«Майк узяв і привіз НБА в Україну». Медведенко – про Фрателло і збірну
Від редакції: ви знаходитеся в блозі BasketLive. Його творець Максим Гайовий є автором автобіографії Станіслава Медведенка. У цьому блозі він публікує уривки з книги легенди нашого баскетболу. Підписуйтесь, щоб нічого не пропустити! А також підтримайте плюсами й коментарями.
Від редакції: ви знаходитеся в блозі BasketLive. Його творець є автором автобіографії Станіслава Медведенка. У цьому блозі він публікує уривки з книги легенди нашого баскетболу. Підписуйтесь, щоб нічого не пропустити! А також підтримайте плюсами й коментарями.
Книгу «Від дірявих кедів до мільйонів доларів» про Станіслава Медведенка 20 березня випустило видавництво «Наш Формат». Замовити книгу можна на сайті видавництва.
***
Тренерський штаб Фрателло став не лише командою мрії для українського баскетболу. Ми стали найсильнішим тренерським штабом серед всіх українських збірних у всіх видах спорту. Лише нещодавно Федерація футболу України пішла схожим шляхом і дозволила Андрієві Шевченку підібрати під себе топових для наших просторів помічників, тобто дала згоду повністю поміняти підхід до гри і тренувальний процес. Як і в нашому випадку — це вплинуло на результат. Андрій Шевченко не зумів дати результат з першого ж разу, проваливши відбір на Чемпіонат світу, так само і наш штаб під керівництвом Фрателло не зумів реалізувати свої плани одразу ж на Євробаскеті‑2011. Проте в обох випадках керівництво вірило у процес і результати прийшли. В обох випадках — історичні результати.
У нас за Фрателло все було на рівні НБА. Не побоюся навіть сказати так: Майк узяв і привіз НБА в Україну. Помічаю, що вже зараз, що люди забувають, кого Майк взяв із собою в Україну, і це проблема. Насправді ж то був зоряний десант.
Станом на 2011-й Джо Вольф уже три роки асистував у «Мілуокі». Боб Гілл мав сім років досвіду як головний тренер «Індіани», «Сан Антоніо» й «Сіетла» і працював з такими суперзірками, як Реджі Міллер, Девід Робінсон і Рей Аллен. Тренер бігменів Ед Пінкні був у штабі «Буллс» і там допомагав прогресувати Жоакіму Ноа, а до цього — у «Міннесоті» Кевіну Лаву.
У 2013-му до нас ще приєднався Джей Ларанага — тоді головний тренер команди Ліги Розвитку «Ейрі Бейгоукс», а з 2012-го — незмінний асистент головного тренера в «Бостоні» (спочатку у Дока Ріверса, а всі наступні роки — у штабі Бреда Стівенса). І, наскільки мені відомо, у 2013-му Джей навіть проходив співбесіду в Денні Ейнджа на посаду керманича «Селтікс». Цілком імовірно, що в ті часи Україна мала найсильніший тренерський штаб у Європі!
Тож не дивно, що наші хлопці буквально заглядали тренерам у роти, подекуди навіть дивилися на них як на небожителів. У цій суперкоманді ми з Денисом Журавльовим стали лише скромним доповненням. Хоча, між іншим, навесні 2011 року «Дніпро», у якому Журавльов був головним тренером, здобув Кубок України…
Не можна сказати, що Майк і його американські асистенти тоді принесли в українську збірну якусь виняткову тактику. Навпаки, вони самі звикали до європейського баскетболу, тож вирішили діяти послідовно й почали з деталей. Зате Майк і компанія прищепили якісно нову культуру підготовки і ставлення до процесу. У ці роки в національній команді всі чітко знали, що вони мають робити, куди бігти, що читати, як поновлюватися. Усе було розписано до дрібниць.
