Кому зоря, кому світанок. Чому продовжується весняне жахіття «Ворскли»

Навесні «Ворскла» опинилася у звичному вже пікантному становищі. УЄФА начебто й мала кількома порціями перерахувати кілька мільйонів євро преміальних – ці кошти могли стовідсотково вирішити хронічних проблем із зарплатними боргами. Однак керівництво в особі президента Романа Черняка лише робило винуватий вираз обличчя та розводило руками. Грошей, мовляв, нема, але ви тримайтеся. Неофіційно гравці, звісно ж, бідкалися, але сміття з хати не виносили.

За дивним збігом обставин саме в розпал чергового грандіозного шухеру захиталося крісло під Василем Сачком. Одним не подобалося, що колишній міліціонер не демонстрував тактичної гнучкості, відповідаючи на всі претензії по суті рубаними репліками на кшталт «ми не Барселона». Іншим – дивна любов до старанних нездар типу Скляра. Проте неприродно економного власника Костянтина Жеваго кандидатура екс-улюбленця Кварцяного влаштовувала. Умовний Григорчук запросив би забагато в фінансовому плані, а запросити якогось недосвідченого новачка – поставити під удар результат.

Новачка таки запросили наприкінці березня. На той момент полтавчани робили все, аби не потрапити до топ-6, нехай і були фаворитами у боротьбі за вакантні ще місця. За найбільш логічною версією подій, начальство дало команду пролетіти повз розподіл євро кубкових путівок, аби не нарватися влітку на гарантовані неприємні питання від європейських чиновників. Якщо після бронзи дехто з «колишніх» погрожував позиватися до Лозанни та вимагав виплатити заборгованість більш ніж за рік до старту сезону (знову ж таки, згідно чуткам), то чому б комусь не повторити прецедент знову? Наступним кроком цілком міг бути чималенький штраф і навіть відлучення від міжнародних змагань.

Якщо вже продовжувати конспірологічну лінію, то Віталія Косовського на місце Сачка призначили як фігуру без вагомої тренерської репутації, яку можна безболісно і ненадовго знищити провальним другим етапом та ймовірним вильотом до першої ліги через стикові матчі. За планом вже у червні команду мав би прийняти Валерій Кривенцов, що явно пересидів у системі «Шахтаря», а слідом за ним на зміну більшості основи, яка не схотіла б грати проти умовної Ковалівки та Волочиська (ще й за копійки), донеччани милостиво позичили в оренду з дюжину дублерів. Провалитися у «вишці» може кожен, а от спершу попрацювати на ім’я та підняти «Ворсклу» туди було б непогано.

Все йшло за планом рівно до президентських виборів. Мало хто тоді сумнівався у переобранні Порошенка, незважаючи на дивно високі рейтинги Зеленського. Жеваго був одним з тих, кому друга каденція Петра Олексійовича була невигідною. Можливо, дуже скоро ми дізнаємося, за які грішки генпрокуратура вкотре спробувала притиснути колишнього мільярдера (не вірте джерелам, які малюють майже два мільярди статків – там в кращому разі вдвічі менше). Але навіть за наявності депутатської недоторканості справа з невідомим злочином та ймовірною карою набирала обертів. Тут вже якось не до футболу – надто тоді, коли не звик вчасно сплачувати футбольні рахунки.

З результатами на той момент був швах. 0:4 вдома з «Карпатами», 0:3 у Запоріжжі з «Зорею», нулі з «Десною» у дербі електрички Гребінка - Прилуки, драматичні 2:2 проти «Арсеналу», що остаточно закрили шлях до горішньої шістки (головного аутсайдера на той момент не змогли обіграти вже вдруге). Потім Сачка нарешті прибрали. Косовський розпочав без вогнику – ті ж 0:4 від «левів», хіба вже у Львові, 0:1 від підопічних Леонова після розкішного штрафного Калитвинцева. Головна біда полягала навіть не у безвиграшній серії: якогось конкретного малюнку не вимальовувалося взагалі, з гри у шести зустрічах нічого не було не те що забито, а навіть створено. Увесь доробок зводився до двох пенальті Шарпара у грі, де нічия дорівнювала поразці і таки сталася.

Аж ось Зеленський раптово виграв перший тур і став фаворитом другого. Костянтин Валентинович не інакше як отримав певні гарантії від спільного з кандидатом Зе покровителя та розворушив підлеглих. Не виключено, що навіть в перерві поєдинку з «Десною», в якому «Ворскла» на той момент горіла 0:3. Непристойні цифри на табло досить скоро перетворилися на 3:3, а надалі очки стабільно крапали до полтавської скарбнички. До закінчення сезону поразка була аж одна, та й ту вагомою втратою вважати не варто – у протистоянні з «Чорноморцем» очки зазвичай бере той, кому вони більш потрібні. Ба більше: в заключному турі ворс кляни після 2:0 у першому таймі у другому подарували з панського плеча нічию «Олімпіку», дозволивши Гельзін-тім уникнути перехідних матчів з «Волинню». Звісно, варто робити поправку на рівень групи 7-12, але тим не менш.

