Символи в моїй голові…

У кожного є якісь певні символи, що уособлюють ту чи іншу подію, особу, проміжок часу «і те де і те пе і іже с німі». Так от, у мене є символи кожного з видів спорту, якими я в певний момент зацікавився, хоч,  припускаю, я в цьому не дуже оригінальний. Тож поїхали стежинами поринання моєї свідомості (та й підсвідомості) у спортивний світ.

1. Футбол.

Тут все банально. «Динамо» (Київ) і любов до нього з 1996 року. Безвольна поразка від швейцарського «Ксамакса» в 1/32 Кубку УЄФА закохала в команду біло-синіх (а цікаво: є ще в світі хоч одна-однісінька людина, яка полюбила «Динамо» от саме після того протистояння?). Далі, майже рік потому, вдала друга кваліфікація з «Брондбю» з Данії (з загальним рахунком 4-3 далі пішли кияни). Потім рознос в Лізі чемпіонів в «групі смерті» з «ПСВ», «Барселоною» та «Ньюкаслом». І все, пішло-поїхало. «Динамо» в серці на все життя.

Але паралельно була ще одна команда, яка закохала мене у футбол. Це збірна Франції. Чарівна, магічна, неповторна збірна Франції 1996-2000 років. Я її склад навіть серед ночі назву без запиночки (при чому, що команди 1996-го року, що 2000-го року). Чи варто говорити, що мої найщасливіші «футбольні роки» були саме на межі тисячоліть? «Динамо» «кутьожить» в Європі, Франція бере Мундіаль (1998 рік) і вигризає у фіналі з італійцями трофей Чемпіонату Європи (2000 рік). Ось такий він, мій біло-синій символ гри мільйонів.

2. Бокс.

Для мене цей вид спорту – це заруби Тайсона і Холіфілда (так-так, це коли один "підвечерював" вухом іншого). Пізніше до них приєднався Леннокс Льюїс. Все. От вони для мене і є бокс. Вже пізніше в Україні пішов «бум» цього виду спорту, коли брати Клички регулярно били «фейси» майже всім у суперважкому дивізіоні. Але то вже був «методичний», «шаховий»  бокс. Справжні рубки були у Майка з Евандером (якщо говорити про "супертяжів").

3. Баскетбол.

 Зародження любові до цього виду спорту сягає початку 2000-х. Баскетбол для мене – це кросовери легенди «Філадельфії» Алена Айверсона та данки Вінса Картера. Симпатія саме до «маленьких снайперів» у мене породилася саме від гри атакуючого захисника «сіксерс». Зараз отримую задоволення від гри Стефена Каррі та Кайрі Ірвінга (він, серед сучасних гравців, найбільше за манерою гри нагадує мені Айверсона). Ну а Вінс…Він один такий, неповторний «данкер». Так регулярно і ефектно «колотити» зверху через будь-кого, як це робив Картер «в праймі», ніхто не міг і не може.

4. Теніс.

І знову, вже традиційно, символ буде подвійним. Еталон тенісу для мене – це протистояння Андре Агассі – Піт Сампрас. Два різні характери, два різні стилі ведення гри. Парадоксально, але я вболівав за Агассі (його стиль – гра на задній лінії, дворучний бекхенд, обведення суперника, що вийшов до сітки), хоча стиль гри Сампраса мені подобався більше (потужна подача, швидкий вихід до сітки, одноручний бекхенд). Їх заруби значно різноманітніші, непередбачуваніші, ніж, скажімо, протистояння Федерера та Надаля (Роджер знищує іспанця на траві, на ґрунті ж Рафа не лишав і не лишає шансів не лише швейцарцю, а й всім іншим).

5. Біатлон.

Тут я точно не буду оригінальним. Класичне протистояння Уле-Ейнара Бйорндалена та Рафаеля Пуаре є квінтесенцією біатлону. Перший завжди краще біг, другий – краще «смалив» з гвинтівки. Рахунок 6-4 на користь норвежця за кількістю кришталевих глобусів (його отримує лідер загального заліку Кубку світу). По здобуткам на Олімпіадах Бйорндален «заригує в жорсткі мінуса» Рафу: 13 медалей (з них 8 золотих) проти 3-х (золота не здобував). Сьогодні біатлонні «махачі» між норвежцями і французами тривають. Але герої вже інші.

6. Волейбол.

Волейболом цікавлюсь, м’яко кажучи, не дуже. Чомусь вже давно вболіваю за полячок і окремо – за багаторічного лідера «полськєй дружини» Береніку Томсію, яка раніше була Окуньєвскою (саме це прізвище мені подобалось більше, і саме під ним вона мені запам’яталась). Ця баришня і є символом волейболу в моїй «спортивній підсвідомості». І хоч я здатен назвати максимум 15 спортсменів світової волейбольної спільноти, Бєра для мене «намбар ван».

7. Бейсбол.         

Звісно, у нас мало хто цікавиться бейсболом. Та і я відносно недавно поринув у світ MLB. Але в ті часи, коли знайомився з правилами гри, її тактичними особливостями та тонкощами, я «прибалдів» від гри пітчера (тоді ще він виступав за «Колорадо») Убальдо Хіменеса. Саме тоді він був топовим «кидаючим», подекуди його «ера» (показник, що демонструє скільки пітчер пропускає ранів на дев’ять інінґів) сягала показників, менших від одиниці, що дуже круто. Зараз він вже не в «Колорадо», та й показники його трохи погіршились, але саме його я ототожнюю з бейсболом.

P.S.: В принципі, до цього рейтингу можна додати художню гімнастику (Ганна Бессонова), формулу-1 (Міка Хаккінен, він, до речі, єдиний, хто відбирав титул у Міхаеля Шумахера, коли той був "у праймі"), плавання (тут проистояння Майлка Фелпса та Яна Торпа). Але цими видами спорту я, наразі, цікавлюсь занадто поверхнево.  

P.P.S.: Підозрюю, що і у вас є подібні асоціації «вид спорту = особистість». Тож діліться в коментах. "#занавєс".