Олександр Тингаєв: «Коли назвав Велепеця Лепенцем, начитався багато»

Олександр Тингаєв наприкінці нульових працював коментатором на телеканалах «Футбол 1/2», після – на «2+2». Цьогоріч повернувся у професію, відпрацювавши на чемпіонаті світу на «Інтері». З цього сезону коментує біатлон. 

Про помилки, хейт коментаторів та чемпіонат світу він розповів Данилу Вереітіну.

– Саша, у багатьох телеглядачів перша асоціація із вашим прізвищем – футбольний коментатор. Але тепер ви коментуєте біатлон. Наскільки відчуваєте різницю між цими видами спорту?

– Є різниця. У футболі найвищого рівня теж на першому місці швидкість. У біатлоні так само – це те, що об’єднує. Але футбол – це командний вид спорту. Біатлон же командним буває лише на естафетах. У кожного особистий залік в дисциплінах і загальний залік у боротьбі за великий кришталевий глобус. В обох цих видах спорту має значення і точність. У біатлоні вона можливо навіть важливіша, особливо в індивідуальній гонці, де за кожен промах нараховується одна хвилина часу замість штрафного кола в 22-23 секунди.

– Наскільки складно проходить адаптація в новому амплуа, враховуючи те, що біатлон ви ніколи не коментували?

– Так, це правда. Я ніколи не коментував біатлон, але з зимових видів спорту найбільше люблю саме його. Завжди слідкував за Олімпіадами або чемпіонатами світу. Ми з батьком постійно дивимося футбол та біатлон. Зараз слідкуємо за нашими збірними. Коли він вдень по роботі не встигає дивитись трансляції, я йому телефоную і кажу: «Наші виступили так-то, посіли такі-то місця». Біатлон – мабуть, єдиний вид спорту, який я би хотів коментувати. У мене були пропозиції коментувати хокей, навіть не раз. Я відмовлявся, тому що не люблю хокей. Не моє це. Я навіть його не дивлюсь – мене не тягне. А от біатлон – інша справа.

– Як виник варіант прийти у біатлон?

– Його коментував Андрій Столярчук. Це мій друг, ми багато років дружимо. Він пропонував мені працювати ще тоді, коли сам почав коментувати біатлон. Це був чи то 2011-й, чи то 2012 рік. Але я тоді відмовився. Це був період, коли були певні моменти у футболі, які я глибоко переживав. Я не хотів коментувати. Плюс, тоді в моєму житті з’явився покер, я почав грати турніри. Пізніше працював в покері на контракті. Словом, тоді я не захотів, а Андрій почав працювати.

В червні 2018 року, коли у мене з’явився варіант працювати на чемпіонаті світу, Андрій мені зізнався, що вже не буде коментувати біатлон. Він спитав, чи виникає в мене бажання спробувати? А я вже був в тонусі: чемпіонат світу, плюс ще першу лігу до того коментував. Тобто вже повернувся в професію і відчував, що є бажання. Тому відповів позитивно. Домовились поговорити про це восени. Періодично я думав про це, але сам по природі своїй малоініціативний стосовно таких моментів. В листопаді Андрій запитав, чи пам’ятаю я про біатлон? Я сказав, що хочу, але не знаю, що треба робити. Він порадив зв’язатися із «UA:Перший» та з’ясувати ситуацію.

Написав Нікіті Хорозову у фейсбук, мене запросили на конкурс. До речі, не очікував цього. Я ж ніколи в житті не проходив ці конкурси, не брав участі. Я не знаю, як це. Але вирішив, що якщо вже зробив перший крок, то відступати не буду. Так і склалося. Але скажу так: коли ти коментуєш на пробі – це одне. А коли наживо і в тебе є «Сівідата», яка працює лише в режимі онлайн під час гонок, то це набагато складніше. Відслідковувати усі контрольні мітки й вогневі рубежі, хто і з якою швидкістю пройшов коло, у кого найкраща швидкострільність і одночасно коментувати те, що є на картинці – досить складно. І в домашніх умовах до цього не підготуєшся.

– Які взаємини склалися із Владом Шалотою, що одним коментатором біатлону? Він же набагато молодший за вас.

