Том Лисяк - легенда «Чикаго Блекхоукс» 80-х зі західноукраїнським корінням

Родич Кейла Макара.

5 травня 2019 року на парковці сталася зустріч між двома гравцями НХЛ. Зрозуміло, що це не перший раз в історії ліги, коли два гравця, які були опонентами на майданчику, зустрічаються після гри серії плей-офф на стоянці.

Однак цього разу загрози насильства не було. Ця зустріч відбулась через сімейний зв’язок, що є у Кейла Макара та Джастіна Брауна. Суперники пов’язані між собою, але ніколи не зустрічались.

"Кейл - другий двоюрідний брат моєї дружини Джессі", - сказав Браун, ветеран захисту "Сан-Хосе Шаркс". "Ми нарешті зустрілися після гри на стоянці. Я насправді не є родичем по крові - я просто зять легенди "Чікаго Блекхоукс" Томаса Лисяка". 

"Її тато казав, що його улюбленим двоюрідним братом був тато Кейла, який виріс. Це якось незручно, тому що ми беремо участь у серії плей-офф, але Джессі писала йому, і вона хотіла з ним зустрітися".

Зустріч відбулася після того, як "Евеланш" Макара перемогли "Шаркс" Брауна, лише через два тижні після того, як Макар блискавично дебютував у НХЛ.

 "Вона сказала "Привіт", і він зустрів Медісон, нашу маленьку доньку, - це була швидка невеличка зустріч", - сказав Браун. "Я впевнений, що протягом багатьох років - наступного року чи якогось іншого - ми будемо до нього приїжджати і ще трохи пізнаємо його".

Макар сказав, що трохи знає Джессі, оскільки його сім'я пильно спостерігала шість років тому за нею, коли вона була кулінарною зіркою на телереаліті "Мастершеф".

 "Я ніколи не зустрічався з нею, але ми якось стежили за нею після того, як вона увійшла в трійку найкращих майстрів-шеф-кухарів Канади", - посміхнувся 20-річний Макар, якому тоді було 14 років. Попереду Макара та Брауна чекали жорсткі очні битви в плей-оф.

Ця мила зустріч двох суперників стала можлива завдяки кропіткій об’єднуючій родинній праці старих поколінь українських родин Лисяків та Макарів, які емігрували у канадську провінцію Альберта.

Він народився в маленькому містечку Хай-Прері в північній Альберті, приблизно в 175 милях на північ від Едмонтону. Він не почав кататися на ковзанах, поки не пішов у третій клас, і лише тоді, через те, що його школа здійснила екскурсію на місцевий каток для загального катання. Він не бачив своєї першої гри в НХЛ на телебаченні, поки йому не виповнилося 10 років у 1963 році, коли його сім'я отримала перший телевізор. До цього в ньому не було потреби, оскільки до цього часу не було місцевих телевізійних станцій.

"Навіть тоді картинка на екрані була досить сніжною", - згадує Лисяк.

Ідея, що він стане зіркою хокею, навіть не спадала йому на думку. Як і його сім'ї. Спочатку його батько Джо (Іван), який іммігрував до Канади з Західної України у віці п’яти років, не дуже думав про те, що Лисяк зайнявся цим видом спорту.

"Ми ходили на місцеву гру, коли я навчався у третьому класі, і бачив, як деякі гравці грали вигадливо, і я був справді вражений", - сказав Лисяк. "Моя мати помітила, що я зацікавився і купила мені ковзани та підкладки для гомілки. Коли я почав грати, я швидко почав робити успіхи. Моя мама помітила це першою. Мій тато зрозумів це пізніше. Він не дуже помічав, поки одного разу не читав місцеву газету і не побачив моє ім'я головним бомбардиром турніру".

Лисяк покинув батьківське гніздо як місцевий хокейний вундеркінд, політ не закінчився, поки він не зіграв 14 сезонів НХЛ з "Атлантою Флеймз" і "Чікаго Блекхокс".

