Тайм-аут. Десятка українських тренерів, які поверталися до роботи після довгої перерви

Михайло Іванович Фоменко

Нинішній керманич збірної України у своїй тренерській кар’єрі також мав паузу. Після другого заходу в харківський «Металіст» у сезоні 2001-02 Фоменко зумів зайняти з командою високу п’яту позицію, однак вже наступного року харків’яни залишили вищий дивізіон й Михайла Івановича відправили у відставку. Вже у наступному сезоні той фахівець знайшов роботу – надійшла пропозиція із Запоріжжя. У «Металурзі» уродженець Сумської області пропрацював недовго – всього півроку. Тренер покинув «козаків» у міжсезоння, на той час колектив займав 10-ту позицію в чемпіонаті.

Хороший стратег Фоменко, здавалось, довго без роботи на засидиться, проте два з половиною роки Іванович був безробітним, допоки у 2006-му не працевлаштувався у сімферопольській «Таврії». Після двох сезонів у Криму наставник очолив російський «Салют», а з осені 2012-го працює на чолі національної збірної України.

Досягнення (тут і нижче вказані титули в якості тренера): Чемпіон України 1993 («Динамо»), володар Кубка України 1993 («Динамо»).

Юрій Михайлович Дячук-Ставицький

У тренерській кар’єрі багаторазового наставника львівських «Карпат» мало місце чимало перерв. Після двохрічних виступів у Першій лізі Юрію Михайловичу вдалося вивести «зелених левів» у «вишку», однак він поступився своїм місцем Олександру Іщенку й відправився на адміністративну роботу. Працював спортивним і генеральним директором львів’ян, поки у 2009-му році вирішив «відпочити від футболу».  

Кілька разів Дячук-Ставицький повертався до тренерської роботи у «Карпатах» у (2012-му та 2013-му роках) й обидва рази рятував команду від вильоту. Зарекомендував себе, як хороший «тренер-пожежник», що потрібен «Карпатам» в екстремальних умовах. З  часу виходу «левів» у вищий дивізіон (2006-й рік) до 2012-го самостійною тренерською діяльністю не займався.

Микола Петрович Павлов

Один із найкращих вітчизняних фахівців, що зараз трудиться в маріупольському «Іллічівці», у 2004-му році змушений був піти із футболу. Причина у короткій репліці наставника все того ж «Іллічівця» щодо арбітра Віталія Годуляна, який, на думку тренера, поставив «нечистий» пенальті у ворота маріупольців. Микола Петрович на післяматчевій прес-конференції заявив, що повністю погоджується із словами вболівальників, які нецензурно кричали про нетрадиційну орієнтацію судді. Як наслідок, Павлова дискваліфікували на рік, а спеціаліст навіть поривався завершити кар’єру. Не склалося.

Тренер повернувся до роботи через три роки – у 2007-му до праці його запросила полтавська «Ворскла». Під керівництвом Миколи Петровича полтавчани здобули перший і поки єдиний трофей – Кубок України-2009, а також пробилися у груповий етап Ліги Європи сезону 2011-12. На даний час Павлов ось вже три роки трудиться у Маріуполі в «Іллічівці». Як він сам говорить, «робить із дітей чоловіків».

Досягнення: Бронза чемпіонату України 1992 («Дніпро»), срібло чемпіонату України 1993-92 («Дніпро»), чемпіон України 1994-95 («Динамо»), володар Кубка України 2008-09 ("Ворскла").

Іщенко Олександр Олексійович

Нині експерт програми «Профутбол» на ТК «2+2» свого часу непогано працював на тренерській ниві, однак на початку нульових щось у його кар’єрі пішло не так й фахівець вирішив відправитися у Казахстан, де очолив місцевий «Актобе». «В той час у мене був непростий період  і мені краще було поїхати з України», - так описує своє рішення Олександр Олексійович. Однак тут він поставленого керівництвом завдання не виконав: хотіли місця у трійці, отримали лише п’яту позицію. Як наслідок, Іщенко та «Актобе» по спільній згоді розірвали контракт, а тренер основною причиною назвав грабунок власного помешкання, під час якого постраждала його дружина й надалі залишати її наодинці він не міг.

