«З приходом Мурзіна рівень підготовки впав до рівня, який був до 2011-го». Медведенко про збірну в еру Бродського
Від редакції: ви знаходитеся в блозі BasketLive. Його творець є автором автобіографії Станіслава Медведенка. У цьому блозі він публікує уривки з книги легенди нашого баскетболу. Підписуйтесь, щоб нічого не пропустити! А також підтримайте плюсами й коментарями.
Від редакції: ви знаходитеся в блозі BasketLive. Його творець є автором автобіографії Станіслава Медведенка. У цьому блозі він публікує уривки з книги легенди нашого баскетболу. Підписуйтесь, щоб нічого не пропустити! А також підтримайте плюсами й коментарями.
***
Мабуть, в 2014-му у Більбао наша впевненість у собі сягнула такого рівня, що сприйняття суперників трохи викривилося. Простіше кажучи, наша збірна стала недооцінювати такі команди, як з Нової Зеландії чи Фінляндії. Звичайно, не навмисно. Але це коштувало нам виходу у плей-оф.
Знаю, що багато людей вважають, ніби травма Гладиря у другому матчі проти фінів cтала для нас фатальною. Я із цим категорично не згоден. Ми не залежали від одного гравця — це взагалі не про нас. Так, Сергій став одним із лідерів нашої команди, проте це було далеко не ключовим. Переконаний, що визначальною стала психологія. Дуже не хотів би робити когось винним, проте немає жодного сенсу в моїх розповідях про все це, якщо я не скажу того, що думаю. Багато розмірковуючи про той час, я дійшов висновку, що гравці дали слабинку.
У 2014-му ми мали стільки ж перемог, скільки й команда Домініканської Республіки, яка посіла третю сходинку, та стільки ж, скільки й Нова Зеландія, яка опинилася на четвертому місці. Проте летіти додому довелося саме нам. З трійки команд, які претендували вийти далі, у нас була найгірша різниця закинутих і пропущених очок.
Напевно, в певній мірі це просто було неминуче. Кожна — не лише баскетбольна, а взагалі спортивна команда — має процес становлення, пік і початок стагнації. Нашим становленням була кваліфікація до Євробаскету, піком — турнір у Литві й Кубок Світу, і там же в Іспанії ми його пройшли. Надалі тренерському штабу стало очевидно, що збірній потрібні зміни. В Іспанії, навіть попри дуже сильні відрізки у виконанні команди, ми усвідомили, що на старих дріжджах уже не зможемо рости. Залишатися на тому самому рівні нас не влаштовувало, тим більше, що всі тренери були реалістами і знали: там, де стагнація, там і регрес.
Наш виступ в Іспанії став ще одним доказом, що рівень або ж клас гравця — не лише функціональна готовність чи набір навичок. Це також ментальність. Наші гравці не зуміли відчути історичність моменту, його важливість, не зуміли вдруге поспіль стрибнути вище голови. На жаль.
Фрателло планував сколихнути команду, і цілком можливо, що йому це вдалося б і ми минули б спад з мінімальним втратами. На жаль, цього ніколи ніхто не дізнається. Новим президентом ФБУ став Михайло Бродський, який лобіював призначення головним тренером збірної свого давнього товариша Євгена Мурзіна, про метод роботи якого я висловлювався раніше. Це і було початком стагнації.
Відбувся натуральний відкат. Тобто з приходом Євгена Вікторовича рівень підготовки збірної не просто не виріс, а впав до рівня, який був до 2011-го. Для мене особисто це не стало несподіванкою, оскільки я спілкувався з Олександром Волковим і знав новини з перших вуст. Пригадую, що все подавали так, ніби на подовження співпраці з Фрателло не було грошей. Це не те щоб брехня, але великою міро маніпуляція. Так, Майк та його американські помічники справді отримували серйозні гроші. Але я точно знаю, що Фрателло та ще як мінімум декілька асистентів були готові піти на серйозне зменшення оплати, з огляду на те, у якій ситуації країна опинилася 2014 року. Усі мали інтернет і телевізор та знали, що відбувається. Що ж до мене та Дениса Журавльова, то ми і в Майка працювали майже на волонтерських засадах, за смішні для такого рівня гроші.
Уся сіль у тому, що з Фрателло ніхто й не намагався домовитись. Наслідки такої політики ми побачили дуже швидко. Спочатку був провал на Євробаскеті-2015 у Латвії з однією перемогою в групі, потім Україна ледве — я сказав би, дивом — відібралася на Євробаскет-2017. Там усе було ще більш-менш, проте вже відбір на Кубок Світу-2019 усе розставив на свої місця. Апофеозом стала поразка у столичному Палаці Спорту від Чорногорії в матчі, коли команда мала перевагу в 20 очок. Удома! У ключовій грі! Розбазарили двадцять очок переваги.
Найсумніше те, що недостатня для такого рівня кваліфікація Мурзіна й невміння оперативно реагувати на події на паркеті додавалися до його небажання хоч якось комунікувати з гравцями. Євген Вікторович за своєю природою дуже непроста у спілкуванні людина. Це знають всі, хто стикався з ним у роботі.
В організаційних питаннях і питаннях технічного забезпечення головної команди ФБУ теж здала позиції. Раніше за дотриманням усіх стандартів особисто стежив Фрателло, це було для нього не менш важливим, ніж сам баскетбол. Після нього все пішло самоплином, і через усі зазначені чинники гравці більше не хотіли приїздити у збірну.
Точнісінько так, як у часи моєї молодості. Не на камеру хлопці казали щось на зразок: «Навіщо нам їхати влітку у збірну й робити там те, чого ми не розуміємо. Терпіти незрозуміло-яке ставлення тренерів і персоналу, загалом не тямлячи, навіщо все це. Потім ми поїдемо й програємо — і нас зроблять винними. Воно нам треба?»
Тим не менше деякі гравці регулярно приїздили до збірної Мурзіна, ні на що не скаржилися й віддавалися на всі 100%. Проте це були радше винятки…
Фото: ФБУ
