Перша бронза «Ворскли», здобута 21 рік тому

Полтавська «Ворскла» посіла третє місце в цьому сезоні УПЛ. Хтось вважає це досягнення закономірним і прогнозованим, для когось – це справжня несподіванка, враховуючи всі проблеми, які супроводжували «ворсклян» протягом сезону. Але та «бронза», здобута 21 рік тому, була набагато несподіванішою, ніж цьогорічний успіх полтавчан. Я переконаний, що тому успіху посприяли чотири складові.

1. Головний тренер. Віктор Олександрович Пожечевський. Особистість в усіх сенсах культова для полтавського футболу, зокрема для «ворсклян». Зі своїх 13-ти років тренерства, 10 він віддав саме «Ворсклі». Почалося все ще у «союзні» роки. А саме у 1984 році, коли він розпочав тренерську кар’єру у відродженому полтавському «Колосі», який того року отримав сьогоднішню, вже звичну нам назву «Ворскла».  Протягом наступних п’яти років полтавчани під керівництвом  дуету тренерів Віктора Пожечевського та Віталія Бардешина повернули собі статус професіоналів (в 1984-1986 роках грали в чемпіонаті любителів УРСР). Потім Пожечевський покинув Полтаву, повернувся у 1991-му році, і, дуже швидко, знову покинув з розпадом Радянського Союзу.

У 1992-му році «Ворскла» розпочала футбольні українські роки незалежності у Першій лізі. І що ви думаєте? У 1992 році Віктор Пожечевський повертається до рідного міста, в рідну «Ворсклу» на адміністративну посаду. За два роки, в 1994 році вчергове очолює команду. Саме це пришестя фахівця на тренерський місток «ворсклян», які тоді «барахталися» в Першій лізі, стало історичним. З першої спроби вивести команду до Вищої ліги (а саме так тоді називався елітний дивізіон українського футболу) не вдалося. А вже у другому своєму сезоні Пожечевський створив міні-диво (справжнє диво було ще попереду) і вивів біло-зелених у «вишку». Наступний сезон – казка про «полтавську попелюшку». Третє місце, «бронза», любов вболівальників, симпатії футбольних фахівців, вихід в єврокубки. Фантастичний рік.

Наступного сезону у першій кваліфікації Кубку УЄФА Ворскла із загальним рахунком 5-2 пройшла ризьку «Даугаву», а вже у другій – отримали двічі по 0-2 від бельгійського гранда «Андерлехта». Наступний сезон Віктор Пожечевський вже не допрацював до кінця, лишивши команду в п’ятірці, де команда і фінішувала згодом. Всім здалося, що 5-е місце після «бронзи»  – то не рівень команді. І долі тренера і клубу знову розійшлися. У 1998 році фахівець очолив збірну Туркменістану, за рік – туркменський «Копетдаг» (тут теж пропрацював рік, зробивши команду чемпіоном). Сезон 1999-2000 рік провів на чолі «Нафтовика» з Охтирки. На тому його тренерська кар’єра добігла кінця. А з 2015-го року в Полтаві проводять щорічний турнір імені Пожечевського.

2. Склад команди. Його важко назвати зірковим. Навіть з точки зору діахронії складів полтавської команди. Тон задавали досвідчені.

Ігор Кислов забив того сезону 9 голів, був капітаном і «неформальним тренером на полі». Після того шаленого сезону, подейкували, що сам Валерій Лобановський зацікавився в послугах лідера полтавчан. Але коли дізнався, що Кислову вже за тридцять, то відмовився запрошувати «ворсклянина» до Києва.

Іван Шарій – легенда Ворскли «союзних» років, розпочав кар’єру ще у 1974 році у складі полтавського «Колоса» (прабатька «Ворскли»), найкращий бомбардир в історії клубу. У 1997 році його, 39-річного «дядька», відродив Пожечевський. Про це своє рішення пізніше в інтерв’ю виданню «Команда» Пожечевський скаже: «Це був ризик. Але він виправдався. Характер у нього «не цукор». Але ми його намагалися тримати в рамках. Випускати його в основі не можна було. Заб’є швидкий м’яч, і припиняє грати, ходить по полю. На заміни він виходив дуже вдало. Тому тримали його «на лавці» для підсилення. Але робити це було важко. Стадіон від початку матчу гудів «Давай Шарія!». Він нам сильно допоміг». Що тут додати – легенда.

Андрій Ковтун – ще один лідер команди. Його впевненість у «рамці» передавалась гравцям. Особливо в домашніх матчах. Найкращі свої роки теж віддав Полтаві.

