Tribuna/Футбол/Блоги/Бентега логофіла/«Коти давно сказали:«Інтернет – наш!». Інтерв’ю з королевою найдобріших статусів «Трибуни» під ніком skhimin@gmail.com

«Коти давно сказали:«Інтернет – наш!». Інтерв’ю з королевою найдобріших статусів «Трибуни» під ніком skhimin@gmail.com

Розказала про роботу, літературу, своє блогерство, але лишилася загадкою.

7 августа 2019, 13:12
38
«Коти давно сказали:«Інтернет – наш!». Інтерв’ю з королевою найдобріших статусів «Трибуни» під ніком skhimin@gmail.com

Всі, хто бодай іноді заходить в статуси на Tribuna.com, знають skhimin@gmail.com. Під цим ніком творить дівчина Олеся – добра, але дуже втаємничена. В її статусах можна знайти багато квітів, тварин, легкого гумору, філософських думок. Її світлі невеличкі пости хоч трохи врівноважують словесну агресію, яка регулярно спалахує на сайті. Що за людина приховується під ніком skhimin@gmail.com? Давайте дізнаватися.

«Таких сексуально розвинених дітей, як у серіалі «Школа», у мене на роботі немає»

– Олесю, чим займаєшся в житті?

Я педагог. Сію "розумне, добре, вічне". Ніколи не мріяла стати педагогом, але, судячи з відгуків моїх вихованців, у тому числі в Інтернеті, з мене не найгірший "сіяч" в Україні (навіть не знаю, чи доречним буде тут смайлик).

– Як так вийшло, що ти не мріяла стати педагогом, але стала?

У мене вчительська сім`я. Так вирішила моя мама, а я на той час ще не вміла заперечувати.

– Ти ідеально володієш українською та російською. Підозрюю, що ти філолог. Чи ти просто добре навчалася в школі?

Я з україномовної сім`ї, але в мене багатонаціональна родина. Є росіяни, угорці, іспанці і навіть мексиканець . Так що доводиться чути різні мови. У школі вчилася непогано, але відмінницею не була, незважаючи на те, що у цій же школі працювала вчителькою моя мама. І так: я філолог. 

– Іспанці і мексиканець? Можливо, іспанською говориш?

Зараз у мене близькі родичі живуть по всьому світу – не тільки у Європі, але навіть у далекій Австралії. Іспанською не розмовляю, хіба що трохи польською і англійською.

– З дітьми працювати цікаво?

Педагог – це професія, яка дає тобі змогу відкривати людей, спостерігати за формуванням їхнього світогляду, їхнього сприйняття світу, у тому числі й емоційного. Тобто ти не просто даєш певну суму знань, але й, як би це пафосно не звучало, можеш передбачити майбутнє нашого суспільства. Я працюю з дорослими дітьми. З такими, що вже й про кохання можна поговорити . Правда, таких сексуально "розвинутих", як у серіалі "Школа", у нас нема.

– Що найгірше і найприємніше у твоїй роботі?

Найгірше у моїй роботі – паперова рутина, найприємніше – це , звичайно ж, можливість спілкуватися з різними типами людей, серед яких є багато цікавих і творчих.

«Українська література для мене закінчується на Ліні Костенко»

– Окрім сфери освіти більше ніде не працювала?

Ні. Але паралельно займаюся дослідженням української дитячої літератури, а також української літератури XIX ст. – початку XX ст. в контексті світової.

– Які українські письменники цього періоду тобі найбільше до вподоби, і як ти ставишся до сучасної української літератури?

З даного періоду нашої літератури захоплююсь Кобилянською, Стефаником, Васильченком. До сучасної літератури ставлюсь прохолодно. Десь на Ліні Костенко для мене все закінчується, хоча загалом сучасна українська література дуже популярна в Європі.

– На чию творчість ти б порадила звернути увагу сучасним дітям та їхнім батькам?

Українська дитяча література надзвичайно сильна. Твори Винниченка, Донченка, Збанацького просто шедевральні. На жаль, сьогоднішні діти виховуються не на них, а на мультиках про "Машу і Медведя". Я намагаюсь долучатися до популяризації дитячої літератури, беру участь у видавництві творів українських дитячих письменників, прагну пропагувати те гарне, що є в нашому письменстві.

– Ти дохід з цього якийсь маєш?

Видаю книжки власним коштом, потім реалізовую. Інколи щось заробляю, інколи виходжу "в мінус".