Потім була робота головуючим у комітеті збірних України і вояж на молодіжний чемпіонат Європи-2006 у штабі збірної України. Два з половиною роки Іщенко головним тренером не працював.  До самостійної тренерської діяльності наставник повернувся у Львові, де став біля керма місцевих «Карпат», тогочасного новачка української «вишки». «Зелені леви» посіли у тому сезоні (2006-07) 8-му сходинку, а бразилець Роша Батіста забив небагато-немало 10 голів. Завершив професійну кар’єру Олександр Олексійович в маріупольському «Іллічівці», який очолив в грудні 2007-го й вивів із Першої у Вищу лігу України, однак у наступному сезоні справи «не пішли» й на початку вересня 2008-го керівництво маріупольців відправило тренера у відставку.

Досягнення: віце-чемпіон Європи U-21 2006 (тренерський штаб збірної України).

Гамула Ігор Васильович

Після останніх заяв називати одіозного алчевця українцем язик не повертається: на запитання журналіста, ким вважає себе тренер, українцем чи росіянином, Гамула відповів: «Звичайно, росіянином». Без коментарів.

Особливих здобутків на тренерській ниві Ігор Васильович не мав. Виводив «Закарпаття» у вищу лігу, з якої потім благополучно вилітав. Після відставки з Ужгорода гострого на язик Гамулу запросили на ТК «Футбол», де спеціально для нього створили програму «Один-на-один з Гамулою». Ніхто й, напевне, навіть сам спеціаліст не вірив у повернення до тренерського ремесла (все ж близького трьох років застою), та «підвернувся» варіант із дублем російського «Ростова», а згодом Гамула, щоправда з приставкою «в.о.» очолив основну команду. Без особливих успіхів. Кілька традиційних скандалів (один з яких на расистському підґрунті) й слабкі результати повернули російського українця чи то українського росіянина (правильне підкреслити) до роботи з тамтешньої молоддю. Що ж, успіхів!

Альтман Семен Йосипович

Так склалося, що головні досягнення цього відомого загалу тренера прийшлися на роки його роботи у молдавському «Зімбру» (два чемпіонства і два національні Кубки). В Україні Семен Йосипович титулів не здобував, працюючи з команди без приставки «топ». В 2007-му році, коли Альтман очолював першоліговий «Іллічівець» й впевнено утримував маріупольців на першому місці в турнірній таблиці, тренеру неочікувано «вказали на двері». Та довго без роботи колишній воротар не сидів – практично одразу ж надійшла пропозиція, як не смішно, із Далекого Сходу. Не з Японії чи Кореї, а з Росії! Тоді у Владивостоці місцева «Луч-Енергія» негайно потребувала шокової терапії й порятунку – саме «енергетики» плелися у самому хвості російського футбольного пелотону, однак залишити команду у Вищій лізі Альтман не зумів і повісив тренерський блокнот на цвях.

Здавалось, у цій тренерській історії можна ставити жирну й мінорну крапку, проте Семен Йосипович повернувся: спершу у 2010-му в тренерський штаб збірної України, а вже через рік став головним тренером сімферопольської «Таврії». У Сімферополі фахівця знову спіткали проблеми: відставка у травні 2012-го, а згодом і гучний скандал – перед тренерським штабом загалом й самим Альтманом зокрема керівництво кримчан не виконало всіх контрактних зобов’язань. КДК ФФУ постановив виплатити тренеру 1.2 мільйона доларів, та актуальність цього питання нині дорівнює нулю. Причини, думаю, ви знаєте.

Відтак, вже йде третій рік, з того моменту, як Йосипович відійшов від тренерського ремесла й є серйозні сумніви (вік, останні невдачі у цій професії), що він повернеться до самостійної роботи.

Досягнення: Чемпіон Молдови 1997-98, 1998-99, володар Кубка Молдови 1996-97, 1997-98 (всі трофеї - з "Зімбру").

Базилевич Олег Петрович

Партнер Валерія Лобановського на футбольному полі  («Динамо» Київ, «Чорноморець», «Шахтар Донецьк, збірна СРСР), а згодом і на тренерському містку («Динамо» Київ, збірна СРСР) розпочав самостійну тренерську діяльність у 1977-му році, очоливши мінське «Динамо». У наступному сезоні Базилевича запросило керівництво амбітного ташкентського «Пахтакору». З цією командою пов’язана вкрай трагічна, жахлива історія: у 1979-му весь основний склад узбецької команди розбився в авіакатастрофі над Дніпродзержинськом, але Олегу Петровичу пощастило – його не було на борту того злощасного літака. У день вильоту наставник відпросився з команди, аби відвідати дружину та сина в Сочі.