Лисяк мав видатну кар'єру серед юніорів, виступаючи за "Медісін Хет Тайгерс" в Західній юніорській хокейній лізі. Том грав у трійці нападу разом із майбутніми зірками Національної хокейної ліги Стеном Вейром та Ленні Макдональдом. Тріо тероризувало лігу. Лисяк два сезони поспіль (1972 і 1973 рр.) очолював бомбардирський залік ліги за результативними очками, набравши 143 та 154 очки, включаючи рекордний матч в історії ліги, коли він набрав 10 очок. Він також був провідним бомбардиром у плей-офф 1973 року (27 передач та 39 очок). За три роки виступів у "Медісін Хет Тайгерс" Том набрав дивовижні 327 очок в 195 іграх.

Президент "Тайгерс" Даррелл Мазер заявив, що Лисяк "багатьма людьми вважається найкращим гравцем "Тайгерс" всіх часів".

Скаути пронозували йому потрапляння в першу трійку піків драфту 1973 року. "Монреаль" мав другий вибір на драфті і хотів обрати Лисяка. "Нью-Йорк Айлендерс", який обирав першим, вже чітко дав зрозуміти, що обиратиме домінуючого захисника Дениса Потвіна. Але Лисяк не хотів грати в Монреалі.

 "Там упереджено ставляться до гравців, які не є французами", - сказав Том тоді.

Коли тренер "Монреаля" Скотті Боумен зателефонував Лисяку, щоб запитати його, чи не хоче він грати в Монреалі, Том відповів: "Ні, не дуже".

"Атланта" мала 5-й загальний вибір у драфті і дала зрозуміти агенту Лисяка Діку Соркіну, що "Флеймз" хочуть його взяти. Лисяк теж дуже хотів поїхати до Атланти, але малоймовірно, що його не оберуть "Монреаль", "Торонто" та "Ванкувер" і він все ще буде доступний "Атланті".

"Соркін сказав мені, щоб я почав говорити всім, хто слухав, що я не хочу грати в Канаді", - сказав Том. "Тому щоразу, коли газета допитувала мене, я казав їм, що не збирався грати за жодну команду в Канаді. Це було непросто. Іноді мені було важко думати про те, що я можу називати якесь місце на планеті поганим."

Коли стало очевидним, що Том хоче грати в "Атланті", "Монреаль" обміняв свій вибір №2 на пік "Флеймз" для "майбутніх міркувань".

Коли Том прибув до тренувального табору "Атланти", представники "Флеймз", м’яко кажучи, захопились.

"Він грає як ветеран", - крикнув тренер Берні Жоффріон. "Я не бачив, щоб такий новачок, як він, прийшов у лігу з часів Жильбера Перро".

Берні Жоффріон

"Так добре, як Марсель Діон?" - перепитав помічник Джонні Вілсон, який тренував новачка Діона в "Детройті". - "Він кращий за Діона" - різко випалив Берні Жоффріон.

Лисяк стартував чудово в НХЛ, і здавалося, він збирається отримати "Трофей Кальдера" - приз найкращому новачку ліги, але врешті-решт програв великому Денису Потвіну з "Нью-Йорка", завдяки кращій увазі ЗМІ до міста Великого яблука. Приїжджі журналісти завжди були вражені кмітливою грою Лисяка. Вони застосовували такі порівняння, такі як Жильбер Перро, Філ Еспозіто та Жан Беліво.

Лисяк регулярно забивав, добре пасував, мав божественний дриблінг, грав велику роль в силових противостояннях та навіть добре себе показав в бійках з топовими тафгаями - Філлом Дейві Шульцом на прізвисько "Молот" та Доном Салеським. Лисяк завершив свій сезон новачка з 64 очками, включаючи рекорд команди в сезоні в 45 передач.