«Свенсен стріляв, а я співала»

– В повсякденному житті мені вкрай рідко доводиться зустрічати дівчат, що предметно цікавляться спортом. А щоб дівчина щоденно заходила на спортивний ресурс – взагалі нонсенс. Звідки в тебе така цікавість з’явилася?

У моїй сім`ї всі цікавилися спортом, бабуся навіть дивилася хокей. Так що це не дивно. Більше того, ми не просто цікавилися, а й займалися спортом: батько ходив на лижах, брат відвідував боксерську секцію, я з дитинства каталась на ковзанах, займалася плаванням. Навіть відстоювала честь факультету на університетських змаганнях з плавання. Ніколи не була першою, але не була і останньою. Завдяки мені факультет впевнено ходив у середнячках.

– Який твій стиль плавання улюблений?

Мій улюблений – брас. Але це на змаганнях, а поза ними — "по-собачому". Перед змаганням всі "відморожувались", потім ловили мене, ось як ти на інтерв`ю, і я погоджувалась. Згодом, під сміх товаришів, думала: "О Господи, навіщо?"

– Як тебе взагалі занесло на "Трибуну"?

Спочатку я зайшла на сайт Федерації біатлону України. Потім за якимось посиланням потрапила на Sports.ru, а коли дізналася, що існує українська версія "Спортсу", зареєструвалася і тут.

– Чому в тебе саме такий нік skhimin@gmail.com?

Це не нік, а, швидше, проста абракадабра. Справа в тому, що коли я реєструвалася на сайті, треба було надати не нік, а адресу поштової скриньки. Ось я і придумала таке. Вимога існувала недовго, і майже всі потім перейшли на ніки, однак мені було ліньки кудись писати, до когось звертатися, ось так і залишилось.

– В твоєму профілі на "Трибуні" в графі "про себе" ти написала "вгадайте". Хоч хтось вгадав?

Я думаю, ніхто й не намагався.

– Серед тегів, на які ти підписана, лише біатлоністи. Чому саме біатлон?

Біатлон я люблю з дитинства, а коли у ньому з`явився норвежець Еміль Еґле Свендсен – і зовсім "пропала". Навіть пісню йому написала. Він стріляв, а я співала. Рада, що на Трибуні веде блог Дмитро Підручний. Я йому дуже симпатизую і як спортсменові, і як людині.

– А пісню про Свендсена пам’ятаєш? Про що вона?

Ой, самої пісні я вже не пам`ятаю, хоча вона має бути десь записана. Пригадую лише, що приспів починався словами "за лісами, за снігами Норвегія твоя...", а сама пісня розповідала про те, що , може, ми колись зустрінемося з Емілем, але у інших світах.

«Мої статуси викликають усмішку»

– Ти на "Трибуні" майже від початку її створення. Як сильно змінився сайт за ці шість з гаком років?

Трішечки змінився. На мою суб`єктивну думку, погіршився реддизайн (стара версія мені більше подобалась), зате прийшли цікаві харизматичні люди з почуттям гумору, стали досконалішими статті у блогах, і, що впадає у вічі, користувачі почали не просто писати коментарі, а й вести діалоги, спілкуватися між собою.

– Ти чи не єдиний активний користувач, у якого статусів набагато більше, ніж коментарів. Чому ти пишеш багато статусів на "Трибуні", але дуже мало коментуєш?

Щоб коментувати, треба занурюватись у суть написаного. На жаль, у мене на це не завжди вистачає часу. Викласти статус простіше.

– Тобі можна присвоїти неофіційний титул Грінпісу сайту. Чому твої статуси просочені любов’ю до природи, зокрема до котів?

Тому що коти – зірки Інтернету, вони давно сказали:"Інтернет – наш!" Насправді, я знаю, що у багатьох користувачів є домашні тваринки, і такі статуси викликають усмішку. Ви здивуєтесь, але у мене немає кота, але є німецька вівчарка Джой. Він веселий і добрий.

– Ти, часом, не вегетеріанка?

Ні, я не вегетаріанка. Навпаки, солодкоїжка і м`ясоїдка. Можу їсти і після 18:00. Потім все це відкладається в певних місцях, і я починаю бігати.

– Як думаєш, наскільки доречними є подібні статуси на спортивному ресурсі? Чому так мало ти висловлюєшся на "Трибуні" про спорт?