– Ми із ним новачки у коментуванні біатлону. Тому підтримуємо один одного. Коментувати так одразу із «Сівідатою» складно. Він молодший, швидше адаптувався до неї. Перші три трансляції він був разом зі мною, а я – із ним, допомагали один одному. На другому етапі вже вирішили працювати самостійно. Останні дві гонки – естафету і спринт коментували самі. Поступово адаптуємось. Так, мені поки що складно, але я занурююся. Це тільки початок, звісно, що все попереду. У мене є проміжна ціль – опанувати «Сівідату» за перший триместр. І тоді ефіри будуть спокійнішими, цікавішими і загалом більш якісними.

– Ви згадали про Андрія Столярчука. Це людина, із якою асоціюється біатлон на українському телебаченні. Наскільки психологічно важко працювати, знаючи, що так чи інакше глядачі та вболівальники все одно порівнюють вас із ним?

– Я до цього спокійно ставлюся. Скажу більше: раніше, коли я ще починав коментувати футбол, то 60% коментував саме гру, а інший час розповідав якусь загальну інформацію, яку можна в інтернеті почитати. З роками і досвідом я зрозумів, що коментатор має коментувати те що відбувається, а паузи мають складати 10-15% ефірного часу. В ці проміжки можна давати цікаві факти, аналізувати гру.

Я Владу Шалоті вже казав: «Ми з тобою – як два скелета. Поступово будемо наростати м’язами. Будемо коментувати те, що бачимо, що відбувається на трасі». З кожним етапом до кінця сезону ми будемо не лише коментувати, а й давати трохи більше інформації. Все має бути поступово, всьому свій час.

– Деякі користувачі у нас в коментарях пишуть, що Тингаєву бракує емоцій. Чому це так?

– Бо я хвилююсь. Звісно, є помилки. Я жива людина, а не робот. Я не можу сісти і ідеально відкоментувати новий для мене вид спорту, адже я хвилююся і десь помиляюся. Плюс, переживаю за наші збірні.

– Минулого року «UA:Перший» проводив конкурс коментаторів і в його рамках було запроваджено експеримент: учасники коментували гонки по парам. Вам зручніше працювати самому чи в тандемі?

– Звісно, у мене вже є великий досвід у футболі, в тому числі й в коментуванні в парі. Біатлон тільки починається. Я скажу так: хотів би спробувати в майбутньому попрацювати з експертом. Але взагалі я люблю коментувати сам. Поки важливо адаптуватися до нового виду спорту і набратися досвіду. Тим більше, в трансляціях біатлону ці постійні реклами, з режисером важливо ще налагодити нашу роботу під час прямого ефіру.

Скажу так: в деяких моментах на режисера трансляцій не потрібно нападати. Бо все ж таки рекламними паузами в ефірі керую більше я. Режисер мені лише перед ефіром говорить скільки блоків реклами і по скільки хвилин. А вже під час ефіру у вухо нагадує, що треба йти на рекламу, або давати слово нашій кореспондентці Лесі Трофимовій. Мені ж треба правильно розрахувати час, коли краще піти на рекламу. Вже більш-менш я розумію, коли найзручніше за духом гонки. А інколи можу десь помилитись, таке є.

Минулого разу в чоловічій естафеті режисер мені говорить: «Леся готова до включення». А я в цей час дивлюсь, як наші проходять контрольні мітки. І не звернув увагу, що біатлоністи вже заходять на вогневий рубіж. І одразу ж передаю їй слово. А тут раз, дивлюся, а лідери вже підходять на стрільбу. Добре, що Леся зорієнтувалася і після передачі слова сказала: «Давайте перед інтерв’ю подивимося на стрільбу лідерів». Була пауза секунд 10, поки вони стріляли. Тому в цій ситуації від коментатора багато що залежить. Потрібно розрахувати рекламні вставки. Я цьому тільки вчуся.

– Яка ситуація із розширенням продукту? Я про студії після гонок.

– Є додаткова студія, але не після кожної гонки, а лише в неділю. Підсумкова студія, де працює Дар’я Кузнецова. Вона запрошує людину з біатлону. У нас вже приходив на ефір Василь Карленко, Іра Варвинець була. Так, щоб після кожної гонки, такого поки немає.

– Як ви реагуєте на критику від вболівальників?

– Зараз я вже навчився фільтрувати. Я все розумію і бачу, де критика конструктивна, а де ні. Сам бачу свої помилки. Якщо людина про це говорить конструктивно, то я погоджуюсь і розумію, що над цим треба працювати. Раніше коли я тільки починав футбольним коментатором, то багато читав коментарів. Зараз я від цього відійшов, але все одно в фейсбуці інколи мені пишуть у приватні повідомлення, показують ці речі. Після «змішанки» я начитався багато, коли наліпив про «Лепенця».

