Tribuna/Футбол/Блоги/Козацький Футбол/«Чому я хочу навчити дітей? Людяності.» Правила життя Андрія П'ятова

«Чому я хочу навчити дітей? Людяності.» Правила життя Андрія П'ятова

Про себе, рекорди, сім’ю та громадянську позицію

Автор — Mykolangelo
26 июля 2019, 13:04
6
«Чому я хочу навчити дітей? Людяності.» Правила життя Андрія П'ятова

Колись я прийшов з другом на футбол, він мене записав, і перші 3-4 місяці я побігав в полі як всі хлопці. Потім став на ворота, і ось з першого класу стою.

Я не конфліктний. Навчили ще давно, що тренер завжди правий, навіть коли неправий. Завжди намагався перетравлювати і розуміти. Коли потрапив в професійну команду, тут вже є тренер з воротарем. З ним легко знайти спільну мову, і він, до речі, і розмовляє з головним тренером.

Добре пам'ятаю свій перший день в "Шахтарі". Приїхав, мене зустрів Чигринський, і я п'ять років жив у нього. Велике йому дякую, він провів невелику адаптацію. Прибув на базу і думав, що оберу собі ігровий номер, а там мені вже видали екіпірування з 30-им номером і побажали успіху.

Я за рекордами не женуся. Головне – приносити користь клубу і збірній. Якщо з'явиться воротар сильніше мене, із задоволенням поступлюся йому місцем.

Перш за все хочу бути хорошою людиною, кількість матчів для мене другорядне.

Ніколи не звертаю уваги на якісь прогнози, хто перший, хто ні. Треба доводити свою спроможність в кожному матчі. Треба спочатку виграти, а потім говорити.

Сім’я в мене завжди на першому місці. Випадає вільний день, намагаюсь провести його з дружиною та дітьми.

Я відкрита людина, гуляю з дітьми на майданчику, спілкуюсь з батьками інших дітей. Коли звертаються з проханням про автограф — ніколи не відмовляю.

Чи шкодував я колись, що став воротарем? Ні. Це моє життя. Сам усвідомлено обрав свій шлях, з семи років стою у воротах – відчув, що моє. Тому шкодувати про щось не варто.

Кажуть, що спорт поза політикою, але політика оточує все.

Про що думаю, коли стою у воротах? Намагаюсь думати лише про гру. Про моменти, які можуть відбутися.

Багато людей кажуть, що бути голкіпером – невдячна справа. Бо якщо ви припускаєтеся помилки, то ви й винні. Але коли гравець припускається помилки, а хтось з гравців підстраховує його при цьому, цього ніхто не пам’ятає. Але ми до цього звикли. Така наша доля.

В усьому світі рейтинги голкіперів нижчі, ніж у польових гравців, форвардів. З цієї причини воротар має постійно грати на високому рівні. Якщо ви припускаєтесь помилок, відношення до вас змінюється.

Я самокритичний. Не можу сказати, що виступив дуже добре. Були моменти, коли повинен був зіграти краще. Але це життя.

Я ніколи не вважав себе першим номером в «Шахтарі». Ми, воротарі, робимо одну справу і, хто б не виходив на матч, завжди підтримуємо та переймаємось за цю людину.

Я завжди маю бути спокійним, бо в нас така робота. Якщо я не буду спокійним і не передаватиму спокій нашим гравцям, тоді буде тяжко.

Я не звик спостерігати за суперниками.

Поєднувати футбол з патріотизмом? Ми доводимо на полі, які ми патріоти у своїй роботі. Доводимо, щоб нашу країну знали в усьому світі.

Моя громадянська позиція? Я гравець збірної України та донецького «Шахтаря». «Шахтар» - український клуб, а Донецьк – українське місто.

Гроші це зло, без них не можна, але через них багато проблем.

Як почалася професійна кар’єра футболіста, ніколи не одягав воротарський светр з першим номером.

Ми з дружиною виховуємо наших дітей так, щоб вони ні в якому випадку не користувались іменем батька, і в житті пробивались своїми силами.

Чому я хочу навчити дітей? Людяності. В першу чергу, я хочу, щоб вони виросли з розумінням: яких би висот людина не досягла, вона має лишитися відкритою та нормальною.

Моя мрія – грати якомога довше. Але дуже важливо діяти так, щоб допомогти команді.

Чи залишились футбольні мрії? Звісно. Є ще Ліга Чемпіонів.

Бонус:

В’ячеслав Шевчук: «Для мене воротар №1 – це Андрій П’ятов. По-перше, він добре грає ногами, і це дуже важливо, адже він не переляканий. Якщо П’ятов помиляється, то помиляється впевнено…»

Антоніу Феррейра: «Андрій – відмінний професіонал. Провести 400 матчів в одному клубі – дано не кожному. Він має пишатися якістю, яка в нього є, і яку він показує…»