Tribuna/Баскетбол/Блоги/BasketLive/«Мужики, вам бракує таланту, досвіду топ-матчів, зіграності. Проте серед вас є справжні коні». Медведенко про історичний Євробаскет-2013

«Мужики, вам бракує таланту, досвіду топ-матчів, зіграності. Проте серед вас є справжні коні». Медведенко про історичний Євробаскет-2013

Від редакції: ви знаходитеся в блозі BasketLive. Його творець є автором автобіографії Станіслава Медведенка. У цьому блозі він публікує уривки з книги легенди нашого баскетболу. Підписуйтесь, щоб нічого не пропустити! А також підтримайте плюсами й коментарями.

Блог — BasketLive
Автор — Maxim Gayovyy
5 мая 2020, 19:31
11
«Мужики, вам бракує таланту, досвіду топ-матчів, зіграності. Проте серед вас є справжні коні». Медведенко про історичний Євробаскет-2013

Від редакції: ви знаходитеся в блозі BasketLive. Його творець є автором автобіографії Станіслава Медведенка. У цьому блозі він публікує уривки з книги легенди нашого баскетболу. Підписуйтесь, щоб нічого не пропустити! А також підтримайте плюсами й коментарями.

Книгу «Від дірявих кедів до мільйонів доларів» про Станіслава Медведенка 20 березня випустило видавництво «Наш Формат». Замовити книгу можна на сайті видавництва.

Перед чемпіонатом Європи-2013 ми програли більшість матчів, поступаючись у тому числі й цілком «рівним» суперникам, тож нашого старту вдома чекали з великим скепсисом. Для нас же головним у цих іграх було побачити власні проблеми й максимально швидко зрозуміти, як їх розв’язати.

Перемоги в цих іграх нас не хвилювали. Але вболівальники побачили результати й забили справжню тривогу, тим більше, коли дізналися, що наш ключовий гравець у трисекундній зоні Слава Кравцов не до кінця залікував травму руки.

На груповому етапі ми мали зіграти проти добре знайомих нам бельгійців, ізраїльтян, британців, німців та французів, і, на відміну від українських фанів, наша команда була спокійна і впевнена в собі.

Тренери Великої Британії не дочекалися з-за океану Луола Денга й Еріка Гордона, німці не могли розраховувати на гравців НБА Кріса Камана і, що було найрадісніше для нас — Дірка Новіцкі. Тож ми усвідомлювали: хоч нам у жодному разі не буде легко, проте, за винятком Франції, топових команди у нашій групі немає. Об’єктивно.

Ми знали, що в такому форматі турніру саме індивідуальний клас гравців міг вирішити дуже багато, а нам його бракувало. Але ми так само знали, що в плані дисципліни, тактичної грамотності й бажання битися на паркеті ми не маємо поступитися нікому. Ми відчували, що готові й можемо перемагати.

Водночас ми багаторазово повторювали усім хлопцям до й під час турніру, що зможемо перемагати лише в разі дотримання генеральної лінії. Наша стратегія була не надто приємною для усвідомлення й била по самооцінці гравців, проте ми не бачили іншого виходу. Наш меседж був приблизно такий: «Мужики, вам бракує таланту, бракує досвіду топ-матчів, бракує зіграності. Проте серед вас є справжні коні, які можуть перебігати та перестрибати будь-кого. Ми маємо здоров’я й габарити, то ж давайте використаємо їх і дамо кожному суперникові зрозуміти, що йому доведеться викластися на 500 %, щоб нас обіграти».

Варто сказати, що Фрателло нелегко далося погодитися на цю модель. Маю на увазі, що рішення зробити з нашої збірної досить примітивну збірну «пахарів» було досить важким. Наскільки я бачив, Майк і сам мучився від цього. На Євробаскеті‑2011 він грав в інакший баскетбол, та й у відборі це теж була дещо перехідна модель. Проте брак таланту в фінальному ростері на Євробаскеті‑2013 поставив нам діагноз. Наш баскетбол — це не імпровізація та краса. Наш баскетбол — це дисциплінована робота.

Але то все лірика. Ніхто не міг сперечатися, що на такому рівні важливі лише перемоги. Власне кажучи, перед стартом турніру ми загалом відчували, що наша дисциплінована машина вже прогрівається й ось-ось заведеться, тож це тільки справа часу, коли вона поїде.

Страшно навіть згадувати, але вже перша половина дебютного матчу на турнірі проти Бельгії всю нашу впевненість ніби рукою змахнула. Ми мучилися, а не грали в баскетбол. Мабуть, хлопці перехвилювалися, чи, може, ще щось, але все йшло до перемоги бельгійців.

І якщо проблеми в захисті вдавалося компенсувати старанням всіх елементів та атлетизмом, то в нападі буквально кожне володіння давалося нам катастрофічно важко. Під час гри ми поступалися 10 очками, що в такому малорезультативному матчі здавалося справжнім провалом.

Можна знайти парадоксальність у тому, що зрештою долю матчу вирішила індивідуальна майстерність саме нашого гравця….

Наступні дві гри пройшли як по накатаній. Ми почали кайфувати від баскетболу, а він почав нам віддячувати взаємністю. І це досить дивно, оскільки то була важезна робота. Було приємно чути, як деякі хлопці казали, що тоді, на тому чемпіонаті Європи, вони вперше в житті отримували задоволення від перебування у збірній.

Ми багато жартували, емоційно підтримували кожну дію один одного у грі — вдалу чи невдалу. Бачили, як усе, що робили понад два роки, нарешті дає результат, і від цього ми стали дуже сильні ментально. Ця психологічна сила дозволяла розкривати найкращі якості кожному нашому гравцеві. Дуже важливий момент: ніхто не боявся брати на себе відповідальність, тож від матчу до матчу в нас з’являлися щораз нові герої в ключових епізодах. Там вистрілював Зайцев, там — Гладир, там — Кравцов, десь — Корнієнко, а десь — Мішула. Нас всіх це влаштовувало…

Після Бельгії ми почергово обіграли далеко не слабкі Ізраїль і Німеччину, а в четвертій грі на турнірі зійшлися зі збірною Франції — майбутнім чемпіоном. Сказати, що індивідуально ми були слабші за французів, — не сказати нічого.

За них виступали Ніколя Батум, Тоні Паркер, Нандо Де Коло, Боріс Діао, Алекс Ажинса, Жофрей Ловерньє! З погляду мотивації все теж було дуже цікаво, тому що французи мали гірший результат, ніж у нас, поступившись на старті Німеччині.

Ми сказали хлопцям на установці: «Змушуємо французів грати в тягучий баскетбол, змушуємо їх боротися, мучитися. І можливо, вони дадуть слабину. Можливо!». Ми були настільки заведені, що ледь і їх не обіграли. На велику перерву ми йшли в лідерах, а на заключну чверть виходили за рівного рахунку.

Я думаю, що якби тоді у складі суперника не було лише однієї людини — Тоні Паркера, — ми виграли б ту гру. Ми заслуговували її виграти, проте в кінцівці Тоні просто взяв м’яч і почав вирішувати епізоди самостійно.

Фото: Christof Koepsel

Другие посты блога

Все посты