Рецензія на фільм «Диво-жінка 1984»

Переглядаючи рецензії на цей фільм, я натрапив на одну цікаву думку про те, що "ДЖ84" дуже нагадує "Павуків" від Сема Реймі. "І справді" - подумав я у процесі перегляду, додавши до асоціативного ряду також "Фантастичну четвірку" та інші кінокомікси кінця 90-х і початку двотисячних. 

Подібна думка виникає тому, що фільм ніби не з нашого часу: це лампова і абсолютно фантастична історія про супергероїню з нульовою реалістичністю та відсутністю по-справжньому жорстоких або кривавих антагоністів на фоні яскравих та позитивних вісімдесятих. 

Комусь таке бачення сучасної супергероїки може здатися застарілим та невдалим; я ж думаю, що враховуючи обставини 2020 року подібне рішення додає позитиву та викликає в нас почуття ностальгії.

"Диво-жінка 1984" - це саме той випадок, коли потрібно "покласти мозок на полицю", бо як тільки ви почнете задавати хоча б якісь запитання з приводу сюжету, сценарій фільму розвалиться як картковий будинок. Просто змиріться з тим, що є артефакт, який за все відповідає.  

Ґал Ґадот у подібних умовах виглядає досить органічно, оскільки якої-небудь видатної акторської гри ситуація від неї не вимагає. Коли було потрібно - дала трохи емоцій, і на тому дякую. Цікаво було відмітити, що персонаж Кріса Пайна - Тревор - не виглядає на фоні своєї дівчини частиною меблів та досить активно їй допомагає. 

Різноманітності також додали Педро Паскаль і Крістен Віг: вони не є типовими поганцями з умовною мотивацією - це звичайні люди, які прагнули кращого життя для себе і своїх близьких та багато чого натерпілися. 

Розчарували екшн-сцени. Знов-таки, як для блокбастеру початку двотисячних все виглядало добре, але станом на зараз - не дуже. Багато уваги було приділено емоційним сценам - майже як у Реймі, якого я в свій час шпиняв за "супергеройську мелодраму".  

Загалом, враження від нової "Диво-жінки" в вас можуть бути абсолютно протилежними в залежності від ваших очікувань. Особисто я очікував трохи іншого, але це не означає, що фільм поганий. 

6 з 10