– Що ви маєте на увазі?

– Ну, коли Велепеця Лепенцем назвав. Дякую Владу, він поруч був і підправив. Через кілька хвилин сказав вже Велепец. Пам’ятав, що він словенець, але не міг прізвище згадати, машинально вилетіло «Лепенец». Звісно, що коли кидають в приват, то все це читаю. Але я вдячний вболівальникам і глядачам. Вони роблять мене сильнішим. Я розумію, що треба ще багато над чим працювати. Є багато недоліків, які мені важливо усунути, щоб якісно коментувати. Та й немає межі вдосконалення. 

******

– Вже можна підбити проміжні підсумки старту сезону. Збірна України не дуже виправдовує очікування. Що з нею відбувається? 

– Я поки що зовсім не такий великий спеціаліст в біатлоні, щоб сказати, що зі збірною відбувається. Напевно, це краще знають тренери. Хоча я прочитав інтерв’ю Прокуніна, де він говорить після естафети Хохфільцена, що «щось не так, ми не очікували, що так буде. Ми проведемо аналітику». Ось це певним чином насторожує.

Мені буде цікаво подивитись етап у Нове Место, хоча я впевнений, що результати будуть кращими, аніж в Хохфільцені (інтерв’ю було записано до старту третього етапу КС – прим. Tribuna.com). А ще цікаво подивитися у другому триместрі, коли підуть німецькі етапи. На прикладі чоловіків ми бачимо, що стріляють вони чисто, на рівні лідерів, а чистим ходом ми в кінці. Тобто якщо покращення вже на німецьких етапах в плані ходу буде, то це добре. А якщо лишиться на тому ж рівні, як і в Хохфільцені, то це тривожний сигнал.

– Мабуть, це найголовніший висновок з перших двох етапів: зі швидкістю складається не дуже…

– Та у нас взагалі, скільки я слідкую за біатлоном, зі швидкістю складно. До речі, зі стрільбою у нас Хохфільцен теж був гірше, аніж Поклюка. І у дівчат, і у хлопців.

– Багато вболівальників пишуть, що сестрам Семеренкам пора або завершувати, або перейти на виступи у Кубку IBU. У вас які думки з цього приводу?

– Я думаю, що сестри цей момент теж переживуть. Видно, що припустилась промахів, психанула, знялась з дистанції. Із тренером вирішили поберегтись до естафети. Але для чого берегтися, я не знаю. Чому не викинути ті промахи з голови і не пробігти залишок дистанції для тонусу? Я вважаю, що вони мають не ображатися, що їх не підтримують деякі вболівальники. Навпаки, вони спортсменки, їм 32 роки. В цьому віці можна ще спокійно демонструвати хороші результати. Важливо зосередитися на тренуваннях, на змаганнях, на сезоні.

Тим більше, щойно розпочався новий олімпійський цикл. Так, я розумію, що до Олімпіади ще далеко і вони будуть у віці до того часу. Але тим не менш, переконаний, що Валя і Віта свого останнього слова ще не сказали. А ображатися можна тільки на самих себе. Важливо абстрагуватися від критики і працювати. Вони сильні – це ж і так помітно. Якщо сестри поставлять ціль стосовно Олімпіади, то вони досягнуть хорошого результату.

– Дуже багато розмов і перед сезоном, і на його початку, що треба вийти на пік форми. Ви помітили якусь стратегію наших команд? Чи немає враження, що все дуже хаотично і незрозуміло, де той пік форми?

– Якби я років два десь побув у біатлоні, то ми б могли розмовляти на такій глибині. А так я поки що можу відповідати поверхнево, як я зараз мислю. На мою думку, в біатлоні важко взяти з початку сезону і підвести до лютого на пік форми. Це великий проміжок. За цей час проходить два триместри на Кубку світу і потім чемпіонат світу. Тому сучасні тренери, схоже, що знають і вміють розбивати пік форми під час сезону на кілька фаз. Як мінімум, на два. Це питання до тренерів, вони знають, що зробити, щоб підвести команду до одного піку, тому що етапи Кубку світу теж дуже важливі, а потім вивести на пік до чемпіонату світу.

******

– 2018 рік для вас став роком повернення до професії після тривалої перерви. Як ви повернулись на загальнонаціональне телебачення?