Думаю, нічого поганого в оффтопних статусах немає. Люди повинні трішечки відпочивати, відволікаючись від спорту. І це можна зробити, не покидаючи сайту. Коментую мало, знову ж таки, за браком часу. Та й думок, напевно, цікавих немає.

– Скільки природи в статусах. Мабуть, в селі живеш?

Я представниця Західної України. Живу у місті, але у власному будиночку, тому дерева, квіти – все зі мною.

– Чому твій блог на Трибуні називається "Городок"?

Назва "Городок" пішла від однойменної пісні, яку виконувала Анжеліка Варум. Городок – маленьке містечко, де майже всі один одного знають і можуть спілкуватися. Такою є і "Трибуна".

– Головним тегом твого блогу обрано "фігурне катання". Але чому про цей вид спорту жодного разу в блозі ти не написала.

Тег "фігурне катання" абсолютно випадковий. Річ у тім, що відкривачам блогів треба ставити якийсь тег. Чому не пишу про цей вид спорту? Тому що він у нас помер. І це дуже сумно. Адже ми мали блискучі традиції, спортсменів, тренерів. Бачу дуже багато українських знавців і любителів фігурного катання на тому ж таки "Спортсі". Там надзвичайно потужний розділ цього виду спорту, хоча і дуже скандальний. Напевно, найбільш хейтерський.

«Творю між ковтком кави і мартіні»

– У коментарях під твоїм постом «Як обідрана ялинка» ти перед зимовою Олімпіадою 2018 року «пророкуєш», що наш спортсмен у фрістайлі Олександр Абраменко більш вдало виступить, ніж наші біатлоністи. При чому більшість українців очікувала медалей саме в біатлоні. Не відчула після цього себе Вангою?

Ні, Вангою себе не відчула. Просто я бачила нестабільність наших біатлоністів, в тому числі і у плані психології. Олександр Абраменко — вольова особистість. Ось і вірила в нього.

– Твій блог "пОлесье" на "Спортсі" регулярно доповнюється, а «Городок» на "Трибуні", скажімо так, закинутий. Чому?

Напевно, не знайшла поки що тут свого читача. Sports.ru – це, фактично, соціальна мережа. Там є блоги і про котів, і про собак, і про кіно, і про музику, і про поезію. Блог "пОлесье" універсальний. Там пишуть, хто про що хоче. Не знаю, чи на Трибуні є потреба в такому блозі. Думаю, поки що ні.

– Якось на питання «За кого вболіваєш?» ти відповіла, що вболіваєш за футбол. Про футбол в «Городку» небагато матеріалів, але аж два про людей з «Шахтаря» (про Паулу Фонсеку та Марлоса). Ти прихована «кротиня»?

Насправді я вболівала за "Металіст", коли його тренував мій улюблений тренер Мирон Маркевич. А от чи "Динамо", чи "Шахтар" мені справді все одно. Боюсь, що фанати обох клубів наставлять тобі мінусів за таку мою відповідь.

– Твоє блогерство – це для задоволення, чи в майбутньому ти таки хотіла б цим заробляти?

Щоб серйозно займатися блогерством і заробляти цим гроші, треба було б покинути основну роботу і приділяти час своїм матеріалам. А я цього поки що робити не збираюсь. У мене є однокласниця Марічка, яка працює адміністратором в дуже затишному кафе. Так от мої віршики, спогади і все інше пишеться саме там, на білому шкіряному диванчику, між ковтком кави і мартіні. Тому моя "творчість" має назву "У Машки на ляшці". Так що на сайтах пишу тільки для власного задоволення. Ну і ще трішечки – для кількох друзів.

– Уявити тебе в конфліктах на Трибуні неможливо. Наостанок все ж запитаю: як ставишся до "срачів" в коментах?

До сварок і перепалок в коментарях ставлюся нормально. Це складова спортивних сайтів. Але повинна бути межа, за яку не можна переходити. Ненавиджу цинізм, не можна, щоб спеціально, для забави, травили людину. Я через це проходила на "Спортсі", і знаю, до чого може дійти людська жорстокість. Знаєш, на кожному сайті повинен "висіти" такий собі своєрідний заклик:"Обережно! За кожним ніком – Людина!"

Другие посты блога

Come on, read!
19 июля 2019, 20:42
27
This is my «Caetano»
1 июля 2018, 14:52
12
Все посты