Китай трансферний. Який насправді той трансферний Дракон?

На початку 2016 року ввесь футбольний світ вибухнув трансферними новинами з Китаю. І, як виявилось згодом, це були лише перші ластівки серед гучних придбань, які стались у Піднебесній. Закінчення 2016-го було таким, як його початок. Це безумство продожилось і з початком 2017-го року. Проте, мені це здалось доволі дивним, адже така політика у деяких китайських клубів проглядалася вже давно. Звісно, слід зауважити, що не було стільки прямих гучних переходів саме з європейських клубів. Але вони були і не в єдиному екземплярі. Отже, давайте спробуємо розібратись, чому з цього зробили такий резонанс? І, чи піде дана ситуація на користь китайським клубам і китайському футболу взагалі.

Найперший бум на зірок першої величини припав ще у 2012 році. Але, на відміну від 2016-го та 2017-го, у ті роки, по-перше, не така кількість клубів здійснювала такі трансфери, та і зірки з Європи до Китаю переїздили вже далеко не у молодому віці. На той час небагато клубів могли собі дозволити придбати/підписати більш-менш висококласних гравців, які пограли у Європі, чи були на провідних ролях у головних командах Латинської Америки. Ринок на той час "колихали", в основному, чемпіон останніх років Гуанчжоу Евегранд - перший професійний китайський клуб, який у лютому 2010 року був звинувачений у проведенні договірного матчу та примусово понижений через це у класі, Шанхай Шеньхуа, Далянь Аербін (зараз також носить назву Далянь Йіфанг), столичний клуб Бейцзін Гоань та Шаньдунь Лунен.

До Китаю, в основному, їхали вікові африканські футболісти, які зробили собі ім'я в Європі та латиноамериканські футболісти (тут ситуація була різною).

Першим трансферний ринок почав "колихати" Гуанчжоу Евегранд, який після свого повернення до Супер Ліги у 2011 році сходу зробив 4 солідних придбання: бразильскій захисник Паулао, бразильскі нападники Клео та Мурікі та авргентинець Даріо Конка. Слід відзначити, що до свого повернення в еліту китайського футболу "Китайські тигри" почали готуватись ще у другому дивизіоні, почавши підписувати усіх місцевих зірок, серед яких Гао Лінь, Чжен Чжи (обидва гравці національної збірної) та Сунь Сян - перший китайський футболіст, який виступав у Лізі чемпіонів УЄФА у складі ПСВ. Але, це були лише перші ластівки. Потім "Тигри" провернули найгучніший свій "трансфер", запросивши тренерувати клуб не аби кого, а самого Марчелло Ліппі, який виграв з командою всі можливі трофеї на внутрішній арені та привівши клуб до перемоги у Азіатській Лізі Чемпіонів. До речі, Евегранд став першим та поки єдиним китайським клубом, якому підкорилась ця вершина та ще й двічі другий раз це сталось у 2015 році під керівництвом Луіса Феліппе Сколарі).

На початку 2012 року починається перший бум. Гаунжочу Гоань підписує Лукаса Барріоса - це єдине таке гучне придбання від них у 2012 році. Головною же подією стало підписання конктрактів з Ніколя Анелькою та Дідьє Дрогба з клубом Шанхай Шеньхуа (Синій Шанхай).

Трохи відходячи від теми, Шанхай у Супер Лізі представляє два клуби: Шанхай Шеньхуа (сині) та Шанхай СІПГ (червоні). СІПГ став носити таку назву лише з 2014 року. До того вони називались Теллейс та Іст Ейша. Щось мені підказує, що такий поділ "скопіювали" з Ліверпуля, де також у місті клуби таких самих кольорів.

Отож, повертаючись у 2012 рік. Головні зірки з'явились у Синьому Шанхаї. Проте інші топ-клуби також не відсиджувались. У столичний клуб Бейцзін Гоань переходить Фредерік Кануте, відомий своїми виступами за Севілью, Далянь Аербін підписує наступну четвірку: Сейду Кейта, Рошембак, Каналес та Утака. Утака, до речі, у наступному сезоні буде захищати кольори Гоаня, і, взагалі, цей хлопець полюбив Азію. Шаньдунь Лунен, у свою чергу, підписав Сімау Жуніора, який встиг пограти у Панатінаікосі. До речі, один з головних ньюзмейкірів цього року у Китаї - Дзяйнтсу Сунін (тоді носив назву Сайнті), де грає Алекс Тейшейра, тоді робив придбання, в основному, у напад: Брюс Джіте, Александар Йевтіч. Хоча, було придбання і Алекса Вілкінсона, який у 2015 році виграв з Австралійцями Кубок Азії.

У 2013 році кількість трансферів лише зростає. Чемпіон, як завжди, робить точкові придбання, орієнтуючись, в першу чергу, на місцевих зірок. Проте, у напад підписується бразилець Елкесон, який став одним з головних "накінечників" "Тигрів" на декалька сезонів (у 2016 році Елкесон перейшов до складу Шанхай СІПГ, де також виступає дуже вдало, що не дивно для такого трудяги та повністю адаптованого гравця для місцевого чемпіонату), де пару йому складав інший бразилець Мурікі, який покинув Гуанчжоу у 2014 році, переїхавши до Катару у Аль-Садд. Мурікі був улюбленцем місцевої публікі, проте його гра дуже залежала від настрою, він дуже "любив" марнувати стовідсоткові моменти. Проте, його прощання публікою було дійсно зворушливим. Також у складі Евегранда з'явився ще один бразилець Рене Жуніор.

Знову невеличкий відступ, дуже мало хто з бразильців та африканців надовго затримувались у КСЛ. Вони по-швидкому "зрубали" грошенят та знов повертались до Європи у менш імениті клуби (тут виключення склав лише Дід'є Дрогба) чи їхали далі заробляти, але вже до МЛС, Австралії чи у арабські країни.

На цьому завершу вступну частину. Продовження буде.

Любіть футбол! Грайте чесно!