Наполеонівські плани розсипалися немов «Картковий будинок» без Кевіна Спейсі. Ніякого Кривенцова, ніякої першої ліги, ніяких молодих «кротів», хоча полтавські вболівальники вже встигли помріяти щонайменше про Сікана, який на той момент чемпіоном світу серед молодіжок ще не став. Дехто навіть спробував розгледіти у наступника Сачка тренерський талант, але закидав будь-які спроби, коли розумів, що майже уся гострота приходила винятково після подач Ребенка зі стандартів. Тобто раки цього разу нехай і по три, та все ж малесенькі-малесенькі.

Здавалося, що після перспективної для Жеваго зміни влади начальство якщо й не розрахується повністю зі старими гравцями, то бодай знайде можливість підсилити/зберегти склад. Але виявилося, що швидше курка знесе варене яйце, ніж нагорі заворушаться. Показовими в цьому плані виглядають переходи Кобахідзе та Шарпара. Сандро повернувся туди, куди його якось привезли до України з сонячної Сакартвело, однак про покращення фінансових умов розмову вести мабуть-таки не варто – Коломойський Коломойським, але солідні гроші тут видають хіба старожилам. Славко ж хоч і заявив, що до Риги поїхав через можливість пограти у Лізі Європи, та правда ще й в тому, що у Латвії платять нехай і менше, але стабільно. ЄС, чого ж ви хотіли – там через фінансові проблеми і попросити на вихід з вищого дивізіону можуть.

Простіше кажучи, та сама репліка Дмитра Медведєва просилася-просилася і таки напросилася.

Матч стартового туру із «Зорею» песимізм лише посилив. Коли невиправні оптимісти говорять, що полтавчани програли стабільному учаснику єврокубків лише з мінімальним рахунком, то забувають, що між фінальним свистком у Чорногорії та стартовим у духовній столиці минуло аж шістдесят з гаком годин. Скрипник думками був у Німеччині на отриманні нової тренерської ліцензії, тому навіть не реагував, скажімо, на періодичні провали Тимчика, у нападі все зводилося до несамовитої активності Ледньова, поки Громов звично лаявся з нечисленними вже колишніми одноклубниками. Одним словом, значно сильніші варіації «Зорі» на арені імені Бутовського розживалися в кращому випадку нічийкою, нехай іноді і за лютого нефарту. А тут повноцінні три очки та море радощів.

Розбирати гру «Ворскли» нема сенсу, оскільки розбирати нічого. За 90 з лишком хвилин трапився аж один продуманий загострюючий пас низом – Васін на Коломойця після страшної помилки гостей під час створення штучного офсайду. Не можна сказати, що купу кутових було саме зароблено ворсклянами: більшість трапилася після відверто невдалих кросів, які незіграні захисники суперників від гріха подалі відбивали за лицеву лінію. Самі кутові сумарно дали аж одну реальну загрозу, однак Васін не влучив головою у ворота, ціливши в дальній кут.

Несамовито нахвалена деким пара Кане – Артур за рівнем браку насправді була найгіршою на полі. Навіть Скляр, який привіз гол традиційною бездіяльністю в епізоді, коли Ледньову не можна було відірвати ноги і додати наостанок по голові, не виглядав на фоні темношкірих дітей сонця жалюгідно. Спроби обігратися не дивлячись один на одного, подачі/простріли точно на найближчого оборонця суперників, байдужість на своїй половині – майже будь-який інший колишній читач конспектів Лобановського вже відправив би ганця та бразильця до Сибіру прибирати сніг (так, увесь). Однак перед Косовським дивним чином забули поставити завдання брати очки та опікуватися результатом. Хіба ревуть воли, як ясла повні? Точніше, не дуже повні і ненадовго, але дайте людині насолодитися миттю затребуваності.

Якось вже так вийшло, що видатний інтриган Жеваго став жертвою чергової за ліком інтрижки патрона-покровителя Коломойського. Тепер Костянтин Валентинович лишився як той мірошник Хома – води нема й курей чортма. От що точно є, так це гроші, але вимикати режим Роберта Сарвера власнику «Ворскли» ой як не кортить. Тому здається, що Шарпар і Кобахідзе до закриття трансферного вікна не будуть останніми на вихід. Того ж Коломойця цілком можуть забрати кудись до ближнього зарубіжжя навіть попри невдалий перший досвід та те, що його агенти за довгі роки роботи навчилися хіба гадити як бегемоти.

А поки, після першого туру, об’єктивно слабшим за полтавчан видається лише «Олімпік». Та й той винятково через сумнівного тренера, якого зазвичай кличуть кудись влаштовувати суцільні руїни. Жуліо Сезару не звикати – він, кажись, звик до підписування на різноманітні дивні авантюри. А от чи відрізняється від бразильця Косовський чимось крім динамівського серця та давнішнього читання конспектів Лобановського?

Так чи інакше, не хотілося б, аби тренерська кар’єра колись легендарного лівого крайка виявилася схожою на кутовий зліва в його останньому матчі за збірну – косо, криво та не живо. Хто пам’ятає сумнозвісні 1:3 з поляками на «Олімпійському», той чудово розуміє, про що мова.

Одинадцяте місце як завдання на сезон? Чом би й ні, тим більше зараз жодними стиковими матчами не пахне.