1978 рік, бій Тома Лисяка та Боба Міллера 

У наступному сезоні (1974-75) він уникнув так званого "синдрому другого сезону" (коли в гравців починається спад) і продовжував набирати очки для "Атланти", Лисяк збільшив свою кількість очок до клубного рекорду 77 очок, включаючи 52 передачі. Лисяк також став найкращим бомбардиром в третьому та четвертому сезонах поспіль у 1976 і 1977 роках, набравши 82 (31 гол та 51 передача) та 81 (30 голів та 51 передача) очок відповідно. Він грав у Матчі всіх зірок НХЛ три сезони поспіль (1975-77).

1976 рік, Бій Тома Лисяка проти Дейва Мелоунні

Він грав у ланці під назвою "Downtown Connecters" разом з Віллі Плеттом та Еріком Вейлом, обидва володарі "Кубку Кальдера". У 1977-78 Лисяк став капітаном команди і був найкращим бомбардиром "Атланти" в п’ятий сезон поспіль.

Наступного сезону він був на шляху до того, щоб знову стати найкращим бомбардиром, здобувши 58 очок у 52 іграх, перш ніж стати частиною однієї з найбільших угод в історії НХЛ. Ця угода була укладена як блокбастер із обмінами 8 гравців, а потім була рекордною за кількістю обміняних гравців. Лисяк приєднався до "Чикаго Блекхокс" разом з Петом Рібблом, Грегом Фоксом, Гарольдом Філліповим та Майлзом Захарко в обмін на Івана Болдирєва, Філа Рассела та Дарсі Рота. Угода, можливо, спричинена сильною грою нового центру "Флеймз" Гая Шуанарда, приголомшила шанувальників "Флеймз" і Лисяка. Лисяк, який підписав 7-річний контракт з "Атланті", був спустошеним.

Лисяк завершив сезон у Вітряному місті, набравши 10 очок в останніх 14 іграх, центруючи нових членів команди Тіма Хіггінса та Теда Буллі. Він пропустив 14 ігор через травму паху.

Продаж Лисяка до "Чикаго" став шоком для вболівальників "Атланти", які важко справлялися з тим, що їхнього постійного лідера за набраними пунктами бульше не було.

Том постійно набирав очки, він набрав 69 очок у 1979-80 та 76 очок у 1980-81, включаючи 55 передач. У 1981-82 роках він набрав фантастичні 82 очки серед яких 32 голи. У цей момент Том грав у ланці разом з Даррілом Саттером та Річем Престоном.

Саттер казав, що Лисяк був найкращим гравцем, з яким він коли-небудь грав, це велике визнання, враховуючи те, що він грав із такими хлопцями, як Денис Савард та Даг Вілсон.

У 1982-83 рр. Том пропустив 19 ігор через травму коліна, але все ж зумів набрати 61 бал у 61 грі. Наступного сезону Том набрав лише 47 очок у 54 іграх. Причиною того, що він провів лише 54 гри, було те, що Том отримав 20-матчеву дискваліфікацію, найдовшу за всю історію НХЛ до цього моменту.

У ніч перед Хеллоуїном 1983 року Лисяк зніс лайнсмена Рона Флойт під час переможного матчу з "Хартфорд Валерс" на стадіоні “Чикаго” з рахунком 6:1. Засмучений тим, що цієї ночі його постійно силовим прийомом викидали за борт біля тренерської лави, Лисяк зайняв позицію вінгера прямо позаду Фойта, і, як тільки шайба була передана далі, він врізався з боку в лайнсмена, перевернувши здивованого Фойта. Арбітр жодним чином не постраждав, але наміри Лисяка були зрозумілі.

 Том Лисяк проти лайнсмена

Дискваліфікація у 20 іграх була автоматичним покаранням, призначена суддею, в даному випадку Дейвом Ньюеллом. НХЛ надала суддям всю владу у призначенні дискваліфікацій після суперечливих інцидентів за участю Пола Холмгрена та Террі О'Райлі на початку 80-х.