Повторюся: це був рівень НБА до найменших деталей. Знову ж таки, якби керівництво ФБУ, а точніше Олександр Волков, не запросило Фрателло з його штабом і не знайшло під це гроші, не було б ні шостого місця на Євробаскеті, ні Кубка Світу, ні навіть вдалих кар’єр у низки нині провідних українських виконавців. Я щиро переконаний, що багато в чому саме робота з Майком допомогла їм вийти на якісно новий рівень. Можливо, для когось це прозвучить некоректно, але вони стали на 100 % професіоналами саме після роботи з Майком.
Я повноцінно приєднався до колективу у 2012-му, і на мене в штабі Майка передусім було покладено дві функції. Перша — бути комунікаційною ланкою між тренерами й командою, адже я вільно володів англійською, розумівся на стандартах НБА і так чи інакше знав майже всіх наших збірників. Друга функція — індивідуально працювати з великими гравцями команди, потужними форвардами й центровими.
Проте Майк не обмежував мою роботу — або будь-кого зі штабу — нашими головними обов’язками. Ми працювали як єдиний організм, провели десятки годин у розмовах та обговореннях. Майка цікавила думка кожного з нас. Точніше, він вимагав, щоб ми говорили про все, що бачимо під час підготовки в залі або на матчах. Для нас було нормальним усім разом зібратися в день у якісь кімнаті й до ночі переглядати відео.
У цих багатогодинних аналізах відео й дискусіях ми зрештою досягали дуже дивних, на перший погляд, рішень. Але це лише на перший погляд. Річ у тому, що ми, дотримуючись принципу «команда — це все», мусили залишати поза бортом корабля збірної людей, які безперечно були провідними українськими баскетболістами, проте загалом нам не підходили.
Ми збирали величезну кількість статистичної інформації, доповнювали її ще більшою кількістю суб’єктивних коментарів — і під час цього бачили безліч дрібниць, які інакше ніколи не виявили б. Наприклад, ми дуже детально бачили, хто серед наших гравців з ким сумісний, а з ким — ні. Намагалися спрогнозувати, хто в разі потреби зможе погодитися з роллю запасного, а хто — ні. Словом, за підсумками цих спостережень ми не раз залишали в команді індивідуально слабшого гравця, а сильнішому казали: «Вибач, далі ми без тебе».
Фрателло ж не почувався тимчасовою людиною на цій посаді. Він «грав у довгу», а тому займався селекцією. Ми передивлялися матчі клубів, матчі молодіжних і юніорських команд, шукали резерви на майбутнє. Фрателло не міг не мислити стратегічно.
У 2011-му Олександр Липовий не був готовий грати на чемпіонаті Європи, але поїхав у Литву, бо ми бачили його потенціал. У 2013-му Олександр Мішула та Артем Пустовий, можливо, були готові ще менше, але поїхали у Словенію, бо ми бачили їхній потенціал.
У 2014-му на Кубку Світу Свят Михайлюк не був готовий до дорослого баскетболу в принципі — навіть на рівні Суперліги, не те що національних збірних. Але Фрателло точно знав, що хлопця треба брати в Іспанію, адже він мав стати майбутнім нашого баскетболу на багато наступних років.
Я чув думки, ніби Майкові нав’язували Михайлюка. Це нісенітниці, і я відповідаю за свої слова на 100 %. По-перше, це було неможливо: Майк одразу поставив би на місце людину, яка спробувала б диктувати йому кадрові рішення. По-друге, не було сенсу тиснути там, де не треба.
Фрателло і без вказівок збоку розумів, що Свят має дуже хороші шанси стати гравцем принципово іншого рівня, тобто виконавцем, який зможе робити різницю індивідуально. Окрім того, участь у Кубку Світу перетворила Свята в наймолодшого учасника турніру за всі часи, а отже, його ім’я стало відомим на весь світ. Нехай це прозвучить надто патетично, але це рішення було в межах національного баскетбольного інтересу.
Фото: ФБУ
