Силовий екстрим у Волочиську

Цей пост мав би зявитись приблизно місяць тому, але захотілось зачекати, щоб вкласти у нього відео, бо тут без візуалізації не обійтись. Що треба для того, аби організувати круте спортивне свято в районному центрі? Безкінечні промови місцевих чиновників, пишний коровай, який виносять смачно розфарбовані дівчата, молебень,  і виступ місцевого хореографічного колективу «Подолянка» чи «Барвінок», а вже потім самі змагання які цікаві більш-менш нікому окрім учасників і співчуваючих їм батьків. В нашому випадку все було зовсім не так.

На День Незалежності  мені випала нагода бути ведучим на змаганнях із силового екстриму, при тому, що досвід ведучого у мене приблизно такий ж, як  матчів у Сідіклея за основний склад «Динамо» . Сама ідея провести змагання виникла у Дмитра Сінькова, який є власником місцевого спортивного клубу «Спорт Тайм». Прикметно, що  вся підготовка і проведення  змагань відбувались на чистому ентузіазмі людей, які хотіли подарувати людям свято. І це не слова для галочки, бо основним завданням було зробити так, щоб цікаво було саме вболівальникам. Пропаганда здорового способу життя, якою вона повинна бути. Звісно, були і спонсори, однак, що приємно, в основному це були місцеві підприємці, які теж готові були допомагати, умовно кажучи за ідею.

«Силовий екстрим» доволі специфічна дисципліна і особисто для мене знайомство із цим видом спорту обмежувалось переглядом в дитинстві перфоменсів від Василя Вірастіюка, проте як виявилось, це трохи не те. Піднімання колоди, «прогулянка фермера», коромисло – усе це виглядає справді ефектно, особливо коли повз тебе проноситься спортсмен із вагою і швидкістю електрички Волочиськ-Хмельницький. Головною зіркою турніру був Довганюк Вадим, 33-ти разовий  рекордсмен світу із пауерліфтингу, для якого виступ у такому виді спорту теж був новим викликом.

Мене запросили вже на одному із завершальних етапів, коли треба було весело провести змагання, і максимально не заважати спортсменам робити совою роботу.  На змагання були запрошені  учасники з Хмельницького (дві команди), Тернополя, а також три команди з Волочиська. Впродовж всього протиборства була неймовірна інтрига, тому оголошуючи результати після кожного конкурсу, я намагався максимально сконцентровано говорити цифри, адже отримувати  грифом по спині від кросфітера за невірно оголошений результат, то не дуже приємне відчуття. Добре, що спортсмени виявились ще тими пацифістами.  Із самого початку кожна команда мала свою тактику, і вона її дотримувалась (с), але перше місце здобула досвідчена волочиська команда із спортзалу «Дружба», так що вираз: «нехай переможе дружба» спрацював на всі сто.

В результат всі отримали багато позитивних емоцій, а спортсмени  окрім емоцій і задоволення ще й кріпатуру на ранок.  Розмір призових  теж мав значення, адже переможці отримували 5000 грн, а друге і третє місце 3000 і 1,5 тис відповідно. Також було багато приємних підгонів від спонсорів, які виявились щедрими меценатами. Думається, що подібні змагання точно не будуть останніми, бо в планах проведення турніру для дітей, і ще багато всього. Тому, як писав Максим Рильский: «не бійтесь заглядати у спортзал: це пишний яр, а не сумне провалля».