Культові стадіони Барселони — Камп Ноу та Олімпійський стадіон ім. Льюїса Кумпаньша

Минулої осені, коли ще кордони були відкриті, а люди безперешкодно виходили на вулицю, мені пощастило відвідати столицю Каталонії, як співали у своїй пісні гурт 5’Nizza, Барселону.

На дати перебування в місті була запланована гра чергового туру Чемпіонату Іспанії, в якій Барселона приймала Вільярреал. Мені випала нагода побачити наочно стадіон, на якому київське Динамо на чолі з Андрієм Шевченко й Сергієм Ребровим розбили каталонців 0:4, а Манчестер Юнайтед здобув кубок Ліги Чемпіонів завдяки голам на 90+1 та 90+3 хв. Мені тоді було 7 і 9 років відповідно. І ці матчі, мабуть, назавжди залишаться в моїй пам’яті.

Ціна квитків, від часу коли почав їх моніторити, починалась від 40 євро, але дотягнувши до останнього, за день до гри, довелось брати ті самі квитки за ціною в 70 євро.

Прямувати до стадіону вирішили з однієї з найближчих станцій метро - Collblanc й більше ніж за дві години до гри, не було навіть необхідності слідкувати, де виходити й куди йти. Море людей в футболках Барселони найкраще показувало маршрут. Через те, що стадіон знаходиться в жилому кварталі, його масштаби розумієш не відразу й з вигляду він не здається таким великим.

Звісно особливого зацікавлення у місцевих мешканців цей матч не викликав, однак, на стадіоні зібралось трохи більше ніж 50 тис. глядачів, що для українського вболівальника просто космос, які створювали чудову атмосферу й всіма способами показували, кого вони найбільше цінують в Барселоні. Називати його прізвище буде зайвим.

До 15 хвилини каталонці вже вели в рахунку 2:0 завдяки голам Грізмана та Артура Рамоса, але під кінець першого тайму Санті Касорла чудовим дальнім ударом відновив інтригу. На жаль на більше в плані результативності команди не спромоглись.

Наступним стадіоном, який мені вдалось відвідати у Барселоні став Олімпійський стадіон ім. Льюїса Кумпаньша, що розташований на горі Монжуік. Головна арена Олімпійських ігор 1992 року й домашній стадіон Еспаньйолу у період 1997-2009 років.

Саме на цьому стадіоні, під час Олімпійських ігор 1992 року, Бризгіна Ольга та Людмила Джигалова (бігова естафета 4х400 м) у складі незалежних держав здобули першу золоту нагороду у новітній історії України.

Це не єдиний випадок, коли Олімпійський стадіон Барселони став щасливим для наших легкоатлетів. Зараз буде невелика подорож на Чемпіонат світу з легкої атлетики 2010 року.

Під час того чемпіонату Станіслав Мельников встановив особистий рекорд та здобув бронзову нагороду в 400 метрах з бар’єрами, Максим Мазурик посів друге місце у стрибках з жердиною й показав найкращий результат сезону, дочка Ольги Бризгіної — Єлизавета з особистим рекордом стала другою на дистанції 200 метрів, а в складі естафетної команди (4х400 м), разом з Олесею Повх, Наталією Погребняк, Марією Рємєнь та Оленою Чебану, здобула золото з найкращим результатом сезону у світі. Ще однією золотою медаллю відзначилась Ольга Саладуха у потрійному стрибку з найкращим результатом сезону в Європі, а Наталія Добринська була другою у семиборстві з особистим рекордом. Варто відзначити також друге місце Тетяна Філонюк у марафоні.

В цілому в тому році українська легкоатлетична збірна посіла 7 місце в загальному заліку.

Зараз стадіон відкритий для відвідувачів, де працює музей Олімпійських ігор, сувенірна крамниця та декілька кафе. Окрім збірної Іспанії та Каталонії, свої матчі на цьому стадіоні іноді проводить й збірна Андорри.

Також його використовують для проведення концертів та інших заходів. У свій час свої хіти тут виконували The Rolling Stones, Pink Floyd, AC/DC, Coldplay та інші.