Лисяк, звісно, не міг повірити у відсторонення від 20 поєдинків.

"Не тільки покарання не відповідає злочину, я не маю права висловлювати свою сторону. Апеляції немає. Це неконституційно", - заявив тоді Том.

Лисяк та NHLPA передали справу до окружного суду округу Кук (штат Іллінойс) і виграли 10-денний запобіжний наказ, який тимчасово блокував призупинення. NHLPA стверджував, що покарання було занадто суворим, але врешті-решт призупинення було підтримано та відбуто.

Можливо, це був лише збіг обставин, але Лисяк ніколи не був тим самим гравцем після цього інциденту, хоча зламана стопа та настирливі спазми ззаду також зіграли свою роль. Граючи за спиною Дениса Саварда і Троя Мюррея, Лисяк прийняв більш оборонну роль, тим самим завдавши шкоди своєму колись послідовному наступальному виробництву. Його 46 очок у 1984-85 роках були його найменшими показниками в кар’єрі на той момент, але він не зупинив падіння, здобувши лише 21 очко в своєму останньому сезоні в кар’єрі у 1985-86.

Було б неправильно, якби ця стаття підсумовувала велику кар’єру Лисяка в "Блекхоукс" таким неприємним моментом з лайнсменом, тому ось вам фінальна історія з життя Лисяка.

Коли в "Блекхоукс" запалював Лисяк, в Чикаго підростав маленький хлопчик українського походження Ед Ольчик, який займався хокеєм. Він обожнював гру Лисяка, та вирізав з газет кожну згадку про нього.

Близький друг Ольчика, коли їм обом виповнилось по 14 років, відправив листа Тому Лисяку, в якому повідомлялось, що Ед хоче колись зіграти в "Блекхоукс" разом з Лисяком. І Лисяк несподівано відповів на лист та відправив свій підписаний знімок. На цій картинці написано: "Едді, сподіваюсь, колись ми зможемо зіграти разом. З найкращими побажаннями, Томмі Лисяк".

У сезоні 1984-85 молодий талант та центровий форвард збірної США Ед Ольчик пробився в НХЛ у "Чикаго Блекхоукс" та зіграв два сезони з Лисяком в одній команді.

Як згадував, нещодавно, про фотокартку Ед Ольчик: "Я думаю, що це найважливіша річ зі всіх, що я коли-небудь мав в своєму житті. Та фотокартка все ще висить в мене на стіні вдома. Нема жодного дня, щоб я її не бачив".

Лисяк завершив кар’єру влітку 1986 року і незабаром осів у Джорджії. Він створив власний ландшафтний бізнес неподалік від Атланти, де він також займався кінною фермою.

Том Лисяк зі своєю сім'єю на фермі

У Тома Лисяка, якому було 60 років, в травні 2013 року діагностували рак.

Колишня зірка НХЛ Том Лисяк помер від лейкемії у віці 63 років 30 травня 2016 року.

В цей день, у першому матчі фіналу Кубку Стенлі виступав зять Тома Лисяка - Джастін Браун з "Сан-Хосе Шаркс". За матчем слідкував весь світ, коли в ефірі диктор стадіону Майк Емрік висловив співчуття родині Лисяків-Браунів, Ед Ольчик не зміг стримати сліз.

В грудні 2017 року "Медісін Хет Тайгерс" назавжди вивели з обігу 9-й номер Тома Лисяка.

Фото: Atlanta Journal-Constitution Photographic Archive, Daily Herald, Toronto Public Library, Our Sports Central, Sportsnet, ESPN

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Ariana Grande
+21
Реклама 18+
Популярные комментарии
Sergiy Baranovsky
+4
Ще одна чудова історія. Мушу зізнатись, що останні часом Аріана Гранде потроху стає одним з улюблених блогів!
Андрій Бусько
+4
Не шанувальник хокею але із задоволенням читаю цей блог
Написать комментарий 6 комментариев
Реклама 18+