відправляється на тренувальний збір з московським «Динамо», проте літом того ж року повертається додому. Тоді ж таки у Львові проходить матч між збірною «Львова» і київським «Динамо», після чого його запрошують грати до київського клубу. Там він не зміг провести багато матчів через війну (13 матчів; 4 голи), але навіть за такий короткий час він встиг запам’ятатись київським вболівальникам, коли на республіканському стадіоні «Олімпійський» його голи допомогли перемогти, тоді дуже сильне, «Динамо» Тбілісі. Коли німці захопили Київ, а радянська влада звинуватила Скоценя в націоналізмі, бо він єдиний з команди говорив українською мовою, «Леньо» повертається назад до Львова.

Тоді й починається його еміграція в Європу. Спочатку він недовго пограв в Словаччині за місцеву команду «Жилина», а далі була Австрія і табір для переміщених осіб. Там він з братом Осипом і товаришами організовує команду з українців, яка звичайно ж називалася «Україна». Цей клуб обігрував провідні австрійські команди, а також 1946 року в місті Ульм вони обіграли мюнхенську «Баварію» - 5:0.

Потім «Леньо» з сім’єю переїжджає до Бельгії, де поєднує роботу на шахті і гру в професійному клубі «Олімпік» Шарлеруа. Звідти він перебирається до Франції, де виступає за французький клуб «Ніцца». Це був пік його кар’єри. У двох сезонах за «Ніццу» він зіграє 48 матчів і заб’є 26 голів. У товариському матчі проти туринського «Ювентуса», команда Скоценя переможе з рахунком 2:1, а сам він заб’є красивий гол, обігравши перед тим одного з найсильніших захисників того часу – Карло Паролу. Після того він стане першим українцем про якого напише статтю видання «Франс Футбол».

1950 року Олександр Скоцень емігрує до Канади, де продовжує виступати за українські команди. Там його нагородили Кубком Голланда – престижною канадською нагородою за високі спортивні заслуги. В 1955 році «Леньо» завершив кар’єру гравця.

Після чого написав дві книги «З футболом у світ» і «Львівський батяр у київському «Динамо»». У 1991 році приїжджав до незалежної України. Помер 1 вересня 2003 року у Торонто.