– Я коментував і зараз коментую українську футбольну першу лігу. А як відбулося моє повернення? 2013-й рік, збірна України в Києві приймає у плей-оф Францію. Ми з Ромою Кадеміним коментували той матч вдвох. Ситуація тоді взагалі була наступна – ми працювали в Києві вдвох, а на матч-відповідь, про що я знав ще до першої гри, Рома їхав коментувати сам. Він і на «Інтері» працював, і у нього Шенгенська віза була відкрита на той час. А я ж офіційно на «Інтері» не працював, і візи в мене не було. Тому прийняли вирішення, що я залишусь у Києві на підстраховці. Вийшло так, що у Києві виграли 2:0, а там програли 0:3.

Потім, закінчився відбірний цикл, і у «Інтера» ще залишалися права на цикл відбору на 2014 рік. Там було кілька товариських матчів. Ми показували зустрічі із США та Нігером. Після цього – все. Футбол закінчився не лише на «Інтері», а і для мене. Всі основні телевізійні футбольні трансляції на «Футболах» і «Плюсах». На обох каналах я свого часу працював. На «Футболі» від самого створення каналу перші два роки. Але далі не склалося. Через брак мудрості мав конфлікти з керівництвом, другий рік роботи  постійно коментував лише з монітору. Розійшлися не зовсім гарно. Я зовсім не засмутився, оскільки одразу почав коментувати топові матчі на «Плюсах», поки не сталася та історія з «Дніпром» і моїм відстороненням (ходять чутки, що Тингаєва відсторонили після дзвінка Ігоря Коломойського через критику «Дніпра» у матчі з «Волинню» – прим. Tribuna.com).

Тому в ситуації, коли в 2014-му й на «Інтері» зник будь-який футбол, я вирішив закінчити кар’єру коментатора. Вже тоді в моєму житті був спортивний покер, і я мав велике бажання на ньому зосередитись. З’явився проект, який мене зацікавив. Шляхом відбору за кілька місяців я заробив контракт. За складеним графіком грав турніри, кожного тижня отримував зарплату. Моє завдання було грати в плюс. Якщо я приношу прибуток – контракт продовжують. Якщо ні – розривають. Чисто бізнес. Півтора роки я працював по контракту. А потім поставили дуже жорсткі умови: +100% прибутку приносити кожні три місяці. І я це не зумів зробити. Таким чином, вони відібрали найсильніших.

– І що далі?

– Ти, напевно, знаєш Анатолія Янголя, прес-аташе ПФЛ. Ми з ним, до речі, разом ведемо програму «Україна футбольна». Це був десь березень 2016 року. Толік зайшов до мене в гості, і я йому кажу, що з покером на контракті історія закінчилась. Він питає: «А що ж ти будеш робити далі?». А я не знаю. Хотів трошки відпочити від покеру, тому що півтора роки були насичені. Графік ти складаєш собі кожен тиждень.

Толік мені говорить: «Слухай, там є «Кремінь-ТВ». Вони транслюють другу та першу ліги. Їм потрібен коментатор. Може ти повернешся в професію? Два роки ж не коментував». Чесно скажу: я не запитував ні про умови, ні про гонорар. Просто погодився. Він мене звів з Василем Криворучком. Ми домовилися, і вже наприкінці березня прокоментував перший матч після повернення, «Арсенал-Київ» – «Колос» Ковалівка. Тоді кияни виграли 3:1. Так я став потрохи набирати форму.

Потім з’явився «Металіст-1925» у другій лізі, згодом і «Дніпро-1». Зараз, до речі, я і досі працюю із «Дніпром-1». Так якось склалося, що я їх веду з другої ліги. Як Вася мені пояснює, «Дніпро-1» хоче, щоб я коментував їх матчі. От так буває… У 2011-му мене відсторонили через «Дніпро», невдовзі через борги їх перевели в нижчу лігу, а потім і розформували команду… А тепер вже з «Дніпром-1» проходимо разом шлях з низин до УПЛ. Тому зараз це моя основна команда. Принаймні, до прем’єр-ліги їх доведу. Якщо ж не коментую «Дніпро-1», то я їду на «Колос», «Металіст-1925» чи «Інгулець».

– Ви з місця коментуєте?

– Тільки так. Я не люблю з монітору. Чемпіонат світу на «Інтері» це був виняток. Люблю працювати на стадіоні, коли ти відчуваєш трибуни, емоції, атмосферу. Я живу цим. 

