Tribuna/Баскетбол/Блоги/Баскетбольный дайджест/#basketballstory: БОГДАН СТЕПАНЧЕНКО 🏀

#basketballstory: БОГДАН СТЕПАНЧЕНКО 🏀

Історія про те, як вчорашній школяр з Полтави зі зростом 175 см. потрапив в основу срібного призера Вищої ліги, а вже за два роки став її капітаном і одним з найрезультативніших гравців 💪🔥

7 декабря 2019, 00:22
#basketballstory: БОГДАН СТЕПАНЧЕНКО 🏀

Історія про те, як вчорашній школяр з Полтави зі зростом 175 см. потрапив в основу срібного призера Вищої ліги, а вже за два роки став її капітаном і одним з найрезультативніших гравців 💪🔥

— В дитинстві я цілий рік ходив на футбол у своїй школі в Полтаві. Одного разу сказав мамі, що хочу чогось більшого - в футбольну академію чи школу. Пішли туди, де тренувалася полтавська «Ворскла», підходимо до дитячого тренера і я чую від нього такий перегар, що у мене відразу зникло бажання йти на футбол. Відійшли і кажу мамі: «Ні, точно не футбол». 

— Шкільний тренер набирав дітей в секцію баскетболу. Я до того часу встиг позайматися плаванням, волейболом і авіамоделюванням — просто шукав щось для себе. Перші рік-два навіть особливо не розумів, навіщо ходжу на баскет. Просто приходив після уроків, щоб було чим зайнятися. Мені тренер розповідав про ігровий момент на шкільних змаганнях в 5-му чи 6-му класі: м'яч був внизу, я впав, почав ведення і навіть сам не зрозумів, що в цей момент проскочив між ніг у суперника. І це при тому, що я не був низьким: в 4-му класі взагалі був найвищим у класі. Схоже, з тих пір я і перестав рости 😂

— У класі 7-му до нас прийшов тренер з спортшколи і запросив мене в команду. Набрали тоді чоловік 30. Ми часто проводили матчі по області. Вигравали. От десь тоді й прийшло розуміння, що баскетбол — моє.

Щоб грати в Полтаві професійно тоді можливостей не було, як і зараз, в принципі.  Колись давно була команда Суперліги, буквально пару років. Я й не пам'ятаю, як вона називалася, це було десь в 2002-му. Була в минулому році команда Першої ліги. І там навіть не президент федерації все організував, грали в основному ветерани.

Коли закінчував 11-й клас, ми з татом (він прямо як мій агент :) ) обдзвонювали всі можливі клуби: Дніпро, Черкаси, в Южний навіть їздив. В «Хіміку» ціла структура з дітьми, набирають школярів по чоловік 30-40 і поступово відсіюють. Я приїхав в той період, коли команда мого року поїхала на збори і залишилися тільки 2002-й і 2001-й. Потренувався 4-5 днів і мені сказали: «Вибач, немає місць в гуртожитку, підселити не можемо». Стало зрозуміло, що нічого не світить: там і так все було укомплектовано. Команда повністю зібрана. Так само сказали в Дніпрі. У Черкасах нам трапився класний тренер: дуже чесно все пояснив. Сказав, що тягнуть своїх в основному, а якщо приїжджих і беруть, то це повинен бути дуже сильний гравець. Мені нереально було туди потрапити з шансом вийти на Суперлігу.

Варіант зі Львовом мені підказав наш полтавський гравець Рома Новіков. Тоді вони якраз взяли друге місце у Вищій лізі. Рекламував, мовляв, і тренування хороші, і тренер класний. Це все на підсвідомому рівні якось вирішилося.

Сім'я підтримувала моє бажання грати в баскетбол. Але коли мова йшла про навчання, батьки сказали: друже, якщо ти будеш сподіватися тільки на баскетбол, то людиною тобі не стати. Тому старався вибирати так, щоб можна було і вчиться, і грати в баскетбол. Але якби я потрапив в одну з перерахованих команд, то навряд чи вчився б.

На руках були результати ЗНО і я відштовхувався від них: не хотів вступати на гуманітарні науки і вибір припав на телекомунікації і радіотехніку.  

Приїхав до Львова в червні. Це було ще до початку тренувальних зборів. Зв'язався через Рому з Ярославом Зубрицьким, прийшов, потренувався, поговорив з ним і Заверікіним (другий тренер «Політехніки», — авт.). Сказали: «Ти в команді».