Сергій Чуйченко – особистість культова, яка заслуговує окремого матеріалу. В Полтаві зіграв два з половиною сезони. Наколотив за цей час 42 м’ячі. Це рекорд клубу часів незалежності. Окрім цього: найкращий бомбардир в історії «Поліграфтехніки» (сьогодні «Олександрія»), забивши 101 гол ( у найближчого переслідувача Володимира Максимова – 45, щоб вирозуміли масштаби); найкращий бомбардир за всю історію Першої ліги України, забивши за різні команди 116 голів (стільки ж і у Вадима Плотникова). В бронзовий сезон Чуйченко забив 14 м’ячів і став кращим бомбардиром команди і третім бомбардиром чемпіонату, після Олега Матвєєва з «Шахтаря» (21) і Сергія Реброва з «Динамо» (20).

Зіграв тут другу половину сезону і титулований Іван Яремчук. Так-так, це той, що вигравав Кубок кубків 1986 року з київським «Динамо». Яремчук дуже допомагав молодим, серед яких справжніх зірок не було. Мало кому щось скажуть імена Станіслава Боровського, Володимира Дичка, Віктора Богатира. Хіба що Віталій Кобзар протягом певного часу був на слуху в шанувальників футболу. Тож, вибачте за штамп, але тут і справді доречно говорити про сплав молодості і досвіду.

 

Помітною рисою того складу було те, що всі лідери мали дуже складний характер. Шарій та Чуйченко і взагалі регулярно порушували режим. Але в тому, напевно, і полягає тренерський хист, щоб давати результат і з такими футболістами. Тим паче на полі вони демонстрували «хай клас».

3. Домашня арена. Це взагалі феномен. Команда в сезоні 1997-1998рр. не програла жодного домашнього матчу. Жодного! Далі – цікавіше. 12 перемог і 3 нічиї – такий доробок «ворсклян» на домашній арені. І це ще не все. В 15-ти домашніх матчах полтавчани пропустили 5 голів. П’ять! Один – від одеського «Чорноморця (але перемогли 2-1), ще один – від тернопільської «Ниви» (і знову 2-1), і три – в, мабуть, найкращому матчі «Ворскли» в історії Вищої ліги. Вдома у фантастичному матчі полтавчани «перестріляли» київське «Динамо» з Ребровим, Максимовим, Лужним, Ващуком та іншими у складі – 4-3. І це ще не все.

Полтавські вболівальники. Сьогодні важко це уявити, але в сезоні 1996-1997 рр. середня відвідуваність в матчах Вищої ліги на стадіоні «Ворскла» (лише з 2008-го року до назви додадуть «імені Бутовського») становила, згідно офіційної статистики, 12 867 глядачів. Якщо брати взагалі виїзні та домашні матчі, то на зелено-білих ходили в середньому трохи більше десяти тисяч глядачів. Це найкращий показник в тому сезоні серед усіх команд. Ще раз: «Ворскла» – найбільш відвідувана команда найвищого дивізіону. 21 рік тому. На найбільшого переслідувача по цьому показнику, на «Динамо», ходило трохи більше восьми тисяч шанувальників футболу. Висновки робіть самі. А висновок того сезону простий: їхній дім – їхня фортеця. Чули, полтавчани!

 

4. Фінансова стабільність. Якщо опиратися лише на цю складову, то «бронза» полтавчан вже не виглядала такою несподіваною. З 1995-го року клуб потрапив під крило організації «Полтавгазпром». Достеменно зараз підрахувати і підтвердити важко, але більшість джерел свідчать про те, що за рівнем фінансування «Ворскла» якраз і перебувала десь на 3-5-му місці серед представників елітного дивізіону. Сьогодні в Полтаві про це тільки мріють.

Висновок. Як бачимо, у двох «бронз» «Ворскли» занадто мало спільного: відвідуваність на домашньому стадіону, різний підхід до складу, різна фінансова ситуація. Але так хочеться знайти щось спільне. Можливо, треба його шукати на тренерському містку? А що? Василь Сачко теж працює в клубі довго: 4 сезони як гравець, 2 – як помічник головного тренера, уже 4 – як головний тренер. Всього десять років віддав полтавській команді.

 

І цілком можливо, що він перевершить досягнення вірності Пожечевського, і досягнення Павлова в Кубку України (2009 рік, 1-0 перемога у фіналі над «Шахтарем», гол Сачка) і у єврокубках.

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Bitter sweet symphony
+32
Популярные комментарии
Дмитрий Клименко
+3
Интересный пост, плюсую)
Денис Юдінков
+2
Так. Пам’ять зтих часів рідко підводить. Дуже люблю ті часи. Кожен грав сам за себе. Без фармів, підводних течій. Всі команди самобутні, кожен б’ється за свою емблему, за місто. Круті часи.
Ответ на комментарий Олександр Безклинський
Був на матчі Ворскла - Нива В. 3:0. 3 голи з пенальті і троє авторів голів. Чуйченко, Дичко і Шарій. Здається навесні 97-го. Написав по пам’яті, зараз полізу перевіряти.
Написать комментарий 13 комментариев
Loading...
Реклама 18+