Zbruch Cup 2020. Посткарантинний міні-футбол у Волочиську

Головний турнір червня.

Серед усіх змагань на які вплинув карантин, хтось найбільше переймався скасуванням Євро, когось боліла Олімпіада – мене найбільше хвилювала участь Zbruch Cup 2020. Цей турнір ми задумали вже давно, залишалося лише реалізувати. Тут потрібно сказати, що Волочиськ - місто нових мініфутбольних майданчиків, які в нас почали з’являтися зі швидкістю прищів на обличчі юного Антоніо Кассано. Зрештою, коли вже було обрано локацію, залишилося лише перечекати суворий карантин і починати.

Звісно, я точно не був головною дійовою особою цього двіжу, адже окрім мене турніром найсерйозніше займався товариш Діма Сіньков і товариш Іванович Антон та Олександр Собко. Дуже круто, що нам на зустріч пішла місцева влада і благодійні фонди, без них витягнути оце все ми б не змогли приблизно ніяк.

Команд які хотіли взяти участь в турнірі було навіть більше, ніж тих хто хоче вийти в УПЛ із Першої ліги, але втиснути всі ігри у два дні було б проблематично.  Тому ми пішли за прикладом найкращої ліги у світі й зібрали 12 колективів. За традицією, усі вони представляли окремі райони міста (так, у Волочиську є райони). Але це не було обов’язковою умовою.

На те щоб потренуватися і зігратися в учасників був лише тиждень, тому більшості з них довелося грати «по тактиці Йожена Клоппа».  Тим краще для інтриги, бо явного фаворита не було. Сільські хлопці із Бронівки цілком могли дати бій битим вовкам із «Центру», а досвідчені «Підприємці» у яких за плечима люті футбольні турніри 90-х, цілком могли обіграти амбіційних чуваків із «Запуття».  До речі, особливістю цієї команди було те, що вони першими додумались запросити на лаву запасних не фізіотерапевта, психолога, чи шамана, а кальянщика. Волочиський футбол безпощадний, як стрічка tik-tok.

У перший же день були зіграні всі матчі групового етапу, по три команди в кожній. Такий формат передбачав люту інтригу, бо програвши у першому матчі, про вихід із групи можна було забути. Кожен матч перетворювався на міні-фінал  зі своєю інтригою і голами у «фергі-тайм».  У когось здавали нерви, в когось здавала фізуха, хтось забивав у свої ворота вже на 5-й секунді перебування на полі, хтось віддавав передачі рабоною в стилі Анхеля Ді Марії. Все, як ми любимо.

Фінальна четвірка грала між собою в неділю. Ось тут і розгорнулося свято інтриги. Сільська банда із сонячної Бронівки, яка вразила всіх своєю фізичною готовністю, протистояла чувакам із «Поділля» (не Хмельницького).  Тут все вирішувалося в серії післяматчевих пенальті, де роль збірної Англії взяла на себе Бронівка. «Поділля» у фіналі.

У іншому півфіналі зійшлися команди «КОСВО» (не плутати із невизнаною республікою) та «Запуття». «КОСВО» виставили залізобетонний захист і добре реалізували свої шанси. «Запуття» - аут. В матчі за третє місце перемогла Бронівка і ходять слухи, що хлопцям готуються будувати пам’ятник біля місцевої сільради.

Фінал вийшов типовим і напруженим. Все йшло дуже рівно, поки форвард «КОСВО» Максим Паюк не включив режим Мессі. Два голи під кінець тайму і гравці «Поділля» були трохи шоковані. Зрештою, рахунок 3-1 на користь «КОСВО» і перший Кубок Збруча у них. А далі все, як потрібно: радість одних, розчарування інших, подяка спонсорам і зірваний голос коментатора. Маємо на меті організувати чемпіонат Збруча, але тут вже багато що залежить від тої самої епідеміологічної ситуації.