— У той період команду, яка зайняла друге місце в Вишці розпустили. Залишилися тільки молодь. І вже в своєму першому сезоні менше 20 хвилин я не грав. Навіть в старті виходив: фінансування не було, грали тільки своїми вихованцями. Не було конкуренції на моїй позиції. Ми з Капою (Віталій Капко, атакуючий захисник «Політехніки», — авт.) ділимо позицію, але там все по-братськи.

Якщо порівнювати ту команду, в яку я прийшов і ту, що у нас є зараз — всі дуже додали. Хлопці завзято тренуються, у всіх очі горять. Та й командні відносини стали набагато ближчими. Командна хімія взагалі вирішує дуже багато в баскетболі. Я згоден з тренером, який одного разу сказав в інтерв'ю, мовляв, це добре, що в команді зараз погане фінансування: так у нас більше шансів грати і розвиватися. Мій випадок — як підтвердження: вчорашній школяр отримує 20 хвилин ігрового часу у Вищій лізі.  

— Цього літа команду розпустили в середині червня. Я здав сесію і поїхав на місяць додому, але при цьому періодично хлопці (Дмитро Клебан, Данило Кич і Віталій Капко, — авт.) викликали мене на турніри 3х3 (в складі аматорської команди «Вятрачок», — авт.). Не зміг дістатися тільки до Вінниці на PRO турнір, а так всюди з ними їздив. Мені більше подобається 5х5. Тут як з сезонними фруктами: влітку хочеш яблука і полуниці, а взимку мандарини і апельсини. Але якщо баскетбол мені хочеться грати постійно, то стрітбол суто влітку.

— Цей сезон я почав в якості капітана «Політехніки». Ми обговорили цей момент з тренером і перед товариською грою з БК «Рівне» він представив мене команді як капітана. Немає такого поняття, що я став якимось директором і мене повинні слухатися — це маячня. Все зводиться до того, що я можу вирішувати якісь командні справи з тренером. Наприклад, хтось підійде до мене з якимось питанням і я йду з цим до тренера. Але більше намагаюся говорити з хлопцями, збирати їх, підтримувати. Ми ж команда.

У нас зараз завдання-мінімум — потрапити в плей-офф. Для цього потрібно хоча б не зайняти останнє місце в групі. Зараз ми йдемо на останньому. Я бачу в хлопців бажання грати, ми всі максимально викладаємося на тренуваннях. Взагалі немає такого, щоб хтось допускав думку типу: «Аа, та мені все одно». У нас може бути просто шикарний старт матчу, але часто не допрацьовуємо в кінцівках. Не знаю, в чому справа. 

— З українських клубів найбільше подобається «Хімік». У них там все дуже чітко. Здається, це найкращий клуб в Україні зараз. Не факт, що вони стануть чемпіонами, але це завжди конкурентна команда. Звідти виходять дуже сильні гравці. І легіонери приїжджають сильні, і своїх вони виховують сильними.

Подобається Євроліга. Взагалі, американський і європейський баскетбол — абсолютно різні явища. Я слідкую за обома, але для себе вибрав би європейський. Якщо в американському все будується на фізиці, силі і витривалості, то європейський розумніший. За цим набагато приємніше спостерігати. В Америці це шоу. Навіть більше ніж шоу — концерт якийсь.

— Не скажу, що моє життя — це тільки баскетбол. Я читаю, дивлюся фільми, вчуся, відпочиваю. Не зациклююся суто на баскетболі і стараюся розвиватися в різних напрямках. Встаю о сьомій ранку, йду в університет, сиджу половину першої пари, а потім йду на тренування. Після цього повертаюся в універ, їду тренувати дітей (Богдан тренує дві групи разом з форвардом «Політехніки» Данилом Кичем, — авт.) , а потім  на своє вечірнє тренування.

Чесно кажучи, мене не тягне заробляти гроші тренерством в майбутньому. Баскетбол є баскетбол, але тренерство мене не дуже приваблює. Зараз сприймаю це як підзаробіток. Та й цей досвід все одно дає плюс для моєї кар'єри: ти можеш пояснити той чи інший рух, ти дисциплінований, організований. Я завжди любив спорт, але якби не баскетбол, то, думаю, зміг би реалізувати себе в чомусь іншому, навіть в науковій діяльності. Про далекоглядні плани зараз говорити зарано. Я не знаю, як складеться моя кар’єра, але мої амбіції — це бути кращим у всьому, чим би не займався.

ФОТО: БК Київ-Баскет, БК Старий Луцьк-Університет, USL, Львівська Федерація Баскетболу

Другие посты блога

Все посты