Books vs films: «Gone Girl»

Протистояння книг та їхніх екранізацій завжди буде актуальним і черговий раунд цього протистояння відбувся цієї осені між Галліан Флінн та Девідом Фінчером. Якщо режисер «Se7en» та «The game»  вже давно увійшов до когорти найвідоміших режисерів світового кінематографу, то американська письменниця менш відома (особисто для мене). Попри це твори Флінн опубліковані в 28 країнах, на всі книги письменниці придбані права на екранізацію, що само по собі говорить про її велику популярність. Але «популярність» це не завжди «якість», книжкові бестселери останніх років, у вигляді «літератури» Стефані Маєр та Е.Л. Джеймс зайвий тому доказ. Та все ж відмічу, що з «Gone Girl» не все так погано. 

Взятися за «Gone Girl» вирішив, щоб відпочити після дуже виснажливої в емоційному плані «1984» та інтелектуальному «Архетип і символ» Карла Гюстава Юнга. І сучасна американська література завжди мені в цьому допомагала. І дійсно мозок напружувати мені не доводилося, читалося легко, але одночасно отримував гострі емоції від сюжетних поворотів (досить банальних але все таки). Та все ж для цього використовувалися досить грубі прийоми: прихована вагітність, зрада, моторошна холоднокровність та цинічність. Я віддаю перевагу більш вишуканим та тонким літературним засобам. Прочитання твору допомогло з досить цікавого ракурсу поглянути на проблему подружнього життя, етапи, які йому доводиться проходити та труднощі, які при цьому виникають.

 О чем ты думаешь? Что ты чувствуешь? Что мы сделали друг сдругом? Что еще нам предстоит сделать?

Всі герої твору були досить типові, тому уникнути багатьох літературних штампів не вдалося: «хороший» та «поганий» поліцейські, схильний до криміналу нижчий клас, жертви фінансової кризи, топовий адвокат із 100-тисячним гонораром, обивателі, яким подавай лише «хлібу та видовище», представники богеми, яким не вистачило часу на безпосереднє виховання своєї дитини і тому подібне. Та все ж книга тримала до кінця, й ендшпіль (бо все, що відбувалося в книзі, дійсно було схоже на жорстоку гру) навіть здивував. І згідно заповіту Хічкока після прочитання книжки не було відчуття завершеності та зрозумілості, й питання «Що з ними буде далі? Як складеться їхнє життя?» залишилося відкритим. А разом з тим після прочитання «захотілося стати під душ» та змити з себе той моральний бруд, яким була просякнута книжка. Не можу назвати себе пуританином, проте надто багато уваги приділялося сценам еротичного характеру. Звичайно подібне краще продається, але мої критерії оцінювання літератури трохи інакші.

Вы оба самые чокнутые на всю голову люди из всех чокнутых на всю голову людей, которых я когда-либо видел, а ведь я на них специализируюсь.

Що стосується голлівудської екранізації, то Фінчер не став вигадувати велосипед. Сюжет фільму був максимально приближений до оригіналу, аж занадто. Тому спочатку прочитавши книгу, переглядати фільм було не так цікаво. Звичайно, краще розумів внутрішній світ героїв, але не завадили б якісь суттєві зміни в сюжеті. В цьому плані згадується екранізація «Янголів та демонів», де режисер не побоявся суттєво відхилитися в фіналі від сюжету Дена Брауна, і не прогадав. Знято дійсно якісно із доречним (хоча вже досить заїждженим) музичним супроводом. До акторського складу також мінімум претензій, Бен Аффлек добре справився з роллю «красунчика, який подобається жінкам і якому хочуть врізати по пиці чоловіки». Але детальніше зупинитися хотів би на Розамунді Пайк. Асоціювалася вона звісно з Джейн Беннет («Гордість та упередження». І ось повна протилежність тій ролі: холоднокровна,егоїстична, цинічна, розпутна з явними психічними відхиленнями, соціопатка Еммі Елліот-Данн, яка разом одночасно притягувала і лякала, змушуючи сподіватися, що подібна особа залишиться існувати лише у вигаданому світі і не трапиться на життєвому шляху в світі реальному. Щось схоже довелося відчути, побачивши, Макколі «Кевіна» Каллкіна у фільмі «The Good Son». І за це перевтілення Розамунда Пайк, абсолютно заслужено була номінована на «Кращу жіночу роль» на цьогорічному Оскарі. Отже цілком достойна одна одній книга та кінострічка, рекомендована тим, хто хоче відчути гострі відчуття при тому не витративши надто багато емоційних та інтелектуальних ресурсів та тим хто хоче подумати над новими аспектами подружнього життя.

P.S. Приємно усвідомлювати, що у твоїй шафі немає «скелетів»)