Рецензія на фільми «1917» і «Кролик Джоджо»

Чому чорна комедія і серйозний фільм про війну об'єднані в одну рецензію? Тому що насправді ці фільми дуже схожі і мають на меті одне і те саме - показати жахи війни. 

"1917" робить це очевидно, одразу ж занурюючи нас у суміш із трупів, бруду, нелогічності і тотальної безвиході, в той час як "Кролик Джоджо" спочатку виглядає як типова чорна комедія, але потім на контрастах і шляхом дитячого сприйняття дійсності описує такі речі, як нацизм, геноцид, війна тощо.

Найголовніша і найвідоміша "фішка" фільму Сема Мендеса - це той самий "довгий кадр", і подібний підхід виглядає дуже круто, тому Роджер Дікінс тут без питань повинен отримати свій "Оскар" за операторську роботу. 

Для нашого глядача близькою буде тема війни в окопах, яка зараз виглядає майже так само, як і 100 років тому. Досить добре прописані головні герої: один вже відчув справжню ціну медалей і адаптувався до подій навколо, а інший ідеалізує війну та намагається повністю в неї не занурюватися.

Цікавим задумом можна назвати залучення зіркових камео на своєрідних "чекпоїнтах" для героїв. Слово "чекпоїнт" я вжив не просто так: "1917" дещо нагадує суміш комп'ютерної гри і фільму "Врятувати рядового Раяна", і мені подібний стиль відображення був не дуже до вподоби, хоча у поєднанні з "довгим кадром" даний підхід виглядає максимально органічно. 

В ключові моменти фільму долучається також і музика Томаса Ньюмана ("Втеча з Шоушенка", "Краса по-американськи", "Волл-І"), яка за тональністю мені нагадала знамениту сцену з дощем у "Втечі з Шоушенка". 

Навіть якщо дуже намагатися, знайти відчутні недоліки у фільмі Мендеса складно. Тут є геніальна операторська робота, хороший звуковий супровід, непогана акторська гра і зіркові камео. 

"1917" - це один із головних фаворитів у змаганні за перемогу у номінаціях "Найкращий фільм", "Найкраща режисерська робота", "Найкраща операторська робота" та інших.  

9 з 10

***

Якщо вам сподобались такі фільми як "Хлопчик у смугастій піжамі", "Життя прекрасне", "Крадійка книжок", то сподобається і "Кролик Джоджо".

Як я вже згадував, фільм починається як типова чорна комедія, але потім смішні моменти починають чередуватися з серйозними і трагічними, і подібний контраст вражає не гірше, ніж жахливий реалізм у "1917". 

Хлопчик Йоганнес, якого називають "Джоджо", ніби губка всмоктує оточуючі його реалії, не задумуючись над тим, що це може бути погано і неправильно, і для 10-річної дитини це цілком звичайна поведінка. Його переконанням і вчинкам сприяє уявний Гітлер, якого грає Тайка Вайтіті (він же одночасно і режисер фільму). 

Підсвідомо Йоганнес розуміє, що не здатен на ті вчинки і переконання, які вимагають від нього оточуючі, але в силу свого віку не може принципово йти проти оточуючих.

Мати Джоджо (Йоханссон) розуміє набагато більше, але чомусь не намагається описати синові хоча б приблизну ситуацію навколо (а на екрані 1945 рік), обмежуючись загальними фразами в стилі "не все так однозначно". 

Каталізатором для змін у свідомості Джоджо стала випадкова зустріч із єврейською дівчиною, в якої, як виявилось, немає ані рогів, ані телепатичних здібностей, і яка посміла заявити, що Гудіні і Ейнштейн теж євреї. 

Їхні кумедні розмови час від часу перериваються жахливою оточуючою дійсністю, і до кінця фільму ми постійно бачимо подібне поєднання комедії і трагедії. 

В фільму Вайтіті немає такої епічності, як в "1917", але головний посил той самий. Це жорсткий трагікомічний антивоєнний маніфест з хорошою грою юних акторів і гротескною подачею матеріалу в стилі Веса Андерсона. 

На жаль, шансів в "Кролика Джоджо" у головній номінації ("Найкращий фільм") проти таких конкурентів, як "1917", "Форд проти Ферарі" і "Джокер", об'єктивно мало. 

Також сумнівні шанси виграти в номінаціях "Дизайн костюмів", "Робота художника-постановника", "Найкращий адаптований сценарій" проти "Маленьких жінок", але це не означає, що фільм не вартий уваги. 

8 з 10