Рецензія на фільм «Маленькі жінки»

Екранізація класики світової літератури з топовим акторським складом і шістьма номінаціями на "Оскар"... Що може піти не так? Як виявилось, багато що, але про це трохи згодом. 

В процесі читання книг "Маленькі жінки" і "Хороші дружини" (які розповідають, відповідно, про юність і доросле життя сестер Марч) я дізнався про існування екранізацій 1994 та 2017 років, з якими теж вирішив ознайомитися задля формування повноцінного враження від фільму Ґрети Ґервіґ (2019), тому що екранізації книг, в першу чергу, варто порівнювати з іншими екранізаціями.

Варто зазначити, що кожна екранізація включала в себе обидві вищезазначені книги, тому якщо ви є таким самим гіком, як я, і спочатку бажаєте ознайомитися з літературним джерелом, то тут вам доведеться читати обидві книги (або обидві частини однієї книги; варіацій в інтернетах достатньо).

Можна сміливо сказати, що до написання рецензії я підійшов у повному інфомаційному озброєнні. Для зручності, будемо називати фільми просто - 1994, 2017 і 2019.

Отже, 1994.

Так, це дійсно Крістіан Бейл і Вайнона Райдер. Впізнаєте малечу на другому скріншоті? НЯ!

Фільм також міг похвалитися наявністю Клер Дейнс і С'юзен Сарандон, тобто акторський склад по іменах не поступається 2019. Сюжет відрізняється лінійністю і слідує канону, однак глядачам із 2020 кидається в очі загальна низькобюджетність і відсутність технології омолодження, тому 20(+)-річні актори були вимушені грати і підлітків, і дорослих (за винятком Данст, звичайно). 

Очевидно, що перелічені актори не могли відіграти свої ролі погано, і претензій до них в цьому плані немає. Хіба що Клер Дейнс занадто захопилася роллю дерева, але її персонаж - Бет - це тиха, домашня, хвороблива дівчина, прив'язана до матері, тому подібне бачення приймається. 

Особливо хочеться відзначити Кірстен Данст: видатна акторська гра, і це у 12 років. Її Емі для мене є найкращою з усіх. В свою чергу, Крістіан Бейл для мене аж ніяк не схожий на книжкового Лорі. 

Загалом, цілком пристойна і "лампова" екранізація.

7 з 10 як окремий фільм

8 з 10 як екранізація.

Наступною в нашому огляді йде 2017.

2017 відрізняється від інших екранізацій тим, що вийшла у форматі міні-серіалу (3 серії по годині часу), і за рахунок цього одразу ж отримує від мене віртуальну нагороду за найточнішу екранізацію.

Екранного часу вистачило не тільки на основні події, а і на висвітлення дрібних деталей, про які у книзі розповідали опосередковано. 

Як ви бачите зі скріншоту, акторський склад сильно поступається конкурентам (при всій повазі до Майї Хоук і Кетрін Ньютон), однак на роль матері Марч і містера Лоренса запросили Емілі Уотсон і Майкла Ґембона - це дозволило хоч якось скоротити відставання. 

На відміну від 1994, приємніше було бачити в головних ролях юних акторів. Також сподобалась вища реалістичність деталей і вигляду самих персонажів. Екранний Лорі досить точно відповідає книжковому, а тітка Марч нагадує Меґґі Сміт у "Даунтоні", а Меґґі Сміт у "Даунтоні" була однією з найкращих, якщо не найкращою. Бет дещо поживіша за зразок 1994 року, а от Кетрін Ньютон для ролі Емі, на мою думку, не підходить. Так, за віком їй на момент зйомок було 19-20 років, що відповідає старшій версії Емі, але вигляд акторки при усьому бажанні під 12 років не підженеш - вона і на 20 не виглядає, скоріше на 28.  

Найкращою ж серед усіх була Майя Хоук ("Дивні речі", сезон 3) - ідеальна інтерпретація книжкової Джо і чудова акторська гра, як для дебютної ролі. Не так геніально, як в Нортона в "Первісному страху", але дуже круто.  

8 з 10 як окремий фільм

10 з 10 як екранізація.

І найочікуваніша частина огляду - 2019.

Як я вже зазначав, за іменами 2019 як мінімум не поступається, а то і випереджає 1994.

Мегапопулярні Уотсон і Ронан, перспективні Тімоті Шаламе з Флоренс П'ю і на додаток - Лора Дерн з Меріл Стріп. Режисеркою виступила Ґрета Ґервіґ, яка працювала з Ронан і Шаламе у високо оціненому "Леді Бьорд". Мене той фільм сильно не зачепив, але певний режисерський стиль відчувався. 

Що ж ми маємо у "Маленьких жінках"?

Найбільш виразною рисою 2019 у порівнянні з конкурентами є нелінійність подій на екрані: юність дівчат показана як спогади, і для людей, не знайомих із книгами, подібне "перескакування" було складним - я увесь час відповідав на запитання "коли це відбувається", причому деколи плутався сам. 

З іншого боку, сюжетний твіст з "книгою в книзі", який з'явився завдяки початковій сцені із Джо у видавництві - це досить цікавий підхід. Також де необхідно допомагають комп'ютерні технології і передача емоційності сцен кольоровим забарвленням приміщень. 

Але навіщо на самому початку фільму оголошувати важливий сюжетний хід? Для людей, що не читали книгу, це оголошення звучало як "всі помруть, приємного перегляду". За це однозначно жирний мінус. 

З точки зору акторської гри і передачі книжкових персонажів до акторок претензій немає, як немає і особливого захвату від їхньої гри. Мег-2017 мені сподобалась більше, ніж Уотсон; Джо-2017 більше, ніж Ронан, а Емі-1994 більше, ніж П'ю. Навіть тітка Марч-2017 перевершила Меріл Стріп. 

При цьому не можна сказати, що фільм поганий. Ніт. Він точно не поганий, але на найкращу екранізацію не тягне аж ніяк. 

7 з 10 як окремий фільм

7 з 10 як екранізація.