Після цього Базилевич без особливих успіхів працював у московському ЦСКА, луганській «Зорі», донецькому «Шахтар» та в Болгарії (софійська «Славія», олімпійська збірна Болгарії). Після вояжу у Софію наставник довгих шість років знаходився без роботи. Хтось говорив про кризу Базилевича і його неспроможність працювати без Лобановського, ходили розмови навіть про завершення тренерської кар’єри. Наприкінці 1992-го року Олег Петрович очолив збірну України й здобув із «синьо-жовтими» першу в їх історії перемогу – 18 травня 1993-го року в товариському матчі була переможена Литва (2:1), а також вивів на поле в першому офіційному матчі проти тієї ж Литви (0:2). Після цього матчу Базилевич подав у відставку. Близько року працював керманичем олімпійської збірної Кувейту (1995-96).

Досягнення: Чемпіон СРСР 1974, 1975, Кубок СРСР 1974, Кубок володарів кубків 1975, Суперкубок УЄФА 1975 (всі титули – з київським «Динамо»).

Буряк Леонід Йосипович

Легенді київського «Динамо» на футбольному полі не вдалося зробити таку ж блискучу кар’єру на тренерському містку: очоливши київський клуб у 2005-му, Буряк програв чемпіонство «Шахтарю», а в кваліфікації Ліги чемпіонів нічого не зміг зробити із скромним швейцарським «Туном». Перед  тим була поразка від «Закарпаття», а вже після «Туна» нічия із «Іллічівцем». Леоніда Йосиповича логічно звільнили з київського клубу, а нове місце роботи фахівцю ніхто пропонувати не поспішав.

Без роботи екс-наставник збірної України залишався шість з половиною років (до 2012-го), поки до свого керма його не запросив новачок УПЛ ФК «Олександрія». Тут, до слова, Буряк теж надовго не затримався – жодної перемоги у п’яти матчах і знову звільнення. Про відновлення тренерської кар’єри мова наразі не йде. Леонід Йосипович часто виступає в ЗМІ як експерт.

Мунтян Володимир Федорович

Чергова легенда київського «Динамо», якій далеко не все вдалося на тренерській ниві. Після невдалих вояжів у «Кривбас» та «Ворсклу» Мунтян на три роки залишився без роботи. У 2007 році очолив молодіжну команду київського «Динамо» і, не перериваючи роботи з дублем киян, був призначений виконуючим обов'язки тренера молодіжної збірної України. Згодом працював головою комітету національних збірних Федерації футболу України. З 2011 року - куратор молодіжного складу київського «Динамо» та юнацької збірної України U-19.

Словом, найкраще, що вдавалося Володимиру Федоровичу – це робота із молоддю. «Через його руки пройшли» такі відомі гравці як Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олександр Шовковський, Владислав Ващук, Юрій Дмитрулін, Віталій Косовський та інші.

Таран Олег Анатолійович

Триразовий наставник «Кривбасу» поточний сезон розпочинав біля керма запорізького «Металурга», але через розбіжності із керівництвом клубу змушений був залишити команду й зараз залишається без роботи. Шкода, що не існує більше криворізького клубу. Впевнений, зараз він повернувся би саме туди. Судіть самі. Вперше Таран очолив «Кривбас» у 1997-му й пропрацював у центрі видобутку залізної руди близько трьох років. Повернувся  у найдовше місто України Олег Анатолійович у 2007-му після роботи у братиславському «Словані». Цікаво, що після вояжу у Словаччину тренер «байдикував» ледь не чотири роки! Звільнення з «Кривбасу» послідувало у 2009-му й до тренерської роботи Таран повернувся через три сезони й знаєте де? Знову, у «Кривбас». Всі дороги ведуть у Кривий Ріг. Не інакше.

Після банкрутства клубу Анатолійович швидко влаштувався у сусідньому Запоріжжі. Подальшу історію ви вже знаєте.

Досягнення: бронзовий призер чемпіонату України 1998-99, 1999-00 («Кривбас»).

Андрій Сеньків, спеціально для galsports.com