Згадую історію. Колись зустрілися з Андрієм Столярчуком. Він каже: «Якби мені запропонували на вибір прокоментувати з монітору, умовно кажучи, «Манчестер Юнайтед» – «Ліверпуль» чи поїхати на стадіон і попрацювати на матчі «Колос» – «Волинь», то я б обрав перший варіант». А мені от краще поїхати кудись. Кожна людина індивідуальна. Я розумію, що рівнем матч «МЮ» – «Ліверпуль» взагалі в абсолютно іншому просторі. Але живі емоції я люблю більше.

– Як ви потрапили в квартет коментаторів на чемпіонат світу? Як це відбувалося?

– На «Інтері» я працював з 2004 року, коли тільки приїхав з Полтави. Майже чотири роки я відпрацював у спортредакції, поки її не розформували. Після того я працював на інших каналах, але доля мене завжди зводить з «Інтером». І збірна, і озвучка студії «Великого Боксу», і футбольні трансляції на «Інтер+». В скрутні часи матчі збірної на «Інтері» для мене були ковтком свіжого повітря.

Зателефонував Рома Кадемін, сказав, що буде чемпіонат світу на «Інтері». Це було десь наприкінці травня – в перших числах червня. Пам’ятаю, точно тоді був на рибалці, Рома телефонує і питає, чи готовий я попрацювати. Розуміючи, скільки років я провів з «Інтером», і те, що немає ніякої політики, а лише футбол, я вирішив погодитись. Мільйони людей дивитимуться чемпіонат світу в Україні. Який сенс був забороняти його показувати? Це привело б до того, що люди пішли б в бари дивитися російські канали. Краще українською мовою, українські коментатори на українському каналі. Без політики, лише футбол. Власне, так воно в нас і вийшло.

– Це був шалений місячний марафон. Як ви його пережили?

– Нас було четверо коментаторів. У мене вийшло 19 матчів з 63. В єдиного з усіх у мене випало одного разу два матчі на день. Це були матчі вдень Франція – Австралія, коли вперше VAR задіяли. Потім ввечері Перу – Данія. У груповому турнірі матчі коментували кожного дня. Плюс, були щоденники. Їх ми в основному робили із Юрою Кириченком. Навантаження було хороше, хоча й спочатку було важкувато втягнутися. Тим паче, що я люблю коментувати зі стадіону, а тут треба з монітору. Безліч повторів, а мені все одно не те. Доводилось звикнути до монітору. Були й хороші ефіри, а були і погані, і я знаю, які саме. Це хороший досвід. В цілому навіть до чемпіонату світу я був у тонусі, завдяки постійній практиці на «Кремінь-ТВ». Я ціную цей досвід. В нижчих лігах я краще і глибше почав розуміти футбол, ефір став більш якісним.

– Володимир Кобельков якось розповідав, що плутав Дієго Косту із Дугласом Костою. У вас бували схожі історії?

– Звісно, були. Щоб ти розумів, як це відбувається. Я прокоментував матч Бельгія – Туніс (5:2). Потім вже в плей-оф коментую Хорватія – Данія і кажу, що Бельгія – єдина команда, яка не пропустила жодного м’яча на груповій стадії. Найголовніше те, що я чомусь був впевнений, що це саме Бельгія, а не Уругвай. 

– Чому, на вашу думку, в Україні поширена культура хейтити коментаторів?

– Реально всіх хейтять?

– Абсолютно.

– Я якось нещодавно спілкувався знову ж таки зі Столярчуком. І він мені сказав: «Саня, почнеш коментувати біатлон, отримаєш стільки всього. Я коли починав, то не знав, куди мені дітися від цих коментарів. Мені таке писали, що я думав лише про те, щоб швидше закінчився цей ефір». Він це пережив.

Андрій хоча вже й не коментує з нового сезону біатлон, але є коментатором №1 в цьому виді спорту. І мене радує, що планка стоїть так високо. Після першого біатлонного досвіду і гонок у Поклюці очікував гіршого, думав, що мочити будуть інтенсивніше. Звісно, це явище є. Але за всі ці роки коментаторського досвіду я, мабуть, вже загартувався. Я розумію, що без цього нікуди. Але кожна людина може піти на конкурс і спробувати коментувати. А чому хейтять – не знаю. Мабуть, так має бути в нашій країні з нашим менталітетом. Як кажуть, бий своїх, щоб чужі боялися.

Фото: сторінка Олександра Тингаєва у фейсбуці